Передплатна кампанія з січня 2019 закінчино! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Естетичне виховання молодших школярів

ХХІ століття – це століття культури, а освіта XXI століття — це освіта, у центрі якої — людина, самоцінність її неповторного духовного світу. Кожна дитина — оригінальний творець. У ній може і повинне розвиватися добро та здорове ставлення до навколишнього світу.

Проблеми наступності у вихованні та навчанні молодших школярів висвітлювались ще у працях класиків вітчизняної і світової педагогіки, зокрема ЯАКоменського, КДУшинського, НККрупської та ін. На сучасному етапі її розглядали ЗНБорисоваОКГриванова, АГГришко, ВІКоник.


ХХІ століття – це століття культури, а освіта XXI століття — це освіта, у центрі якої — людина, самоцінність її неповторного духовного світу. Кожна дитина — оригінальний творець. У ній може і повинне розвиватися добро та здорове ставлення до навколишнього світу.

Проблеми наступності у вихованні та навчанні молодших школярів висвітлювались ще у працях класиків вітчизняної і світової педагогіки, зокрема ЯАКоменського, КДУшинського, НККрупської та ін. На сучасному етапі її розглядали ЗНБорисоваОКГриванова, АГГришко, ВІКоник.

Стосовно досвіду щодо формування естетичної культури, можна назвати імена ДБКабалевського, ШОАмонашвілі, ДНДжоли, АБШуби та ін. Сьогоднішня хвиля соціального оновлення пробуджує наш народ, видозмінює, збагачує його духовність. Відбувається процес становлення незалежної України; зміцнення української нації; збагачення її культури, мови; відновлення українських народних звичаїв та традицій. Важливою умовою оновлення нашого суспільства, його гуманізації та морального піднесення є виховання у сучасної молоді естетичного інтересу до національної культури, втіленої в наукових знаннях, у народних традиціях, нормах повсякденної поведінки.

Насадження фальшивих ідеалів розмиває цінні життєві ідеали. Молодь все більше втрачає життєві орієнтири, плутається в загальнолюдських цінностях, починає демонструвати свою апатію, невіру, відмовляється виконувати доручення, не бере до уваги авторитет учителів, батьків тощо.

Десятки років тому діти росли та працювали поряд із батьками. Спілкуючись із ними, молодь обирала життєві ідеали й постійно перебувала під їх впливом. Тому в процесі сімейного, народного виховання формувалися естетичні смаки, потреби, в основі яких — найкращі загальнолюдські моральні якості.

Взагалі естетичне виховання молодших школярів формується під впливом різноманітних чинників соціального оточення. Дисципліни художньо-естетичного циклу — музика та образотворче мистецтво — посідають занадто скромне місце в базовому компоненті загальної середньої освіти. Це породжує такі негативні явища, як нерозуміння естетичної значущості художніх цінностей, нерозвиненість емоційно-почуттєвої сфери, низький рівень естетичної свідомості школярів, відсутність у них справжньої духовності.

Згідно з Концепцією естетичного виховання учнівської молоді, метою естетичного виховання в сучасних умовах є формування гармонійного розвитку особистості з високим науково-культурним потенціалом, розвиненим почуттям прекрасного, усталеними естетичними смаками.

Факторами естетичного виховання є вплив дійсності (естетичне ставлення до природи, праці, побуту), засоби мистецтва (музики, літератури, театру, художньо-декоративної творчості). Щоб забезпечити систему в естетичному вихованні, необхідно знайти в ній місце для кожної форми організації дитячої діяльності (ігри, заняття, екскурсії, розваги, свята).

Як відомо, навчальний процес містить навчальний, виховний та розвивальний аспекти. Сьогодні освіта й виховання реалізуються паралельно, тобто відбувається становлення нової системи загальної освіти і пошук системи загального естетичного виховання. У навчанні, виховуючи естетичні якості, важливе значення займає спілкування молодшого школяра з природою рідної батьківщини. ВОСухомлинський закликав зробити так, щоб школа для дитини була «школою радості». Він звертав увагу на особливий вплив природи на почуття і поведінку людини. Сухомлинський приводив школярів у поле, гай, де вони вчилися любити природу, бачити, переживати її красу. Природа — це вся природна різноманітність навколишнього світу, вона широко відображається в мистецтві — фарбою, словом, мелодією.

Сприймання краси наповнює життя дитини цікавим змістом, робить його яскравішим. Така дитина розуміє, що красу природи, людину, її працю необхідно цінити, оберігати та захищати.

I. Естетична характеристика як психолого-педагогічна проблема

Слово «культура» походить від латинського слова, в перекладі означає «обробляти, культивувати ґрунт». У XVIII ст. його використовували для характеристики мистецтва землеробства.
У XIX ст. почали вживати як назву освічених, ерудованих людей. Потім виникло німецьке слово Kultur, яке означало високий рівень цивілізації. Надалі поняття «культура» набуває узагальненого значення і викори­стовується як назва всього створеного людиною. У такому аспекті культура є штучно «живою природою», створеним людиною світом, тобто містить результати як матеріального, так і духовного виробництва.

У широкому плані культуру розуміють як сукупність засобів, форм, зразків та орієнтирів взаємодії людей із навколишнім середовищем, які вони виробляють у процесі спільного життя для підтримання певних структур діяльності та спілкування.

У вузькому розумінні її розглядають як систему цінностей, переконань, зразків і норм поведінки певної групи людей. Культура як важливий механізм взаємодії людей допомагає їм жити в однорідному і багатонаціональному середовищі, зберігати єдність і цілісність народу, суспільства, цивілізації.

Культуру не можна набути біологічним шляхом; кожне покоління вироб­ляє її, частково переробляє створене попередниками і передає нащадкам, мов естафету, мета якої — зберегти і примножити надбання попередніх поколінь. Такий процес соціалізації відбувається протягом багатьох століть. Унаслідок засвоєння системи цінностей, міфів, традицій, ідеалів, норм, правил, відбувається становлення, розвиток культури окремих суспільств і водночас людини. Культура, таким чином, управляє людським життям, контролюючи, організуючи його.

Культура в широкому розумінні містить у сукупності всі досягнення людства, зокрема в матеріальній і духовній сферах. Матеріальним досягненням є різноманітні споруди, адміністративні будови, знаряддя виробництва тощо. Духовна культура — це різні види мистецтва: живопис, скульптура, архітектура, література, театр, музика та ін.

Естетична культура особистості — це сформована на базі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного виховання з боку суспільства здатність розпізнати й переживати прекрасне і потворне, низьке й піднесене, трагічне і комічне у навколишній дійсності, керуватися виробленими культурою естетичними цінностями в своїй практичній діяльності, стверджувати нею красу світу та долати його недосконалість.

Естетика розробляє питання теорії і практики естетичного ставлення людини до дійсності, тобто це «наука, яка вивчає загальні закономірності художнього відображення дійсності, характер і природу художніх поглядів на життя суспільства».

Термін «естетичне виховання» по-різному розкривають автори наукової педагогічної літератури. «Естетичне виховання — це виховання здібностей повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві, в навколишній дійсності»,— визначає ВІТолстих.

