Передплатна кампанія з січня 2019 закінчино! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Барви українських весняних обрядів

 Т. І. Тягур, учитель вищої категорії, старший учитель, Зеленогайська ЗОШ I–II ст., Миколаївський р-н, Миколаївська обл.

Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні розпочинається цикл народних весняних свят, повязаних зі стародавніми міфами та віруваннями, що супроводжуються піснями, іграми та хороводами.


У день Господнього Стрітення, за народними віруваннями, Зима йде туди, де було Літо, а Літоде була Зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:

Боже поможи тобі, Зимо! — каже Літо.

Дай Боже здоровя! — відповідає Зима.

Бач, Зимо,— дорікає Літо,— що я наробило і напрацювало, а ти по­їла і попила!

В українській міфології Зимастара баба, а Веснамолода дівчина. Зиму веде попід руки старий Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри прогризли, а з тих дір сиве волосся стирчить. У руках Зима несе надщерблений горщик із льодом, а через плече у неїпорожнісінька торба.

Весна, за народними уявленнями,— гарна молода дівчина з вінком на голові. Вонабажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарамисолодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні Святого Юрія (6 травня). Весна, або як її колись називали Леля, одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок із весняних квітів, оперізується зеленим поясом із трави і квітів, роздає дівчатам даривінки, що передвіщають весілля.

Народний образ Веснице образ краси, сили і надії.

Людям якнайшвидше хотілося закликати Весну, прогнати Зиму з її лютими морозами, наворожити врожайне літо, напророкувати дівчатам і парубкам щасливої пари та весілля.

Люди з куля соломи робили опудало, яке символізувало Зимусмерть, спалювали його, а потім кидали у воду. Це породжувало віру, що настане тепло.

Для хлібороба це була жадана пора, адже він відчував радісний неспокій, викликаний початком польових робіт, майбутнім врожаєм.

Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки або вилазили на паркани чи дерева, закликаючи Весну. Основним компонентом в обрядах зустрічі Весни було випечене із тіста печиво у формі різних пташок. Діти носили його селом, імітуючи приліт птахів.

Свято зустрічі Весни приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу — «коли щука хвостом розібє лід», або «коли пташка вів­сянка заспіває пісню «Покинь сани, бери віз».

Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснямизакличками, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити настання тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.

Наші предки виглядали весну до схід сонця, вибігали на пагорби, спиналися на воротях, вилазили на дахи клунь, комор і закликали її:

Прийди, Весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіточок.

Люди просили у Весни дарів, допитувалися, що вона їм принесла:

Ой, Весно красна, що нам принесла?

Ой, принесла тепло і добреє літечко!

Малим дітонькампобіганнячко.

Старим бабонькампосіданнячко,

Красним дівонькамна співаннячко,

А господарямна роботячко.

Веснаце не тільки щаслива хліборобська пора, це ще й час вияву найніжніших почуттів, освідчення в коханні.

Тому весняні пісні здебільшого присвячені темі кохання. В них можна побачити, як писав історик М. Ко­стомаров, «веселість тієї пори, коли дівчина перестає бути дитиною, таємну потребу кохання, соромливе освідчення перед власним серцем, перше побачення, докори, ніжність, жарти, сльози, надії, побоюваннявсю історію молодості в тихому сільському світі».

Коли збиралася молодь, щоб зустріти Весну, то веснянки співали переважно дівчата, а хлопці лише кидали репліки або жартували, бажаючи привернути до себе увагу. Виконувались і хороводи, в яких масові танки супроводжувались піснями. Часто імітували господарчі процеси: оранку, сівбу, поління. Такі хороводи мали свої назви: «Просо», «Мак», «Льон» та ін.

Весняні обрядові пісні та хороводи на Наддніпрянській Україні називалися веснянками, в Галичині, на Поділлі та Буковинігаївками, гагілками, ягівками. Веснянки співали від Явдохи і аж до Зелених свят, доки не виходили в поле полоти просо.

