Як допомогти дитині залишитися оптимістом?

В. Ф. Калошин,

 м. Київ

 

Оптиміст дивиться
у майбутнє із впевненістю,
що все буде добре,
і озирається на минуле
з переконанням, що все
могло бути набагато гірше.

Е. Севрус


 

Наші діти — оптимісти. І це чудово.
У якому б середовищі не росло маля, воно з оптимізмом дивиться у майбутнє. Воно надмірно активне, ставить безліч запитань, радіє життю, а ми, дорослі, радіємо йому і заряджаємося його оптимізмом. Ранньому віку властива творча активність. Наше маля за рівнем своєї діяльності нагадує вулкан, що пробудився. Він всотує в себе інформацію про світ, як губка.

 

Коли діти ще маленькі, почуття переповняють їх; вони вірять у те, що все можуть; вони безмежні у своїх прагненнях. Однак згодом маленький оптиміст перетворюється на песиміста. Якщо ви поставите запитання групі дітей дитячого садка: «Хто з вас вірить, що зможе стати знаменитим лікарем, ученим чи президентом?», то майже всі руки швидко і впевнено зметнуться догори. Але ви запитаєте те ж саме у групи підлітків, і вже менше половини з них піднімуть руки. От і більшість дорослих давним-давно забули про свої дитячі мрії. Що ж відбулося? Що загасило в нас полумя душі? Подумайте про це.

 

Уявіть собі, що душа дитинице яскраво палаюче багаття, що розпалюється все сильніше з кожним поліном, яке ви в нього підкидаєте. А тепер уявіть, що хтось починає засипати це багаття піском. Що відбудеться? Залежно від кількості піску і швидкості, з якою він сиплеться в багаття, полумя почне поступово згасати або згасне повністю. Це відбувається і з нашими дітьми. Ми нерозважно гасимо полумя в душі дитини своїми причіпками, бурчанням, криками, ляпанцями, надмірною опікою або контролем, погрозами, обвинуваченнями, зауваженнями та покараннями. Щоразу, коли ми застосовуємо все це, то мимоволі стримуємо їхню активність, оптимізм і поступово перетворюємо їх на безпомічних невдах, песимістів.

 

За середньостатистичним даними, дитина одержує на день тільки 12,5 хвилини на спілкування з батьками. Із цього часу 8,5 хвилини батьки відводять на різного роду наставляння, зауваження та суперечки зі своїми дітьми. На довірче дружнє спілкування залишається всього лише 4  хвилини на день! До речі, у середньому дитина одержує на день 432 негативних зауваження і всього 32 позитивних.

Жахаючі статистичні дані, чи не так?

 

На щастя, у дитині оптимізм, полумя життя можна знову яскраво розпалити, якщо вчасно піднести палаючу скіпу до багаття її душі. Для цього щодня перед нами відкриваються сотні можливостей. Які ж ці можливості?

 

Любіть дітей без будь-яких умовностей. Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, обвинувачуємо, придушуючи у собі нашу любов, ми викликаємо в дітей почуття страху. Страхце маленька смерть. Він буквально руйнує дитину і змушує дітей відчувати свою неповноцінність. Нам, дорослим, довелось у достатній мірі відчути на власному досвіді, що дозволяє нам мати правильне уявлення про те, яким руйнівним воно може бути. Діти повинні почувати нашу любов без будь-яких умовностей. Вони мають бути впевнені, що їм не потрібно спеціально робити щось, щоб заробити її,— одержувати гарні оцінки в школі, прибирати у своїй кімнаті тощо. Багато хто з нас уже ставши дорослими, як і раніше, намагаються бути улюбленими за певні вчинки і справи. Задайте собі таке питання: «Чи все я роблю для того, щоб вчинками моєї дитини рухала любов, а не страх?».

 

За допомогою безумовної любові ми вручаємо нашим дітям один із найцінніших подарунківуміння зберегти в собі віру в життя.

 

Менше командуйте. Ви знаєте, що кожен батько в середньому щодня висуває своїм дітям безліч беззаперечних вимог. Звучать вони приблизно так: «Прокидайся, час до школи. Одягнися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Зачеши волосся. Нагодуй собаку. Загорни сніданок. Не забудь зробити уроки. Прибери свої туфлі. Збери іграшки. Вимкни телевізор. Накрий на стіл. Зроби уроки. Викупайся». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку повчань?! Наші вимоги можуть бути висловлені й у такому тоні: «Зараз же зроби це, бо гірше буде!». А тепер уявіть, якби ваш начальник так само поводився з вами на роботі! Неважко здогадатися: ви б одразу почали пошук нової роботи. Наші діти не можуть зайнятися пошуками нової сімї.