Естетичне виховання — це система комплексного, цілеспрямованого, планомірного та послідовного впливу на людину з боку певних соціальних інститутів та установ на основі єдиних науково-педагогічних принципів, методів та засад, в результаті якого в неї виникає світоглядна настанова на безпосереднє творче оцінення дійсності та власного життя в суспільстві як проявів прекрасного і потворного, піднесеного та низького, комічного і трагічного та інших естетичних категорій.

Разом із трудовим, фізичним, моральним та розумовим вихованням, естетичне виховання забезпечує всебічний розвиток особистості. Тому здійснювати його — означає формувати у людини художнє начало, розвивати почуття й розуміння краси життя, потребу і готовність творити у будь-якій людській діяльності.

Нинішнє суспільство створює умови систематичного і планомірного художнього розвитку людини, її здатності до творчого самовиявлення. У сучасній теорії поняття «естетичне виховання» — це виховання здатно­сті цілеспрямовано сприймати, правильно розуміти і оцінювати красу в навколишній дійсності, у природі, праці, явищах мистецтва.

У філософських працях (МБахтін, ВБіблер, ЄБистрицький, АБуров, АЗись, ЛЛевчук та ін.) існують різні підходи до класифікації функцій художньої культури. Узагальнюючи теоретичні здобутки, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча, соціально-орієнтаційна, комунікативна тощо.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і молодшому шкільному віці. Це підтверджують дослідження ЛВиготського, ПГальперіна, ОЛеонтьєва, ДЕльконіна та ін.

Під естетичним вихованням мається на увазі формування естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток здатності правильного розуміння прекрасного в дійсності та мистецтві. Характерною ознакою нашого часу є науково-технічна революція. Інтерес до науки і техніки, який щодня зростає, здавалося, міг би зробити питання естетичного виховання другорядним. Але цього не відбулося. Естетичне виховання цікавить сучасну людину не менш, ніж наука і техніка. Правильно розвивати смаки, формувати їх в потрібному напряму — це головна, дуже відповідальна і нелегка мета виховання. У сфері ставлення до дійсності категорія краси домінує. К. Чуковський зазначає: «Усі діти до 5 років вірять, що життя створене тільки для радощів, безмежного щастя, і ця віра — одна з важливих умов їх нормального психологічного росту».

У процесі виховання виділяються елементи цілого. Одним із них слід вважати формування естетичного чуття, здатність правильно сприймати, оцінювати прекрасне в природі, праці, житті. Правильне сприйняття й оцінка прекрасного формується на основі глибоких, різнобічних знань мистецтва, життя. Загальна мета всебічного і гармонійного виховання визначає й основні завдання естетичного виховання.

1. Систематично розвивати естетичне сприймання, естетичні почуття та уявлення дітей. Усі види мистецтва, краса природи, побуту сприяють розвитку естетично забарвленого сприймання. Воно завжди безпосереднє і породжує естетичні переживання — емоційну чутливість, радість, хвилювання, захоплення, особливу зацікавленість.

2. Залучати дітей до діяльності в галузі мистецтва, виховувати в них потребу і звичку надавати елементів прекрасного побуту, природі, суспільним відносинам.

3. Закладати основи естетичного смаку, підводити дітей до оцінювання найбільш доступних явищ життя і мистецтва.

Радянських педагогів характеризувала переконаність і віра в можливість керувати естетичними переживаннями дитини. Здійснювалися цілеспрямовані пошуки форм, методів та засобів свідомого, активного формування художньої діяльності. Відомо, що з приводу цієї проблеми в світовій педагогіці ще й досі точаться гострі дискусії. Багато психологів і педагогів вважає, що цілеспрямоване керівництво суперечить спонтанному розвитку. Сьогодні відбувається становлення самостійної держави, незалежної України, розвиток культури, збагачення мови, відновлюються українські народні традиції та звичаї. Важливою умовою оновлення суспільства є виховання у сучасної молоді естетичного інтересу до своєї рідної культури, традиції, норм поведінки.

Сьогодні освіта й виховання реалізуються паралельно, часто як два незалежних одне від одного процеси: пошук моделі нової школи, пошук системи загального естетичного виховання. Видатний педагог ЯА. Каменський вважав: необхідно, щоб учитель менше вчив, а учень більше вчився. Цей погляд використовується в ідеях педагогів та у педагогічних школах Західної Європи, США та Японії. Прогресивні педагоги нашого часу закликають учителів не заважати дітям здобувати знання й уміння. Це не процес передачі знань, а процес засвоєння учнями знань, умінь, навичок за допомогою вчителя та під чутким його керівництвом.

В естетичному вихованні важливу роль відіграє вивчення педагогами та психологами естетичних переживань дитини, особливостей її сприймання та характеру посильної діяльно­сті. Ці питання мають аналізуватися у звязку із загальним розвитком дитини, необхідно охарактеризувати ті явища дійсності та мистецтва, що оточують дитину й можуть бути засвоєні як прекрасне.

Процес естетичного переживання складний і різноманітний. Він перебуває в дуже тонких і своєрідних звязках із розумовою діяльністю дитини, з її поведінкою і моральними звичками, з формуванням фізичного вигляду. У педагогічній практиці ці звязки переплітаються, встановлюються одночасно. В естетичному вихованні істотне значення мають два його боки: розвиток сприймання і залучення дитини до практичної діяльності. Ось чому таке виховання можна розглядати як засіб всебічного розвитку зазначених напрямів і охарактеризувати, як вони сприяють всебічному розвитку дитини.

Естетичне виховання розуміється досить широко. Важливу роль відіграє сенсорне виховання, яке дає дітям можливість розрізняти барви, звуки, форми. Особливої ваги набуває емоційна забарвленість сприймання прекрасного, без чого воно не може бути естетичним.

Значення розвитку чутливості різних аналізаторів для збагачення естетичного сприймання зрозумілі: красиве дитина сприймає як єдність змісту і форми. А сукупність барв, якою характеризується форма, потребує для сприйняття саме розвинутих відчуттів. Серед них особливу роль відіграють слухові й зорові як головні джерела, що доносять ці барви, звуки, лінії.

Визначаючи важливість точних слухових і зорових відчуттів для подальшого розвитку художніх здібностей, необхідно підкреслити, що для естетичних переживань суттєве значення має не тільки розрізнення звуків, барв, ліній. Важливого значення набуває відображення прекрасного, красивого в природі і мистецтві. Широко відома система Марії Монтесоррі, яка розвивала диференціювання двох схожих подразників. Наприклад, необхідно було розрізняти різну висоту звуків двох дзвіночків, колір схожих кольорових дощечок.

Не можна заперечувати проти окремих вправ такого типу, але перетворені на педагогічну систему, ці вправи в цілому позбавляли барви, звуки їх життєвого втілення, їх виражального та образотворчого значення в мистецтві. Усе це створювало формалістичний тренаж і не могло сприяти ні естетичному, ні розумовому розвитку дитини.