Явдоха

За народною традицією, першим днем весни вважали 14 березнядень святої преподобної мучениці Євдокії, або, як казали, Явдохи. Селяни вже розмірковували про посіви ранніх ярових, вірили, що саме цього дня повертаються з вирію ластівки, які несуть на крилах весну. Щоб довгоочікувана гостя приходила швидше, діти носили від хати до хати зроблену з дерева ластівку і співали:

Ой, ластівонька та прилітає,

Господаренька та й пробуджає:

Ой, устань, устань, господареньку,

Побуди свою всю челядоньку.

Та пішли ж її по оборонках

Чи ся корови та потелили?

Та пішли ж її по стаєнках

Чи ся кобили пожеребили...

За ластівками люди вгадували погоду: «стеляться» ластівки до землідо тепла, можна сіяти овес; «бояться» земліне годитиме. При цьому зауважували, скільки ластівок, адже «одна ластівка ще весни не робить».

Господині на Явдоху висівали на розсаду капусту і були переконані, що вона не боятиметься морозу. Якщо в цей день на вулиці розтавав сніг і були калюжі, то пасічники сподівалися, що матимуть меду, як води.

На Явдохи загадували на врожай: якщо вітер віяв із заходу або з півднямало бути багате збіжжя, якщо зі сходу або півночібоялися засухи, неврожаю на зернові. Сонячний день обіцяв урожай пшениці, хмарнийщо зародить просо і гречка, теплий і сонячнийвіщував багато льону і коноплі. Коли ж мела хурделиця, селяни казали: «Явдоха хвостом крутитьбуде пізня весна

На Сорок святих — сорока іменинниця

Закликали весну не лише співами, хороводами. У день Сорока святих мучеників усюди на Україні господині пекли обрядове печивопо сорок «соловейчиків», «голубочків», «жайворонків» — і роздавали його дітям, «щоб птиця водилася». Діти влаштовували з цим печивом ігри, бігали наввипередки вулицями, садами, городами. Пісеньки і примовки, які супроводжували дитячі забави, здебільшого були закликальними:

Жайворонки,

Прилетіть до нас,

Тепло-літечко

Принесіть нам,

Зима надоїла,—

Весь хлібчик зїла.

У день Сорока святих мучеників на Переяславщині дівчата варили 40 вареників із сиром і частували ними хлопців. Увечері молодь ходила «окликати», «гукати» весну. Збиралися за селом на горбах, співали до ночі веснянки і при цьому перегукувалися. Дівчата бралися за руки, утворювали коло, півколо або ключ і так рухалися під ритм пісні. Хлопці заводили свої парубоцькі ігри: боролися, бігали наввипередки, «будували вежу» тощо.

На Сорок святих селяни починали сіяти горох. Існує така оповідка про це:

«Сіяв чоловік горох у полі на Сорок святих. Ідуть дорогою сорок чоловік і кажуть йому:

Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Сьогодні ж свято, Сорок святих мучеників!

Нехай мені Бог простить,— каже селянин,— бо я забувся, що сьогодні празник!

Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Діждався чоловік урожаю і бачить, що справді горох уродив так добре, як пророчили оті прохожі люди.

На другий рік селянин знову виїхав сіяти горох на Сорок святих. Знову йдуть дорогою сорок чоловік і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято.

Е-е, розкажіть дідові своєму, а не мені. Я торік сіяв у цей день, і вродило мені по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

А ті подорожні розсердилися та й кажуть:

Уродить тобі по сорок болячок на тілі, як ти такий!

Тільки вони це сказали, як чоловіка того геть болячками обкидало. Ледве додому доїхав...»

За народним віруванням, у день Сорока святих мучеників із вирію прилітають сорок жайворонків. «На Сорок святихсорока іменинниця»,— жартували селяни, адже в цей день вона начебто кладе до свого гнізда сорок прутиків. Але до тепла далекочекай ще на сорок морозів...

Хрестопоклонний хліб

Велике свято третьої неділі Великого постуХрестя. У народі цей тиждень ще називали Хрестопоклонний, або Поклони. В Україні господині пекли хлібини у формі хрестахрестопоклонний хліб. Частину спеченого хліба селяни зїдали, а другуховали до комори в зерно. Коли йшли сіяти ячмінь, овес чи ярову пшеницю, то господар брав його з собою в поле.

На ниві хрестопоклонний хліб клали на землю, молилися Богові, зїдали окраєць і промовляли: «Во імя Отця і Сина і Святого Духа. Господи, поможи, Господи, благослови! Дай Боже і на той рік їсти свій хлібРешту хліба закопували на ниві, аби краще родила.

Існувало таке повіря: щоб нива не заростала буряном, необхідно було, йдучи на посів, одягти ту сорочку, в якій ходили до сповіді та причастя. Через це, коли поверталися з церкви, одразу ж скидали сорочку і клали її до скрині. Нехай залишиться чистою на той день, як поїдуть засівати.

Теплого Олекси

Тридцятого березняТеплого Олекси. Так по-народному називають день преподобного Олексія, чоловіка божого. На Теплого Олекси, за народними віруваннями, вівсянка вперше співає свою пісню «Діду, діду, сій ячміньабо «Кидай сани, бери віз-з-з та поїдем по рогіз-з-з».

На Теплого Олекси пасічник виставляв вулики. Він брав із собою ікону Зосима і Саватіяпокровителів пасічництва, торкався нею вуликіві примовляв: «Нуте, бджоли, готуйтеся: прийшла пора, йдіть, не лінуйтеся. Приносьте густі меди, рівні воски та чисті рої, Господові Богу на славу, а мені, хазяєву, на пожиток». Після цього господар молився святому Олексієві, аби літо було медове, а бджоли захищені від лиха і напасті.

Цей день святкували і рибалки, адже «хто не почитає святого Олекси, тому риба на руку не йде».

День Теплого Олекси був багатий на прикмети: тепла, сонячна погода віщувала врожай на хліб, густої рої. Якщо світанок яснийрої виходитимуть ранками, а як вечір гожийвечорами. Цей день вважався гарним і на вибір зерна для посіву. За народними уявленнями, якщо хочеш, щоб ярова пшениця вродила, то на Явдохи, Сорок святих і Теплого Олекси, як повернешся з церкви, заходь до комори та обирай найкращі зерна: пшениця вродить добре і буде чиста, як золото.

Благовіщення Пресвятої Богородиці

Це свято припадає на 7 квітня. Воно повязане з багатьма прикметами і різними заборонами. У народі вважалося: якщо Благовіщення припадає на суботу або неділюрік буде щасливим, якщо на пятницюнещасливим.

На Благовіщення не можна було працюватиу цей день і «птиця гнізда не вє». За народним повірям, від Введення до Благовіщення гріх робити на землі, адже вона відпочиває і сили набирається. А від Благовіщення уже можна, бо в цей день Бог благословляє землю і «всякоє диханіє». На Гуцульщині й сьогодні існує легенда, що у цей день Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти. Від того пробуджується вся живина, яка спала в землі: мурашки, жаби і гади.

За давніми віруваннями, Бог благословляє в цей день рослини. Від Благовіщення все починало рости. Розквітали проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава... Вважалося, що у цей день трави і зілля мають чудодійну силу. Тому й казали у народі: «Як знайдеш у цей день ряст, то зірви, кинь під ноги, топчи і промовляй: “Топчу, топчу ряст, дай Боже діждати і на той рік топтати!” абоДай Боже діждати сон-траву топтати!”»

У цей день водили перший весняний хоровод — «кривий танець». Дівчата бралися за руки, довгою черідкою бігали поміж вербовими кілочками, застромленими в землю, і співали:

Ми кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо,—

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину...

А ми кривому танцю

Не виведемо кінця,

Його треба вести,

Як вінок плести...

Великий піст усім
прижме хвіст

Святий Великий пістце одна із священних основ християнської релігії. Передпасхальний піст для християнського людуце час покаяння і всепрощення, в якому беруть участь і душа, і тіло. Душа очищається через щиру молитву, а тілочерез щоденну обмеженість у земних благах.

Традиційна практика посту відбувається двома способами: через повне обмеження від усякої їжі та напоїв (це і є піст) або через невживання тільки деяких страв.

На Україні з часів запровадження християнства виробилися певні рівні в дотриманні постів: одні християни обмежувалися лише пісними стравами, інші вводили до свого раціону тільки молочні продукти. Значна частина християнського люду споживала їжу лише один раз на деньпісля полудня. У монастирях монахи не споживали їжі протягом декількох днів.

