Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Шкільне свято - справа буденна?

Наталя ШУБЕНКО

Примічай будні, а свята самі прийдуть.

(Народна мудрість)

Ільф і Петров, стверджуючи, що людство поділяється на автомобілістів і пішоходів, розглядали лише один критерій, за яким можна розділити homo sapiens. У даному випадку в основі була наявність транспортного засобу або відсутність такого. Насправді ми різні в усьому: у поглядах на політику і моральність, у прихильностях, симпатіях, звичках і, звичайно ж, у смаках, про які, як відомо, не сперечаються. І все-таки ми запрошуємо вас до дискусії на тему, настільки актуальну в новорічні дні. Ми пропонуємо поговорити про свята. Попри те, що людей можна розділити на автомобілістів і пішоходів, з-поміж них можна виділити також і тих, хто обожнює святкову метушню, неповторний «запах» сцени, атмосферу невимушених і водночас об’єднуючих веселощів; і тих, хто вважає свято лише «галочкою» у списку суспільно корисних заходів. Для початку згадаємо Демокрита, який стверджував: «Життя без свят — це довгий шлях без заїжджого двору». Наш «двір», схоже, уже маячить десь попереду. Як не заїхати?


Шкільне свято - справа буденна?

Наталя ШУБЕНКО

Примічай будні, а свята самі прийдуть.

(Народна мудрість)

Ільф і Петров, стверджуючи, що людство поділяється на автомобілістів і пішоходів, розглядали лише один критерій, за яким можна розділити homo sapiens. У даному випадку в основі була наявність транспортного засобу або відсутність такого. Насправді ми різні в усьому: у поглядах на політику і моральність, у прихильностях, симпатіях, звичках і, звичайно ж, у смаках, про які, як відомо, не сперечаються. І все-таки ми запрошуємо вас до дискусії на тему, настільки актуальну в новорічні дні. Ми пропонуємо поговорити про свята. Попри те, що людей можна розділити на автомобілістів і пішоходів, з-поміж них можна виділити також і тих, хто обожнює святкову метушню, неповторний «запах» сцени, атмосферу невимушених і водночас об’єднуючих веселощів; і тих, хто вважає свято лише «галочкою» у списку суспільно корисних заходів. Для початку згадаємо Демокрита, який стверджував: «Життя без свят — це довгий шлях без заїжджого двору». Наш «двір», схоже, уже маячить десь попереду. Як не заїхати?

Пригадується анекдот про «нового руського», що купив у магазині новорічні прикраси. Наступного дня приходить і повертає покупку зі словами: «Ваші іграшки — фальшиві». «Як фальшиві?» — вигукує розгублена продавщиця. «А так. Прийшов додому, прикрасив ялинку, а настрій — не святковий».

Це, напевно, головний аргумент тих, хто свято не любить. Фальшиво, мовляв, усе це, нецікаво, не «заводить» мене. І в цій думці, безумовно, міститься раціональне зерно. Адже шкільні свята, як і більшість корпоративних торжеств, в основній своїй масі безнадійно застаріли, і не тільки на дітей навівають нудьгу, але й куди більш доброзичливо налаштованих батьків і вчителів, на жаль, не тішать. От що ми почули від юних скептиків на репетиції чергового свята в їхній рідній гімназії.

Олексій, 11 клас: «Мені свята не подобаються, тому що на них катастрофічно бракує часу. Я займаюся цим тільки через повагу до вчителів. Я думаю, школа існує для того, щоб учитися, а не кривлятися на сцені».

Денис, 11 клас: «Я взагалі не люблю ніякі масові заходи. Беру участь тому, що вчителі вирішили, що це треба. Учителі думають, що свята з’єднують школярів. Я думаю, вони помиляються. І якщо ко-мусь із дітей це подобається, то в інших викликає відторгнення».