Повторювані день у день вимоги залишають занадто мало можливостей для здійснення самостійних вчинків або дій, зміцнення впевненості дитини у собі.

Якщо ви все-таки висуваєте якусь вимогу дитині, то робіть це простіше, уникаючи нотацій і невдоволення з приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

 

Не навішуйте на дитину ярлики. «Яне такий, яким сам себе вважаю, яне такий, яким мене вважають інші, ятакий, яким себе вважаю на підставі того, що думають про мене інші».

Деякі з ярликів, які навішують на вашу дитину оточуючі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди:

«Він нетямущий».

«Він кращий за всіх».

«Він боягуз».

«Вона геніальна».

«Він відстав у розвитку».

«Вона нічого ніколи не бачить».

«Він важкий підліток».

«У неї перехідний вік».

«Вона гарненька».

 

Ярлики, що приклеюються до дітей, заганяють їх у тверді межі, вийти за які потім надзвичайно важко. Вони спотворюють (як, правило, занижують) їхнє уявлення про себе і свої потенційні здібності. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі того, що думаєте про них ви. Крім того, ярлики можуть стати зручною відмовкою як для вашої дитини, так і для вас самих.

 

Стежте за інтонацією голосу і вашим тілом. Чому? Справа в тому, що саме через них дитина сприймає майже всю інформацію, яка йде від нас (тільки близько 7 % залишається на мовлення!).

Інтонація голосу має особливе значення у спілкуванні з дитиною. Навіть не вдаючись до змісту слів, тільки за інтонацією, вона вже розуміє, що ви хочете донести до неї. Уникайте в розмові грубих і різких висловів, не висувайте підвищених вимог і, насамперед, не підробляйте свій голос під голос дитини. Коли ви так робите, діти почувають себе приниженими. Ведіть розмову так, начебто ви розмовляєте з ним на рівних.

 

Підбадьорюючи дитину, стежте за тим, щоб і ваше тіло показувало їй, які почуття ви маєте. Розмовляючи з дитиною, нахиліться, щоб зрівнятися з нею. Підійдіть ближче до неї. Не кричіть їй через всю кімнату. Покладіть руку їй на плече. Зробіть що-небудь таке, що розташовує до більше вільного і невимушеного спілкування. Частіше посміхайтеся, адже посмішка допоможе їй відчути, що ви її цінуєте і любите такою, яка вона є.

 

Поважайте наміри дітей. Зазвичай погане поводження зявляється в дітей не усвідомлено. Інакше кажучи, діти ще не усвідомлюють цілком своїх вчинків. Якщо ви вчасно і ласкавим тоном звернете їхню увагу на «неслухняність», то вони цілком можуть зрозуміти, що дійсно не варто так поводитися.

 

Існують слова, за допомогою яких ви можете позбавити дитину болісного почуття своєї провини і підтримати в ній впевненість: «Ти говориш зараз образливі речі, але я знаю, що взагалі-то ти не хочеш цього робити».

 

Наприклад, якщо ваша дочка мучить кішку, можна сказати їй таке: «Ти робиш кішці боляче. Я знаю, що ти не хочеш так поводитися, тому що зазвичай буваєш ласкавою з нею. Можливо, ти чимось засмучена?». А якщо ви зробите дитині зауваження, сказавши: «Припини кривдити кішку!», то, швидше за все, погане поводження доч­ки тільки переметнеться на нову жертву або проявиться по-іншому.

 

Більше самостійності. Часто нам буває простіше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вміємо робити все набагато швидше і раціональніше. Але роблячи таким чином, ми позбавляємо її можливості пізнавати життя на власному досвіді. Якщо ваша дитина намагається одягти черевики і каже вам: «Я не вмію», а ви знаєте, що раніше вона справлялася із цим сама, посміхніться і вийдіть із кімнати. У жодному разі не просіть її й не стійте у нею «над душею».

 

Ви дасте дитині відчуття, що в неї вірять, а це почуття здатне підштовхнути її до вчинення таких вчинків, які вона вважала непосильними для себе.

 

Немає нічого простішого для нас, ніж прий­мати рішення за наших дітей. Ми думаємо, що все знаємо краще за них, і впевнені в тому, що вони не здатні приймати відповідальні рішення самостійно. Неправда! Коли наймач підшукує новий керуючого або керівника, то однією з найважливіших характеристик такої людини є її здатність приймати рішення самостійно.

