Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Антисуржик, або формуємо культуру мовлення

О. В. Скоблікова, учитель-методист, заступник директора з НВР, спеціаліст вищої категорії,Чорноморська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 4, Одеська обл.

З досвіду роботи


На сучасному етапі динамічних змін в українському суспільстві, процесів глобалізації й розвитку інформаційного середовища, зростання соціальної ролі особистості дедалі актуальнішою є проблема підготовки конкурентоспроможного випускника школи, здатного до різноаспектної комунікації в майбутній діяльності та розв’язання професійних завдань.
 
Потужну державу і конкурентну економіку забезпечить згуртована спільнота творчих людей, відповідальних громадян, активних і підприємливих. Українську економіку у ХХІ столітті вперед поведуть освічені українці, всебічно розвинені, відповідальні громадяни і патріоти. У школі формується особистість, зокрема її моральні якості та громадянська позиція.
 
Суспільство поступово розуміє те, що державна українська мова — це незмінний стратегічний ресурс. Сучасна українська мова є однією з важливих форм організації свідомості народу. Плекання рідної мови — це не просто прояв державної політики України, це сама необхідність оберігати народний дух, бо без мови немислимий і сам народ.
 
Від покоління до покоління передавалися знання про українську мову. Сама ж мова жила й розвивалася, долаючи різні перешкоди. Зараз українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу й відзначається давніми традиціями та високим ступенем розвитку комунікативних функцій. На початковому етапі українська мова існувала переважно як усне мовлення з широкою мережею територіально-діалектних розгалужень. Далі вона поступово формувалася як загальнонародна мова з розвиненими літературними стилями. Сучасна українська літературна мова — це вища форма вияву української національної мови, нижчими формами якої є територіальні та соціальні діалекти. Основні ознаки літературної мови — це: поліфункціональність (вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства), унормованість і кодифікація норм (орфоепічних, лексичних, словотвірних, граматичних, орфографічних і пунктуаційних), розвинена система стилів. [4; 4]
 
Животворні сили української мови невичерпні. З ухваленням 28 жовтня 1989 року Закону «Про мови» вона отримала статус державної, що зафіксовано в Конституції України. Українська мова є мовою державних установ і громадських організацій, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, судочинства та нотаріального діловодства, сфери освіти та виховання, науки та культури, засобів масової інформації тощо. Володіння українською мовою стає життєвою необхідністю для всіх громадян нашої Батьківщини.
 

Основні поняття мови й мовознавства

Мова як суспільне явище

Мова має суспільне коріння, бо суспільство творить і розвиває мову, але й суспільство без мови не могло б існувати. Освіта і наука, культура та релігія, техніка й виробництво не можливі без мови, бо вона забезпечує всі процеси життя й діяльності людини.
 
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства, рівнем загальної освіти й культури народу, розвитком науки, демографічними процесами тощо. Суспільство може свідомо впливати на розвиток мови, що називають мовною політикою.
 
Взаємозв’язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова та народ, мова й особа (індивід), мова й соціальні групи людей. Мова існує в свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення і «консервується» в результатах цього мовлення (в написаному).
 
Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо вона розвивається за своїми об’єктивними законами. [4; 5]
 
Звуки мови, що комбінуються в слова і речення, відображають знання народу — носія мови — про світ, його структуру, ставлення людей до нього. Через мову людина пізнає світ, бо як писав К. Кравс: «Світ просіюється через сито слів».
 
Отже, мова — це засіб самопізнання народу, найважливіший засіб спілкування, тобто засіб вираження й передавання думок, почуттів, волевиявлень. [5; 5]
 
Мовлення — спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність. [1; 534]
 
Мовлення — реалізація мови у різних ситуаціях спілкування, конкретне говоріння, що протікає у часі та має звукове (чи письмове) вираження. [7]
 
У новому Державному стандарті початкової освіти, затвердженому Постановою КМУ № 87 від 21.02.2018 року, пріоритетне значення має формування ключових компетентностей, до яких належать:
1) вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях;
2) здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, опануван- ня навичок міжкультурного спілкування. [2]
 
Зазначимо, що в умовах реалізації компетентнісного підходу вивчення мовного матеріалу, формування культури українського мовлення має здійснюватись у процесі активної розумової діяльності, що сприятиме усвідомленості й міцності знань. Досягти цього можна шляхом залучення учнів до спостереження за мовними одиницями та явищами, їхнього аналізу, порівняння, формулювання під керівництвом учителя посильних висновків.
 
Отже, мова сприяє соціалізації, перетворенню біологічної істоти на соціальну, є знаряддям формування особистості, виконує низку функцій, життєво важливих як для суспільства, так і для кожної людини окремо.
 