Кирило, 11 клас: «У мене цілком відсутнє марнославство. Вихід на сцену, оплески, перебувати в центрі уваги — для мене все це нецікаво. До того ж, дуже багато часу доводиться витрачати на репетиції. А я б краще витратив його на навчання або на спілкування з друзями, справжніми друзями, а не випадковими партнерами по сцені. До того ж, мені не цікаві шкільні свята з погляду їхнього змісту. Усе це розраховано на батьків, ну, можливо, на молодші класи».

Валера, 11 клас: «Я люблю шкільні свята, але хотілося б бачити більш сучасні шоу. Ми ростемо, культура міняється, а те, що ми бачимо на святах, не влаштовує навіть батьків. І виходить, що люди приходять і вже на 90 % мають уявлення, що вони побачать. Напевно, учите-лі бояться, що впровадження молодіжної культури в шкільне життя якось знизить наш моральний рівень. Вони вважають, що вся ця культура повинна залишатися поза школою. А я вважаю, що її необхідно в школу привнести, адже дітей у школі більше, ніж учителів. Тоді й свята почнуть подобатися».

Утім, не всі були настільки категоричні. Ледь віддихавшись у перервах між виконанням складних танцювальних фігур, у бесіду включаються дівчатка.

 

Новий рік у школьному кафе

Маша, 11 клас: «Для мене шкільне свято — це щастя. Адже шкільні будні — це навчання, зайнятість, ми ходимо не піднімаючи голови, не помічаючи одне одного. А на репетиціях шкільних свят зовсім інша атмосфера. Я подружилася з безліччю нових людей. У мене зараз — півшколи знайомих. І потім — це практика. Можливо, у майбутньому буду співати або танцювати. Невідомо, як складеться життя».

Маша, 11 клас: «Коли хлопці говорять, що їм незручно відмовити вчителям i тому вони беруть участь у святі, я вважаю, що це дурні відмовляння. Відмовитися завжди можна, і бажаючих взяти участь у святі завжди вистачає. Мені все це дійсно подобасться. Я перезнайомилася з безліччю людей. Часу, звичайно, витрачасться багато, але одержусш задоволення, а це головне. I взагалі, коли чверть або семестр починаються або закінчуються просто так, без свята, таке відчуття, що немає крапки — остаточної або точки відліку. А коли ти береш участь у концерті або спектаклі, до чогось прагнені, щось переживает, чогось досягаєпі, ти ста-випі цю крапку, і тоді не тільки свята, але й будні набувають сенсу».

 

Усі стали учасниками вистави «Лускунчик»

Отже, думки розділилися. Змушує задуматися такий факт: чому дівчатка в один голос «за», а хлопчики — дружно «проти». Не вдаючись у подробиці гендерної психології, відзначимо, що в підлітковому віці хлопчики в принципі «проблемна!». Згідно з результатами дослідження кафедри соціології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, у віковій групі 14-17 років курити пробували 79 % опитаних юнаків і 68 % дівчат. Тож чи до свят тут з піснями, танцями, веселими конкурсами? От і виходить: стільки сил, переживань, душі, любові вкладають учасники й організатори свята, а юний скептик зниже плечима й скаже якщо потрібно вчителям, нехай уже, станцюю або розповім віршик. А по - справжньому можна «відтягнуся» на пікніку, рок-концерті або в компанії друзів з пивом. І це в кращому випадку. Прикро! Але, незважаючи на образу, потрібно шукати, чим же все - таки їх при-вернути, таких упевнених у своїй правоті й «дорослості» наших дітей, як зробити свято цікавим для усіх.

Про свої здібності людина може дізнатися, тільки спробувавши застосувати їх.