 

Який цінний подарунок ми можемо піднести дитині, давши їй можливість прий­мати рішення без нашої допомоги! Нехай це буде навіть яка-небудь дрібничка: наприклад, поставити на стіл квіти або згорнути серветки незвичайним чином. Вкладати у кожну справу частку власної душіце реальна можливість відчувати впевненість у своїх здібностях.

 

Менше нав’язливості. Задумайтеся над тим, що і як часто ми іноді говоримо своїм дітям.

«Не будь таким дурним!»;

«Поводься тихо»;

«Сиди сумирно»;

«Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»;

«Як тобі не соромно!»;

«У нашій сімї так не роблять»;

«Від тебе стільки шуму!»;

«Ти думаєш тільки про себе!»;

«Ти такий же, як твій батько!».

 

Постійно перебуваючи у полі наших побажань, дитина втрачає власні бажання, плани, інтереси.

Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продовжують займатися справою, яка їх абсолютно не надихає (але так хотіли батьки). І  тому багато дорослих все життя мріють позбутися безрадісної роботи, яку вони колись обрали з волі батьків.

 

Частіше нагадуйте дитині про її значимість. Дитині якоюсь мірою зручно почувати себе «дитинчам», від якого ніщо не залежить у навколишньому світі. Вони схильні вважати, що дорослі наділені майже необмеженою владою, а їхні думки, почуття та вчинки не мають для них ніякого значення. Тому частіше нагадуйте дітям, що вони відіграють суттєву роль у вашому житті. Наприклад: «Ти знаєш, та порада, яку ти дав мені щодо своєї молодшої сестри, виявилася дуже корисною. Я спробував зробити так, як ти запропонував: не поводитися з нею, як з малолітньою дитиною. І знаєш, вона стала набагато слухнянішою і самостійнішою!».

 

Уникайте говорити дитині «не можна». Іноді ми, допечені до живого обурливою поведінкою дітей, намагаємося їх зупинити за допомогою таких слів, як: «не можна», «перестань», «припини», «заспокойся» тощо. Дуже вже часто забороняємоне можна») і рідкодозволяємоможна»). Від цього не легшає ні нашим дітям, ні нам самим. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше  дозволити дитині пізнати незвідане чи зберегти в домі порядок?». Замість того щоб говорити: «Не можна малювати на стінах», скажіть таке: «Стіни не для того, щоб на них малювали. Ось тобі папір». Стримуйте перший порив. Не висловлюйте дитині своє невдоволення. Реагуйте так, щоб допомогти розчарованій дитині знову знайти віру в себе.

 

Менше порівнюйте. Порівняння породжують суперництво серед дітей і викликають у них надмірну тривогу. Іноді в результаті цього вони перестають подобатися самим собі. Відчуття, що їм треба довести, що вони не такі, якими їх вважає хтось інший, змушує їх відмовлятися від власних інтересів, «підганяти» себе під якийсь стандарт, під «правильність».

 

Коли заслуги вашої дитини не ставляться у порівняння із заслугами когось ще, вона набагато охочіше робить усе, що від неї вимагається. Це також допоможе позбавити її почуття розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим, ніж вона. А такий завжди найдеться. Нехай ваша дитина одержує задоволення тому, що вона робить сама, а не від того, у чому вона може перевершити іншого.

 

Оцінюйте вчинок, а не дитину. Замість того щоб розсипатися дитині нескінченними компліментами, висловлюйте вдячність за її конкретний внесок у ту чи іншу корисну справу. Користуйтеся приблизно такими висловленнями: «Ти чудово допомогла мені в митті посуду. Разом з тобою ми зробили цю роботу набагато швидше», замість такої похвали: «Сьогодні ти була гарною дівчинкою».

 

Розхвалюючи дитину, ви мимоволі робите її залежною від заохочень. Причому, у неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно повинен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, підбадьорливе слово, що відноситься до самого вчинку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона почуває сама з цього приводу.

 

Таке звертання допомагає дитині відчути свою корисність, упевненість у своїх силах і здібностях до творчості.

 

Більше заохочень, ніж покарань. Часто, коли ми буваємо, сердиті або дитина виводить нас із себе, дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію і надихнути дитину. Іноді доводиться в буквальному значенні слова «відкопувати» навіть саму «незначну малість».

 

Вчасно вказувати дитині на те, що в неї добре виходить, досить ефективний спосіб виховного впливу. Якщо ж ви будете вишукувати у її вчинках тільки недоліки, то в неї може зникнути будь-яке бажання що-небудь робити, або ж вона займе оборонну позицію.

