Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Навчання в листах

Наталія ШУБЕНКО

Він змусив Європу взнати україну. Його називали «послом України у світі». Але головною його історичною мі сією було виховання поетеси, про яку І. Франко казав у 1898 р.: «3 часів шевченківського «поховайте та вставайте» Україна ще не чула такого сильного, і гарячого поетичного слова, яке виривалося із вуст цієї малосильної, хворої дівчини». Він — відомий критик, історик, публіцист, громадський діяч Михайло Драгоманов. Бона — Леся Українка. I до цього імені нема чого додати.


Навчання в листах

Наталія ШУБЕНКО

Він змусив Європу взнати україну. Його називали «послом України у світі». Але головною його історичною мі сією було виховання поетеси, про яку І. Франко казав у 1898 р.: «3 часів шевченківського «поховайте та вставайте» Україна ще не чула такого сильного, і гарячого поетичного слова, яке виривалося із вуст цієї малосильної, хворої дівчини». Він — відомий критик, історик, публіцист, громадський діяч Михайло Драгоманов. Бона — Леся Українка. I до цього імені нема чого додати.

Становлення особистості Лесі Українки проходило серед людей, які стали її вчителями та порадниками. Це перш за все мати — письменниця Олена Пчілка. Вона була молода, розумна, добре вихована. Вона відвідала багато європейських країн та чудово розуміла значення виховання рідною мовою, на звичаях та традиціях рідного народу.

Також вона усвідомлювала, що за відсутності шкіл та книг українською мовою це дуже складне завдання. Але Ольга Петрівна бачила мету та впевнено рухалась до неї. Саме вона керувала навчанням доньки, саме вона обрала їй настільки зобов’язуючий псевдонім — Українка. Саме мати допомогла Лесі стати українським поетом. Але справжнім борцем та громадянином хвору, тендітну дівчину зробив її дядько — Михайло Драгоманов.

Так сталося, що він був змушений покинути Україну. Участь у гурті «Громада», який об’єднав ліберально орієнтовану українську інтеліґенцію з метою видання літератури українською мовою та організації недільних шкіл, прогресивні погляди, які Драгоманов відкрито висловлював, зробили його персоною non grata в самодержавній Росії. Цікаво, що спочатку він «Громаду» не прийняв, тому що належав до космополітів і не міг розділити байдужість «громадівців» до російської літератури, яку вважав яскравою, розвиненою, взагалі, взірцем для наслідування. Але Драгоманов був завзятим супротивником самодержавства, і завжди душа його боліла за свою Батьківщину. Тому національна ідея, яку запроваджувала «Громада», стала для нього найголовнішою. Його оселя в 70-ті роки ХІХ ст. перетворилася на місце зустрічей відомих діячів української та російської культури. А він сам, скромний доцент Київського університету, став об’єктом постійної уваги поліції, царського уряду та особисто міністра освіти. Навесні 1875 року на Драгоманова надійшла ціла серія доносів, унаслідок яких міністр висунув вимогу про його відставку. Драгоманову заборонили викладання в південноросійських університетах (Київському, Одеському, Харківському) і 7 вересня звільнили за «третім пунктом», тобто без права стати на державну службу в системі народної освіти.

До того ж, учений потрапив під суворий нагляд поліції. Доходило до смішного: одним із пунктів звинувачення було слово «соціологія» у лекції Драгоманова, яке міністр ототожнив зі словом «соціалізм». Отже, вченому нічого не залишалося, як стати добровільним емігрантом. І в березні 1876 року він вирушає до Швейцарії.

Маленькій Лесі було тоді лише 5 років, але вона назавжди запам’ятала прощальну вечерю, романс «Сойдемся ли мы с вами снова», який виконали Микола та Ольга Лисенки, та вірш Михайла Старицького, присвячений Драгоманову.

А з 1888 року, коли Лесі виповнилось 17 років, починається її активне листування з Драгомановим. Власне, навчанням у листах можна назвати цю велику педагогічну сторінку, яка подарувала світу феномен Лесі Українки.

До цього часу Драгоманов встиг пожити у Швейцарії, де створив центр політичної еміграції, який, за словами Франка, перетворився на «Центр української думки». У Женеві він заснував український збірник «Громада», на сторінках якого вперше побачили світ невідомі вірші Шевченка, твори Панаса Мирного, українські народні казки і пісні. Немає нічого дивного, що уряд Болгарії після звільнення від Османського іга саме Михайла Драгоманова запросив до Софійського вищого училища на посаду професора. І саме там він став активно спілкуватися зі своєю талановитою родичкою. Він посилає до неї свої статті й брошури та одержує відповідь: «Мені здається, що з усіх пишучих українців тільки Ви вмієте писати такими простим популярним складом без жодного туману в ідеях і мові... Що ж до мене, то я хочу бути вашою ученицею і заслужити собі право зватися так, а коли на мене впаде частина тих прикрощей та інкримінацій, які дістаються Вам, то я об тім не буду журитися нітрохи». А всім відомо, що Леся не була схильна до компліментарності, зокрема і на адресу своїх родичів.

 

Леся та її мати Олена Пчілка. 1897 р

Поступово щодо Лесі у Драгоманова виробилася особлива позиція — ставлення люблячого дядька і водночас суворого вчителя, який може влаштувати нагінка — заслужено та навіть і не зовсім. Драгоманов знайомить Лесю зі світовою культурою, літературою, мистецтвом. Він радив, що перекласти, інформував про свіжі наукові видання, надсилав літературу. Зі свого боку, Леся допомагала дядькові, виконуючи його доручення щодо перекладу різних матеріалів. У своїх оцінках Драгоманов дуже часто був суворим до своєї учениці. Так, прочитавши її переклад «Священної історії» Верна, він відсилає дуже критичний відгук. Леся відповідає: «Найбільше правди є в тих Ваших словах, де Ви говорите про авторство, що хапає кленовий листочок, не питаючи, звідки він і до чого. Правда і те, що мій переклад поганий... Погано і те, що досі ніхто не говорив зі мною так, як Ви, критика моїх знайомих та рідних оберталась більш на мову, стиль, а ніхто не хотів ні на мить взяти діло в корінь».

 

Леся у дитинстві. 1878 р.

Унаслідок своєї хвороби змушена займатися самоосвітою, Леся стикалася все з новими проблемами. Що читати? Які іноземні мови вивчати? Як відокремити у філософських трактатах безпорадність думки, заховану за красивий «фасад», від зрілих ідей? Що перекладати, щоб дати користь українському читачеві? Як писати, щоб знайти свій стиль? Відповіді на ці питання повинні давати педагоги, але у Лесі їх не було. Зате був дядько Михайло Драгоманов, який не просто розставляв всі крапки над «і», але і наштовхував Лесю на все нові і нові питання. Зрозуміло тепер, чому Леся з таким нетерпінням чекала кожного чергового листа від дядька. Адже тільки в цих листах вона знаходила рекомендації, які допомагали їй орієнтуватися в «морі знань» і не «збиватися з курсу». Мабуть, комусь іншому на місці Лесі Українки було б мало листів, потрібний був би педагог поряд, щодня. Але Леся не могла задовольнятися звичайним педагогом, щоб відповісти на її питання, їй потрібна була людина не просто блискуче освічена. Їй потрібна була справжня особистість. Адже вчитися, як, утім, і робити все інше, Леся хотіла не інакше як за «гамбургським рахунком», тобто за вищим розрядом. Тому листи Драгоманова, що приходили раз на декілька місяців, давали їй значно більше, ніж щоденна муштра з обов’язковою перевіркою домашніх завдань. Леся була дуже самостійна. У світі знань їй потрібний був компас, а не поводир. І цим компасом став Драгоманов.

Вона закидала дядька питаннями: «Підкажіть мені, будь ласка, твори про етнографічні методи, саме про метод запису народних пісень. Це питання мене дуже хвилює. Я знаю багато народних мотивів. Намагаюсь записати, але мені важко, тому що я не знайома зі справжніми методами». У відповідь Драгоманов познайомив її з фольклористичною методикою записування творів усної народної творчості — і вона стала відомою фольклористкою. «Чи не знаєте Ви гарних збірок німецьких або французьких народних пісень?» І дядько надсилає потрібні книги. «Напишіть мені, будь ласка, чи Ви не знаєте, які є переклади гімнів веди французькою чи німецькою мовою. Вони мені дуже потрібні». І дядько шукає потрібні переклади та надсилає невгамовній племінниці.

Саме Драгоманов заохотив Лесю до вивчення європейських мов. Унаслідок цього Леся добре володіла німецькою, французькою, італійською, знала грецьку та латину. 18 грудня 1890 р. вона пише: «Тепер я слухаю Вашої ради і “спасаюсь від українсько-російського невежества”: вивчила недавно італійську граматику і тепер для вправи читаю книжки». Саме з опануванням українцями іноземних мов та літератур Леся Українка як духовна спадкоємиця Драгоманова пов’язувала надії на подолання дилетантизму в рідному письменництві. Він учив: не зациклюватись на націоналістичних пріоритетах, не випускати з поля зору соціальні чинники, шукати живі справи і правду, спільну для багатьох національностей, іти до великої мети звільнення людини, служити прогресу суспільства. А вона відповідала (демонструючи, що добре спіймала його думку та засвоїла урок): «Українським поетам слід на деякий час заборонити писати національно-патріотичні вірші, можливо, тоді вони скоріше версифікації навчаться, тому що тепер вони більш сподіваються на патріотизм своїх читачів, а не на власну риму та розмір». Ці рядки були написані в далекому 1892 році, а як багато в них справжнього патріотизму, який не має нічого спільного із «шароварщиною», якою деякі сучасні діячі намагаються підмінити справжню національну ідею.