(Л. Сенека)

Юлія Тараненко, режисер, організатор шкільних свят: «Насамперед, потрібно розуміти, що свята робляться не тільки для дітей. Це з приводу привнесення молодіжної культури на шкільну сцену. Батьки будуть шоковані, якщо їхні діти вискочать у пірсингу і татуюванні. Але їхня думка завжди враховувалася. Під час кожного свята ми вибираємо музику, що слухають діти. Якщо не догодили всім, ну що ж, ми орієнтуємося на більшість, а смаки й у ровесників можуть бути різні. Ми робимо концертні номери з використанням елементів східних єдиноборств, з використанням стилів «фанк», «реп», тобто дозволяємо їм розкритися відповідно до їхніх смаків і захоплень. Але ми не можемо винятково йти шляхом догоджання дитя-чим уявленням і забувати про надзавдання. Адже шкільне свято — багатофункціональне, воно повинне не тільки розважати, веселити, але й розвивати. Проблема молодого покоління — вони знають тільки те, що є зараз. Для них, наприклад, немає відмінності між 60-ми і 80-ми роками ХХ століття. І те, й інше — глибока давнина. На жаль, вони не бачать коренів, бачать явище, але не бачать його причин. Тому так важливо давати дітям класичну базу. Усі чудово розуміють, що на уроці це не може бути ефективним. По-перше, учні не люблять читати і рекомендовану літературу читають, як кажуть, «для галочки». По-друге, шкільна програма просто не передбачає такої кількості годин, необхідних, щоб вчитатися, вдуматися, перейнятися духом твору. І де ж накажете дітям прилучатися до прекрасного, розумного, вічного? Адже з них тільки одиниці підуть до театру або з власної волі відкриють книгу, ну, скажімо, того ж Шекспіра. І тут на допомогу приходять шкільні свята. Ми абсолютно свідомо пішли цим шляхом — на шкільних святах ми ставимо класичні спектаклі. Останній — «Ромео і Джульєтта». І з’ясувалося, що діти здатні сприймати настільки, здавалося б, далекий від них шекспірівський текст, здатні розуміти і переживати почуття персонажів. І досвід, якого вони при цьому набувають,— безцінний. Це — нова інформація, підвищення рівня культури, розширення кругозору, позбавлення від комплексів. Вони вчаться, крім цього, формулювати думки, не губитися в незнайомій обстановці, у них розвивається фантазія і творчі схильності. Каюся, я порушила всі педагогічні правила і на репетиції розповіла учням фабулу «Ромео і Джульєтти» простою, доступною їм мовою. І що дивно — діти зрозуміли, відчули, а тому над-звичайно зворушливо намагалися передати ці почуття, намагалися якомога реальніше плакати і «вмирати» на сцені. Якщо з ними говорити людською мовою, знаходити паралелі із сучасністю, з їх особистим життям (а це завжди можливо), усе стає на свої місця. Навіть не відвідавши театр, вони «переживуть» і відчують класичну п’єсу, і цей безцінний досвід залишиться з ними назавжди. Тому я вважаю, що міркування про те, що рівень дітей знижується, що вони не здатні розуміти класику,— це дурниця. Я особисто переконалася в протилежному. І допомогло нам усім у цьому переконатися... шкільне свято. Звичайно, для цього потрібно багато працювати, навіть коли не хочеться, звичайно, діти бувають галасливими, неслухняними, некерованими, але все це можна пережити. А головний підсумок такої роботи розумієш тоді, коли підходять діти з батьками і зі сльозами на очах дякують за те, чого ми їх навчили. І це — сьогодення, адже їх ніхто не змушує дякувати. Ось саме тоді й розумієш, що все це — не даремно, що ти даєш їм щось таке, у чому в них є потреба, те, що вони за-пам’ятають, пронесуть через усе життя».