Національна та літературна мова

Мова народу — це вічний цвіт, що ніколи не в’яне, цвіт культурного й духовного життя, аромат історії та майбутнього.
 
Костянтин Ушинський казав: «Коли зникає народна мова,— народу нема більше! Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий народ. Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого живе...».
 
Мова — це складне суспільне явище, у якому розрізняють такі ознаки:
  • найважливіший засіб спілкування та об’єднання людей у спільноту;
  • засіб самоідентифікації й вираження ментальності нації (етносу);
  • засіб формування й розвитку думки;
  • засіб здійснення пізнавальної діяльності;
  • засіб реалізації духовної культури нації.
 
Мова — здобуток суспільства, бо вона є скарбницею духовної діяльності українського народу. Одне покоління змінюється іншим, але народна спадщина від цього лише міцніє та розквітає. Національна мова — засіб спілкування нації та засіб її самоідентифікації серед інших націй. Національна мова є закономірним суспільним утворенням, що відбиває розвиток етнічної мови — від мови роду, племені, народності до мов нації. Вона консолідує народ, через неї зберігаються й передаються наступним поколінням культурно-історичні традиції, засвоюється загальнолюдський досвід. [5; 9]
 
Українська мова — єдина національна мова українського народу. Відповідно до статті 10 Конституції України, ухваленої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
 
Державна мова — «це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики».
 
На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
 
Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами — діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
 
Літературна мова — це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загально-народної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Її вважають найвищою формою існування мови.
 
Літературна мова характеризується такими ознаками:
  • унормованістю;
  • уніфікованістю (стандартністю);
  • наддіалектністю;
  • поліфункціональністю;
  • стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
 
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,— найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи. [6; 15]
 
Аналіз наукових джерел засвідчує, що на сьогодні поняття «сучасна мова» вживають у різних значеннях.
 
1) «Сучасна мова» — це мова, носіями якої є представники поколінь, що живуть у часовий період, який ми називаємо сучасним. Загалом можна говорити про представників трьох поколінь: старшого, середнього і молодшого. Загальноприйнятим є твердження, що вирішальна роль належить мовній свідомості середнього покоління, тоді як у представників старшого покоління можуть зберігатися пережиткові елементи старих норм, а мовна практика молодшого покоління характеризується більшою кількістю інновацій. За такого підходу джерелами вивчення мови є писемні фіксації за останні 50–60 років.
 
2) Ідентифікація сучасної української літературної мови починає відлік з конкретної дати — видання «Енеїди» І. П. Котляревського 1798 року. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
 
3) Утвердженню української літературної мови на народній основі сприяли твори поетів-романтиків першої половини XIX століття. Доленосною для неї стала дата — 1840 рік, коли вперше вийшли твори Тараса Шевченка під назвою «Кобзар». [5; 10] Удосконалював Шевченко і синтаксичний лад української мови: спростив будову речень, наблизив їх за струк турою до народнопоетичних та розмовних конструкцій. Звучання текстів стало мелодійним, злагодженим. Збагачуючи й удосконалюючи українську літературну мову, Кобзар підніс її до рівня розвинених літературних мов світу, відкрив нові шляхи і способи дальшого розвитку. Ось чому Тараса Шевченка вважають основоположником, творцем української літературної мови. [4; 9]
 
Таким чином, літературна мова — це мова, відшліфована, оброблена вченими й майстрами слова. Це еталон, зразок для правильного користування мовою.
 

Основні вимоги до культури мовлення 

Сьогодення мовної ситуації потребує допомоги, лікування. Є багато українців, які чимало роблять для того, щоб зберегти самобутність рідної мови, підтримати її функціональну силу, позбутися мовних покручів. Із вуст політиків, із програм на телебаченні й радіо, спілкування пересічних громадян чуємо ненормативні слова, мовні кліше, стереотипні вислови («мені стало обідно», «вибачаюся», «учителя прийшли», «у листОпаді», «на протязі року», «закрийте двері», «розкрийте підручники», «укроп по чому?», «купляєте?», «Стьопа, перестань!» тощо). Дійсно, проблема деформації мови існує. Українська мова потребує нашої уваги й дбайливого ставлення.
 
Культура мовлення — це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).
 
Належна культура мовлення — це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів, адже стереотипи мовлення — це стереотипи мислення. Тільки через високу мовленнєву культуру виявляються невичерпний потенціал мови, гармонія її функцій.
 
Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення вдосконалюється сама мова.
 
Основними ознаками культури мовлення є нормативність, адекватність, естетичність, логічність, доречність, виразність, багатство словника, різноманітність синтаксичних конструкцій.
  • Нормативність — це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильні наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту; стилістична відповідність.
  • Адекватність — це точність вираження думок почуттів, волевиявлень засобами мови, ясність, зрозумілість вислову для адресата. Добирати слова і будувати речення необхідно так, щоб найточніше передати зміст висловлювання. З приводу цього Василь Сухомлинський говорив: «Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ані всебічної вихованості, ані духовної культури. Мовна культура — це живодайний корінь культури».
  • Логічність і послідовність — послідовний, обґрунтований, такий, що відповідає законам логіки, у якому є внутрішня закономірність, викладення думок.
  • Доречність — відповідність ситуації мовлення, урахування особливостей (вік, стать, освіта, соціальний стан) адресата мовлення та обставин спілкування.
  • Виразність — це опанування виражальних засобів звукового та художнього мовлення: художніх засобів, емоційно-оцінної лексики, логічного наголосу, паузи, видозміни голосу, темпу мовлення, емоційної тональності тощо.
  • Багатство словника — опанування лексичного багатства мови й різноманітних способів і засобів вираження однієї й тієї самої думки.
  • Естетичність мовлення — реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних можливостей мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення накопичення приголосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність фразеологізму, прислів’я, приказки, взагалі нестандартність мовлення — усі ці та інші резерви й засоби мови роблять мовлення естетично привабливим.
  • Культура мовлення суспільства — яскравий показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. [5; 39]
 
Тривалий час позамовною причиною існування певного слова в українській мові була наявність його в російській. Із двох слів для називання того самого поняття вибирали, як правило, наявне в російській мові (галстук, кофе, карта). Сьогодні поновлена традиція вживання українських слів: краватка, кава, мапа, порцеляна, кав’ярня, кавоварка тощо. Отже, підсумовуючи, слід зазначити, що головним у культурі мовлення є те, щоб кожен дбав про чистоту рідної мови, її багатство й різноманітність, досконалість та образність. Мовний режим має бути єдиним для всіх громадян. Нині потрібно навчатися долати труднощі, що виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх.
 

Мовні норми

«Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника»,— пише В. Русанівський.

З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, тобто відповідно до мовних норм.

Мовна норма— це сукупність мовних засобів і правил їхнього відбору й уживання.

Мовленнєва помилка— це порушення мовної норми.

Розрізняють такі мовні норми:

1) лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності);

2) граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми);

3) стилістичні (доцільність використання виражальних засобів відповідно до ситуації спілкування);

4) орфоепічні (вимова);

5) орфографічні (написання);

6) пунктуаційні (постановка розділових знаків).

Мовленнєві помилки мають ті самі назви, що й мовні норми. Помилки трапляються як в усному, так і в писемному мовленні. [5; 41]

Отже, щоб уникнути мовленнєвих помилок, потрібно їх знати і вчасно виправляти.

Мовний суржик

Грубим порушенням мовних норм є вживання так званого мовного суржику.

У тлумачних словниках слово «суржик» визначають як:

1) змішаний посів на одному полі озимої пшениці з житом;

2) змішане борошно з усіх видів зерна.

Мовний суржик— безсистемне поєднання окремих елементів двох або більше мов (миротворницькі сили, казначейство).

Звідки ж в Україні з’явився мовний суржик?

Сотні невольничих літ, упродовж яких жорстоко знищували культуру українського народу, панування тоталітарної системи, коли все робилося для того, аби «злилися нації», щоб витворилася якась «універсальна» мова, спричинили деформацію всіх сфер життя українського народу.

Довільно змішуючи слова української та російської мов, відмінюючи слова і сполучаючи їх за зразком російської, творячи фрази всупереч моделям рідної мови, її носій мимоволі стає «напівмовним», приймає мовний покруч. Мішаниною двох мов — української та російської — говорить частина громадян України. [5; 43]

Уживають суржик в Україні переважно у просторіччі, тобто в уснорозмовному спілкуванні. Поширений у побутовому мовленні, суржик проникає на сторінки газет і журналів, на радіо й телебачення та в інші сфери суспільної діяльності, порушуючи літературні норми вимови, уживання слів, їхніх форм і написання. [4; 13]

Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася тисячоліттями; він загрожує змінити мову, яку возвеличив Тарас Шевченко, показав світові її красу й силу, плекали Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, записуючи її «нестертий слід... самостійно між культурні мови» (О. Сербенська). [5; 43]

Основною рисою літературної мови є її нормативність.

