Ейнтховен (Einthoven), Біллем

Нідерландський фізіолог Біллем Ейнт-ховен народився в Семарангу на острові Ява (Нідерландська Східна Індія, сучасна Індонезія), у родині лікаря Якова Ейнтховена й Луїзи Ейнт-ховен (де Вогель). Біллем був третім із шістьох дітей у родині. Коли хлопчикові виповнилося шість років, його батько помер, і в 1870 р. родина повернулася до Нідерландів, у м. Утрехт. Тут Ейнтховен закінчив школу й у 1879 р. вступив на медичний факультет Утрехтського університету. Великий любитель спорту, Ейнтховен був президентом спілки гімнастів і фехтувальників і заснував студентський клуб з веслування в Утрехті



 

21 травня 1860 р. — 28 вересня 1927 р.

Нобелівська премія з фізіології та медицини, 1924 р.

Нідерландський фізіолог Біллем Ейнт-ховен народився в Семарангу на острові Ява (Нідерландська Східна Індія, сучасна Індонезія), у родині лікаря Якова Ейнтховена й Луїзи Ейнт-ховен (де Вогель). Біллем був третім із шістьох дітей у родині. Коли хлопчикові виповнилося шість років, його батько помер, і в 1870 р. родина повернулася до Нідерландів, у м. Утрехт. Тут Ейнтховен закінчив школу й у 1879 р. вступив на медичний факультет Утрехтського університету. Великий любитель спорту, Ейнтховен був президентом спілки гімнастів і фехтувальників і заснував студентський клуб з веслування в Утрехті. Ще в студентські роки він опублікував роботу, що стосується функцій ліктьового і плечового суглобів, яка ґрунтувалася на спостереженнях за отриманою ним під час спортивних занять травмою променезапясткового суглоба. У 1885 р. Ейнтховен захистив дисертацію, присвячену проведенню стереоскопії з допомогою диференціювання кольорів, і одержав докторський ступінь. Цього ж року у віці 25 років він був призначений професором фізіології Лейденського університету й обіймав цю посаду аж до смерті.

Незважаючи на те що Ейнтховен одержав професію лікаря-фізіолога, він серйозно цікавився фізикою. Як асистент офтальмолога Г. Снеллена й фізіолога Ф. Дондерса він вивчав фізичні властивості світла та їх вплив на мязи ока. При цьому він накопичив великий досвід у розробці найсучасніших приладів для кількісного оцінювання фізіологічних процесів.

Електрофізіологіянаука про електричні явища, що виникають у процесі життєдіяльності організму. У 1880 р. було визнано, що скорочення серця супроводжується електричними явищами, однак єдиним способом, що дозволяє реєструвати «серцеві струми», було пряме накладення електродів на оголене серце. У 1887 р. англійський фізіолог Август Воллер виявив, що зміни потенціалів, які виникають під час скорочення серця, можна записати з допомогою електродів, накладених на поверхню тіла інтактної тварини. Подібні струми записувалися з допомогою капілярного електрометраприладу, що складається із ртутного стовпчика, який піднімається й опускається залежно від зміни електричного поля. При цьому записувалася так звана електрокардіограма (ЕКГ), що була надзвичайно недосконалою, оскільки ртутний стовпчик мав високу інерцію. Ейнт-ховен зясував, що за такого запису можна одержати точну ЕКГ, якщо вносити в неї корективи з допомогою досить копітких математичних розрахунків.

Для того щоб уникнути подібних розрахунків, Ейнтховен розробив прилад, з допомогою якого можна було точно записувати невеликі коливання електричних потенціалів. Робота над приладом зайняла в нього шість років, і в результаті був створений струнний гальванометр. Він складався з дуже тонкого кварцового дроту (настільки тонкого, що він коливалася під впливом повітря), що утримувався під напругою в магнітному полі. Коли дротом проходив електричний струм, він відхилявся залежно від сили струму. Далі його переміщення посилювалися й фотографувалися на стрічці, що рухається. Оскільки цей дріт був дуже легкий, він практично миттєво реагував на будь-які зміни електричного поля.

Нормальна ЕКГ складається з кількох зубців і комплексу коливань, які Ейнтховен назвав Р, QRS і Т. Невеликий зубець Р відбиває електричну активність передсердь, а швидкий високоамплітудний комплекс QRS і більш повільний зубець Телектричну активність шлуночків. Ейнтховен запропонував також три точки тіла, на які слід накладати електроди. При цьому в положенні електродів на правій і лівій руках утворюється відведення I, на правій руці й лівій нозівідведення II, а на лівій руці й лівій нозівідведення III. Ці три відведення утворюють рівносторонній трикутник, і за їхніми параметрами можна визначити кут, під яким серце розташоване в грудній клітці. Відповідно до закону Ейнтховена, сума потенціалів у відведенні I і III дорівнює потенціалу у відведенні II. Струнний гальванометр зробив справжню революцію у вивченні захворювань серця. З допомогою цього приладу лікарі одержали можливість точно реєструвати електричну активність серця і з допомогою реєстрації встановлювати характерні відхилення на кривих ЕКГ.

У 1924 р. Ейнтховену була присуджена Нобелівська премія з фізіології та медицини за «відкриття механізму електрокардіограми». У Нобелівській лекції він навів численні приклади ЕКГ у разі порушень ритму та їхній звязок із серцевими тонами. Він закінчив свою промову словами подяки на адресу інших дослідників: «Нові сторінки в наукових дослідженнях захворювань серця були відкриті не однією людиною, а багатьма талановитими людьми, чиї роботи стали відомі далеко за межами їхніх держав».

Надалі струнний гальванометр був використаний для реєстрації потенціалів у нервах і електричних коливаннях, що виникають під час мязових скорочень. В одному з експериментів Ейнтховен разом із сином Віллемом, інженером-електриком, використав струнний гальванометр для прийому радіотелеграм з острова Ява. Із цією метою підбиралася така напруга нитки, за якого вона входила в резонанс із хвилею передавача. Отримані телеграми потім фотографувалися. Згодом Біллем Ейнтховен-молодший розробив вакуумний струнний гальванометр, використовуваний для бездротового звязку. Незважаючи на те що багато вчених відвідували лабораторію Ейнтховена й надалі застосовували його методики у своїх роботах, він, на жаль, не залишив ні наукової школи, ні послідовників.

У 1886 р. Ейнтховен одружився зі своєю кузиною Фредерікою Жанною Луїзою де Вогель. У подружжя народилися три дочки й один син.

Зовні Ейнтховен був кремезною людиною невеликого зросту. Він був відомий любовю до жартів, добротою і шляхетністю щодо друзів і колег. Остання його робота, опублікована посмертно, була присвячена струмам дії серця. Ейнтховен помер у Лейдені 28 вересня 1927 р.

Ейнтховен був постійним учасником роботи Нідерландської королівської академії наук і користувався загальною повагою і пошаною. Він обирався іноземним членом Лондонського королівського наукового товариства. Ейнтховен був широко відомий як лектор, він часто читав лекції в Європі та Сполучених Штатах Америки.

За матеріалами сайта www.n-t.ru

 

Відгуки читачів