Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Підводні камені американської мрії

Лідія КАЛІНІНА

Неможливо визначити вплив учителя сьогодні, він виявиться крізь роки.

Генрі Адамс

Так уже повелося, ще з радянських часів, уважати головним уособленням буржуазного Заходу Сполучені Штати Америки. Ця країна завжди ставала предметом заздрості й осуду одночасно. Чи варто нашим учителям заздрити своїм американським колегам — вирішуйте самі.


Підводні камені американської мрії

Лідія КАЛІНІНА

Неможливо визначити вплив учителя сьогодні, він виявиться крізь роки.

Генрі Адамс

Так уже повелося, ще з радянських часів, уважати головним уособленням буржуазного Заходу Сполучені Штати Америки. Ця країна завжди ставала предметом заздрості й осуду одночасно. Чи варто нашим учителям заздрити своїм американським колегам — вирішуйте самі.

Отже, почнемо. Уявіть, що ви — громадянин США і вам раптом випадково неймовірно схотілося стати вчителем. Що ж, це цілком можливо, мало того, можу вас запевнити: вам будуть дуже раді, тому що останнім часом таких бажаючих стає все менше: дослідження показують, що на кожного майбутнього викладача доводиться 17 вакантних місць (для порівняння: у Японії на одну викладацьку посаду — 40 претендентів). Отже, ви щасливі, однак є одне АЛЕ: ви вчитеся не в педагогічному ВНЗ. Мало того, обрана вами професія взагалі далека від педагогіки. Ви... Ну, наприклад, юрист або дизайнер. Виявляється, і це не проблема: у демократичній Америці після перших двох років навчання в будь-якому університеті й на будь-якій спеціальності бажаючі стати вчителями можуть перейти в педагогічну школу (коледж або відділення педагогіки) при тому ж університеті.

Ще в процесі навчання варто подумати про майбутнє працевлаштування. Не тому, що місце буде складно знайти — із цим, як уже говорилося вище, проблем немає. Просто, для того щоб стати вчителем, треба одержати ліцензію на викладання, а в кожному штаті вони різні. От і намагаються випускники визначитися заздалегідь, щоб не вийшло, що ліцензія в них штату Арізона, а працювати доведеться в Техасі або Каліфорнії. До речі, здати іспити й одержати ліцензію може абсолютно будь-який громадянин США, головне — вища освіта (не важливо яка (!)) і відсутність судимостей. От такий черговий «демократичний» хід. Хоча, якщо подивитися в очі статистиці, таке ліберальне ставлення до професії вчителя почалося в Штатах не від гарного життя. Ну не хоче молодь працювати у сфері освіти! Через три роки роботи в школі 20 % нових учителів залишають професію. Через п’ять років — 50 %.

Головна проблема заокеанських учителів, як виявилося, та сама, що й у вітчизняних,— низька зарплата. Молодий американський педагог одержує в середньому близько 26 тисяч доларів на рік, у той час як починаючий інженер — більше 42 тисяч, а програміст — майже 41 тисячу. От і виходить, що викладати комусь треба, а викладати нема кому. Тому багато які з приватних шкіл навіть допускають до викладання людей без ліцензії, видаючи новоспеченим учителям «тимчасові сертифікати», або, як їх часто називають, «сертифікати з необхідності».

Уявляєте! Хіба хто-небудь із медиків потерпить у своїх рядах «хірургів з необхідності»? Або Асоціація юристів допустить до правозахисної діяльності «тимчасових адвокатів»? А от «тимчасово необхідні педагоги», виявляється, у США не рідкість: за статистикою кожен 13й учитель працює без сертифіката, а кожен 6й не має професійної підготовки.

Саме тому професія вчителя популярна серед емігрантів. За останніми даними, тільки 47 % учителів загальноосвітніх шкіл — корінні американці. У цьому теж криються певні проблеми. Адже вчитель не просто викладає математику або фізику, а, за допомогою свого предмета, вчить дітей філософії життя. А для цього необхідно, щоб і в учителя, і в його учня було спільне світосприйняття, одне середовище, що виховало й сформувало їх. Тільки тоді може виникнути взаєморозуміння, засноване на спільних культурних цінностях.

У США цю умову викладання порушено із самого початку. Адже, якщо світосприйняття різне, учителеві незрозумілий світ, яким живуть його учні, і, навпаки, учням нецікаві його погляди, складаються винятково формальні відносини й до вчителя, і до предмета.