Перший день Святого Великого посту, як правило, припадав на понеділок. Цей день у народі називали Жилавим, адже господині випікали житні коржіжилавики. Ще донедавна в наших краях, крім цих жилавих коржів, жодних страв у цей день не вживали, а споживали лише тертий хрін із буряковим квасом та редьку.

На початковому етапі становлення Святого Великого посту на Україні найпоширенішою в будні дні була суха їжахліб та мучна юшка. Субота і неділя в постовий період вважалися послабленими днями, і в ці дні двічі на день можна було споживати хліб, овочі, рибу, молочні продукти. До речі, таку їжу вживали протягом першого постового тижня. В інші тижні посту, зокрема в понеділок, середу і пятницюсуха їжа раз на день. У вівторок і четверрізноманітні каші з олією.

У традиції Святого Великого посту не дозволялося вживати горілчані та винні напої, можна було їх вживати лише як ліки для хворих. У цей період пили спеціальний постовий напій із перцю, кмину та анісу. У страсний тиждень, від пятниці аж до неділі, віруючі не вживали нічого.

Великий піст тривав сім тижніввід Масляної до Великодня. Кожен тиждень Великого посту мав свою назву і призначення.

Перша неділя Великого посту збірна. Перший понеділок седмиці називався Жилавим, або Чистим, тому у ці дні прали білизну, білили хати — «на піст». Цього ж понеділка хлопчики оббігали сусідів, вітаючи: «Із постом, будьте здоровіЦе мало приносити до оселі щедрий ужинок.

У першу суботу посту жінки замовляли велику панахиду за рідними-небіжчиками. Цей обряд мав назву «давати мисочку». Жінки приносили з собою хліб, коливо, які потім роздавали бідним у мисочках.

Наступні два тижніце друга та третя седмиці. Четвертий тиждень Великого посту був Середохресним, адже в середу на цьому тижнісвято Хреста. У цей день жінки пекли хрести з маком і змащували їх медом. Частину хрестопоклінного хліба зберігали до сівби.

Пятий тиждень Великого посту називався Похвальним. У суботу на цьому тижні святкували Похвалу Пресвятої Богородиці. У цей день працювати було гріх.

Шоста суботаВербна, шуткова або квітна, а тиждень перед цією неділеюВербний. У Вербну неділю святили вербу. За народним повірям, протягом Вербного тижня не можна було сіяти конопель і городини — «будуть ликуваті, як верба», а буряки «будуть гіркі».

Останній тиждень перед Великоднем мав назву Білий, або Чистий. На цьому тижні віруючі люди дотримувалися посту так само суворо, як і на першому. Найважливіший день цього тижнячетвер. Його теж іменують Чистим, Світлим, Страсним, або Живним.

Вербна неділя

Зранку на богослужіння обовязково сходилися старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчувалася відправа і священик окропляв гілля свяченою водою, то дітиодне поперед одногонамагалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути кілька «котиків» — «щоб горло не боліло».

Дівчата і хлопці жартома билися свяченою вербою коло церкви і дорогою додому, примовляючи:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Повернувшись із церкви, господарі відразу ж садовили на городі або в полі по кілька гілок свяченої верби — «щоб росло Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту верби заносили до хати, аби поставити на покуті під святими образами. Тих, хто проспав заутреню, били свяченою вербою, приказуючи:

Не я бюверба бє,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Спаси і сохрани, Матір Божа,

Під своїм покровом.

Вважалося, що свячена верба має магічну силу. Коли вперше навесні виганяли худобу на пасовисько, то поганяли тільки цією вербою — «щоб нічого злого не чіплялося до худоби». Під час граду на подвіря викидали гілля свяченої верби — «щоб град зупинився».

Вербу використовували не лише як оберіг, а й як ліки. Товчене вербове листя прикладали до ран, а горілку, настояну на цьому листі, пили при шлункових захворюваннях. Відваром свяченої верби змочували голову, лікуючись від головного болю. Вербу клали у воду, як купали хвору дитину. Гілочку верби спалювали й обкурювали нею від пропасниці.