Культура мовлення— це володіння нормами літературної мови: вимови звуків і звукосполучення, наголошення голосних у складі слів, норм слововживання. Людина, яка дотримує літературних норм, вирізняється з-поміж тих, хто недостатньо володіє літературною мовою, високорозвиненим чуттям мови, словесно-естетичним смаком як особистість високого рівня загальної культури. [4; 13]

Отже, мовний обов’язок кожного українця — боротися із суржиком, щоб чиста й милозвучна українська мова відродилася, оновилася, щоб українці вільно спілкувалися українською, щоб вони з любов’ю та пошаною ставилися до рідної мови.

Основні напрями роботи з формування культури мовлення

Педагогічні спостереження

Щороку в моїй педагогічній практиці повторюється однакова ситуація: 1-ше вересня, допитливі очі першачків, перші уроки української, перше знайомство з батьками. А потім від тата чи мами моїх учнів чую такі слова: «Знаєте, Олено Володимирівно, ми не зможемо допомагати своїй дитині у вивченні української мови, бо вдома спілкуємося російською (не вчили українську в школі; самі її не знаємо; у школі вчили, але говоримо нею погано; думаємо і читаємо російською, тому дитині краще не чути нашу українську вимову тощо).

Дані Київського міжнародного інституту соціології, стверджують, що суржиком спілкуються та пишуть від 11 % до 18 % українців (від 5 до 8 млн осіб). Здебільшого це жителі східних і центральних областей (21,7 %), а найменше таких у Західній Україні (2,5 %). Однак насправді українців, які спотворюють мови, значно більше.

Лінгвісти ж переконані, що грамотністю можуть похвалитися максимум 20 % населення країни.

За даними дослідження, проведеного 2012 року Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна, то однією, то іншою мовою, залежно від обставин, говорять майже третина школярів. Експерти зазначають, що якщо раніше бідність мови відновлювало читання художньої літератури, то сьогодні молодь здебільшого «нечитаюча». Діти в своїх творах змішують слова обох мов: «самий луччий», «останівка», «каждий місяць», «клубнічний сік», «два одіяла», «купили варежки», «красний колір» тощо.

Також надмірна комп’ютеризація робить нам «ведмежу послугу»: немає необхідності запам’ятовувати хоч якусь інформацію та вчити правила, якщо завжди можна відкрити потрібну сторінку в інтернеті; комп’ютерний редактор автоматично виправляє помилки, інтернет-сленг засмічує мову (превед, зачот, пеші ісчо...).

Зрозуміло, що саме ми, вчителі, можемо допомогти змінити мовну ситуацію, прищепити дітям любов до рідної мови, навчити їх говорити українською правильно. Школярі повинні опанувати мову як засіб спілкування, щоб реалізувати завдання формування соціально активної та духовно багатої особистості. А формування культури мовлення — кінцева мета вивчення української мови в початковій школі.

Робота з розвитку культури мовлення

На початковому етапі вивчення української мови головну увагу приділяю формуванню правильної звуковимови, поширенню словникового запасу, навичкам говоріння (монолог, діалог). У своїй роботі з першокласниками систематично використовую завдання щодо розвитку культури мовлення, формування навичок спілкування з однолітками та дорослими.

У Державному стандарті початкової загальної освіти принцип мовної освіти набуває статусу провідного. Метою вивчення мовно-літературної галузі є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей.

Здобувач освіти:

  • взаємодіє з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвої мети у різних комунікативних ситуаціях;
  • сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, медіатекстах та використовує її для збагачення свого досвіду;
  • висловлює думки, почуття та ставлення, взаємодіє з іншими особами письмово та в режимі реального часу, дотримує норм літературної мови;
  • досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх. [2]

У мовно-літературній галузі нового Державного стандарту початкової освіти виокремлено такі змістові лінії:

  • «Взаємодіємо усно»;
  • «Читаємо»;
  • «Взаємодіємо письмово»;
  • «Досліджуємо медіа»;
  • «Досліджуємо мовлення»;
  • «Театралізуємо».

У межах змістової лінії «Взаємодіємо усно» відбувається процес формування комунікативної компетентності в умовах безпосереднього спілкування.

Комунікативна компетентність школярів формується за чотирма напрямами.

1. Опанування норм сучасної української літературної мови (орфоепічна і граматична правильність).

2. Формування навичок активної роботи зі словом (точність, чистота, багатство мовлення).

3. Засвоєння вмінь діалогічного мовлення (доречність, мовленнєвий етикет).

4. Розвиток навичок монологічного мовлення (логічність, виразність, послідовність).

Розвиток культури мовлення об’єднує та пронизує всі форми мовленнєвої діяльності учнів, стає необхідною передумовою для навчання, передавання й засвоєння певної інформації. Адже мовлення — це не тільки форма спілкування, але й форма передавання й набуття знань, форма вчення.

Досвід роботи свідчить, що мовні норми опановують через мовленнєву діяльність. Ось чому приділяю особливу увагу розвитку мовлення своїх учнів, працюю постійно й цілеспрямовано. Адже без добре розвиненого мовлення немає колективної праці, спілкування, справжніх успіхів у навчанні.

Отже, мова є не тільки предметом вивчення, але й найважливішим засобом навчання, виховання та розвитку особистості у процесі опанування шкільних предметів.

Ми, вчителі, розуміємо, що без гарного володіння мовою дітьми немає якісного навчання, вільного спілкування та прогресу.

А щоб спілкування дітей відповідало чинним нормам літературної вимови, учителеві необхідно з першого дня навчання дітей у школі проводити цілеспрямовану роботу щодо вдосконалення слововживання, відстежуючи зміни, що відбуваються в нормах вимови, наголошуванні слів, застосуванні мовних скарбів.

Основні напрями роботи з формування культури мовлення молодших школярів:

1) удосконалення звуковимови учнів та підвищення їхньої вимовної культури;

2) збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

3) уміння вживати слова у властивому для них значенні;

4) використання виражальних засобів мови залежно від ситуації та мети висловлювання;

5) послідовне і логічне викладання думки;

6) удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;

7) опанування норм українського літературного мовлення дітей;

8) засвоєння найважливіших етичних правил спілкування. [3; 334]

Ці напрями роботи з формування культури мовлення є основою для розвитку навичок говоріння в молодших школярів.

Навчаю своїх учнів висловлювати своє ставлення до прочитаного, розповідати за аналогією, серією малюнків, предметними і не складними за змістом сюжетними малюнками, опорними словами, розповідати про себе, свою родину, дім (квартиру), школу, клас... із дотриманням літературних норм.

Процес говоріння обов’язково проводжу на двох рівнях:

а) репродуктивному, коли діти відтворюють наданий учителем зразок, переказують, розповідають напам’ять тощо;

б) продуктивному, якщо школярі вже вміють самостійно будувати твердження, запитувати, розповідати по когось, щось.

На репродуктивному рівні відбувається активне засвоєння словника й формування всіх частковомовленнєвих умінь, що є основою мовлення. На цьому етапі завданням педагога є чітке відстеження правильності вимови звуків, точності та доречності вживання слів.

Формування культури мовлення учнів на продуктивному рівні є кінцевим результатом, воно пов’язане зі спілкуванням, що передбачає мотив (бажання щось повідомити, про щось довідатись) і результат, якого мовець хотів досягнути.

На основі вивчення мовного матеріалу формую навички, що є базовими для мовної культури учнів:

  • лексичні — точне вживання слів із розумінням їхнього значення та лексичної сполучуваності;
  • граматичні — правильне вживання граматичних форм слів, правильна побудова словосполучень і речень;
  • вимовно-інтонаційні — правильне вимовляння звуків, звукосполучень, точне інтонування речень.

Ці навички є основою мовленнєвої діяльності, зважаючи на правила мовленнєвої поведінки (що, кому, з якою метою і як говоритиму). На уроці створюю правильну модель спілкування, що стає природньою і необхідною у спільній ігровій, навчальній, трудовій діяльності учнів, тобто організовую українське мовленнєве середовище, ситуації спілкування (реальні та уявні), навчаю спілкування через спілкування, формую в школярів культуру мовлення в процесі мовленнєвої діяльності.

Словникова робота

Важливим напрямом формування мовної культури є словникова робота, що передбачає вивчення і збагачення словникового запасу учнів за лексичними темами, визначеними програмою.

У процесі навчання формую в школярів як активний (що складається зі слів, які учень уживає в процесі мовлення), так і пасивний (до якого входять слова, значення яких дитина розуміє, але у власному мовленні їх не використовує) словник. І цій роботі приділяю дуже багато уваги та часу, бо знаю, що збагачення словникового запасу сприяє розвитку культури мовлення дітей, поліпшує їхні комунікативні навички, тому вони починають впевненіше поводитися як з однолітками, так і з дорослими.

У першому класі українську мову в школах із російською мовою навчання викладають як усний курс. Значну увагу приділяю саме словниковій роботі, яку проводжу в такій послідовності:

1) чітка вимова нового слова з його перекладом російською мовою;

2) тлумачення лексичного значення слова (демонстрування предмета, малюнка, використання «Тематичного словника» — див. додаток);

3) повторне протяжне промовляння слова вчителем і «кидання» його учням (уявний м’ячик);

4) діти чітко його повторюють і повертають уявний «м’ячик-слово» вчителеві.

