Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Підводні камені американської мрії

Лідія КАЛІНІНА

Неможливо визначити вплив учителя сьогодні, він виявиться крізь роки.

Генрі Адамс

Так уже повелося, ще з радянських часів, уважати головним уособленням буржуазного Заходу Сполучені Штати Америки. Ця країна завжди ставала предметом заздрості й осуду одночасно. Чи варто нашим учителям заздрити своїм американським колегам — вирішуйте самі.


Підводні камені американської мрії

Лідія КАЛІНІНА

Неможливо визначити вплив учителя сьогодні, він виявиться крізь роки.

Генрі Адамс

Так уже повелося, ще з радянських часів, уважати головним уособленням буржуазного Заходу Сполучені Штати Америки. Ця країна завжди ставала предметом заздрості й осуду одночасно. Чи варто нашим учителям заздрити своїм американським колегам — вирішуйте самі.

Отже, почнемо. Уявіть, що ви — громадянин США і вам раптом випадково неймовірно схотілося стати вчителем. Що ж, це цілком можливо, мало того, можу вас запевнити: вам будуть дуже раді, тому що останнім часом таких бажаючих стає все менше: дослідження показують, що на кожного майбутнього викладача доводиться 17 вакантних місць (для порівняння: у Японії на одну викладацьку посаду — 40 претендентів). Отже, ви щасливі, однак є одне АЛЕ: ви вчитеся не в педагогічному ВНЗ. Мало того, обрана вами професія взагалі далека від педагогіки. Ви... Ну, наприклад, юрист або дизайнер. Виявляється, і це не проблема: у демократичній Америці після перших двох років навчання в будь-якому університеті й на будь-якій спеціальності бажаючі стати вчителями можуть перейти в педагогічну школу (коледж або відділення педагогіки) при тому ж університеті.

Ще в процесі навчання варто подумати про майбутнє працевлаштування. Не тому, що місце буде складно знайти — із цим, як уже говорилося вище, проблем немає. Просто, для того щоб стати вчителем, треба одержати ліцензію на викладання, а в кожному штаті вони різні. От і намагаються випускники визначитися заздалегідь, щоб не вийшло, що ліцензія в них штату Арізона, а працювати доведеться в Техасі або Каліфорнії. До речі, здати іспити й одержати ліцензію може абсолютно будь-який громадянин США, головне — вища освіта (не важливо яка (!)) і відсутність судимостей. От такий черговий «демократичний» хід. Хоча, якщо подивитися в очі статистиці, таке ліберальне ставлення до професії вчителя почалося в Штатах не від гарного життя. Ну не хоче молодь працювати у сфері освіти! Через три роки роботи в школі 20 % нових учителів залишають професію. Через п’ять років — 50 %.

Головна проблема заокеанських учителів, як виявилося, та сама, що й у вітчизняних,— низька зарплата. Молодий американський педагог одержує в середньому близько 26 тисяч доларів на рік, у той час як починаючий інженер — більше 42 тисяч, а програміст — майже 41 тисячу. От і виходить, що викладати комусь треба, а викладати нема кому. Тому багато які з приватних шкіл навіть допускають до викладання людей без ліцензії, видаючи новоспеченим учителям «тимчасові сертифікати», або, як їх часто називають, «сертифікати з необхідності».

Уявляєте! Хіба хто-небудь із медиків потерпить у своїх рядах «хірургів з необхідності»? Або Асоціація юристів допустить до правозахисної діяльності «тимчасових адвокатів»? А от «тимчасово необхідні педагоги», виявляється, у США не рідкість: за статистикою кожен 13й учитель працює без сертифіката, а кожен 6й не має професійної підготовки.

Саме тому професія вчителя популярна серед емігрантів. За останніми даними, тільки 47 % учителів загальноосвітніх шкіл — корінні американці. У цьому теж криються певні проблеми. Адже вчитель не просто викладає математику або фізику, а, за допомогою свого предмета, вчить дітей філософії життя. А для цього необхідно, щоб і в учителя, і в його учня було спільне світосприйняття, одне середовище, що виховало й сформувало їх. Тільки тоді може виникнути взаєморозуміння, засноване на спільних культурних цінностях.

У США цю умову викладання порушено із самого початку. Адже, якщо світосприйняття різне, учителеві незрозумілий світ, яким живуть його учні, і, навпаки, учням нецікаві його погляди, складаються винятково формальні відносини й до вчителя, і до предмета.

