Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Булінг зупинити не можна, його треба очолити

Підласий І. П.

Пропонуємо фрагмент нової книги відомого педагога — Івана Павловича Підласого (підручник «Нова українська педагогіка», 2019).


Чому діти суперничають між собою?

Провідна якість людини — агресивність. Головне приховане прагнення — самоствердження. Цих двох незаперечних висновків філософії людини нам буде достатньо, щоб пояснити те, що відбувається між людьми. Люди, скільки їх знає історія, воюють, змагаються, конкурують, знищують одне одного, щоб ствердитись, показати свою перевагу, закріпити її пануванням над іншими. Така природа людей, така рушійна сила історичного процесу. Усе, що відбулося, відбувається і буде відбуватися — закономірний наслідок природи людини. Хотілося б додати — зіпсованої природи людини. Але це буде неправильно. Всевишній не міг не озброїти людину агресивністю. Адже без неї не було б поступу вперед. Уявіть собі всіх ангелами, які без конкуренції між собою, так і заклякли б у первозданній досконалості.

Та облишмо високу науку і спустімося на грішну землю, точніше, на школу, вчителів і дітей, які перебувають у замкненому просторі та визначених взаєминах. Чи можуть сотні людей, обдарованих агресивністю, прагненням самоствердження, амбітностями не конфліктувати між собою? Навіть теоретично це не можливо. Тому шкільні насильства, переслідування, цькування, знущання, приниження, що об’єднані нині модним словом «булінг», завжди були, є і завжди будуть неодмінними супутниками шкільного життя. Скільки існують школи, в них іде запекла боротьба між учнями, учнями та вчителями за першість, перевагу в усьому, від незначних дрібниць до дуже серйозних переваг. Інша справа, що ще ніколи в історії ці змагання не були такими жорстокими, якими вони стали тепер.

Серед дітей, писав Я. Корчак, не менше брудних, хворих, зіпсованих, морально скалічених, ніж серед дорослих. Дітей немає, є люди, які ще не пройшли школу олюднення, не набралися досвіду життя в людському суспільстві. У школах вони якраз і набираються цього досвіду. Виховання в тому й полягає, щоб усувати вади і недоліки спадковості. Дорослі, у яких з цим досвідом, уже трохи краще, навчилися стримуватись, і то далеко не завжди і в усьому. Що ж казати про дітей? Будь яке емоційне напруження вони знімають фізичними діями. Найчастіше кулаками, зубами, нігтями. Точнісінько так само, як і в печерах. Але сьогодні до цих засобів «прогрес і окультурення» додали нові тонші засоби впливу людини на людину — знущання, приниження, цькування у явних та прихованих формах.

Дещо з історії українського шкільного булінгу. Школярі билися, б’ються і будуть битися завжди. За все, і з ранку до вечора. Перемогти це явище ще нікому не вдалося і ніколи не вдасться. Як реагувала школа минулого на цей неминучий супровід спільного перебування дітей? Мудро і виважено. Якщо якогось явища здолати не можна, то треба його очолити, ввести в річище нормального поводження, обгородити законами і правилами. Кожному, хто вступав до школи, ці правила пояснювали і вимагали виконання.

Суперництво не пригнічували, а заохочували. Але тільки в науці. Змагайтеся, хто краще вивчить урок, напише твір, виконає гімнастичну вправу. Академічне суперництво посилювало неприязні стосунки між школярами. До нього додавалися інші причини ненависті одних до інших: зовнішній вигляд, манери, майнова нерівність, походження, у підлітковому і юнацькому періоді — захоплення протилежною статтю тощо. Як тут уникнути розбирань?

Класні керівники уважно відслідковували розвиток ситуацій. У простих випадках — побилися, бо один штовхнув іншого, якось непристойно назвав тощо — не звертали уваги і не записували на порушення. Коли ж назрівали серйозні ситуації, а вони назрівають досить довго, готувалися до з’ясування стосунків. Оголошували дату й місце, де і коли будуть битися Микола з Петром. Усі знали, за що і чому. Нагадували правила:

  1. Де двоє б’ються, третій не мішайся.
  2. Лежачого не б’ють.
  3. Бійка триває до першої крові.

Збиралися глядачі, уболівальники з обох боків. Іноді приходили учителі. Все вирішувалося природним цивілізованим способом. Так було у післяреволюційній школі аж до початку війни, поки школу відвідували не всі діти, а сам факт, що дитина відвідує школу, ставив її на вищий шабель, де погане поводження розглядалося як непристойне, плебейське, не інтелігентне.

Усе змінилося в перші десятиліття радянської влади, коли початкова, а далі й семирічна освіта стали обов’язковими. У школі 50–80-х років минулого століття найбільше «дружили» проти відмінників. Це була загальна нелюбов. Творили всілякі дрібні капості: найчастіше напихали здохлих мух у чорнильниці, щоб відмінники не могли гарно виконувати письмові завдання, псували книжки і зошити, викрадали ручки й олівці. Але робилося це якось не злісно, а швидше з бажання, щоб усі були, як усі. Щоб «не випендрювалися».

Бійки між хлопчиками були постійними, але на них ніхто не звертав уваги. Сьогодні побилися, завтра помиряться. Дорослі добре знали, що втручатися у дитячі конфлікти — тільки загострювати справу. Відбувалося це лише тоді, коли завдавалися тяжкі фізичні ушкодження. Тоді батьки розбиралися між собою. В особливо тяжких випадках втручалася міліція. Між дівчатками постійно йшло глухе суперництво, як завжди і всюди, але бійки виникали вкрай рідко.