За необхідності, повторно промовляю слова, домагаючись правильної звуковимови. Під час індивідуальної перевірки знання учнями словника за темою приношу справжній м’ячик — це допомагає активізувати мовлення учнів, пожвавлює роботу рухами на уроці;

5) проводимо уточнення словника: добирання синонімів (дитя — маля), антонімів (день — ніч), аналіз багатозначності слова (ручка, коса, кран) та вживання слова з різними суфіксами (мама — мамуля — мамуся) тощо;

6) закріплюємо слово активізацією його у мовленні: вводимо у словосполучення та речення.

Цю роботу проводжу на основі малюнків підручника та запитань до них, створюючи уявні мовленнєві ситуації, що сприяє практичному засвоєнню граматичних форм слова, вимовній культурі учнів.

Використовую загадки, вірші, чистомовки, скоромовки, прислів’я і приказки, щоб поліпшити якість сприймання та засвоєння нових слів. Протягом декількох років добирала дидактичний матеріал відповідно до тем мовленнєвої діяльності, що вивчалися в 1-му класі.

Потім розробила «Тематичний словник» (див. додаток), використання якого в процесі вивчення мови сприяло збагаченню, уточненню й активізації словника, розвитку мовної культури школярів через створення на уроках ситуацій мовлення стосовно особистісної, навчальної, соціально-побутової, природної та суспільної сфер мовленнєвої діяльності.

Наприклад. Блок «Школа. Клас. Навчальні речі»

Лінії вивчення словника за темою «Школа» (із поясненням значень нових слів, зразком правильної вимови)

Далі формувала навички монологічного мовлення, а для активізації словника вчила дітей вводити нові слова у словосполучення та речення, обов’язково стежачи за дотримання норм вимови.

Проводила роботу за малюнками та ставила перед учнями завдання.

— Назвіть хлопчика (дівчинку, дітей) різними словами.

Під час відповіді можна давати дітям імена.

— Це хлопчик... (Дмитрик, Петрик, Віталик). Він учень і школяр.

Продовжувала працювати за аналогією. Першокласникам подобалось промовляти за мною:

— Ми діти, ми учні, ми школярі, ми клас.

Вчилися поширювати речення за питаннями.

Потім навчила дітей рахувати кількість слів у реченні:

  • вимовляємо перше слово, плескаємо в долоні, кажемо «раз»;
  • називаємо друге слово, плескаємо в долоні — «два» і т. ін.

Наприклад:

— Учениця (плескаємо «раз») відповідає («два») на («три») запитання («чотири») вчителя («п’ять»).

— У цьому реченні п’ять слів.

Так діти ознайомлюються з поняттям «речення», розуміючи, що слова у ньому пов’язані між собою, але їхня кількість може різнитися.

Дійшла висновку, що така наполеглива робота розвиває в учнів уміння та навички вільного спілкування українською з однолітками.

Хочу підтвердити ефективність використання авторського «Тематичного словника» та цілеспрямованої роботи щодо збагачення словникового запасу, формування культури мовлення школярів.

Робота над правильною вимовою

Наступною важливою лінією опанування культури мовлення є робота над вимовою, що передбачає формування у першокласників точної вимови вже з перших уроків. Від того, наскільки успішно буде проведено цю роботу, у подальшому залежатимуть виразність, правильність і краса мовлення, якість читання та рівень орфографічної грамотності школярів.

На етапі пояснення вимовної норми застосовую прийом імітації. Повторення за вчителем звуків, звукосполучень, слів, речень — це найпоширеніший прийом роботи над вимовою. Для закріплення правильної вимови використовую кількаразове промовляння звука (слова). Наступним етапом є обов’язкове застосування нових слів у продуктивному мовленні під пильним наглядом учителя для уникнення мовних покручів.

Уважаю, що найголовніше завдання уроків української мови — прищепити любов до українського слова, навчити слухати-розуміти українську мову та правильно розмовляти нею (діалогічне і монологічне мовлення) у межах вимог програми.

На уроці та на перерві спілкуюсь із учнями лише українською мовою. Російську використовую лише тоді, коли пояснюю значення слова, перекладаючи його, або коли порівнюю вимову якихось звуків у словах цих двох мов. Адже мовлення вчителя повинно бути правильним в усіх аспектах (вимовному, лексичному, граматичному), виразним, приємного тембру, достатньо гучним, але не крикливим, спокійним, небагатослівним (учитель не повинен віднімати мовленнєвий час учнів), чітким.

