Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Спортивна антипедагогіка, або Свято зі сльозами на очах

Наталя ШУБЕНКО

Кожна історична епоха дарувала людству свою «модель» свята: розкішні бенкети римських імператорів, бали французьких королів, паради і демонстрації радянських часів, сучасні ефектні шоу... Усі ці настільки далекі один від одного святкові сценарії мають, мабуть, лише одну спільну деталь: танці. Змінюється час, змінюється свідомість, а прагнення людства до пластичного самовираження залишається незмінним. Сьогоднішні танці, звичайно, мало схожі на хороводи чи менуети минулих століть, хоча... Багато чого в нашому житті повторюється, і на новому витку спірали виникає те саме «хорошо забытое старое». У будь-якому випадку, танцювальний стиль, що виник майже сторіччя назад, переживає сьогодні нову хвилю популярності. Ми маємо на увазі, звичайно ж, вічно молодий рок-н-рол...


Спортивна антипедагогіка, або Свято зі сльозами на очах

Наталя ШУБЕНКО

Кожна історична епоха дарувала людству свою «модель» свята: розкішні бенкети римських імператорів, бали французьких королів, паради і демонстрації радянських часів, сучасні ефектні шоу... Усі ці настільки далекі один від одного святкові сценарії мають, мабуть, лише одну спільну деталь: танці. Змінюється час, змінюється свідомість, а прагнення людства до пластичного самовираження залишається незмінним. Сьогоднішні танці, звичайно, мало схожі на хороводи чи менуети минулих століть, хоча... Багато чого в нашому житті повторюється, і на новому витку спірали виникає те саме «хорошо забытое старое». У будь-якому випадку, танцювальний стиль, що виник майже сторіччя назад, переживає сьогодні нову хвилю популярності. Ми маємо на увазі, звичайно ж, вічно молодий рок-н-рол...

Танцювальна історія

А між іншим, у перші роки існування рок-н-ролу мало хто вірив, що він запанував у музичному й танцювальному світі надовго. «Розумні машини», що входили в моду, узагалі підписали новому стилю «смертний вирок». На питання, що таке рок-н-рол, електронно-обчислювальна машина на американській виставці в Москві в 1959 році відповіла: «Варіант блюзів, із наголосом на другому й четвертому тактах. Спочатку з’явився в 1910 році, і знову — у 1954». Ось так — варіант блюзу, і не більше! Помилилася машина! Рок-н-рол став не просто модним. Він перетворився на справжнє запаморочення. Але давайте все по порядку.

 

Спортсмени на п’єдесталі

Назву придумав жокей пластинок із Клівленда Алан Фрід. На початку 50х років ХХ століття в США була популярна пісенька в стилі «ритм-і-блюз» зі словами «Ми будемо качатися, ми будемо вертітися». Заповзятливий Фрід саме так описав нову музику. Слово рок-н-рол узвичаїлося. А що стосується пластичного втілення... те, що ми називаємо рок-н-ролом, насправді — ціла група танців, які виконувалися під аналогічну музику: це джитер-баг, буги-вуги, Лінді-хоп, танці, насичені акробатикою, що вимагають гарної фізичної підготовки, загалом, «гарячі» танці нового покоління. Щось схоже на божевілля охопило всіх — від хлопчаків до... англійської королеви, що, як захоплено повідомляли газети, хоробро танцювала рок-н-рол із лордом Порчестером. Замість традиції благоговійно й благопристойно слухати виступи знаменитих співаків з’явилася нова — у повнісіньких залах, на стадіонах, на автодромах об’єднатися в майже ритуальному священнодійстві, верещати, кричати, стогнати, стрибати, качатися й крутитися в божевільному вихрі рок-н-рольних ритмів. Буквально смерч пронісся по світу, зносячи на своєму шляху всі перешкоди. Трохи пригальмував перед «залізною завісою»... Але натиск був величезний. Залізна завіса, не витримавши ударної хвилі, почала стрімко «іржавіти». Так звані стиляги, одягнені в штани-дудочки, були першими, хто танцював рок-н-рол у Радянському Союзі. Свої «західні» пристрасті та смаки вони ретельно ховали, адже це був абсолютно антирадянський спосіб життя. Артем Троїцький згадує, що тоді, на початку 50х, коли в Радянському Союзі ще й гадки не мали про «новий стиль», під звуки традиційного фокстроту стиляги, чи, як їх називали, «золота молодь», зображували щось подібне до буги-вуги. Так що танець, нехай і в глибокому підпіллі, але все-таки жив, очікуючи своєї зоряної години. І дочекався. Коли почав агонізувати Радянський Союз, що здавався непорушним, рок-н-рол вийшов із локальних тусовок на велику, світлу, доступну широким масам сцену — він перетворився на спорт.