Виручали жовтенятські, піонерські та комсомольські організації, в яких розпочиналося й минало життя кожного радянського школяра. У цих організаціях дуже ретельно слідкували за стосунками між їхніми членами. Якщо в класі траплялася бійка, то негайно скликали піонерські збори загону, які й вирішували, що робити з учасниками конфлікту. Ретельно слідкували, щоб піонери носили піонерські галстуки у школі й поза школою. Навіть діти розуміли, що битися в галстуках, та ще й піонерам, якось не дуже личить. Щоб побитися, шукали затишні місця, знімали галстуки. Після цього вже й битися не дуже хотілося. Так, поштовхалися, і розійшлися. Глядачі, які чекали на розвагу, освистували півнів.

Розбірки між комсомольцями відбувалися рідко. Причиною, видимою або прихованою, ставав відомий «трикутник» — він, вона і ще один або одна. Комсомольські збори, де розбирали подібні конфлікти, були здебільшого закритими, на них не допускали вчителів. Характеристика від комсомольської організації була перепусткою у доросле життя, тому підлітки і молодші юнаки вже добре розуміли, що не можна розпускати язика і рук, бо від цього постраждаєш насамперед сам.

Оцінки за вихованість, що існували у наших школах до 80-х років, довершували справу. До старшої школи могли не зарахувати учня з оцінкою за поведінку у табелі «три». З поведінкою «три» могли виключити зі школи. Така оцінка за поведінку виставлялася злісним порушникам шкільних порядків, за неповагу до педагогів. Трієчників з поведінки чекали у виправних колоніях. Наші попередники добре знали, що зіпсовані діти украй важко піддаються перевихованню. Такі діти не владарюють собою, нічого зі своєю натурою вдіяти не можуть. Горбатого могила виправить — кажуть у народі.

Ближче до наших днів, коли розвалився СРСР і повіяли демократичні вітри з Європи, почалися зміни і в поглядах на виховання підростаючих поколінь, і в практичних методах та формах організації виховної роботи. Зникли жовтенята, піонерія та комсомол. Зникло оцінювання поведінки. Зникли колективи, залишивши по собі лише назви. Учителя звели з постаменту. Освіченість і вихованість більше не є важливими цінностями в суспільстві. Діти, позбавлені правильних орієнтирів і твердого керівництва, ростуть як бур’яни при дорозі, часто не потрібні ні своїм батькам, ні державі. І ми хочемо, щоб на цьому ґрунті не розростався булінг? Дякуймо, що він тримається ще в допустимих межах. Подумаємо, що буде, коли нинішні булери самі стануть батьками і приведуть своїх дітей до школи.

Булінг

Булінг у Законі від 19 січня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» визначено так: «булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

Закон про неналежне виконання батьками своїх обов’язків з виховання дітей назрівав давно. Правників стримувало те, що немає чітких ознак вихованості або невихованості. Ніколи не можна довести, чи вихована дитина, чи не вихована, чи виконували батьки свої обов’язки, чи тільки імітували. Допоміг булінг, що проявляється в конкретних діях, що їх можна визначати, класифікувати, оцінювати. А оскільки вчинки невихованих дітей проявляються насамперед у булерстві, то за цими проявами оцінюється рівень вихованості дітей та виховний вплив родини, батьків. Тобто, по суті, закон про булінг є законом про виконання батьками своїх обов’язків з виховання дітей. Відповідальність лягає на батьків, бо діти з огляду на їхній вік ще не несуть відповідальність перед законом за свої вчинки. Підвищується також відповідальність педагогічних працівників за невживання заходів щодо проявів булінгу та приховування, замовчування фактів.

Булінг не можна розглядати лише у площині стосунків між учнями. Насправді шкільний булінг набагато ширший і враховує щонайменше три площини стосунків між: учнями, учителями та учнями, учнями й учителями. Стане зрозуміліше, коли ми виділимо ініціатора булінгу — кривдника, та того, хто страждає від булінгу — жертву. У першому випадку і кривдники, і жертви — учні. У другому випадку, кривдник — учитель, а жертви — учні. У третьому — кривдники учні, а жертва —вчитель.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

  • систематичність (повторюваність) дій;
  • наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
  • дії кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Мотивація булінгу

Ми нічого не вдіємо з булінгом, поки не зрозуміємо, які мотиви перебувають у його основі, що ним рухає. Мотиви, нам відомо, — це внутрішні спонуки, що рухають поводженням людини, змушують її вчиняти або навпаки, не вчиняти певні дії. Значення мотивів ми вже всебічно розглянули в першій та другій частинах підручника. Що ж рухає булінгом, які мотиви задіяні в цьому далеко не кращому поводженні людей?

Булінг або те, що ми тепер називаємо булінгом, існує у спільнотах людей і тварин. У тваринних стадах, зграях проявляється дуже жорстоко. Спостерігаючи за поводженням тварин, можемо прояснити деякі механізми виникненні і дії булінгу.

Кожен, хто цікавився навчанням і поведінкою тварин, знає, що у тваринних спільнотах встановлюється чітка ієрархія, тобто залежність одних від інших. Очолюють найсильніші — вожаки, що утверджують своє лідерство рогами, копитами, зубами і кігтями, далі — середня частина стада, що підкоряється вожакові, у кінці — відторгнуті, що підкоряються всім. Таке розшарування ще не достатньо вивчене, але ми знаємо, що воно існує і в дикій природі.

Свійські одомашнені тварини поводяться так само. Череда може не прийняти корову, і такі випадки зумовлюють великі втрати для селян. З якихось невідомих причин сумирні корови, що мирно пасуться на лузі, раптом нападають на свою одночередницю, колють її рогами, б’ють копитами, виштовхують за межі пасовиська й більше не підпускають до себе. Така корова навічно втрачає свою череду. Селяни цього бояться. Посилаючи вперше на пашу молоду корівку, хвилювалися, чи прийме її череда. Не прийме — шлях один, на м’ясокомбінат. А корова ж добра: молода, здорова, дає багато молока. Пробують продати. А тертий покупець відразу ж питає, а корову приймає череда?

