Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

На допомогу педагогам інклюзивно-ресурсного центру: моніторинг з розвитку мовлення

Ю. В. Рібцун, м. Київ

Обстеження мовлення — необхідна складова психолого-педагогічної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. Саме тому в умовах ресурсно-інклюзивних центрів доцільно проводити початковий (час першого звернення), поточний (за певний період — наприклад, місяць, квартал, півріччя) та підсумковий (за результатами роботи за рік) моніторинг, тобто фіксування результатів розвитку дитини з метою планування, створення та реалізації індивідуальної освітньої програми.


Шановні передплатники! 
Таблиці, на які посилається автор, ви зможете переглянути в PDF-документі внизу сторінки.
 
Початковий моніторинг є уточнювальним, що дає змогу встановити (зняти, уточнити) логопедичний висновок. Поточний моніторинг допомагає простежити динаміку психомовленнєвого розвитку дитини. За умов негативної динаміки у дитини спостерігається втрата набутих умінь і навичок, незначної позитивної — уповільнене їхнє формування, позитивної — стабільне поліпшення, хвилеподібної — нестійке формування залежно від психосоматичного стану дитини, соціально-психологічної ситуації в родині тощо. Підсумковий моніторинг дає змогу відстежити ефективність проведеної роботи з дитиною.
 
Моніторинг містить три етапи:
а) підготовчий, що передбачає знайомство з дитиною, вивчення продуктів її діяльності, спостереження за дитиною, бесіди з батьками, опрацювання медичної документації;
б) основний — проведення діагностичних проб відповідно віку;
в) заключний — аналіз отриманих результатів із зазначенням рівнів виконання діагностичних завдань і на цій основі уточнення висновку, прогнозування можливих труднощів, обирання найбільш ефективних методів і технологій, створення (коригування вже наявної) індивідуальної програми, визначення погодинного навантаження, створення відповідного предметно-розвивального та мовленнєвого середовищ.
 
Щоб моніторинг міг відбутися, батьки (особи, які їх замінюють) мають написати відповідну заяву, дати письмову згоду на обстеження дитини та опрацювання персональних даних. За результатами моніторингу вчитель-логопед у доступній і доброзичливій формі повідомляє батькам логопедичний висновок, надає методичні рекомендації, відповідає на запитання.
 
Знайомство з дитиною відбувається у невимушеній обстановці, на рівні очей, негучним спокійним доброзичливим голосом, з використанням ігрового обладнання для формування прихильності та довіри, подолання страху перед незнайомою людиною, без надмірної емоційності та рухової активності. Щоб дитина призвичаїлася до умов кабінету, їй дають змогу вибрати цікавий для неї матеріал, самостійно погратися, відразу пропонують полегшені для виконання завдання з метою створення ситуації успіху.
 
Спостерігають за дитиною під час виконання різних видів діяльності: предметної (для раннього віку), ігрової (для дошкільного віку), навчальної (для шкільного віку). Вивчають продукти діяльності дітей відповідно до віку: дошкільники та молодші школярі — малюнки, предмети ліплення, поробки з паперу (виявлення стану сформованості графомоторних навичок, зорово-просторових уявлень, мисленнєвих операцій, особистісно-емоційних труднощів, уяви, рівня засвоєння освітньої програми); школярі — зошити з української мови та математики (стан писемного мовлення, характер помилок, особливості почерку, дзеркальне написання літер, цифр, відхилення в емоційній сфері (кількаразове наведення літер, витирання (замазування) помилок тощо).
 
Бесіди з батьками проводять з метою з’ясування особливостей можливих причин виникнення наявних порушень (патологія вагітності, пологів, спадкові захворювання, синдроми, психотравми тощо), ознайомлення з умовами сімейного навчання та виховання (надмірна суворість, потурання примхам, непослідовність, педагогічна занедбаність), виявлення адекватності комунікативного середовища, одно- (дво-, багатомовності), з особливостями розвитку дитини, починаючи з народження. Опрацьовуючи медичну документацію, особливу увагу звертають на результати енцефалограм (наявність органічних уражень кори головного мозку), аудіограм (порушення слуху), генетичні аналізи (хромосомні порушення), виписки від лікаря-отоларинголога, невропатолога, психіатра, офтальмолога, педіатра.
 
Уже під час спостережень за мовленнєвими, емоційними, руховими проявами дитини у вчителя-логопеда виникає так звана діагностична гіпотеза, тобто припущення логопедичного висновку ще до проведення моніторингу. З метою її підтвердження чи спростування педагог продумує перелік діагностичного інструментарію, можливість (доцільність) словесної (вербальної) форми обстеження. Учитель-логопед добирає відповідні завдання для діагностики, що охоплюють усі складові мовленнєвої діяльності (фонетичної, фонематичної, лексичної, граматичної, морфологічної, зв’язного мовлення, читання та письма), а також пізнавальних процесів, зокрема сприймання, пам’яті, уваги, мисленнєвих операцій, ймовірного прогнозування та контролю (див. табл. 1).
 
Процедура та тривалість моніторингу не повинні перевищувати 60 хв і визначаються віковими, індивідуальними, типологічними особливостями розвитку дитини. У разі виникнення (загострення) психосоматичних, яскраво виражених нейродинамічних, невротичних, психопатичних чи психотичних розладів необхідно припинити обстеження. Діагностичні завдання для дошкільників пропонують лише в ігровій формі, звертання (інструкції) до дитини мають бути короткими та чіткими, не містити незнайомих слів. Ілюстративний (добре знайомі дітям предмети, іграшки та зображення) і мовленнєвий матеріал добирають відповідно до вікового діапазону, за принципом «від простого до складного».
 
Доцільно відзначити, що предметні та сюжетні картинки для обстеження краще не ламінувати, адже гладка поверхня зі світловими відбитками перешкоджає повноцінному зоровому сприйманню. Слід зважати на те, що для слабкозорих потрібні більші від звичного розміру зображення і предмети, а діти з ДЦП краще сприймають картинки, розташовані вертикально (на фланелеграфі, набірному полотні, дошці, тримаючи у руці), аніж горизонтально (розкладені на столі). Варто пам’ятати, що під час показу предметних картинок для кращого сприймання між ними має бути відстань, а їхня кількість в одному діагностичному завданні не має перевищувати 10: 2 — ранній вік, 3–6 — дошкільний, 7 і більше — шкільний. Слід ураховувати, що наочний матеріал має зацікавити дітей, бути яскравих природних кольорів, без дрібних деталей. За по-
треби створюють спеціальні умови та готують відповідне обладнання для моніторингу, зокрема для слабкочуючих — комп’ютер з навушниками, для дитини з ДЦП — посадкове місце з підстав-
кою для ніг. З метою економії часу обстежують спочатку активне (експресивне) мовлення ди-
тини, а згодом його розуміння (імпресивне мов-
лення) (у повному обсязі, на побутовому рівні, обмежено ситуацією обстеження, нерозуміння зверненого мовлення). Для дітей із відсутнім мов-
ленням і слабкочуючих доцільно використовува-
ти комп’ютер, супроводжувати завдання мімікою та жестами, картками-символами (зелений кру-
жечок — відповідь «так», червоний — «ні») чи піктограмами.
 
Особливу увагу педагог звертає на: 1) зовнішній вигляд, поведінку дитини, її соціальну та психологічну адаптацію в колективі, рівень загального розвитку дитини та уявлень про себе (для всіх вікових груп), передумови навчальної діяльності (старший дошкільний-молодший шкільний вік), універсальні навчальні дії (для школярів); 2) ступінь засвоєння освітньої програми (високий — повне засвоєння, середній — часткове, низький — незасвоєння), характер відставань (іноді випереджень) (постійний, нерівномірний (наявність обмеженої кількостіокремих знань та умінь), надто нерівномірний (наявність певних знань і умінь за умови повної відсутності інших); 3) входження дитини в діагностичну роботу, орієнтування в завданні, прояв цілеспрямованості під час виконання проб, їхню осмисленість, успішність діяльності в процесі обстеження з урахуванням необхідного характеру (стимулюючий («Ой, який ти молодець!»), організаційний («Послухай уважно ще раз»), підказка («Пригадай, з якої букви завжди пишеться початок речення?»), змістова допомога у повному обсязі, технічна допомога (фізична), навчальна) та обсягу (повний, частковий) допомоги, рівня її ефективності (достатній, недостатній (нерівномірність допомоги, іноді допомога неефективна), низький (забуває, не застосовує, допомога малоефективна).
 
Важливими акцентами для моніторингу є рівень працездатності дитини (труднощі під час виконання завдання, швидка втомлюваність, імпульсивність, зміна характеру та стилю діяльності, емоційного стану, плаксивість, неадекватний сміх, негативізм) і научуваності (темп діяльності, способи виконання завдань, швидкість засвоєння нових понять і способів дій, перенесення засвоєного способу дій на подібне завдання, прийняття допомоги). Ураховується темп мнестичної (запам’ятовування), мисленнєвої (розумова працездатність) та мовленнєвої (прискорений, уповільнений темп мовлення) діяльності дитини. Педагог має бути уважним до психосоматичного стану дитини і за потреби, долаючи пасивність або попереджуючи виснажуваність (особливо у дітей із РДА та ДЦП), змінювати характер і складність завдань (загальне → окреме, самостійне виконання → сумісне з педагогом → використання опор на збережені структури психофізичного розвитку та провідні канали сприймання інформації), підкріплюючи мотивацію досягнень (успіху від кожного виконання).
 
З метою допомоги дитині у виконанні діагностичних завдань доцільно використовувати такі види опор: зорова (З) — увага до зорового (предметного, графічного) матеріалу, наочний супровід, зоровий зразок; слухова (С) — акцент на слухове сприймання; кінетична (К) — динамічне виконання, руховий зразок; кінестетична (КС) — статичне утримання, м’язові відчуття; вербальна (В) — повторення інструкції, її деталізація, пояснення, навідні запитання; емоційна (Е) — посмішка, погладжування по руці, голові.
 
 
Рівні виконання дітьми діагностичних проб:
а) високий — правильне та самостійне виконання завдань;
б) достатній — правильне виконання завдань із незначною допомогою (повторна інструкція, підказка, навідні запитання);
в) середній — можливе виконання завдань зі значною допомогою з боку педагога (за зразком, за наслідуванням);
г) низький — неправильне виконання, неможли-
вість виконати завдання незважаючи на допомогу.
 
Результати моніторингу занотовують у протоколі та мовленнєвій картці. Якщо у протоколі у відповідних графах зазначають назви ігрових (навчальних) завдань і фактичне промовляння дитиною («Назви картинку»; «йіба» («риба»), то мовленнєва картка є документом, де зазначаються підсумкові результати (стан сформованості звуковимови — заміна [р] на [й]). Наприкінці мовленнєвої картки фіксують:
1) об’єктивну картину мовленнєвого порушення — наявність (відсутність), загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) (порушення всіх складових мовленнєвої діяльності), фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ) (порушення переважно фонетичної та фонематичної складових), заїкання (порушення здебільшого темпоритмічної організації мовлення);
2) рівень мовленнєвого розвитку, що визначається величиною розриву між реальним станом сформованості мовлення та нормативними показниками для конкретної вікової групи:
  • 1 — відсутність мовлення, міміка та жести;
  • 2 — зародки загальновживаного мовлення, аграматичні фрази;
  • 3 — розгорнуте фразове мовлення з порушенням фонетико-фонематичної та лексико-граматичної складових,
  • 4 — правильне фразове мовлення з поодинокими помилками у фонематичній і лексико-граматичній ланках;
3) наявність специфічних порушень та їхніх видів: дизартрії (псевдобульбарна, мозочкова і т. ін.), ринолалії, заїкання тощо;
4) первинність (вторинність) мовленнєвого порушення, складова комбінованого дефекту.
 
Отже, логопедичний висновок є таким: загальний недорозвиток мовлення, 2-й рівень мовленнєвого розвитку, псевдобульбарна дизартрія.
 
Обґрунтовані висновки вчителя-логопеда дають змогу надати прикінцеві рекомендації щодо:
1) потреби у логопедичному супроводі (наявність, відсутність; постійний, консультативний супровід; індивідуальні, підгрупові, фронтальні заняття);
2) прогнозу динаміки формування мовленнєвої діяльності дитини, поведінкової та мовленнєвої адаптації, соціалізації в дитячому колективі; 
3) визначення освітньої програми (загальноосвітня, адаптована загальноосвітня, індивідуальна), спрямованої на актуальний рівень і зону найближчого розвитку психомовленнєвої діяльності дитини; 
4) вибору форми навчання (сімейна, очна, очно-заочна, дистанційна); 
5) режиму навчання (повний, неповний день перебування); 
6) необхідності створення спеціальних освітніх умов, адекватних психомовленнєвим можливостям дитини (вербальне чи невербальне співробітництво, мовленнєве середовище, спеціальні освітні програми, методи навчання та виховання, способи подавання матеріалу, підручники, посібники, технічні засоби, асистент, активна позиція батьків щодо співпраці з педагогом).
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів

  • Ірина

    20 вересня 2018

    Дякую. Інформація корисна для роботи!

  • Інна

    18 вересня 2018

    Дякую, цікава інформація

  • наталья

    18 вересня 2018

    дуже корисна інформація

  • Лариса

    17 вересня 2018

    Дякую за цікаву інформацію!

  • Інна Жидких

    22 липня 2018

    Дякую! Корисна інформація.