 

Ваш недолік може допомогти дитині? Так! Іноді діти відчувають себе карликами у світі всемогутніх велетнів. Вони схильні переоцінювати здібності батьків (ті, хто молодші, вважають своїх батьків еталоном у всьому) і недооцінюють власну значимість. Для того щоб нейтралізувати такі відчуття, не потрібно боятися говорити з ними про ваші власні помилки та невдачі, намагаючись надати розмові в цілому позитивного забарвлення.

 

Якщо, припустимо, ваш приятель просить вас у чомусь допомогти, то ви, цілком ймовірно, погодитеся, тому що це дає вам шанс відчути свою корисність. Проте ми схильні недооцінювати це почуття у наших дітях, усіляко уникаючи просити їх про допомогу. Скористайтеся своїми невдачами й недоліками. Застосовуйте їх, щоб допомогти дітям відчути впевненість у собі, відкиньте думку, що вони не здатні нам у чому-небудь допомогти.

 

Можна домогтися дуже багато чого, якщо ми будемо ставитися до дітей так само, як до друзів.

 

Не занижуйте можливості своїх дітей. Коли дитина жалібно говорить, що вона не може зробити того, з чим чудово справлялася до цього, уникайте уступати її проханням, робити щось за неї. Головною помилкою, яка відбиває у дітей бажання робити що-небудь, є наша недооцінка їхніх потенційних можливостей. Часто батьки скаржаться, що діти ніяк не хочуть прокидатися вранці і спізнюються до школи. У цьому випадку доцільно привчати дітей користуватися будильником. Часом батьки противляться цій пораді, стверджуючи, що дитину не може розбудити і будильник. Однак парадокс у тому і полягає, що ці ж самі діти легко пробуджуються суботнього ранку, щоб не проспати «мультики» по телевізору.

 

Наступного разу, коли ви піймаєте себе на думці, що ваша дитина ще не здатна на той чи інший вчинок або чогось не розуміє, перегляньте свою думку щодо цього. Нехай ваша дитина розвіє цей сумнів. Для вас це може стати приємною несподіванкою!

 

Намагайтеся менше опікувати. Ваша надмірна опіка може тільки нашкодити дитині. Всі ми любимо своїх дітей і не хочемо бачити їх страждаючими. Але, усіляко відгороджуючи їх від справ, ми робимо їм ведмежу послугу.

Незважаючи на те, що такі акти милосердя сприятливо впливають на наше почуття власної значимості, вони відводять дітей від реального життя. Надмірна опіка закладає у свідомість дитини інформацію про те, що навколишнє життя повне небезпек і що вона потребує людини, здатної захистити її, взяти під своє крило. Наші діти стають старшими, і з роками знайти таку людину буває все важче й важче.

Ви коли-небудь бачили, як зявляється на світ з яйця пташеня? Йому в буквальному значенні слова доводиться «повністю викладатися», щоб пробити шкаралупу і вийти з неї. Так і хочеться розбити шкаралупу й допомогти йому вибратися. А чи знаєте ви, що якщо розкриєте шкарлупу за нього, то пташеня загине? Те ж саме відбувається і з метеликом, який щосили намагається вийти із кокона.

Боротьба дає цим створінням додаткові сили для того, щоб здійснити своє право ввійти у життя.

 

 

Позбавте дитину принижень. Часом, коли батьки почувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого не приводять, вони вдаються до впливу, що применшує почуття власного гідності дитини.

«Чому ти завжди залишаєш після себе жахливий безлад? Ти такий нечупара!»;

«Ти ніколи не приходиш вчасно. А тепер залиши своїх друзів і зараз же йди додому!»;

 

Принизивши дитину, ми, можливо, і доможемося від неї того, чого хотіли, але це буде тільки тимчасовим явищем. Побічні ефекти приниженняневпевненість у собі, бажання помститися і недовіра до нас. Вони проявляються особливо сильно, коли ми принижуємо дітей у присутності їхніх друзів.

Будьте обережними у використанні таких слів, як «завжди» і «ніколи». Вони є перебільшеними і ґрунтовно псують наші відносини з дітьми.

 

 

Зміцнюйте дитячу віру в мрію. Дізнайтеся, які заповітні бажання вашої дитини, і надайте їй підтримку в їх здійсненні. Допомагаючи дітям втілювати бажане в дійсність, ви привчаєте їх до думки, що мрії збуваються. Це дає їм відчуття повноти життя. Якщо ми відмовляємося від своїх мріянь і надій, то життя стає сірим якоюсь мірою безглуздим, а мипесимістами.

Шановні батьки, застосовуючи ці поради, ви, безсумнівно, допоможете вашій дитині залишитися оптимістом, радіти життю і, звичайно ж, радувати вас.

 

   

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 9709
 
Догори