Мимохіть напрошується висновок, що слово «булінг» походить від англійського «бул», тобто «бик», «бугай». Саме цим словом скотарі позначили «бичарство», тобто виштовхування тварин із стада.

Те ж саме ми спостерігаємо серед курячих, гусячих, качачих спільнот. З якихось невідомих причин полохливі кури раптом стають агресивними, нападають на одну, закльовують її до смерті. Ознаки такої курки точнісінько такі ж, як і в зневаженої дитини: закривавлений, подзьобаний гребінь, покльовані очі, пошарпане, вирване пір:я, До того ж, вона чомусь ще й мокріє, звідси й вираз — «мокра курка». Господині нічого іншого не залишається, як забирати курку на борщ.

Так сама доля і в «гидких каченят», що стають жертвами качиного булінгу, і в «білих ворон», які не є насправді білими, а зневаженими у своїх зграях, і в овечих отарах, звідки пішло порівняння «паршива вівця».

Тепер до людей. Спершу до дорослих. На кожному кроці спостерігаємо прояв неприкритого, не прихованого цькування, переслідування одних іншими, тобто той самий булінг, який ми хочемо здолати в школах. Приклади.

Уся Україна обставлена бігбордами різних політиків, депутатів і кандидатів. І всі ці бігборди, за незначним винятком, обляпані грязюкою, забризкані фарбою, порізані, попсовані. Що це, чому? Маємо чистої води булінг — цькування, переслідування, зневаження.

Депутата, міського чи сільського чиновника обступили знервовані люди, заляпали обличчя зеленкою, обмастили фарбою чи дьогтем, порвали одяг, надавали стусанів. Знову маємо чистої води булінг.

Депутата, чиновника, запхали у сміттєвий бак з нечистотами, де він просидів стільки, скільки захотілося булерам. Це назвали люстрацією, виявленням народного невдоволення.

Це грубі випадки відвертого булінгу, що межує зі злочинністю, а може вже й переходить межі.

Ось ще один приклад справедливого булінгу. Після окупації Криму частина українських офіцерів зголосилася служити російським окупантам. Їм повернули звання і посади та послали на службу. Там прийнято «обмивати» новобранців, святкувати вступ на посади. Розповідають, що траплялися непоодинокі випадки, коли офіцери, добряче напившись, прямо підступали до колишніх українських офіцерів зі словами: «Ти зрадник! Зрадив свою Батьківщину, зрадиш і нас! Хто ти тут такий? Чого приїхав? Як тобі можна вірити?». Поздоровлення завершувалися бійками, навіть із використанням зброї. Кажуть, що російське командування після таких подій почало висилати кримських зрадників на службу в далекі краї, де вони повинні були приховувати факт зради у своїй біографії.

Зупинимось. Прикладів, більших чи менших, ні перерахувати, ні пером описати. З них випливає загальний висновок, прослідковується загальний мотив переслідування — це відновлення справедливості. Ось, що насправді, рухає булінг. Думає собі дядько, скоса позираючи на дорогий помпезний бігборд — знаємо, мерзотнику, де ти взяв гроші, ти покидьок, тьху на тебе. Така споконвічна народна реакція на несправедливість. Козацького гетьмана, щоб був справедливим і не забував, звідки він, відразу ж після обрання закидали грязюкою, — щоб не зазнавався, щоб слугував людям, щоб беріг правду.

Булінг — природний спосіб встановлення чи відновлення справедливості.

Тепер до школи. Якщо учениця прийшла до школи з гаджетом за 50 тисяч, можемо не сумніватися — це чергова жертва швидкої розправи. Якщо мати начепила на дитину дорогі сережки, одягнула її в аж занадто викличну сукню, можна впевнено сказати, — і сукню заляпають, і сережки віднімуть, та ще й по пиці дадуть. Так відновлюється справедливість.

Знаємо і бачимо, — суспільство наше швидко розшаровується. Багаті багатішають, а бідні стають ще біднішими. Бідних більшає. Тому почуття справедливості загострюється. В усі часи і в усіх народів саме порушення справедливості стає головною причиною бунтів, заворушень, соціальних потрясінь.

Дрібні підприємці, які вже накопичили певну суму грошей, хочуть щоб їхні діти посідали у школах привілейоване становище. Їм уже не хочеться, щоб поруч були діти безробітних або найманих працівників. Заплатити за дорогі приватні пансіони грошей ще не вистачає, а «здати» кілька сотень «на штори» вже посильно. За це й вимагають привілеїв для своїх дітей. Адміністрація, класні керівники на це ведуться, роблять поблажки, виділяють, відзначають. Так створюється підґрунтя для жорстокого булінгу. В таких умовах він неминуче проявлятиметься.

Чи усвідомлюють діти причини, з яких вони конфліктують з іншими дітьми? Ні, причини не усвідомлюють. Запитайте порушника, чому він побився з однокласником. Відповідь — «а чого він…» — типова. Це на поверхні. А всередині — вроджене почуття справедливості, гідності, з яким люди народжуються, і, якщо вистачає сили, живуть.

Що робити? Відновлювати справедливість. На всіх рівнях, в усіх деталях, особливо у малих щоденних справах. Наші мудрі попередники знали, що треба робити. Чому це здавна у школах запроваджували форму? А щоб усі були однаковими, видимо рівними. Щоб «кухарчин син», який вчиться за «мідний гріш» нічим не відрізнявся від сина фабриканта. Досягали певної видимої рівності. Проблеми згладжувалися.

Спробуйте порушити сьогодні питання про єдину шкільну форму. Вас заклюють. Не розуміють люди, що школа, як і церква зрівнює усіх. Виділяє лише за розумом, працездатністю, обдаруваннями. Якщо цей принцип порушується, двері булінгу, а за ним і важчих порушень, відчиняються навстіж.