Але повернімось до Лесі та її дядька Михайла. На черзі найголовніше — творчість! Дуже уважно Михайло Драгоманов ставився до опусів, які посилала йому Леся. І не тільки критикував, а й радив, що робити і чому саме так. До речі, надісланий дядьком із Софії збірник релігійно-етичних легенд став імпульсом для культивування легендарного жанру драми-феєрії у творчості Лесі Українки. Завдяки Драгоманову побачив світ і біблійний блок, бо саме дядько рекомендував їй перекладати Біблію та заохотив до релігійної теми.

Отже, все це було темами їх широкого листування. Але настав час, коли Лесю перестало задовольняти лише листування. У неї було безліч запитань та потреба особисто спілкуватися з людиною, для якої вона мріяла бути не те що правою рукою, а хоча б одним пальцем на її руці.

 

Обкладинка першої збірки віршів Лесі Українки

Весною 1894 року збувається її мрія — вона в Софії, в гостях у дядька. Це був незабутній час! Майже місяць Леся ні з ким не листувалася, в неї просто не було часу. Кожного дня вона мала довгі бесіди з Михайлом Петровичем, які продовжувались іншим разом до глибокої ночі. Бібліотека дядька, де вона могла читати заборонені в Росії видання, стала улюбленим місцем поетеси.

 

Леся Українка. 1888 р.

Леся була з Драгомановим у Софії під час його ювілею: 30-річчя творчої діяльності. На той час Михайло Петрович уже дуже сильно хворів. Він не був присутній на урочистих зборах у Львові, на яких пролунала історична фраза Франка, який назвав Драгоманова «вчителем свого покоління та провідником цілого народу».

 

Остання фотографія Лесі Українки

Кілька тижнів Драгоманов одержував подарунки. Серед них був особливо цінний — від його Лесі. Якось він казав їй, що давно мріє про книгу «Англійські та шотландські балади», але не може купувати, бо вона коштує дуже дорого — 200 франків. І ось книга на його столі — отримуйте, любий дядьку!

Іронія долі! Не пройшло і півроку після цього свята, і Михайла Драгоманова не стало. Дивно, але, схоже, мислитель передчував свою кончину. Під час урочистостей він казав: «Кожне таке свято — одночасно й похорон». Слова вченого виявилися віщими.

В останній шлях його проводжали сотні студентів, за труною несли 27 вінків, на одному з яких було написано: «Любому дядькові — від Лесі». Додому, в Україну, Леся повезла жменю землі з могили Михайла Драгоманова. Повернулася вона іншою людиною. Тепер не було з нею Вчителя. Тепер вона сама була повинна давати оцінку своїм думкам, своїм вчинкам, своїй творчості. І вона пішла далі, вона переросла свого вчителя, розвинула його думки, народила свої. І це природно. Бо учні повинні переростати своїх учителів, адже саме на цьому базується прогрес людства.

 

ШПИЛЬКА

Із неповного зібрання шкільних творів

ü          У Чичикова й Плюшкіна були різні хобі: один збирав мертві душі, а другий — всяке казна-що.

ü         Динозаври всі вимерли, і тому їх доводиться малювати з пам’яті.

ü         Некрасов сказав про жінку, що вона коня на скаку зупинить і з ним у хату, що горить, зайде.

ü         Невстигаючий учень — це той, хто не встигас списувати.

ü         Стародавні люди здобували вогонь за допомогою грому й блискавки.

ü         Я пригадав випадок з мого раннього дитинства. Це було недавно.

ü         Мій тато любить спати на дивані, читаючи газету.

ü         У нашої вчительки красиве обличчя із сердитим характером.

ü         Менделєєв побачив уві сні таблицю Менделєєва.

ü         У всіх ссавців чотири ноги і п’ятий хвіст.

ü         Книга — наш друг, а друга не можна рвати і бруднити.

ü         Людський мозок складається із західної і східної півкуль.

ü         У залі стояла велика ялинка, а по ній ходив Дід Мороз і продавав подарунки.

Відгуки читачів