Дуже цікаві докази цього наводить ГО. Люблінська. Вона провела дослідження: у дітей шести років перевірялось орієнтування в кольорі та відтінках. Експеримент дав результати: «Діти досить точно і тонко розрізняли кольори та їх відтінки за насиченістю і світлістю». Але ті ж діти не могли правильно назвати відтінки, коли розглядали певну картинку. Це свідчить про розрив у розвитку відчуттів. Якщо вони формуються тільки в плані ізольованих вправ, не повязані з практичною діяльністю, то засвоєння їх не сприяє загальному та естетичному розвитку. Аналогічні дані наводить і психолог ТВЄндовицька, яка виявила звуковисотну «глухоту», що її схарактеризувала ГО. Люблінська. У розвитку звукових відчуттів також отримані кращі результати, коли робота відбувалась в умовах такої близької для дітей ігрової діяльності.

Отже, коли ми хочемо розглядати розвиток зорових і слухових відчуттів як передумову подальшого художнього розвитку дітей, то він повинен відбуватися в умовах діяльності, що має естетичний характер. Такою діяльністю є насамперед заняття та ігри, повязані з мистецтвом. Відомо, що не тільки мистецтво сприяє розвитку відчуттів. Багато явищ дійсності відкривається перед дітьми, якщо привчати їх прислухатись до звуків та голосів природи, придивлятися до її краси. Не можна не погодитися з пропозицією ЛЛеонова: «Нехай на прогулянках малеча пізнає принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Необхідно навчити дітей допізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть...»

Питання про природу естетичного почуття і дотепер ще є предметом обговорення. Підкреслюються такі особливості: естетичне почуття народжується в результаті впливу оточення; воно повязане зі світоглядом, має класовий характер, зумовлене суспільно-історичною практикою. До справедливих стверджень належить думка, що естетичне почуття виникає внаслідок спілкування з прекрасним. КМаркс говорив про насолоду, яку відчуваєш, маючи справу з прекрасним. М. Чернишевський так визначив його: «Відчуття, що викликає в людині прекрасне,— світла радість, схожа на ту, якою сповнює нас присутність милої для нас істоти». Естетичне почуття складається з емоційного ставлення до проявів у житті та мистецтві — і прекрасного, і потворного, що сприяє посиленню його виховного моменту, що впливають на думку та душу дитини.

Ось чому великого значення набуває питання про взаємозвязок моральних і естетичних почуттів, які перебувають в органічній єдності. Існує дві крайності, які заважають формуванню у дітей правильних естетичних переживань. В одному випадку в естетичному переживанні недооцінюють його моральний бік і все складається тільки із зовнішніх проявів краси, естетизму. Тоді в педагогічному процесі наголошується на тому, що стосується зовнішності, манер, обстановки. У другому випадку в естетичному підкреслюють його моралізаційний початок, недооцінюючи силу специфічного впливу прекрасного (зокрема, мистецтва).

Слід особливо уважно вивчити систему виховання АСМакаренка, бо вона вся перейнята гармонійним поєднанням морального й естетичного. Макаренко підкреслював естетичне значення правильного співвідношення колективних та індивідуальних прагнень. Педагог надавав високого значення використанню гри в розвитку дитини, підготовці її до праці в тому розумінні, що в ній завжди є «робоче зусилля і зусилля думки». Високо оцінював і широко використовував АСМакаренко мистецтво, розуміючи силу його впливу на дитину.

Важливу роль в естетичному виховані дітей відіграє сімя. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, сімейних традицій щодо обговорення сімейних передач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

II. Особливості сприймання молодшими школярами естетичних категорій

Існує три боки гармонійного розвитку особистості: духовна краса, моральна чистота та фізична суть. Духовна краса, яка стосується молодших школярів, містить такі компоненти: найкращий для цього віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної сфер особистості, потреба в знаннях, розвиток уяви, почуття прекрасного.

Щоб уміло й цілеспрямовано планувати естетичний розвиток дитини, необхідна постійна увага щодо почуттів, вчинків, думок, знання всього, чим вона живе. Вихователям важливо знати, чим наповнене внутрішнє життя дитини: чим зайняті її думки, серце, про що вона думає, що відчуває.

К. Д. Ушинський свого часу спрямовував увагу дорослих на такий факт: якщо на гілці молодого дерева посидить птаха, гілка вже змінює напрям свого росту; так і дитина: необхідний лише невеличкий поштовх для того, щоб вона змінила напрям свого духовного розвитку.

Гармонійний розвиток повязаний не тільки з рівнем сформованості окремих здібностей, а й із всебічним розвитком особистості. Людина повинна бути готовою до всіх сфер життєдіяльності: трудової, духовної, культурно-естетичної. Розвиток людини — частина розвитку людства. Мета виховання — це виховання активної, всебічно та гармонійно розвиненої особистості. Гармонійний розвиток здійснюється вдало, якщо навчання дітей поєднується з їхньою активною, значущою працею, різноманітними видами діяльності.

Коли дитина вперше йде до школи, чує музику, привітне мовлення, вона перебуває у стані передчуття чуда, нового, майже дорослої самостійно­сті. Батьки проводжають її до школи. Шкільна парта, нові зошити, нове життя, обіцяння вчительки повести дітей до цікавої країни знань... Саме тут завдяки правильно організованій роботі формуються творчі та естетичні якості дітей.

Дитина знаходиться в стані тихої, прихованої від чужих очей духовної роботи — роботи росту та розвитку. К. Паустовський так писав про дитинство в своїх спогадах: «Світлими та чистими очима ми дивилися на світ, і все нам здавалося набагато яскравішими. Яскравішим було сонце, сильніше пахли поля, більше йшли дощі та вищою була трава. Та ширшим було людське серце, і в сотні разів була загадковішою земля, адже рідна земля — найкраще, що нам дано для життя».

Природа — це великий, найсильніший потік творчих сил. Так, Стендаль стверджував, що саме природа була для нього основним поштовхом до творчої діяльності. Він писав про себе: «Я з великим почуттям шукав гарних пейзажів; саме через це я мандрував...» Краса природи спонукала його до творчої діяльності.

Спілкування з природою — це не втрата часу. В житті школярів спеціально повинен відводитися час для спілкування з природою, достатнього для того, щоб вона встигла подарувати їм свою життєву силу.

Любов до природи — сильний потік доброти, радостей життя, високих почуттів. Дайте дітям можливість частіше перебувати на природі, навчіть їх помічати тиху, чудову красу навколо.

Небо, усіяне зірками, безмежне море, тиша лісів, надхмарні верхівки гір... Все це — наша рідна природа. Дайте дитині побути наодинці з природою, коли в її душі народжується любов до неї.

Деякі вчителі дають дітям завдання написати твір, в якому необхідно описати шлях, яким вони йдуть кожен день від дому до школи. Не всім дітям вдається описати всі дрібниці цього, як їм здається, вивченого шляху. Але коли вчитель пропонує таке завдання вдруге, всі діти виконують його. Такі твори спонукають дітей уважніше вдивлятися в навколишнє середовище, полюбити вулицю, на якій живуть.

У першому класі вчитель навчає дітей описувати березу, липу, клен, дуб — дерева, які шумлять листям в їх рідному краю. Учні запамятовують, як виглядають ці дерева, згодом у класі розповідають про кожне з них. Це розвиває їх увагу, виховує любов до природи.

У 2 класі вчитель просить дітей описати словами, яким може бути день. Вони кажуть: «Теплий, сонячний, холодний, веселий, щасливий». Запитання вчителя викликає у дітей спогади про різні дні їх життя. «А яким може бути дощ?» — запитує вчитель. Діти відповідають: «Теплим, сильним, грибним». «Уявіть собі, що зараз йде дощ. Опишіть його»,— просить учитель. І знову діти згадують про свої враження від рідної природи.

Світ рідної природи стає ближче й зрозуміліше дітям, коли вини читають гарну книгу. Почуття письменника передається дитині, у неї народжується відчуття, що таке ж хвилювання, про яке вона читає в книзі, вона сама памятає. Учень читає про пахощі землі після дощу та відчуває, що й сам памятає ці пахощі. Гарна книга дарує радість знову відкривати для себе рідну природу, самого себе, оточуючих та взаємини між ними.

Про великий вплив літератури на людину зазначив М. Горький: «Виховне значення художньої літератури велике, тому що вона впливає одночасно й однаково сильно на думку та почуття».

Емоційний, естетичний бік навчання завжди повинен перебувати в полі зору вчителя. Не можна «засушувати» навчальний процес. Якщо це допустити, вже в молодших класах зникне прагнення дитини навчатися. Інший негативний результат недооцінки емоційного та естетичного розвитку — те, що людина при значному запасі знань може бути за характером своїх почуттів та естетичних смаків відсталою. Залишені вчителем без уваги почуття можуть розвиватися в дусі індивідуальної психології, а естетичні смаки — формуватись як антихудожні. Потрібна набагато розвиненіша культура почуттів. Це важливий бік духовно розвиненої особистості. У деяких школах до уроків музики, малювання ставляться як до другорядних. Але саме ці предмети особ­ливо важливі для формування творчої особистості!

Творчість тісно повязана з естетичним ставленням до дійсності, і перш за все — до особистої праці. Дитина, ознайомившись із творчістю нового для неї поета, письменника, композитора, інакше сприймає світ, починає бачити барви, звуки, форми, яких раніше не помічала. Вона починає інакше жити, відчувати.

Мистецтво бере участь у формуванні духовного світу людини. Наприклад, Платон ще у V столітті до нашої ери зробив несподіване для самого себе відкриття: він виявив, що заняття з хореографії впливають на формування у хлопчиків мужності, а класична музика налаштовує на переживання величі життя, людини.

Естетичний розвиток не досягається шляхом проведення розроблених занять. Він відбувається найбільш активно, коли естетичний початок охоп­лює всі боки навчально-виховного процесу.

Ознайомлюючи дітей із прекрасним, необхідно навчати їх бачити, зберігати та примножувати цю красу в праці, в суспільному житті; розвивати у дітей правильні почуття, а саме засудження негативної поведінки людей; навчати їх боротися з негативними явищами в нашому житті.

Якщо дитину розвивати естетично тільки засобами мистецтва, це може змістити її інтереси з життя колективу до сфери рафінованих смаків, почуттів, призвести до відриву від трудових, моральних напрямків. Це одне з багатьох підтверджень того, що будь-який бік особистості повинен формуватися у поєднанні з іншими, а головне — в тісному звязку з формуванням позитивних якостей особистості, моралі.

Останнім часом люди накопичують знання, перш за все, про мистецтво, не для того, щоб знаходити їм суспільне застосування, а щоб похвалятися ними, вести мову про верховенство над іншими людьми. Від таких знань оточуючих стає не тепліше, а холодніше. Ці люди не є естетично розвиненими, а такими, які намагаються за допомогою знань про мистецтво, частіше всього поверхових, справити враження. Але мистецтво повинно відображати єдність ідейного змісту й художньої форми. Людина, що сприймає його, збагачується не тільки естетично, але й ідейно. Мистецтво потрібно людині не тільки для насолоди, але й перш за все для того, щоб працювала її душа.

У результаті естетичного розвитку у школяра формується почуття прекрасного, яке, в свою чергу, формує правильну поведінку, ставлення до людей, до праці, до життя в цілому. В естетично розвиненої людини формується поетичне бачення світу.

Привчаючи дитину бачити красу, яка розлита навкруги, необхідно досягти сприйняття її в цілому, явища життя повинні сприйматися не в чорно-білому варіанті, а багатобарвно з усіма відтінками проявів. Якщо цих тонкощів сприймання не розвити, дитині будуть доступні лише сильні, грубі відчуття, завдяки чому у неї можуть виявлятися погані звички. Розвинувши її здібності відчуття, ми збільшуємо кількість досяжних нею насолод, що є важливим для того, щоб життя було гармонійним.

Педагогові важливо враховувати особ­ливості впливу мистецтва, спиратися перш за все на емоційне, а не раціональне сприйняття. Деякі вчителі аналізують перед відвідуванням театру зміст спектаклю, який дітям доведеться переглянути. Це не підвищує емоційність сприйняття, знижує реакцію дітей на все, що відбувається на сцені. Перед відвідуванням театру можна розповісти дітям про автора спектаклю, про час, в який відбуваються події, зробити все, щоб посилити емоційність сприйняття.

Естетичний розвиток дитини гальмується, якщо вона звикає до пасивного художнього сприйняття. Діти багато часу проводять біля телевізорів: сидять і дивляться все, що їм показують. А вони повинні самі співати, танцювати, ставити спектаклі, грати на музичних інструментах. Різноманітні види естетичної діяльності дітей організують школи, в яких відбуваються масові театральні свята, в яких беруть участь всі бажаючі, використовують інсценівки на уроках та в позаурочний час. Значну увагу до естетичного розвитку дітей покли­кані приділяти групи подовженого дня, гуртки. Силами педагогів, батьків, суспільства важливо розробити систему естетичного сприйняття дітей за місцем проживання, перш за все, шляхом організації праці, людських взаємин відповідно до законів краси.

Потрібні правильні пропорції в розвитку інтелекту та почуттів дитини. Людина має великий запас інтелектуальної енергії, а використовується вона лише частково. Багато учнів не навчилися напружувати думки, якщо вони думають, то вяло, поверхово. Але не менш небезпечною є інша послідовність — коли дитина й відчуває неглибоко. А якщо в молодших класах не приділялося належної уваги емоційному розвитку, то пізніше те, що втратилося, не наздоженеться.

Позбавляючи дитину можливості мислити, можна недорозвинути її розумові здібності. Ставши дорослішою, вона вже не буде так вміло і швидко приймати рішення, швидко аналізувати та правильно оцінювати ситуацію, виявляти ініціативу. Але шкідливо й перенапружувати мозок дитини багатьма відомостями, які поки що ніяк не повязані з її життям. У результаті може виявитися, що вона недостатньо розвинена в духовній тонкості, виросла недостатньо чутливою до краси, з нерозвиненою фантазію, обмеженою в судженнях.

III. Умови формування естетичної культури на уроках природознавства

Під формою організації навчання слід розуміти спеціально організовану діяльність учителя та учнів, яка проводиться в установленому порядку і в певному режимі.

Урок — логічно завершений цілісний елемент навчально-виховного процесу, в якому в складному взаємозвязку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, виявляються особливість учителя і його майстерність, індивідуальні й вікові особливості учнів, здійснюється реалізація мети та завдань навчання, виховання і розвитку.

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи, демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

Формування естетичної культури здійснюється й на уроках природознавства. Воно являє собою систему педагогічної діяльності, яка містить сприйняття й осмислення естетичних якостей природи під час спостережень на уроках, в позаурочний час. Залучити дітей до краси природи — важливе завдання вчителя.

У контексті сучасних проблем загальноосвітня школа як соціальний інститут покликана допомогти дитині «подолати відстань між її біологічним віком та історичним досвідом людства». Загальновідомо, що у шкільному віці, коли закладається основа для майбутнього самовираження людини як соціального субєкта, зявляється прагнення досконало опанувати знання, які на цей час зазнають різких змін, морально-естетичних переорієнтацій. Виховання в учнів морально-естетичної самосвідомості, світосприйняття стає показником готовності у відповідних сферах, ефективним показником роботи вчителя.

Ще на зламі XX ст. А. В. Бакушинський дійшов висновку, що «учнів необхідно ретельно готувати до розуміння будь-якої доби (історичної епохи) шляхом осягнення художнього методу мистецтва». Учений-природознавець, теоретик і практик естетичного виховання, дослідник психології творчості та психології сприйняття мистецтва, Бакушинський одним із перших розробив методику знайомства учнів із творами образотворчого мистецтва різних епох та напрямків. При цьому вчений спирався на вікові психологічні особливості дітей. Бакушинський бачив єдиний шлях залучення учнів до художньої культури — шлях творчого переживання твору мистецтва. В сучасній дидактиці це називається методом емоційної драматургії.

Вже того часу дослідник намітив бесіду (спілкування) як провідний метод своєї роботи. Він як режисер спрямував її на спільність вражень та виснов­ків із них.

Бакушинський вважав, що залучити дітей до мистецтва дорослих у ранньому віці — справа даремна, більш того,— шкідлива. Вони далекі від співвідношень кольорів, сюжетів, що зрозумілі та близькі лише дорослим людям, та ще не сприймають композицію, перспективу. Інша справа — юнацький вік, коли збільшуються пізнавальні інтереси, формується самосвідомість. Дослідник визначив етапи обговорення, що мали відбуватися лише після мовчазного сприйняття художнього твору:

  зясування загального характеру впливу, головних властивостей, деталей (учитель акцентує увагу на найбільш яскравих, цікавих промовах);

  визначення художньої концепції твору;

  у заключній частині підбивається методологічний підсумок, що випливає з мети та завдань, поставлених вчителем.

До методів роботи Бакушинського належить одна умова: перевага яко­сті над кількістю. Дослідник вважав, що показувати слід небагато (навіть однудві картини), але цікаво; краще, щоб це були яскраві твори. При цьому необхідно враховувати закон психічної адаптації (інтерес збуджує те, що вже трохи знайоме). Тому можливо навіть дозволяти учням самостійно обирати твір.

Останніми роками до системи загальної освіти інтенсивно входять новаторські удосконалення: зявляються навчальні заклади на зразок ліцеїв, гімназій, коледжів, створюються альтернативні програми, авторські школи, засновані на тих чи інших педагогічних принципах. Спільною ознакою кожного з таких проектів є визначення мистецтва та художньої творчості дітей педагогічною концепцією майбутнього.

Своєрідною концепцією відзначаються створені програми з курсу світової художньої культури для гімназій, ліцеїв та вищих навчальних закладів під керівництвом ОПЩолокової. Ці програми започатковують цілісну систему художньо-естетичного виховання школярів і студентства. Впровадження нового предмету до середніх та вищих навчальних закладів дозволяє протягом тривалого часу створювати для учнів умови для опанування світових художніх цінностей різних епох і напрямків, збудити та розвинути в них власні естетичні почуття і переживання. Новий підхід до змісту освіти, що закладений у цьому курсі, дозволяє змінити характер спілкування вчителя з учнями, взаємини в класних і шкільних колективах.

Шкільна програма «Світова художня культура» розрахована на засвоєння всесвітньої художньої культури з 1 до 11 клас. Вона складається з двох частин: «Основи художньої культури» (1–4 класи) та «Історії світової художньої культури» (5–11 класи). Її концептуальною основою стало положення про загальний художньо-естетичний розвиток дітей, згідно з яким природознавство як специфічний навчальний предмет у школі передає емоційно-ціннісний та моральний досвід поколінь, формує емоційно-образне мислення учнів.

Враховуючи, що до програми входять твори різних видів мистецтва, у процесі її впровадження створювалися умови для розвитку в учнів чутливої емоційної реакції та жвавості почуттів відповідних органів рецепції. Тому, розробляючи зміст програми для учнів, слід ставити за мету навчання учнів зіставляти різні засоби бачення і втілення світу від музики до кіно, мотивувати розквіт кожного із мистецтв у певний історичний період, стежити за взаємовпливом його видів у загальному руслі їх розвитку.

Впровадження цієї програми та аналіз теоретичних передумов підвищення ефективності знань із мистецтва довели необхідність розгляду питання змісту художнього матеріалу, доцільність його використання з метою морально-естетичного виховання учнів.

У початковій школі, крім уроку з природознавства, застосовуються й інші організаційні форми роботи: домашня навчальна робота, позаурочна робота, позакласна робота. Проте урок
є основною організаційною формою навчання і виховання. Урок — це складна форма систематичного, регулярного навчання згідно з програмою і розкладом із застосуванням різноманітних методів і прийомів.

Естетичне виховання на уроках природознавства є органічною складовою частиною всього виховання, метою якого є виховання всебічно розвиненої особистості. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа, а також відображення її краси у слові, музиці, художніх полотнах.

Сприйняти красу рідної природи допоможуть дітям пейзажні полотна художників ІЛевітана «Золота осінь», ВПолєнова, ОПластова «Перший сніг», ІШишкіна «Зима», «Осінь», ТЯблонської «Весна» та ін., які вчитель використовує на узагальнюючих уроках. Ознайомлення з пейзажними картинами великих майстрів сприяє розвитку естетичного смаку, пробуджує бажання і розвиває вміння дітей розповісти про цю красу, побачити аналогічні картини в житті, серед навколишньої природи, зберегти її красу.

Для кращого сприйняття творів живопису доцільно використати прийом введення в уявну ситуацію: запропонувати дітям порівняти зображене на картині з тим, що вони спостерігали в навколишній природі.

На уроках природознавства слід систематично розкривати перед дітьми не лише народногосподарське (економічне) значення природи, а й її естетичну цінність. Так, під час вивчення рослин, комах, птахів, звірів учитель звертає увагу дітей на красу форм, різноманітність забарвлення. Щоб викликати у дітей захоплення, здивування, необхідно вміло добирати ілюстративний матеріал (фотографії, листівки, слайди). Наприклад, можна використати фотографії-загадки комах при великому збільшенні, запропонувати учням відгадати: «Чиї це очі? Чиї вусата ін. Демонстрування кінофільмів, кінофрагментів дає можливість показати учням процеси, явища, недоступні для безпосереднього спостереження у природі (наприклад, життя в морях і океанах, процес розкриття квітів, граціозність рухів тварин).

Учителеві слід постійно підкреслювати, що все живе — прекрасне, і людина повинна берегти цю красу.

IV. Формування естетичної культури під час екскурсій

Педагоги широко використовують у своїй роботі з естетичного виховання екскурсії, під час яких школярі безпосередньо спілкуються з природою.

Організацію і проведення екскурсії можна поділити на такі етапи: підготовка, проведення, підбиття підсумків, використання зібраного матеріалу на уроках.

Готуючись до екскурсії, педагог визначає не тільки послідовність запитань, на які школярі повинні відповісти, а й завдання, що їх учні виконуватимуть під час екскурсії.

Перед тим, як вирушити у похід, учитель проводить із учнями бесіду, щоб викликати у них інтерес до наступної екскурсії, створити певний емоційний настрій. Для цього слід викори­стати репродукції картин І. Левітана, І. Шишкіна, В. Бакшеєва, уривки з літературних творів про природу. Потрібно націлити учнів на спостереження за природою під час екскурсії.

Значна роль у збагаченні інтелектуального багажу молодих школярів належить сезонним екскурсіям, під час яких діти сприймають красу природи різних місць у різні пори року в її динаміці, в розвитку. Важливо продемонструвати їм безмежне багатство барв у тихі сонячні дні «бабиного літа», урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття природи влітку. Для молодших школярів, які мають ще незначний естетичний досвід, для спостережень слід обирати обєкти, які характеризуються виразністю, максимально концентрують у собі естетичні якості. Так, барви осіннього вбрання дерев краще показати дітям на клені, червоному дубі, де можна спостерігати найрізноманітніші відтінки багатьох кольорів — від зелено-жовтого до багряно-червоного.

Важливо залучити до процесу сприйняття всі органи чуття: зір, слух, дотик; ставити перед дітьми завдання, які б спрямовували їхню увагу на естетичні властивості природи. Естетичні почуття виникають під час сприйняття ароматичних властивостей обєктів природи. Необхідно, щоб діти відчули і ніжний запах конвалії, і медовий — липи, і солодкуватий — білої акації,і ледь гіркий — берези.

Пізнання краси неможливе без яскравого, емоційного слова вчителя. Він не лише сам яскраво описує спостережувані явища, а й допомагає дітям дібрати образні порівняння, епітети, метафори, синоніми. Природа гармонійна. В ній все взаємоповязане, підпорядковано єдиним законам.

Учені-педагоги О. Б. Прохорова, Є. П. Нікішина розробили систему запитань та самостійних завдань, які пропонуються дітям під час екскурсій у природу кожної пори року, а також визначають шляхи формування у дітей прийомів спостереження, тобто дій, що стимулюють абстрактне мислення субєкта.

Що стосується формування у дітей прийомів спостереження, автори зазначають, що однією з важливих умов формування їх є стимулювання в учнів інтересу до опанування раціональних способів спостережень за обєктами та явищами живої і неживої природи та бажання знаходити нові способи навчальної роботи.

Формування прийомів спостереження автори радять починати із навчання прийому аналізу зовнішніх ознак обєктів природи як основи інших прийомів, оскільки з нього найчастіше починається мислення взагалі. Потім переходять до засвоєння прийомів визначення істотних ознак, далідо опанування прийомів порівняння, узагальнення, зясування причинно-наслідкових звязків.

Слушною є також рекомендація, висловлена Д. Д. Тепловим та іншими вченими-дослідниками.

У публікації «Ботанічні екскурсії до зимового лісу» автори звертають увагу на такий важливий момент, як попередження явища зниження інтересу до досліджуваних обєктів природи. Вони зазначають, що тривалі затримки на окремих обєктах знижують інтерес до так званого ефекту екскурсанта і гальмують сприйняття.

У молодших школярів це одразу відображається на поведінці — вони починають відволікатися, не слухають, у кращому випадку — шукають собі якесь заняття.

Серед шляхів попередження появи цього стану автори називають два, що дають найбільший ефект. Перший спосіб досить поширений у практиці вчителів — зауваження, залякування, покарання тощо. Другий полягає у підвищенні навантаження, активному залученні до роботи. Перший спосіб, звичайно, необхідно виключити, стверджують автори, а використання другого способу призводить до перегляду стандартних підходів до екскурсійної практики.

Естетичне виховання під час вивчення природознавства являє собою систему педагогічної діяльності, яка складається зі сприйняття й осмислення естетичних якостей природи під час спостережень на екскурсіях. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа.

Важливим у роботі вчителя є вміння правильно організовувати безпосереднє спілкування дітей із природою, самостійні спостереження кожного учня за явищами природи. Звертається увага на своєрідну красу кожної рослини в різні пори року і навіть у різні години дня, на форми, кольори, запахи, що характерні для них.

У Чернігівській школі перед екскурсією вчитель пояснює школярам, як спостерігати за рослинами, комахами, звірами, птахами, ознайомлює учнів з ознаками сезонних змін у природі, дає поради, як вести щоденники спостережень.

Дітям даються завдання: дібрати уривки з літературних творів, в яких описуються ті або інші пори року, підготувати невелике повідомлення про життя росли або тварин влітку (взимку, восени, навесні). Під час екскурсій учням пропонується прочитати вірші або уривки з прозового твору, що є співзвучними до настрою, характеру пейзажів.

Під час подорожей у природу, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають десятки відтінків кольорів: від червоного до жовтого, від жовтого до зеленого, від зеленого до синього, що приховують у собі ліси, луки, поля, небо, степ. Вони слухають музику природи, бачать гру фарб.

Так, у середній школі 1 м. Ужгорода під час проведення екскурсії до лісу на тему «Ознаки осені. Листопад» педагог досить слушно пропонує учням, наприклад, такі завдання: дібрати листя з одного дерева — так, щоб були представлені всі переходи від зеленого кольору до жовтого або червоного: зясувати, чи одночасно все листя якогось дерева змінює свій колір, якщо ні, то в яких частинах крони воно жовтіє швидше і чому.

Учні, спостерігаючи листопад, збирали й розглядали різнокольорове листя. Вони вчилися розрізняти кольори, визначати не тільки основні кольори, а й різноманітні їх відтінки, звертали увагу на гру світла й тіні, на поєднання кольорів, на кольори неба. Після екскурсії діти зібрали гербарій з осіннього листя, який використовували на уроках ботаніки й образо­творчого мистецтва.

Екскурсії можна здійснити не тільки до лісу, а й до саду, парків, створених людиною. Значний інтерес становить Тростянецький дендропарк, розташований у Чернігівській області. Цей парк — взірець творчої художньої зміни природного ландшафту й умілого вирощення цінних порід дерев і кущів. Тут майже плоску смугу зелені було перетворено на живописну гороподібну місцевість. Вік насаджень Тростянця — 60–140 років. Це могутні дерева з розкішними кронами — голубі ялини, сосни, стрункі стовбури яких виділяються серед інших дерев яскравим забарвленням. Усе це створює чудовий ансамбль.

Під час екскурсії вчитель звертає увагу дітей на планування дендропарку: розміщення, добирання дерев і кущів (за кольорами, формою, породами, розмірами).

На зворотному шляху вчитель і діти обмінюються враженнями, підбивають підсумки. Зібраний під час екскурсії матеріал використовується для оформлення альбомів, стендів, які прикрасять кабінети школи.

Значний досвід естетичного виховання набуто в Михайло-Коцюбинській середній школі Чернігівської області. Так, під час вивчення теми «Рослини в природі та сільському господарстві» учитель провів урок у шкільному парку, і діти безпосередньо спостерігали за різними рослинами та листопадом, збирали різноколірне листя, яке потім використали на уроці малювання. Педагог дбав про те, щоб діти, милуючись золотисто-жовтим листям берези, багряно-червоним — клена, відчули красу осіннього пейзажу. У процесі цієї роботи він не тільки дав учням знання, а й збудив у них інтерес до рослин, бажання їх вирощувати, сприяв розвитку такої здібності людини, як відчуття кольору.

Цікавою є екскурсія, яку можна здійснити до лісу. Навіть біля великого міста є в лісочку такі кутки, в яких можна спостерігати за білочкою. А якщо ні — чи не цікаво роздивлятися, як працює мурашка, як літають у повітрі крилаті пташки?..

Таку подорож можна здійснити і з сімєю. Вирушити до лісу і назбирати там шишечок, плодів, гілочок... Із пеньочків та дерев, які впали, можна зняти кору. Скільки чудових поробок можна отримати!

Можна навчити дітей читати образи тіні, які дають крони дерев. Якщо зібрати шматки кори, можна запропонувати дітям уявити, побачити в ній силуети людей, птахів, звірів. Із жолудів та шишечок можна виготовити велику кількість різноманітних іграшок, зробити цікаві композиції, які прикрасять клас або будинок дітей.

V. Формування естетичної культури у позакласній роботі. Індивідуальна робота

Людина — частка природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Молодші школярі радіють і сонячному зайчику, і першій весняній квітці, і комасі, яка прокинулась од зимового сну, і ластівці, яка прилетіла з далеких країв. Їх приваблює таємний ліс, зачаровує грайливий струмок і тихе плесо річки.

Однак відчуття краси, розуміння природи не виникає саме по собі. Його необхідно виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього світу особливо великий. Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, потрібно прагнути викликати у дітей передусім допитливість, а згодом — стійкий інтерес до природи, а на цьому ґрунті — відповідальне ставлення до всього живого, що, за словами поета ЄЄвтушенка, просить нашої допомоги, захисту й любові.

Процес цей складний і тривалий. І найперша умова його результативності, особливо в міській школі,— вихід навчання за межі підручника. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі та неповторності відкривається перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо.

Позакласна робота — це організована на добровільних засадах діяльність учнів, спрямована на розширення й поглиблення їхніх знань, умінь і навичок, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства.

Позакласна робота ґрунтується на добровільній ініціативі й активно­сті молодших школярів. Зміст її виходить за межі шкільної програми. Позакласна робота має бути цікавою для учнів, задовольняти їхні інтереси ї запити.

В умовах школи особливого значення набуває формування в учнів у процесі позакласної роботи пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення й поглиблення знань. Поряд із пізнавальними завданнями в системі позакласної роботи розвязуються й виховні: виховання любові, дбайливого ставлення до природи.

Індивідуальна робота проводиться з окремими учнями, які виявляють особливий інтерес до природознавства. Учителеві слід виявити дітей, які цікавляться природознавством, розвивати їхні інтереси, спрямовувати в потрібному напрямку, для того, щоб потім спиратись на таких дітей під час організації гурткової та масової позакласної роботи. Для них можна добирати окремі завдання: прочитати ту чи іншу книжку, провести непередбачені програмою спостереження в куточку живої природи або в природі, виготовити певну наочність із природознавства, підготувати драматизацію тощо.

Для індивідуальних занять можна рекомендувати такі спостереження: за ростом і розвитком окремих рослин (набубнявінням і розпусканням бруньок, появою листків, цвітінням, дозріванням плодів, опаданням листя), способами поширення плодів і насіння, зимуючими птахами біля годівниці, появою перших комах.

У куточку живої природи можна організувати спостереження: за жуком-сонечком; як впливає підживлення на ріст і розвиток кімнатних рослин, як впливає світло, температура, вологість ґрунту на розвиток рослин тощо.

Пропонуємо Вашій увазі розробки свят осінньої тематики, що, на думку автора, сприятимуть естетичному вихованню молодших школярів, виховуючи в них любов до природи, дбайливе ставлення до навколишнього середо­вища, праці людей, бажання берегти й примножувати багатства рідного краю.

Йде панна Осінь золотава з маленьким келихом вогню...

Мета: передати красу осінньої природи за допомогою поетичного слова, музики образотворчого мистецтва; продемонструвати багатство і щедрість осені; виховувати повагу до «золотих рук», які виростили і зібрали урожай.

Обладнання: жовті литочки, кетяги калини, осінні квіти, рушник, хліб, обжинковий сніп, страви з овочів і фруктів, музичні записи, кольорові кульки, дитячі малюнки.

Хід свята

Діти співають пісню «Осінь» із листочками (муз. Д. Васильєва, сл. ОПлещєєва).

Ведучий. Раді вас вітати на нашому святі! Ми сьогодні будемо співати, розповідати вірші, танцювати.

1-й учень

Літечко згасло, тужить горобина,

Чути, як гукає осінь журавлина.

Жовтий лист під ноги тихо-тихо пада,

Лісова дорога ні сумна, ні рада.

2-й учень

Промайнули літні дні,

І пташки уже сумні,

Бо не хочуть залишати

Свою рідну землю-матір.

3-й учень

Вже надворі холодніше,

Хоч на літні схожі дні ще.

Стихла пісня ластівоча,

Лиш верби краса дівоча

Сяє золотом врочисто.

Ліс і гай — краса барвиста.

4-й учень

Дощ купається в водичці

І несе в дарунок річці

Жовте листя, як намисто,

Щоб раділа хвиля чиста.

Діти співають пісню ЯСтепового «Літо минулося».

Літо минулося, листя летить,

Поле заснуло, мов мертве лежить.

Вітри біднесенькі в полі гудуть,

Сиві тумани по луках женуть.

Дощик дрібненький щодня моросить,

Ґай пожовтілий так сумно шумить

Сонечко ясне не хоче світить,

Осінь сумная на хмарі летить.

5-й учень

Відлітають гуси і лелеки

У краї заморські і далекі.

Осінь тиха, осінь золотава

Вийшла, мов лисичка, на ґаляву.

(Під музику зявляється дівчинка-Осінь.)

Осінь

Ось я за сосною,

Ось і листя вяне...

Осінь я, за мною

Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осіннім листям засипаю.

Осінь... Трави сонні долу нагинаю.

Ранками імлиста, вдень, як позолота,

Обриваю листя — це моя робота.

6-й учень

Коли вона загляне в сад —

Наллється соком виноград,

І пізні яблука ранет

Солодкі стануть, наче мед.

7-й учень

Коли огляне баштани —

Надмуться гордо кавуни,

І запишається в хустках

Хрустка капуста на грядках.

8-й учень

Осінь, наша осінь — золота година,

Неба ясна просінь, пісня журавлина,

Бабиного літа довгі білі коси.

І дорослі, й діти люблять тебе, Осінь!

Учні співають пісню «Висне небо синє» (муз. ЯСтепового, сл. ЯЩоголіва).

Висне небо синє, синє, та не те;

Світить та не гріє сонце золоте.

Темная діброва стихла і мовчить;

Листя пожовтіле з дерева летить.

Здалека під небом, в вирій летючи,

Голосно курличуть журавлів ключі.

Ведучий

Шановна Осене!

Дуже тебе просимо:

Зроби перерву між ділами,

Побудь сьогодні тут із нами.

Про себе розкажи спочатку,

Як ти прийшла на кожну грядку,

Як завітала в ліс і поле,

В усі комори, в стодоли.

Пісень із нами заспівай

Про золотий свій урожай.

А як пограєш, потанцюєш,

То далі краєм помандруєш!

9-й учень

Не віриться, що осінь вже настала!

Іще недавно сонечко сіяло,

Цвіли квасольки весело, нагідки,

А тепло вдень було — немов улітку.

Осінь

Настала пора збирання урожаю,

Тому й погоду гарну я тримаю,

Аби устигли хлібороби славні,

Із хлібних нив, у цей погожий час,

Ввезти зерно в комори, у державні,

Нехай воно лежить там про запас.

(Діти вносять хліб на рушнику й обжинковий сніп.)

10-й учень

Ось хлібець такий духмяний,

Із скоринкою смачною,

Ось він — теплий і румяний,

Наче сонечко весною.

11-й учень

В кожний дім в осінній час

Він завжди іде до нас.

Це — здоровя наше, сила,

Це — чарівнеє тепло.

Скільки рук його ростило

Та плекало, берегло!

12-й учень

Не одразу стали зерна

Хлібом тим, що на столі,—

Люди довго і натхненно

Потрудились на землі!

І коли ви паляниці,

Калачі смачні їсте,

Не забудьте уклониться

Хліборобові за те!

Діти співають пісню «Вийшли в поле косарі».

Вийшли в поле косарі,

Косять ранком на зорі.

Приспів:

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Хоч не рано почали,

Та багато утяли.

До обіда покосили,

Гострі коси потупили...

Приспів.

По обіді спочивали,

Гострі коси поклепали....

Приспів.

Увечері холодком

Йшли додому всі рядком...

Приспів.

А в стоги як поскладаєм,

То добряче погуляєм!

13-й учень

Осінь пишна та багата,

Збагатіла наша хата:

І комора, і стодола —

Повно є добра довкола.

У коморі кілька міхів

Груш і яблук, і горіхів.

А стодоли які високі,

Є в них збіжжя на два роки!

Ведучий. А чи знаєте ви всі, що принесла вам на свято Осінь? Із полів, садів і грядок подарунків цілий кошик!

(Танець овочів.)

Цибуля. Як не віриш — перевір, на мені дванадцять шкір, а гризнеш — в сльозах покинеш, бо я звуся цибулина.

Картопля

Мене смажать, мене варять,

Хоч отрутою і кроплять,

Та їдять мене і хвалять,

Звуть мене усі картопля.

Морква

В темній я живу коморі,

А коса моя — надворі.

Гарбузова я сестриця,

А зовуть мене — морковиця.

А хто пє морквяні соки,

У того румяні щоки.

Капуста

Я своє біленьке личко

Влітку закриваю.

І по двадцять хусточок

На голівці маю.

І брюссельська, і цвітна,

Синя і білокачанна,

Кругловида, тлуста —

Звуть в господі всі — капуста.

Диня

Я на грядці сонцем сяю,

Родичів багато маю,

Гарбузова господиня.

Усі знають, що я — диня.

Діти співають українську народну пісню «Ходить гарбуз по городу».

Осінь

Усі овочі чудові,

Їх вживають для здоровя,

Щоб здорові всі були,

Всі вони для вас зросли.

Кожен смак і користь має,

Людям сили добавляє,

Памятайте, любі діти!

Всі овочі. Треба овочі любити!

(На сцені зявляється циганка.)

Ведучий

Ми не знаємо, як саме

Тут зявилася циганка.

Мабуть, буде танцювати,

Наші душі звеселяти.

(Циганський танок.)

Циганка

Гостей запрошую в салон,

Проведемо аукціон.

На торг вам виставлені речі,

Потрібні кожному, до речі:

Вони чарівні та казкові,

Добротні, гарні, загадкові,

Ціна — помірна. Ви торгуйтесь,

Посперечайтесь, не лінуйтесь.

На те й торги. Ледь-ледь додайте

І цінну річ собі придбайте.

(Розіграш «живої води», «молодильних яблук», «чарівного горщика», «скатертини-самобранки».)

Циганка

А ціна дуже проста:

Треба віршика розказати,

Пісню гарну заспівати,

Жвавий танець станцювати,

Або грошиків надати.

(Діти розповідають вірші, співають пісні, які вчили протягом попередніх занять.)

14-й учень

У стороні лісистій,

Ген біля стежини,

Заховалась дружна

Грибочків родина;

А про що іде розмова

Там, поміж грибами,

Ось про це дізнаємось

Зараз ми із вами...

(Танець грибів.)

Боровик

Я — гриб боровик,

Маскуватися звик.

Мусиш ліс обійти,

Щоб мене знайти.

Хто не вміє нас шукати,

Тим адресу можу дати,

Ми і в лісі, й на ґаляві,

Корінь білий, верх смаглявий.

Печериця

По-нашому я — печериця,

А по-французьки — шампіньйон.

Хоч куцонога, блідолиця,

Але витримую фасон.

Засмажите мене в сметані,

Й куди тому боровику!

Мене шукайте на світанні

У лісі, полі, у садку.

Сироїжка

Я — сироїжка — біла ніжка,

У різний колір чепурюсь.

Така тендітна, така ніжна,

У руки візьмеш — і кришусь.

Хоча кришусь, хоча тендітна,

А кажуть — дуже апетитна,

Хто куштував хоч раз мене,

Забачить в лісі — не мине.

Лисички

Ми — лисички, жовті личка,

Ростом зовсім невеличкі,

Не червоні, дуже чисті,

Не ховаємося в листі.

Хто на слід наш натрапляє,

Повен кошик назбирає.

Ростемо ж не поодинці,

Нас шукайте у низинці.

Мухомор

Я — мухомор, я — мухомор,

Червоний, наче помідор.

Кашкет цяцькований, розлогий,

А сам стрункий і довгоногий.

Серед урочища грибного

Не знайдеш красеня такого.

Та я отруйний! Памятай!

Мене побачиш — обминай.

(Гриби співають частівки.)

Шоколадна на нім шапка,

Білий шовковий мундир.

«Подивись,— опеньок ахнув,—

Ну, й чудовий командир

Не ховайтесь, ви, опеньки,

Від дівчаток веселеньких!

Краще їм віддайте честь,

В козубку ще місце єсть.

Скільки маєш літ, сморчок?

Ти на вигляд старичок.

Ну, а гриб сказав мені:

«Та я маю лиш два дні

15-й учень

Незабаром із дерев

Жовте листя опаде,

І до нас на зміну