Метод булінгу

Булінг — незмінний супутник усіх соціальних угрупувань. Скрізь, де існує суперництво, конкуренція, боротьба за преференції і переваги він наявний у тих чи інших формах. Булінг часто використовують як сильний метод виховного впливу. У виправних колоніях спеціально розпалюють ворожнечу між різними угрупуваннями засуджених, щоб легше було тримати дисципліну. Розпорошеними, агресивно налаштованими одне проти одного людьми керувати легше. Розділяй і владарюй — давнє правило. Не нехтував виховними методами, які ми сьогодні віднесли б до булінгу, А. С. Макаренко. Часто нацьковував одну групу колоністів на іншу, щоб послабити вплив ватажків, а потім вдало використовував протиріччя для зміцнення свого впливу. Були випадки, коли давав прямі вказівки — нам’яти боки, «начистити пику» якому-небудь зухвалому колоністові.

Прояв булінгу спостерігаємо сьогодні в конкурентній боротьбі за робочі місця в трудових колективах, групах переселенців, переміщених осіб, шукачів притулку. Кожен бореться, як може, з суперником.

У школах недавнього минулого фіксувалися випадки, коли вчителі навмисне підбурювали «провчити» деяких дітей, які заважали проводити уроки, знижували відсотки успішності і поведінки. У боротьбі за першість у соціалістичних змаганнях такі дії виправдовувалися колективом.

Булінг, як не дивно, корисний. Допомагає відновлювати справедливість, очищає правдою стосунки людського життя. Показує кожному його справжнє місце. Застерігає від «випендрювання» та завищення значимості власної персони. Сигналізує: ти такий самий, як усі.

Тільки під впливом жорсткого пресингу його учасники загартовуються, вчаться долати труднощі, наочно переконуються, що в житті, де на кожному кроці тебе підстерігає суперництво і нечесна боротьба, треба боротися. Тепличне виховання навряд чи сумісне з нинішніми реаліями. Тому булінг у допустимих межах треба використовувати. Здолати, викорінити його повністю ніхто і ніколи не зможе. Булінг треба контролювати, а ще краще — очолювати.

Булінг у площині «учень – учень»

Цим англійським словом позначають широкий спектр стосунків, — цькування, переслідування, знущання, залякування. У сучасному шкільному розумінні — цькування однієї дитини іншою, переслідування сильнішим слабкішого. Це різновид насильства, що поширилося у школах усього світу. Україна не виняток, посідає, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 9 місце серед 42 країн за поширеністю булінгу серед 11–15-річних школярів.

Булінг — усвідомлена агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується фізичним і психологічним тиском, насиллям. Має на меті принизити, залякати, підкорити жертву, примусити її до певної поведінки.

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними між собою. Справжній булінг починається у середній школі — з 10–11 років — з віку входження у підліткову кризу.

Найчастіше булінг відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінгу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

На методичних сторінках інтернету вичитуємо види булінгу та конкретні порушення, що до них належать:

  • фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;
  • економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;
  • психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;
  • сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;
  • кібербулінг: приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.

Інтернет додає булінгу таких ознак: цілодобове втручання в особисте життя (цькування не має часового чи географічного обмеження); необмеженість аудиторії; блискавичність поширення інформації; можливість анонімного переслідування.

Як багато, виявляється, капостей може зробити одна людина іншій за допомогою сучасних засобів.

З тим, що до булінгу зараховують загалом невинні витівки дітей, що не мають ознак цькування, залякування, переслідування, ми, здається переборщили. Який же це булінг: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень, крадіжки, псування одягу, «не такі» погляди, жести, міміка обличчя, накладання прізвиськ, поширення образливих чуток, погрози, жарти тощо. Так було завжди, кожен з нас мав прізвисько в школі, а деякі сучасні американські педагоги наполягають на тому, щоб кожна дитина в класі обов’язково мала якесь привабливе прізвисько (про це читайте у наступній темі).

Причини булінгу

Загальна причина булінгу — підсвідоме прагнення до справедливості. Серед інших причин:

  • агресивна спадковість;
  • прагнення самоствердитись;
  • егоїзм однієї дитини у сім’ї, нарцисизм;
  • відсутність належного виховання;
  • погані приклали звідусіль;
  • відсутність реальних покарань.

Серед причин булінгу — переповнення класів у міських школах. Йде інтенсивна забудова нових житлових масивів, дітей більшає, а школи для них не відкриваються. Економія. Тому в третині українських міських шкіл класи переповнені, наповнюваність сягає до 35–45 осіб. Ви коли-небудь їхали в переповненому автобусі? В такому автобусі вимушено затиснуті десятки дітей із різними характерами, темпераментами, поглядами. У тисняві загострюються захисні реакції. Значна частина образ в обмеженому просторі завдається ненавмисне: хтось ненароком когось штовхне, наступить на ногу, розтопче рюкзак зі сніданком, чхне прямо в очі або витворить ще щось. Реакція не забариться. Ми не одноразово були свідками автобусних скандалів. Нерідко, зовсім незнайомі до того люди, які поскандалили в автобусі, продовжують свої розбірки поза ним, завдають собі й іншим важких тілесних і моральних ушкоджень. Така наша перша емоційна реакція. Стримуватись треба вчити наших дітей.

Класні кімнати розраховані не більше, ніж на 24-х учнів. Поселяємо на них удвічі більше. Та ще й з рюкзаками, що сягають розміру половини дитини. Ці заплічники валяються під ногами, на них наступають, витирають черевики. Готовий привід для виникнення конфлікту. Спробуйте у такій тисняві залишитися врівноваженим. Треба вчити терпіти тимчасові незручності.