 

Буги-вуги. Фрагмент танцю

Перші спортивні танцювальні клуби створювалися в нашій країні наприкінці 80х. Формувалися правила, вимоги, суддівські установки. У середині 90х до рок-н-ролу додалися буги-вуги. Молодь у захваті танцювала «бабусині танці», адже за своїм ритмом, життєвою енергією і навіть стилем одягу вони органічно увійшли в сучасне молодіжне життя. Була створена Федерація акробатичного рок-н-ролу України (ФАРРУ). І все було добре доти, доки модний і популярний спорт група чиновників і тренерів вирішила зробити інструментом своєї боротьби. За що? Традиційно — за владу, сфери впливу, гроші, зрештою. Адже танцювальний спорт став не тільки престижним, але й досить дорогим (костюми, оплата за тренування, оплата за членство у федерації, оплата за участь у змаганнях і т. ін.). Загалом, почалися інтриги, жертвами яких стали, природно, діти, ті самі маленькі спортсмени, що, не очікуючи підступу, з насолодою танцювали та із зовсім недитячою завзятістю намагалися підкорити спортивний Олімп.

Танцювальна педагогіка

Тим часом керівництво федерації і залежні від них тренери використовували традиційні, відпрацьовані століттями методи — дітей «засуджували», віддаючи більш високі місця нехай менш гідним, але «своїм». Критерії суддівства, звичайно, були, але за таким зручним пунктом, як «композиція не в стилі», можна було знизити оцінку навіть найдужчій парі. Сильних, але «неугодних» спортсменів намагалися не пускати на міжнародні змагання, адже там не було корупції й оцінок «за домовленістю», і все ставало на свої місця. Спортсмени жартували: «Виграти чемпіонат світу — ще не значить виграти чемпіонат України».

Подібна ситуація, природно, обурювала тих, хто щиро переживав проблеми танцювального спорту в нашій країні. Після нетривалої агонії «мильна бульбашка» лопнула: частина клубів оголосила про свій вихід із ФАРРу й створення нової федерації, що одержала назву «Федерація буги-вуги, рок-н-ролу, лінді-хопу України». Це сталося в 2003 році. I от уже майже три роки, в обстановці ворожнечі й суперництва, спортивні танці запекло намагаються вирватися з клубка інтриг і повернутися у світ радості, свята й лесного спортивного змагання. Чи вдасться? Про це ми розмовляли з тренерами і спортсменами.

Сергій Володимирович Гуменюк, керівник спортивного клубу «Рапід», віцепрезидент Федерації буги-вуги, лінді-хопу, рок-н-ролу України: «Причини розколу глибокі, їх настільки багато, усього і не розповіси. От кілька показових ситуацій, у результаті яких у нас розкрилися очі й ми зрозуміли, що просто необхідно щось змінювати. У 2002 році дві пари мого спортивного клубу посіли на чемпіонаті України призові місця, що дозволяє їм увійти в збірну України на чемпіонаті світу. Гроші за участь були внесені в повному обсязі, ми спокійно тренувалися й чекали призначеної дати від’їзду. I раптом, на тиждень раніше, ніж нам було повідомлено, лунає дзвоник: «Де ви? Чому не приїхали до Киева? Ми їдемо без вас». У результаті наші дуже гідні пари на чемпіонат світу не потрапили. Чи ситуація з фонограмами. Одного разу нашу пару оштрафували за те, що її програма тривала менше призначеного. Я прекрасно знав, що цього не може бути. Фонограма була перевірена на чемпіонаті світу із секундоміром. Мою пару викликають виконати ще раз танець, я стаю поруч із суддею і бачу, що він вмикас секундомір пізншіе й виключає раніше. У результаті не вистачас 26 сотих секунди. І парі зі штрафом присуджують четверте місце».