Виникає законне питання: а як при такому рівні підготовки вчителів стоїть справа в цілому з освіченістю в країні? Отут ми й випливаємо на своєрідний підводний камінь американської школи. У системі освіти США існує певна схема, назвемо її схемою «двох коридорів».

Перший коридор (помітно менший за кількістю учнів) — це школи для майбутньої управлінської й наукової еліти, у них процес навчання близький до класичного, немає потакання «індивідуальності» учня, строга дисципліна, школяра навчають думати й приймати рішення. Оскільки в цій школі (схожій на радянську, як не дивно) іде реальне одержання освіти, така освіта коштує значних грошей. Відповідно, в таких школах досить високий професійний рівень учителів. Саме випускники цих шкіл становлять потім більшість студентів престижних вищих навчальних закладів Америки.

Другий коридор — це школи «для всіх», які ми часто бачимо в американських молодіжних комедіях, де школярам дозволено майже все, а навчання практично формальне. У таких школах навчається більшість, а про рівень освіти в них говорить невблаганна статистика: більше половини учнів молодших класів не встигають із фундаментальних академічних дисциплін. 33 % учнів дев’ятих класів залишають навчання, не дотягнувши до одержання атестата. Залишені на другий рік рахуються тисячами, а число тих, хто зараховується по закінченні школи в коледж, становить меншість серед випускників. Якщо не вірите статистиці, от вам живий коментар новоспеченого учня стандартної американської школи: «Мені сподобалася американська школа тому, що:

1) учителі нормальні, з ними можна розмовляти, як зі своїми друзями;

2) багато не задають;

3)  зручні парти, можна навіть ноги закинути;

4)  узагалі підхід в американських учителів до навчання непоганий, цукерки там роздають, дозволяють пити (не алкогольні напої) на уроці. І найголовніше: дуже часто усілякі фільми показують».

Демократичність, демократичність і ще раз демократичність — головний девіз шкіл «другого коридору». Навчальний рік американських школярів триває 170–186 днів, тобто 5,5–6 місяців (а не 9, як у нас). Нашого вчителя взагалі там здивувало б багато чого. Наприклад, у більшості американських шкіл педагогам заборонено в присутності всього класу оголошувати оцінки (навіть гарні) того або іншого учня — за це можуть зняти з роботи. А будь-який школяр вправі не піти на урок до нецікавого для нього наставника, а провести цю академічну годину в паралельному класі за вивченням зовсім іншої теми. Ще однією особливістю американських шкіл є відсутність «відповіді біля дошки» — перевірки знань тільки письмові — теж з метою зберегти конфіденційність реальних знань учня й не знеславити його при товаришах. Дивно те, що при всьому цьому в багатьох американських школах офіційно дозволені тілесні покарання. Може, це невелика моральна компенсація вчителям і, в якомусь розумінні, захист їхніх демократичних прав? Донедавна биття було дозволено в 23 штатах, в основному південних і штатах так званого біблійного поясу, де значний відсоток населення становлять християнські консерватори.

Особливо не жалують чомусь у США точні й природничі науки. У молодшій школі, наприклад, арифметика по числу занять стоїть в одному ряді з музикою й малюванням, у той час як гігієна з фізкультурою віднімають приблизно одну шосту частину всіх дисциплін. У старшій школі, коли набуває чинності профільна освіта й учень одержує можливість частково сам вибирати собі предмети, йому пропонують на вибір біологію, фізику або хімію. Він може розділити шість кредитів, відведених на природничі науки, між цими трьома предметами, а може вибрати щось одне, наприклад біологію. Тоді про фізичні закони й хімічні реакції школяреві ніколи не доведеться почути.

Останнім часом, щоправда, уряд країни змінив гнів на милість стосовно математики. Повальна недостача вчителів математики, фізики й хімії привела до створення у 2000 р. Національної комісії з викладання точних і природничих наук у ХХІ столітті. Першим рішенням, прийнятим комісією, було підвищення зарплати вчителям точних наук. Тепер вони одержують істотно більше за гуманітаріїв. А виходить, незабаром можна буде очікувати кризи в гуманітарній сфері.

Однак не все в роботі американських викладачів так погано. Адже незважаючи на всі негаразди, розказані нами, на питання «Чи користується ваша професія повагою в суспільстві?» 67 % учителів США відповіли «так». І єдине, напевно, із чим не зможе ніколи змиритися наш учитель в Америці — це з відсутністю свята 1 вересня: тут діти йдуть до школи без квітів, убрань, спалахів фотоапарата й щасливих посмішок численних родичів. Якісь, усе-таки, дивні вони там, за океаном...

Відгуки читачів