Привід для булінгу у знервованих дітей знайдеться завжди. Помста за образи нерідко відкладається, але сама образа не забувається. За сприятливих обставин згадується і реалізується. В автобусі не дали побитися, давай вийдемо. Часто вже й перестаємо ображатися, бо минула перша гостра реакція, але для самоствердження треба доводити справу до кінця.

Тисячі прихованих пружин напружують дітей. Більшість серед тих, що усвідомлюються, вкладаються в нехитру формулу: «Ми його не любимо, він нам не подобається». А чому і за що — самі не знаємо. Не любимо — і все. Ми так влаштовані, що когось любимо, а когось не дуже. Треба вчитися толерантності — терпіти й тих, хто нам не подобається.

Жертвою нелюбові може стати будь-хто. Однак найчастіше жертвами стають ті, хто найбільше виділяється — не так одягнений, не так поводиться, неохайний, хворобливий, слабкий, заїкуватий. Також потенційними жертвами можуть стати ті, хто швидко втрачає самоконтроль, легко піддається емоціям. Таких провокують на необдумані вчинки, а потім наче б то справедливо б’ють.

Діти жорстокі. Не мають почуття міри, без гальм. Їм складно зупинити свої миттєві потяги. Потім можуть каятися, щиро просити вибачення у жертви, переживати. Чималу силу для розуміння вчинку має звертання батьків, учителів: «А якби ти був на його місці?», «А якщо це завтра станеться з тобою?» тощо.

Цькування завжди починає булер, щоб задовольнити свою емоцію, ствердитись, розважитись або отримати вигоду. Щоправда, успіху досягає не завжди. Пішов по шерсть, а вернувся голеним.

Основні ознаки булінгу і так званого «полегшеного» булінгу — мобінгу:

  • відчуття переваги агресора;
  • нерівність сил агресора і жертви;
  • відчуття безкарності агресора;
  • повторюваність насильства;
  • страждання жертви;
  • насолода агресора.

 

Підліткова жорстокість. За статистикою, близько 67 % дітей в Україні віком від 11 до 17 років стикалися з проблемою цькування. 48 % з них нікому про це не розповідали. Чи треба це розуміти так, що маємо 67 % булерів, тобто більшість шкільного населення — булери? Якщо так, то це явище загальне і повальне, як його можна здолати, коли це загальна властивість? Називають навіть цифру — 80 %, тобто ще більше нещасних жертв, постраждалих від булінгу. Виходить, що агресори і жертви періодично міняються місцями. Сьогодні булером стає той, кого побили вчора. Такий підхід докорінно змінює погляди на булерство і оцінки цього явища.

Осуд йде від постраждалих. Якщо сьогодні сина чи доньку побили, то батьки кричать про булінг, вимагають засудити винних. Коли ж назавтра донька чи син у складі іншої групи била інших, мовчать. Бо це вже не булінг, а справедлива розплата. Лише об’єктивний відсторонений погляд дозволить нам правильно оцінювати ці явища.

Випливає так, що нічого нового не відбувається. Усе як завжди. Панує біблійний принцип: око за око, зуб за зуб. Хіба що сучасні діти і підлітки стали жорстокішими і більше не дотримують джентльменських правил «розборок» і завдають каліцтв жертвам, замість традиційних синців і розбитих носів.

Підліткова жорстокість сягнула неабияких меж. Саме про те, як її приборкати, утихомирити, пом’якшити треба говорити насамперед. Засоби масової інформації рясніють прикладами жорстокого поводження. Десятки телеканалів щодня смакують шкільні проблеми з картинками шкільного насильства. Чи не прагнення потрапити на телеекран, стати зіркою, хоч і негативною, на мить, штовхає учнів на криваві поєдинки, що тут же зафільмовують десятки камер і поширюють мережами?

Лише за минулий рік ми побачили на телеекранах сотні різноманітних шкільних насильств. Серед тих, що запам’яталися найбільше.

Побиття дівчатками-підлітками двох своїх ровесниць на Миколаївщині. Інші підлітки, які стояли поруч, ніяк не втручалися у конфлікт, а навпаки, підбурювали школярок та знімали все на відео. Дівчаток від серйозних поранень урятувало тільки те, що пенсіонерка побачила це у вікно свого будинку та викликала поліцію.

У Дніпрі школяра побили за те, що він колись заступився за свого сусіда. Його заманили у двір школи, де взяли в кільце і били кастетом. Не злякалися хулігани навіть батька хлопчика, який намагався сам розібратися з ними. Підлітки накинулися на чоловіка й побили його також. Чоловіка врятували патрульні, які проїжджали повз.

Семикласниками на Черкащині били учня і знімали все це на відео, а після виклали в інтернет. Ніхто з людей, які проходили мимо, не спробував допомогти хлопчикові, якого били в живіт руками і ногами.

В Одеській області через знущання однокласників помер 15-річний школяр. Причина смерті — травма живота, яку він отримав в навчальному закладі на перерві.

Булінг у площині «учитель – учень»

Відомий здавна і описаний як дидактогенія у навчальних посібниках. Визначають як негативне ставлення учителя до учня (учнів), що проявляється у цькуванні, переслідуванні, прискіпуванні, приниженні.

Коли вчитель роздратовано вигукує: «Гриценко, скільки тобі казати — заховай телефон, бо я зараз розіб’ю його об твою дурну башку!», то ці відносини підпадають під ознаки булінгу. Є вимога агресора, невдоволеність жертви, спроба тиску, погроза, негативні емоції. Булінг чистої води. Але зупиніться, шановні. Якщо ми підемо цим шляхом, то визнаємо, що шкільне виховання, як прояв вимогливості з боку вчителів, це суцільний булінг. Так, виховання, як зовнішній тиск — це булінг, насильство, що дуже не подобається учням, які від нього страждають і проливають гіркі сльози. «Вона до мене придирається, не піду в школу», — голосить п’ятикласниця і мама не витримує: «Вона дурна, піду пообриваю коси!». І йде, й обриває. А хитрій доньці тільки цього й треба. Знає ж, що висварила її вчителька справедливо, але як не хочеться визнавати свою провину. А тут є мама, що довіряє кожному слову, співчуває, жаліє. Чому б не скористатися?