Чистий четвер

Останній тиждень перед Великоднем мав назву Білого, або Чистого. Селяни вважали, що ценайкращий час для ранніх ярових зернових культур і гороху.

Найважливіший день цього тижнячетвер, який назвали Чистим, Світлим, Великим, Страсним, або Живним. Усе мало бути чистим у день весняного очищення. До схід сонця селяни прибирали у стайнях, коморах, на подвірях, у хатах. У саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бурянів і підпалював, «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті та всякої нечисті». У Чистий четвер стригли дітей — «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла». Існує повіря, що на світанні в Чистий четвер ворон носить із гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше за них, той буде здоровий протягом цілого року. Якщо ввечері на Чистий четвер прали білизну з попелом, то попіл зберігали як засіб проти лишаїв.

У Чистий четвер кололи свиней і вважалося, що в їхньому салі ніколи не заводиться нічого — «ані противного, ані вредного». Різали ще й поросятко, бо, за старим звичаєм, на Україні разом із паскою в церкві святили й печене порося.

Увечері в церкві відправляли Страсті. Повертаючись додому, люди намагалися донести страсну свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу у формі зірки чи місяця.

Полумям страсної свічки випалювали хрест у хаті на сволоці — «щоб лиха нечисть хату минала». Під час великої грози запалювали цю свічку — «щоб грім хати не спалив». Тому вона, як і стрітенська, називалася громицею. Запалювали її у випадках тяжкої хвороби людей або худоби, під час важких пологів, давали її до рук вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. Як правило, страсні свічі селяни лили самі, бо вважалося, що «трудова свіча лучче Богові вгодна».

Страсна п’ятниця

Основний обряд Страсної пятницівинос плащаниці,— савану із зображенням тіла Христа у тому вигляді, в якому воно було зняте з хреста і покладене до гробу. Плащаницю урочисто виносили з вівтаря і встановлювали посередині храму. До цього моменту віруючі люди нічого не їли. Вважалося, що й працювати у Страсну пятницю не можна: ані шити, ані прясти, ані дрова рубати, ані сокирою тесати. У цей день можна лише пекти паски та садити капусту.

Паски пекли лише один раз на рік.

Одну з пасок тримали на столі впродовж тижня, до Проводів,— «щоб добре родила пшениця і всяка пашниця».

Великодня субота

У Великодню суботу готували крашанки, писанки (скробанки, мальованки). Вони зберігалися протягом усіх свят. Готували крашанки і писанки по тринадцять, на згадку про 12 апостолів і Спасителя. Кожна майстриня мала свої рецепти приготування фарб, свої традиційні малюнки-орнаменти.

Крашанки фарбувалися природними барвниками із трав, кори та ягід у червоний, жовтий, синій зелений
і золотистий кольори. Писанкияйця, розписані восковим методом. Крашанкияйця, помальовані різнокольоровими цяточками на чорному або вишневому тлі. Скробанки, дряпанкияйця, пофарбовані в один колір. Металевим вістрям чи голкою на них вишкрібають найрізноманітніші візерунки. Мальованкияйця, розмальовані пензлем різними візерунками.

На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного писанками. Приносили їх і на кладовище під час Проводів. Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанкивеликий гріх. Хто це робитиме, того Бог покарає хворобою. Шкаралупу з писанок чи крашанок в одних місцевостях викидали на стріху хати і хліва, а в іншихвиносили на текучу воду, кидали курям — «щоб добре неслися».

Христос Воскрес — воскресла Україна

Нарешті настав Великденьнайвеличніше свято року, з яким повязано багато народних звичаїв. Вважали, що у цей день потрібно вітатися навіть із ворогом. Як тільки розпочинали дзвонити до заутрені, то з усіх кінців села люди поспішали до церкви. Після закінчення літургії поруч із церквою або в притворі святилися паски, сир, яйця, поросята, масло, сало, ковбаси.

Удома, перед тим як сісти до столу, вся родина вмивалася. Мати наливала у велику черепяну миску води, на дно її клала три червоні крашанки. Першою вмивалася дівчина, потім хлопці й мати, а насамкінець батько. Після кожного члена сімї воду змінювали, але крашанки залишалися ті самі. Вони діставалися дівчині — «щоб гарна була».