Отже, правильне і точне демонстрування вчителем зразків мовних норм та її фонетичних елементів, якісно проведена словникова робота й наступне відтворення цього матеріалу учнями в активному вжитку є одним зі способів формування культури мовлення школярів.

Лексична робота

Важливість лексичної роботи важко недооцінити — це той фундамент, на якому розвивається й розквітає культура мовлення дитини. Обмеженість, неточність лексичного запасу призводить до недолугості й безбарвності мовлення учня.

Розглянемо основні завдання лексичної роботи з розвитку культури мовлення.

1. Лексичні вправи

  • Збагачення словника

Цей вид лексичної роботи сприяє засвоєнню нових слів або нових значень слів, формує навички поширення словосполучень і речень у мовленні.

Наприклад. 1-й клас. Засвоєння теми «Осінь» («Осінній словничок»)

Завдання: добери слова осінь (яка?).

1. Багряна

2. Гарна

3. Дощова

4. Жадана

5. Жовтогаряча

6. Золотава

7. Кольорова

8. Лагідна

9. Ласкава

10. Мила

11. Мрійна

12. Печальна

13. Прекрасна

14. Чудова

15. Щедра

  • Добирання епітетів до слова

Дуже важливо навчити дітей добирати ознаки предмета, уточнювати його якість, доповнюючи новими відтінками.

Завдання: добери якомога більше слів листя (яке?).

1. Багряне

2. Барвисте

3. Зів’яле

4. Золоте

5. Палаюче

6. Пожовкле

7. Пурпурне

8. Яскраве

  • Поширення активного словникового запасу

Зрозуміло, що для розвитку культури мовлення дуже важливим етапом є поширення активного та пасивного словникового запасу школярів. Виконуючи завдання зазначеного типу, учні зможуть у власних висловлюваннях уникати повторів однакових слів.

Завдання: назви листячко по-різному.

·    Руді вогники;

·    м’який шар;

·    запашна ковдра;

·    жовтий віск;

·    золотиста постіль;

·    парашутики;

·    ліхтарики;

·    золота корона.

2. Словниково-логічні вправи

Завдання «Так чи не так?»

Переконалася, що виконання цієї вправи сприяє розвитку логічного мислення та спрямовує дітей на активне слухання.

Спочатку учні слухають речення та визначають, чи може таке статися насправді. Якщо ситуація нереальна, то школярам слід довести, що це нісенітниця, та відредагувати речення.

Наприклад. Тема «Осінь»

  • Восени сонце менше гріє.
  • На деревах зеленіє листя.
  • Після осені настає літо.

Завдання «Знайди помилку»

  • У сосновому лісі ми збирали моркву.

(Спочатку необхідно зазначити, що морква — це овоч, який росте на городі. Потім — назвати різницю між сосновим, листяним та мішаним лісом. Далі учні з власного досвіду пригадують, що люди збирають у лісі восени.)

  • На нашій яблуні виросло багато смачних шишок.

(Діти називають основні садові дерева та їхні плоди, виправляють помилку в реченні.)

Ще раз зазначимо, що культура мовлення — це не лише дотримання усталених мовних норм, а також і свідоме використання мовно-виражальних засобів залежно від мети спілкування, тому важливо вчити дітей правильно добирати слова, що найбільше відповідають змісту повідомлення чи твору.

Робота над реченням

Уміння будувати речення різного типу є основою для формування культури мовлення учнів. Основна мета роботи над реченням: навчити висловлювати закінчену думку в правильній синтаксичній структурі.

Дібрала найбільш ефективні завдання для формування в школярів умінь будувати речення відповідно до законів синтаксису, літературної норми, а також з метою навчити дітей удосконалювати речення, домагаючись їхньої точності та виразності.

  • Формування вмінь доповнювати речення за змістом

Ця вправа вчить учнів домислювати відсутні слова, є основою для розвитку навички побудови речень.

Спочатку можна в дужках залишати перші букви слів, щоб учням було легше здогадатися, якого слова бракує, наприклад: о... (осінь).

Завдання «Докажи словечко»

1. Настала золота... (осінь).

2. На деревах пожовкло... (листя).

3. Часто йдуть... (дощі).

4. Спорожніли... (поля) і... (сади).

5. Відлітають у теплі краї... (птахи).

6. Незабаром настане... (зима).

  • Вправи на конструювання та реконструювання речень

Це завдання навчить молодших школярів збільшувати та зменшувати розміри речень, а також будувати речення відповідно до законів синтаксису, літературної норми.

Завдання «Конструктор»

а) «Скороти речення».

Пропоную дітям послідовно або довільно скоротити кількість слів у реченні, зберігаючи при цьому основний зміст.