Якими ж мудрими були наші бабусі й дідусі. Добре знали, що діти набрешуть, аби вигородити себе.

Дії класного керівника

1. Донести до свідомості учнів і батьків закон про булінг.Оцінюючи соціальні наслідки підвищення дитячої жорстокості та проявів булінгу, Верховна Рада прийняла, а Президент підписав закон про протидію булінгу, що передбачає чіткий алгоритм дій на випадок цькування. Булінгу надане правове визначення, його прояв переводиться у правову площину. Встановлюється відповідальність для батьків, діти яких беруть участь У булінгу.

Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки. Якщо дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство, батьки можуть бути притягнуті до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Класний керівник на перших батьківських зборах розповість про закон і дохідливо втлумачить, що від батьків вимагають належно виконувати свій батьківський обов’язок, виховувати дітей, слідкувати за їхнім поводженням, вчитися діагностувати виникнення ознак булінгу. Булінг можливий, якщо:

  • у дитини немає друзів;
  • дитина боїться йти до школи;
  • має низьку самооцінку;
  • у дитини з’являються зіпсовані речі;
  • дитина сама завдає собі ушкоджень;
  • сумна після спілкування у соціальних мережах.

Поради батькам агресивних дітей

У зв’язку з прийняттям Закону про відповідальність за булінг:

  • Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювання, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
  • Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, але й усьому оточенню. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
  • Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
  • Відверто поговоріть з дитиною, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
  • Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
  • Попросіть дитину припинити таку поведінку, повідомте їй, що будете контролювати її дії.
  • Запитайте себе, чи не є агресивна поведінка дитини і прояв насильства з її боку наслідком серйозних емоційних проблем.
  • Щиросердно визнайте, чи не сприяє ситуація у вашій родині виникненню агресивних проявів у дитини.
  • Подивіться, який приклад ви подаєте своїй дитині тощо.

2. Завдання класного керівника — відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, що допомагає визначити, чи є в класі діти, які перебувають в ситуації жертви. Попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, із якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

3. Класний керівник не прикрашатиме ситуацію. Порушуючи питання булінгу, уникатиме загальних фраз і добрих побажань, оперуватиме лише фактами. Багато порад з інтернету щодо подолання булінгу важко назвати життєздатними, крім однієї одвічної — давай здачі, вчись відстоювати себе, не дозволяй себе кривдити, принижувати, бийся за правду. Треба сказати, що існування суперництва серед учнів змушує багатьох займатися самовихованням. Зі слабких вони ставали сильними. За битого двох небитих дають, кажуть у народі.

Складно віднести до раціональних такі, наприклад, поради батькам, учням, учителям:

  • За підтримки батьків дітям легше переживати проблеми в школі.
  • Треба звернутися до вчителів і звернути їхню увагу на цю проблему.
  • Треба кликати на допомогу поліцейських.
  • Подумати про зміну місця навчання.
  • За витівками булера не можна спостерігати, адже йому потрібні глядачі для того, щоб максимально проявити демонстративну поведінку.
  • Не можна заплющувати очі навіть на найменші прояви цькування, адже з малих не пригальмованих, неминуче виростуть більші.
  • Ситуацію можна змінити лише спільними зусиллями і тільки якщо вчасно звернути на неї увагу.

4. Класний керівник упроваджує систематичне відстеження проявів булінгу. Це, до речі, й не дуже складно, бо зацькованих дітей легко розпізнавати. Діти, які страждають від булінгу:

  • Не хочуть ходити до школи.
  • Плачуть, вигадують хвороби.
  • Відмовляються від участі у спільній класній діяльності.
  • Усамітнюються, замикаються у собі.
  • Не хочуть брати участь у заходах, в яких беруть участь їхні кривдники.
  • Не контактують із однокласниками.
  • Психосоматичні ознаки: хворобливий вигляд, без настрою, знервовані.
  • Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
  • Одяг, забруднений крейдою чи заляпаний фарбою.

5. Дискусіями, поясненнями, бесідами намагається сформувати у класі єдину думку щодо нетерпимості до булінгу, засудження насильства, цькування, дискримінації за будь-якою ознакою. Кожен учень має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство та цькування і як від нього страждають люди.

Виробляють правила поведінки у класі, школі та поза школою. Правила формулюють у позитивному імперативі — «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила будуть зрозумілими, короткими, їх має бути не багато.

6. Спільним рішенням зборів класний керівник зобов’язує учнів і батьків повідомляти про всі випадки булінгу, аж до найменших проявів. Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою у разі повторних випадків агресії.

Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями та бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і, якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

7. Треба домовитись з учнями і батьками про покарання за булінг. Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

Аналізувати ситуацію краще колективно, уважно вислухати обидві сторони, зрозуміти, що сталося, обов’язково з’ясувати причини, підтримати потерпілого і поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що треба зробити, щоб таке не повторилося. До участі в аналізі залучають представників адміністрації, шкільного психолога, представників батьківського комітету та батьків кривдника і потерпілого.

Булінг у площині «учитель – учень» або цькування вчителів

Це відносно нове явище у наших школах, що останнім часом швидко розростається. Учитель для частини сучасних учнів більше не авторитет і взірець для наслідування, не друг, товариш і брат, до якого можна звернутися за допомогою, не наставник, який переживає за те, щоб діти ставали навченими і вихованими, а людина, яка обмежує їхні бажання, а часто й відвертий ворог, якому треба робити всілякі капості.