Ольга Ковалевська, педагог - організатор: «Для більшості учителів свято в школі — це дійсно свято в найширшому розумінні цього слова. Звичайно, підготувати свято складно: багато переживань, турбот, труднощів, які треба подолати. Батьки колись жартували, що всій нашій творчій групі потрібно дати Нобелівську премію. Щоправда, не знаю, за результат чи за витрати сил, але викладаємося ми справді повною мірою. Так, є вчителі, яким цього робити не хочеться, тому що це складна і копітка робота, їм хочеться, щоб хтось цим займався. Але ми всі при-йшли до школи, щоб нести радість дітям, і ми повинні це робити. А діти перетворюються на очах. Вони приходять дуже різні, деякі артистичні, деякі закомплексовані, деякі не вміють говорити, співати, танцювати. І коли ти бачиш через рік-два, що ця дитина поводиться як професійний артист, ти розумієш, що працював не даремно. У спектаклі «Ромео і Джульєтта», який ми ставили торік, в одного хлопчика, Сергія Орлова, була головна роль. І тільки цього року ми дізналися від його класної керівниці, що він сильно заїкався. Щоб одержати цю роль і гідно висту-пити, дитина днями і ночами займалася вдома, щоб позбутися цього недоліку. І що ви думаєте — ніхто нічого не помітив! Ось так! Дитина до 10 класу заїкалася і завдяки святу вирішила свою настільки складну проблему».

Підбиваємо підсумки. Чому ж усе-таки для одних свято — з нетерпінням очікувана подія, яскравий і незабутній життєвий епізод, а для інших — нудна, нецікава буденна справа? Причина не тільки в тому, що ми різні й інтереси наші, і смаки різні, якщо не полярні. Очевидно, проблема ще й у тому, що, як стверджують психологи, разом зі святом приходить і негатив. Хоча б тому, що свято неминуче налаштовує на абсолютно не робочий лад. Це схоже на похмілля після гучних веселощів. І тут не до-поможуть усім відомі рецепти: холодний душ, таблетки від головного болю або, як радив усюдисущий Воланд із «Майстра і Маргарити», лікування «подібного подібним». Тут потрібно вміти перебудува-тися, і в когось день-два, а в когось кілька тижнів підуть на адаптацію. Але якщо свято вдалося, якщо воно не стало черговим казенним заходом, воно виконає свою головну функцію: залишить у душах дітей, учителів і батьків хвилюючі спогади і допоможе «забрати» хоча б частину проблем, не «потягти» їх у наступний рік (чверть, семестр), зняти психологічну втому, переключитися.

Світ буде щасливий тільки тоді, коли в кожної людини буде душа художника.

(О. Роден)

Наша порада: проаналізуйте останнє свято у вашій школі. Якщо воно:

а)  пригадується із задоволенням;

б) якщо ви хочете влаштувати щось подібне;

в) якщо ваші колеги й учні після свята з подвоєною енергією беруться за навчання і роботу;

г) якщо в колективі покращився мікроклімат,—вітаємо!

Виходить, ви знайшли своє свято, справжнє свято, а не тривіальний костюмований бал або спільне «поїдання» тістечок!

 

НОВИЙ  РІК  У  РІЗНИХ  КРАЇНАХ

ü         В Угорщині існує така традиція: дарувати на Новий рік друзям глиняну фігурку поросятка.

ü         У Гвінеї в перший день Нового року заведено водити вулицями слонів

ü         На Кубі напередодні Нового року є звичай наповнювати весь посуд водою, а з приходом Нового року вили-вати її з вікон.

ü         У Чехії існує така традиція: писати на аркушиках побажання, вкладати їх у пляшку з-під випитого в Новий рік вина, закопувати пляшку в саду, а через рік відкопувати й перевіряти, чи збулися побажання.

 

ШПИЛЬКА

Із неповного зібрання шкільних творів

ü         Баба-Яга ховала свою добру душу в ступі з мітлою.

ü         Коли Петя повернувся з лижного походу, він заснув із великим апетитом.

ü         Вася зламав лижі. Товариші йому допомогли.

ü         На ялинці горіли вогники, Дід Мороз і Снігуронька.

ü         Мій тато — нафтовик. Він працює боровиком.

Відгуки читачів