Виникає законне питання: а як при такому рівні підготовки вчителів стоїть справа в цілому з освіченістю в країні? Отут ми й випливаємо на своєрідний підводний камінь американської школи. У системі освіти США існує певна схема, назвемо її схемою «двох коридорів».

Перший коридор (помітно менший за кількістю учнів) — це школи для майбутньої управлінської й наукової еліти, у них процес навчання близький до класичного, немає потакання «індивідуальності» учня, строга дисципліна, школяра навчають думати й приймати рішення. Оскільки в цій школі (схожій на радянську, як не дивно) іде реальне одержання освіти, така освіта коштує значних грошей. Відповідно, в таких школах досить високий професійний рівень учителів. Саме випускники цих шкіл становлять потім більшість студентів престижних вищих навчальних закладів Америки.

Другий коридор — це школи «для всіх», які ми часто бачимо в американських молодіжних комедіях, де школярам дозволено майже все, а навчання практично формальне. У таких школах навчається більшість, а про рівень освіти в них говорить невблаганна статистика: більше половини учнів молодших класів не встигають із фундаментальних академічних дисциплін. 33 % учнів дев’ятих класів залишають навчання, не дотягнувши до одержання атестата. Залишені на другий рік рахуються тисячами, а число тих, хто зараховується по закінченні школи в коледж, становить меншість серед випускників. Якщо не вірите статистиці, от вам живий коментар новоспеченого учня стандартної американської школи: «Мені сподобалася американська школа тому, що:

1) учителі нормальні, з ними можна розмовляти, як зі своїми друзями;

2) багато не задають;

3)  зручні парти, можна навіть ноги закинути;

4)  узагалі підхід в американських учителів до навчання непоганий, цукерки там роздають, дозволяють пити (не алкогольні напої) на уроці. І найголовніше: дуже часто усілякі фільми показують».

Демократичність, демократичність і ще раз демократичність — головний девіз шкіл «другого коридору». Навчальний рік американських школярів триває 170–186 днів, тобто 5,5–6 місяців (а не 9, як у нас). Нашого вчителя взагалі там здивувало б багато чого. Наприклад, у більшості американських шкіл педагогам заборонено в присутності всього класу оголошувати оцінки (навіть гарні) того або іншого учня — за це можуть зняти з роботи. А будь-який школяр вправі не піти на урок до нецікавого для нього наставника, а провести цю академічну годину в паралельному класі за вивченням зовсім іншої теми. Ще однією особливістю американських шкіл є відсутність «відповіді біля дошки» — перевірки знань тільки письмові — теж з метою зберегти конфіденційність реальних знань учня й не знеславити його при товаришах. Дивно те, що при всьому цьому в багатьох американських школах офіційно дозволені тілесні покарання. Може, це невелика моральна компенсація вчителям і, в якомусь розумінні, захист їхніх демократичних прав? Донедавна биття було дозволено в 23 штатах, в основному південних і штатах так званого біблійного поясу, де значний відсоток населення становлять християнські консерватори.

Особливо не жалують чомусь у США точні й природничі науки. У молодшій школі, наприклад, арифметика по числу занять стоїть в одному ряді з музикою й малюванням, у той час як гігієна з фізкультурою віднімають приблизно одну шосту частину всіх дисциплін. У старшій школі, коли набуває чинності профільна освіта й учень одержує можливість частково сам вибирати собі предмети, йому пропонують на вибір біологію, фізику або хімію. Він може розділити шість кредитів, відведених на природничі науки, між цими трьома предметами, а може вибрати щось одне, наприклад біологію. Тоді про фізичні закони й хімічні реакції школяреві ніколи не доведеться почути.

Останнім часом, щоправда, уряд країни змінив гнів на милість стосовно математики. Повальна недостача вчителів математики, фізики й хімії привела до створення у 2000 р. Національної комісії з викладання точних і природничих наук у ХХІ столітті. Першим рішенням, прийнятим комісією, було підвищення зарплати вчителям точних наук. Тепер вони одержують істотно більше за гуманітаріїв. А виходить, незабаром можна буде очікувати кризи в гуманітарній сфері.

Однак не все в роботі американських викладачів так погано. Адже незважаючи на всі негаразди, розказані нами, на питання «Чи користується ваша професія повагою в суспільстві?» 67 % учителів США відповіли «так». І єдине, напевно, із чим не зможе ніколи змиритися наш учитель в Америці — це з відсутністю свята 1 вересня: тут діти йдуть до школи без квітів, убрань, спалахів фотоапарата й щасливих посмішок численних родичів. Якісь, усе-таки, дивні вони там, за океаном...

Відгуки читачів