Прокоментуйте ситуації

У соціальних мережах і на телебаченні щоденно обговорюють шкільні ситуації. У них — відображення сьогодення нашого виховання, його стан, наслідки і перспективи.

Стільцем по голові

В одній sз київських шкіл старшокласник ударив учительку інформатики стільцем по голові та ще й поштрикав її гострими ножицями. Виховательку з кривавими ранами ушпиталили. Мотиви нападу не розголошувалися. Учителька мала намір звертатися до суду.

Тортик для шестикласниці

Учні 6-А класу довго чекали канікул, стомилися. А коли вони вже мали наступити завтра, зраділи. А з нагоди свята вирішили зібратися разом, випити чаю, посидіти, погомоніти. Класний керівник і батьки підтримали ідею. Склалися по кілька гривень, купили тортик. Всілися, кожному піднесли шматочок того тортика, чай і цукерки. А одній дівчинці нічого не піднесли. Сказали: твоя мама не здавала грошей на частування. Так і просиділа бідолашна. Новина схвилювала соціальні мережі. А класному керівникові і представникові батьківського комітету не було соромно. Виправдовувалися категорично і дохідливо: а ви підіть у супермаркет, чи дадуть вам торт без грошей?

Шантаж

На Харківщині в одному з дитячих таборів вихованці вчинили гармидер у спальній кімнаті. Билися подушками, порозкидали речі, насмітили. Нагодився вихователь, зупинив бійку, порушникам, а їх було троє хлопчаків-підлітків, наказав вийти в коридор і чекати на нього, поки він знайде і приведе прибиральницю. Хлопці трохи постояли, їм це не дуже сподобалось, тож вирішили помститися вихователеві. Достали мобільні телефони, стали на коліна під стіною, підняли руки догори, страждально поскривлювали обличчя, наробили моторошних знімків. Послали батькам додому. Одна мама, не довго роздумуючи, виклала фото в інтернеті з написом — як вихователь М. знущається з дітей. Вихователь повернувся з прибиральницею, трохи посварив порушників, на цьому інцидент для них був вичерпаний. Та не для вихователя. Наступного дня до табору примчали аж три комісії, щоб розслідувати неподобства. Вихователь, який бездоганно попрацював тридцять років, опинився в лікарні з інфарктом.

Суд над учителями

Його влаштувала програма «Кримінал», що відбулася на «Прямому» каналі 29 грудня. Усе по-справжньому: кримінальні справи, відповідачі, свідки, присяжні. Найбільший резонанс викликала справа про туалет.

А було так. Учениця 3-го класу на початку уроку набридливо стала проситися до туалету. Вчителька готувала клас до самостійної роботи і збиралася проводити інструктування учнів. Свою ученицю вона знала як брехливу дівчинку, яка часто вдається до провокацій. Не витримавши натиску настирливої учениці, вчителька сказала: «Ходімо. Я піду разом з тобою». За словами учениці вчителька пішла разом з нею до туалету, відчинила двері кабінки, сказала «Сідай», а сама стала спостерігати, схрестивши руки на грудях. Дівчинка посиділа, але так нічого й не… Вчителька привела ученицю до класу, назвала дівчинку перед усім класом брехухою і вичитала мораль.

Хитра учениця, добре знаючи, що справа ця випливе і дійде до матері, поспішила поскаржитись вдома, звісно, представивши подію так, як її було вигідно. Вона, наче б то, злякалася і не змогла в туалеті виконати потребу. Мати вискочила на трибуну і почала звинувачувати вчительку й школу в усіх гріхах. Дитина хитро посміхалася. Свідки розділилися навпіл: хтось підтримував учительку, а більшість осуджувала. Присяжні однозначно ухвалили: притягнути вчительку до кримінальної відповідальності та більш загальний вердикт — запровадити кримінальну відповідальність для вчителів.

Поламали руки й ребра

Наприкінці січня країна обговорювала факт завдавання тяжких фізичних травм учителеві фізкультури в Бучі. Було так. Учитель зробив зауваження учневі 4-го класу Ромі. Щоб трохи вплинути на бешкетника, трохи притримав його за плечі. Учень поскаржився вдома матері на вчителя, який наче б то його душив. Знервована мати викликала чоловіка. Той узяв пилку і пішов розбиратися з учителем. «Ти цією рукою душив мого Рому? Зараз я тобі її відріжу». Була бійка. Учитель, хоч і значно сильніший, не чинив опору і не завдавав кривдникові ударів у відповідь. У результаті опинився у лікарні з важкими травмами. Мати, домогосподарка, вигадує різні дурниці й щоразу змінює свої свідчення в інтернеті. Батько, приватний підприємець, продовжує погрожувати. Діти не підтверджують, що вчитель якось знущався з Роми. Користувачі інтернету поділилися навпіл. Частина вимагає жорстокого покарання для вчителів, бо вони там розперезалися. Частина, знаючи поводження сучасних дітей, вимагає запровадження тілесних покарань для учнів.

У новому Законі передбачено, що педагогічні працівники мають право на захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства й експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.

Чи ж зупинить Закон наших невдячних учнів?

Як очолити булінг?

Відомо здавна: якщо чогось не можна здолати, то це треба очолити. Метод перевірений і діє безвідмовно. В Україні прижився, як мало де в світі. Корупція для нас — явище давнє і звичне. Здолати його немає снаги. Тому найвищі можновладці очолили корупцію і правильно кажуть — вона у нас тепер керована, тобто під контролем. Бачите, скільки органів боротьби створили? А що вона не зникає, клята, бо таке коріння глибоке пустила, аж до дитячих садочків.

Класний керівник маєочолити булінг у площинах «учні – учні», «учителі – учні». Без жартів. Булінг треба зробити керованим. Вчити дітей правильно входити в булінг і правильно виходити з нього з найменшими втратами і найбільшим досвідом. Булінг — серйозний вихователь, сприяє швидкому набуванню досвіду. У цьому його корисність. Ніщо так швидко не вправляє мізків, як добрий синець під оком. Боляче, неприємно, принизливо, але що робити, коли не вистачило клепки самому передбачити можливі наслідки.