Обряд розговіння у кожній місцево­сті України різниться. Найпоширенішим був такий. Уся сімя ставала перед образами і молилася. Господар брав до рук миску із свяченим і тричі обходив стіл. Потім повертався до святих образів і розрізав на тарелі кілька свячених яєць, після чого підносив кожному шматочок яйця, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті та здоровїСпочатку їли паску, яйця, шинку, потім порося і решту.

Їжа, що освячувалась у церкві, набувала магічного значення. Так, сіль вживали від пристріту й болю в животі, пшоно берегли для курчат, що вилупляться, а разом із маком обсипали ним хату від домовика.

Після розговіння дорослі й малі виходили на вулиці на великодні забави. Напередодні, у суботу, встановлювали гойдалки, які ставали центром розваги всього села. Тут же грали крашанками в «навбитки», «котка», «кидка» та  «у відгадки». Діти готували собі мацакияйця, залиті воском, які використовували для гри в «навбитки».

Дівчата вбирались у найліпший одяг, голови прикрашали вінками або заквітчували квітами. Хлопці збиралися коло церкви, заводили парубоцькі ігри. Наступного дня вони обливали дівчат водою, а ті дарували їм крашанки. Цей звичай був повязаний із стародавнім весняним обрядом очищення водою.

У великодній понеділокВолочильнийселяни ходили одне до одного христосуватися і обмінюватися писанками. Діти провідували хрещених та рідних, дарували їм паску і кілька крашанок. Так вони привчалися до зичливості, доброти, щирості й любові.

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Христос воскрес! Христос воскрес!

Радість з неба ся являє,

Паска красна десь витає.

Радуйтеся щиро нині,

Бог дав щастя всій родині;

Бог дав щастя нам з небес:

Христос воскрес! Христос воскрес!

Христос воскрес! Христос воскрес!

Мир всім нам Христос приносить.

Мир нам небо десь голосить.

Мир той Божий всі витаймо,

Ласку Божу прославляймо.

Чудо Боже з всіх чудес:

Христос воскрес! Христос воскрес!

Проводи

Другий тиждень після Великодня називався Поминальним (гробки, могилки, бабський Великдень, Проводи). У призначений для Проводів день люди з хоругвами, хрестами, церковним хором і священником ішли на цвинтар. Там вони відправляли спільну панахиду, а потім справляли на могилах родичів обід-тризну: роздавали коливо з медом, розбивали три крашанки і віддавали їх «дідові» — бідному, промовляючи: «Помолись, дідуню, за померлих...» На могилу викладали паску, крашанки, свячену сіль і виливали чарку горілки зі словами: «Їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте

За тиждень перед Проводами на кладовищі прибирали гробки. На материнських могилах висівали материнку, чебрець, на дівочихлюбисток і барвінок, ніби у вінок весільний. Як помирав хтось із хлопців, то садовили, за козацьким звичаєм, кущ червоної калини. Ті могили, що вже не мали опікунів, доглядала молодь: хлопці поправляли хрести, упорядковували все; дівчата висаджували квіти й кущі.

Весна наставала, люди займалися сівбою, висаджуванням різної городини, а за цим не було коли і вгору глянути. Ніби-то передихом від весняних робіт було літо, з його спекотою, запашними росяними вечорами.

Література

1. Васьківська Г. О. Факультативні курси для 5–6 класів. Народні скарби.— К.: Освіта, 1993.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: В 2 т.— К.: Оберіг, 1991.

3. Газета «Бібліотечка вчителя початкової школи».— 1–4.— Редакція газети «Розкажіть онуку».— К., 1999.

4. Газета для дітей та дорослих «Журавлик» — Збірка номерів за 2007 рік.— ЗасновникХарківське обласне обєднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

5. Кобальчинська Р. Р. Золоті ключі.— К.: Україна, 1993.

6. Пістун Т. В. «Свою Україну любіть...».— Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2003.

7. Смоляк О. С. Українське народознавство. 1 клас.— Тернопіль, 1995.

8. Смоляк О. С. Українське народознавство. 2 клас.— Тернопіль, 1996.

9.Федьков І. І. Народознавство.— Миколаїв, 1993.

Відгуки читачів