Євгенія Миколаївна Гуменюк, чемпіонка світу з сучасного танцювального спорту, тренер: «Я пам’ятаю наш останній чемпіонат світу в тій федерації в 2002 році. Тоді я прямо при дітях розплакалася. Звичайно себе стримуєш, намагаєшся наболіле не виносити на загал, усі проблеми обговорювати тільки в родині. Але тут я не витримала. Моя команда, що підготувала формейшн (груповий танцювальний номер), була чудово підготовлена й упевнено претендувала на перше місце. Перед фіналом до мене підходить один із керівників ФАРРУ і говорить, щоб я зорієнтувала дітей на третє місце. Я нічого не змогла сказати дітям, у мене на очах були сльози, мені хотілося кричати і битися. У фіналі діти розкрилися цілком, вони явно відчували, що йдуть на перше місце. Після танцю підбігають до мене, розуміючи, що добре відпрацювали програму. Що їм було відповісти? Тут я й розплакалася, прямо при дітях. Я довго не вірила, що буде так, як мені сказали, але в результаті дійсно було третє місце. І ще страшно, що судді ФАРРУ не люблять ту справу, якою займаються. Мало того, що не знають, так ще й не люблять. Підходить до мене одного разу один суддя й говорить: «Дістали мене ці буги, знову їх судити, а я їх терпіти не можу». І ще страшно те, що всі ці судді абсолютно не знають нових тенденцій у світовому танцювальному спорті. Вони варяться у своєму казані, не хочуть розвиватися далі. Наші тренери і спортсмени займаються цим поглиблено, їздять у Росію, Європу, беруть участь у семінарах, будь-якими способами намагаються отримати якнайбільше нової інформації про свій спорт. А судді ФАРРУ навчилися 10 років тому і не рухаються з місця, хоча все міняється — і техніка, і критерії».

 

На чемпіонаті світу з рок-н-ролу

Іван Катрунов, керівник спортивного клубу «Елвіс», член президії Федерації буги-вуги, рок-н-ролу і лінді-хопу України, спортсмен, володар відкритого кубка Росії з буги-вуги: «У будь-якому виді — і в спорті, і в науці, і в мистецтві — у світі є 1520 осіб, на яких рівняється весь світ. У ФАРРу, де я був раніше, до творчості цих людей ставилися скептично. Дивилися їхні виступи на відеокасетах і говорили: «А все одно правильно так, як танцюємо ми». ФАРРу організація застигла, вона не бажає розвиватися, ігнорує правила, що склалися в сучасному спорті, у той час як ми пройшли стажування у всіх знаменитих спортсменів, і вони відзначили наш рівень. А потім ми приїхали в Україну, потрапили на загальні змагання з ФАРРу, і нас тут стали навчати уму-розуму, що ми танцюємо не так, як треба. Отже, виникає питания, звідки вони знають, як треба, якщо протягом останніх 10 років вони не поспілкувалися з жодним авторитетним спортсменом у світі».

 

Повільні буги-вуги. Фрагмент танцю

Отже, ситуація складається в такий спосіб: в Україні — дві федерації і два підходи до танцю, що виключають одне одного. ФАРРУ прагне «варитися у власному казані», молода федерація відкрита до розвитку. Її представники стверджують, що головне в танці — рух і тусовка. Власне, буги-вуги, споконвічно вуличний танець, і передбачає насамперед не спортивний, а «тусовочний» варіант. Й орієнтується на світових лідерів не тому, що хтось цього захотів, а тому, що їхня концепція танцю відповідає загальнолюдським законам доцільності та краси. А якщо все правильно і красиво, то тоді й буде досягнута головна мета танцювального спорту — залучення «широких молодіжних мас». Адже вони в танець ідуть не чиїсь амбіції потішати і не гроші скажені платити, а спілкуватися, рухатися, дружити, загалом, жити — повноцінно й цікаво.

 

Швидкі буги-вуги. Фрагмент танцю

Реально ж молода федерація поки не може відстояти свої права. Юридично, щоб поїхати на чемпіонат світу, потрібно ввійти в трійку кращих пар на всеукраїнському чемпіонаті. Але навіть у цьому випадку поїздка — не факт. Третє місце Івана Катрунова і його партнерки не дало їм бажаної путівки на чемпіонат світу в Німеччину. Усе «розчинилося» у нескінченних телефонних дзвониках, умовчуваннях, формальностях. До речі, пари, що представляли ФАРРУ й посіли два перших місця на чемпіонаті України, не поїхали теж. З тієї простої причини, що їм це не потрібно. Та й небезпечно демонструвати свою повну некомпетентність, адже осоромитися доведеться на увесь світ.

Як же врятувати наш танцювальний спорт? Як зробити, щоб сьогодні, як і п’ять років тому, Україна посідала перші місця у світовому рейтингу? Адже зараз у цьому самому рейтингу немає жодної української пари.

А може, вся справа в тому, що ми перетворили танці на спорт? До речі, у Європі сьогодні буги-вуги вже більшою мірою — форма проведення дозвілля й спосіб спілкування. Збираються люди, закохані в запальні «бабусині буги», і багато годин поспіль танцюють, міняючись партнерами, винаходячи все нові оригінальні па. Придумують рухи і відразу, не шкодуючи, показують їх «суперникам». Насолоджуються самі й дарують насолоду глядачам. Не думаючи про оцінки, місця, п’єдестали. А може, так і треба? І тоді замість сліз на дитячих очах свято танцю принесе незабутню радість. І посяде своє місце в історії, аж ніяк не нижче пишного балу при дворі французького короля.

Відгуки читачів