Класний керівник має бути ближчим до учнів. Тоді вони його розумітимуть, приймуть до компанії, правдиво розповідатимуть про свої враження, даватимуть оцінки людям і подіям. Якщо класний керівник буде серед дітей, а не стоятиме над ними, то правдиво може взяти під контроль булінг, контролювати його прояви і наслідки зсередини. треба

Виховні справи

Орієнтовна тематика виховних справ щодо булінгу і не тільки для учнів 3–12-х класів.

  1. Як відстоювати справедливість?
  2. Як боротися за правду і перемагати?
  3. Твоя честь і гідність.
  4. Чи треба поступатися кривдникові?
  5. Чому діти б’ються між собою?
  6. Чи завжди виправдані наші вимоги до інших?
  7. Чи правильно тебе оцінюють однокласники?
  8. Ти завжди справедливий до інших?
  9. Сором, совість, правда — це про тебе?
  10. Як жити дружно і мирно…

Тематика може змінюватись залежно від актуальних потреб. Справи розглядають лише на конкретних прикладах. Назви дають якомога простіші.

 

Виховна година «Як треба з’ясовувати стосунки»

Мета: виховувати культуру з’ясування стосунків

Матеріали для бесіди

Діти з’ясовували стосунки між собою завжди, з’ясовують тепер і будуть з’ясовувати битися завжди. Сварилися, конфліктували і билися в школі ваші бабусі і дідусі, батьки і матері. Бо так люди влаштовані, так вони самостверджуються, набираються досвіду. Не обмине ця проблема і тебе. Щоб вийти зі шкільних конфліктів, протистоянь, чи, як тепер кажуть, булінгу треба знати, як поводитись у складних ситуаціях, що можна і чого не можна робити, як правильно, цивілізовано, по-джентльменськи, з’ясовувати стосунки, як, нарешті, правильно битися. Бийтесь, якщо це допомагає жити і набиратися досвіду. Забороняти ніхто не буде. Але перше: дотримуйте правил цивілізованого булінгу, а друге — запрошуйте й мене, вашого класного керівника, на «розбірки», бо й у мене є претензії до багатьох із вас, ви кривдите мене, так хочеться декому дати в пику.

Правила

Ти починаєш битися, бо тебе допекли, дістали, і ти не можеш більше терпіти образ, несправедливості, приниження.

Це правильно, кривдник має бути покараний, справедливість треба відновити, образу змити.

Тому битися за честь, гідність, справедливість — обов’язок кожної нормальної людини.

Та не кидайся сліпо на кривдника, бо так ти можеш програти і дістати ушкодження.

Зупинись на хвильку і подумай — чи справді тобі завдано такої важкої образи, що за неї треба битися?

Можливо, твій кривдник зробив щось не навмисне — штовхнув тебе, сказав образливе слово, невдало пожартував?

Можливо, він і сам уже розкаявся, шкодує про свій вчинок, а вибачитися не вміє?

Допоможи йому, спробуй залагодити суперечку першим. Будь розумніший.

Пам’ятай: розпочати ворожнечу легко, зупинити її складно. Наслідків не можна передбачити. Але те, що відтепер матимеш явного чи прихованого ворога — повинен розуміти чітко.

Чи хочеш ти, щоб однокласник, із яким ти починаєш бійку, став твоїм ворогом?

Чи хочеш ти, щоб він тобі мстився й підстерігав тебе, щоб напасти зненацька?

Чи знаєш ти його натуру? Може він мстивий і підступний, довго пам’ятатиме образи?

Чи хочеш ти, щоб твій кривдник використав зброю і зненацька завдав тобі кривавих поранень? Адже розлючена людина здатна на все, і ця лють довго не минає.

Чи вартує те, що ти розпочинаєш, — бійку, цькування, переслідування — того результату, якого ти теоретично можеш досягти? А можеш не досягти нічого, отримати поразки. У народі кажуть: пішов по шерсть, а повернувся обстрижений. А ще кажуть: коли ти ступаєш на стежку війни, готуй дві труни. Одну для себе. Бо немає жодних гарантій, що ти переможеш.

Правила ведення бійки

Де двоє б’ються, третій не мішайсь.

Лежачого не б’ють.

Бійка триває до першої крові.

Якщо ти переміг, подай руку суперникові, помирись з ним, забудь про все.

Якщо тебе перемогли, не затамовуй злості, подумай, чому це сталося.

Запам’ятай, що у кожної людини є почуття і гідність, а не лише у тебе.

Пам’ятай, ніхто не хоче, щоб його ображали та зневажали.

Пам’ятай, кожна людина має право відстоювати свою гідність усіма можливими засобами.

Практична частина

У нашому класі давно напружені стосунки між А. і Б. Чого вам, хлопці, з’ясовувати стосунки деінде, Виходьте сюди, на середину класу, та розкажіть, що вам заважає жити на білому світі. Покажіть, на що здатні. А ми подивимось, усе знімемо на телефони, викладемо в інтернеті, завтра станете зірками.

Спектакль триває доти, поки учитель свого не доможеться.

Правильно зрозумійте і проведіть захід.

Не бійтеся, гірше не буде. Наші діти вже знають і вміють таке, про що ви навіть не здогадуєтеся. Несподіванкою для них буде ваш новий підхід. Адже ми вміємо тільки забороняти. А діяти зсередини ще не навчились.

Удосконалюйте свої вміння. Спершу може не вийти, бо це новий для нас досвід.

 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів

  • Наталія

    29 березня 2019

    Добрий ранок. Дякую за можливість використовувати на практиці.