Нашим краєм іде чарівна осінь.

Краєм іде чарівна осінь.

Іде чарівна осінь.

Чарівна осінь.

Осінь.

б) «Збільши речення».

Листя.

Опадає листя.

Опадає золоте листя.

Із дерев опадає золоте листя.

Із дерев повільно опадає золоте листя.

  • Творчі завдання з реченнями

а) Завдання «Перефразуй речення».

Це завдання формує у школярів уміння усвідомлювати зміст речення через перефразування.

Наприклад:

— Землю вкриває м’який килим опалого листя.

— Опале листя вкриває землю м’яким килимом.

— Листя опадає на землю і вкриває її м’яким килимом.

— М’який килим опалого листя вкриває землю.

— На землі опале листя лежить м’яким килимом.

б) Завдання «Я почну, а ти продовж».

Виконуючи цю вправу, учні вчаться швидко сприймати зміст прочитаного чи почутого, правильно доповнювати речення як стилістично, так і граматично.

Наприклад:

  • Доповнення простих речень.

— Осінь пофарбувала...

— Високо в небі...

  • Доповнення складних речень.

— Білочка стрибнула на дерево,

яке...

щоб...

коли...

тому що..

  • Редагування речень, у яких допущено помилки

Завдання «Редактор»

а) Неправильний порядок слів у реченні, що спричиняє спотворення задуму.

— Ходить полями та лісами осінь тихо.

(Осінь тихо ходить полями та лісами.)

б) Порушення смислового зв’язку між іменником і займенником, що його замінює.

— Осінь позолотила берізку. Вона мене вразила своєю красою.

(Осінь позолотила берізку. Деревце мене вразило своєю красою.)

в) Порушення узгодження.

— І падають листя, кружляють між дубів.

(Листя — іменник, який уживається лише в однині, с. р.

І падає листя, кружляє між дубів.)

г) Уживання дієслів у невідповідних часових і видових формах там, де необхідно вживати однакову форму часу і виду.

— Під золотистою ковдрою ховаються на зиму комахи, зашарудів їжачок.

(Під золотистою ковдрою ховалися на зиму комахи, шарудів їжачок.)

ґ) Займенникове подвоєння підмета.

— Марійка, щойно прийшла до бабусі, вона одразу кинулася їй допомагати.

(Щойно Марійка прийшла до бабусі, то одразу кинулася їй допомагати.)

д) Невміння знаходити межі речень у результаті неправильного поділу складного речення на прості.

— Буяла весна зеленим. Килимом укрилася земля.

(Буяла весна, зеленим килимом укрилася земля.)

Також навчаю дітей творчо працювати з прислів’ями, приказками, фразеологізмами, щоб надати мовленню яскравості, образності, емоційності (поясни, доповни, знайди пару, скажи інакше, заміни на протилежне значення, перефразуй, побудуй речення з народним висловом тощо).

Використання зазначених завдань дуже важливе в формуванні культури мовлення, адже вони поліпшують якість мовлення школярів, а також сприяють реалізації таких завдань.

  • У пам’яті школярів накопичується й уточнюється значна кількість слів з усвідомленням усіх відтінків їхнього значення.
  • Формується вміння активно користуватися власним словниковим запасом для швидкого та точного добирання слів для побудови речень (текстів).
  • Виховуються навички літературного спілкування, засвоюються мовні норми.

Висновки

Шкільна мовна освіта орієнтована на розвиток і вдосконалення вмінь та навичок учнів щодо володіння українською мовою в усіх сферах і видах мовленнєвої діяльності. Особливо гостро постає проблема формування культури мовлення: суржик паразитує на мові, він має глибокі корені, які історично зумовлені утиском і забороною української мови в попередні віки.

Спонукальні мотиви щодо спілкування українською

  • Власний приклад.
  • Підвищення престижності мови.
  • Прищеплення любові до української мови.
  • Створення україномовного середовища.
  • Спілкування з досвідченими співрозмовниками й однодумцями, які стануть прикладом.
  • Усвідомлення мовцями доцільності володіння та користування мовою.
  • Це моя мова! Говорити українською легко!
  • Говорити українською — модно!

Наостанок згадаймо слова іспанського політика Хосе-Марії Арце, які розлетілись соціальними мережами як заклик спілкуватися рідною мовою: «Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає». Тож нам потрібно зробити все можливе, щоб говорити чистою українською мовою стало не просто модою, а потребою для багатьох свідомих українських громадян.

Шановні колеги!

Для того, щоб переглянути список використаних джерел та додатки, будь ласка, відкрийте PDF-файл, що знаходиться під статею.

 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів