А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

І був українцем до кінця (Дмитро Прокопович Трощинський)

Вакула В. М., директор музею на громадських засадах с. Бернов, Кельменецький район, Чернівецька обл.


Дмитро Прокопович Трощинський — нащадок славного козацького роду ще з XVI ст. Предки його перебували у гетьманському козацтві, а Матвій Трощинський отаманив за царювання Петра І. Батько його Прокіп Іванович за традицією віддав усіх своїх синів у Запорізьку Січ, яка доживала останні дні свого існування. Брати Дмитра Андрій, Юхим і Дем’ян повернулися до світського життя. Інша доля чекала на Дмитра.
 
Рідний дядько архімандрит Амфілохій допоміг йому вступити до Київської духовної академії, після закінчення якої Дмитро з 1773 року працював у Малоросійській колегії. Перед цим він перебував у штабі військ, де його запримітив знатний вельможа Микола Рєпнін, рід якого теж мав українське
коріння. 1775 р. М. В. Рєпніна призначають надзвичайним і повноважним послом в Константинополі і на посаду стат-секретаря він призначає Д. Трощинського.
 
Щасливий випадок наблизив його до царського двору. 1787 року князь М. Рєпнін, супроводжуючи Катерину ІІ під час поїздки по Україні, у Києві відрекомендував молодого Трощинського імператриці. І як наслідок, його як досвідченого чиновника передають у підпорядкування графа О. Безбородька. За шість років, у 39 років він обійняв державну посаду статс-секретаря, а через три роки отримав чин дійсного статського радника.
 
За правління імператора Павла І був наближений до царської особи, навіть брав участь у коронації імператора в Москві. У день вінчання на царство Павла І власноруч відзначив його орденом Святої Анни І ступеня. Став улюбленцем царя й не раз був відзначений новими нагородами і державними посадами. Усі відзнаки Д. Трощинський отримав цілком заслужено, працюючи на користь вітчизни, нехтуючи власним здоров’ям. Як талановитого державного чиновника високо цінував і наступник Павла І, його син Олександр І. Він високо оцінив заслуги талановитого державного чиновника і подарував Дмитру діамантовий перстень вартістю 7 000 рублів (на той час це були великі гроші). Його було призначено членом Державної ради і головним директором пошти, потім міністром судів аж до 1806 року. Вся його чиновницька праця — укази, державні постанови були зразками ділового стилю часів Катерини ІІ. Вони нічим не поступалися працям О. Безбородька, теж нащадка козацького роду. Д. Трощинський був членом негласного (таємного) комітету, у складі якого були найбільш наближені до царя чиновники. Ще 1768 року потоваришував з майбутнім фельдмаршалом М. І. Кутузовим. У важкі роки війни з Наполеоном дякував Трощинському за організацію козацьких полків. 1806 року за станом здоров’я повернувся в Україну. Тут його обрали губернським маршалком. 1814 р. став депутатом від полтавського дворянства, був прихильно прийнятий царем. Монарх запросив його до царського столу в числі дуже обмежених осіб. Цього ж року цар призначив його міністром юстиції Російської імперії.
 
За самовіддану і справедливу працю сучасники називали Д. Трощинського «бичем справедливості» і «заступником бідних». Він опікувався благодійними справами в Петербурзі, Києві, Москві, Полтаві. Постійно давав гроші на навчання дітей з малозаможних родин. Щорічно десятки юнаків козацького роду з полтавських, (Кібенці, Яресюк, Миргорода, Кагарлика тощо) сіл їхали до Полтави в будинок виховання бідних дворян (козаків) й здобували там освіту. Доглядачем цього навчального закладу був І. Котляревський. Батьки майбутнього письменника М. В. Гоголя теж були збіднілими дворянами. Пряма фінансова (щорічно надсилав за навчання 1200 рублів) і моральна підтримка Дмитра Трощинського (далекого родича) Микоші дозволило останньому закінчити Ніжинську гімназію.
 
Постійна увага царя до Д. Трощинського викликала заздрість у недоброзичливців. За соціальним станом він не належав до придворної аристократії, але мав незалежний характер і ніколи не плазував ні перед ким. Особливо неприязно ставився до нього граф Аракчеєв, який мав значний вплив при
дворі.
 
Повернувшись до рідної Полтавщини (с. Кібенці), Д. Трощинський продовжує опікуватися благодійністю. У його будинку збирається цвіт столичної аристократії, генерали, графи, видатні митці, можливо, навіть члени таємних, товариств. Він дуже любив слухати пісню про чайку, що алегорично зображувала Україну птахом, що звив гніздо на перехресті шляхів, прикривав очі і плакав. Дмитро Прокопович Трощинський був людиною палкою, енергійною, принциповою, надміру працьовитою, з вишуканим естетичним смаком. Він по смерті 1830 р. залишив нащадкам бібліотеку у декілька тисяч томів, колекцію старовинних монет і медалей, зброї, чимало творів мистецтва і картин видатних майстрів пензля і добру пам’ять як представника видатного козацького роду.
 
За матеріалами книги «Україна інкогніто». Видавництво газети «День»
 
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів