Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Крути — бій за майбутнє: 100-річчя подій (патріотична година)

А. М. Галович, завідувачка бібліотеки спеціалізованої ЗОШ № 7, м. Світловодськ, Кіровоградська обл.

Цілі: ознайомити з подвигом юних героїв проти більшовицької навали, встановити зв`язки між подіями на тлі сьогоденності, виховати почуття патріотизму до своєї країни та гордощів за свій народ.


ХІД ЗАХОДУ

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА: КРУТИ. СІЧЕНЬ 1918-ГО
Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який означав міжнародне визнання української незалежності.
 
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. 24–27 січня 1918 року запеклі бої озгорнулися за станцію Бахмач.
 
Коли українські війська відступили до станції Крути, на їх підтримку було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів і 20 старшин (офіцерів), та першу сотню (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. До них приєдналися ще близько 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва з Ніжина.
 
Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які перебували у резерві, під час відступу потрапили у полон. Наступного дня вони були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
 
Втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих, за сучасними підрахунками. Серед них — 37–39 вбитих у бою та розстріляних студентів i гімназистів. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Втрати бiльшовицьких військ під Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 вояків.
 
МОЇ ЗЕМЛЯКИ В БОЮ ПІД КРУТАМИ: ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКА СТОРІНКА
Серед студентів, які поклали своє життя за Батьківщину, були й уродженці нинішньої Кіровоградщини. У бою під Крутами брали участь четверо наших земляків. Це Володимир Шульгин (1894–1918), Михайло Карпович Михайлик (1897–1824), Семен Андрійович Могила (1897–1824), Левко Федорович Прядько (1894– ?). Останні троє — уродженці села Глодоси Новоукраїнського району.
 
Найменше відомостей про Левка Прядька: колишній вихованець 1-ї Української військової школи, учасник бою під Крутами та Першого зимового походу (06.12.19919 — 06.05.1920) в складі куреня Низових запорожців 1-ї Запорізької дивізії, старшина армії УНР. Подальша його доля невідома.
 
Трагічною була доля Шульгина Володимира. Він прожив до болю коротке життя. Народився Володимир 20 квітня 1894 року в Єлисаветграді, студент Київського університету. Організатор і керівник Української студентської громади у Києві, заснованої 1913 року, членом виконавчого Губернського комітету Центральної Ради представників Київщини, обіймав посаду діловода адміністративно-політичного відділу Генерального секретаріату внутрішніх справ. Коли полк московських люмпенів-червоноармійців під командуванням кривавого Муравйова рвався до Києва, Володимир у складі студентів-добровольців виступив йому назустріч і прийняв бій біля залізничної станції Крути.
 
На початку ХХІ століття Кабінет Міністрів України встановив на Лук`янівському цвинтарі в Києві надмогильні хрест і плиту з написом: «Володимир Наумович (1894–1918). Володимир Шульгин (1894–1918). Тут поховані учасники бою під Крутами 29 січня 1918 року, які загинули за волю України. Слава Героям! «Нема любові понад ту, що окропила кров`ю Крути…»
 
... 1918 року спочатку друзів перепоховали,  як і всіх молодих загиблих захисників київського напрямку від російського окупаційного червоного війська Муравйова, на Аскольдовій Могилі. Коли ж 1934 року на похованнях радянська влада влаштувала парк, бабуся Наумовича перенесла їхній прах таємно на Лук`янівський цвинтар, про що ця родина розповіла громадськості незалежної України лише в середині 90-х. Хлопці поховані в одній труні, бо перед смертю міцно обійнялися. Наприкінці 2014 року в місті Кропивницький з`явилася вулиця Шульгиних.
 
Михайло Михайлик та Семен Могила — двоюрідні брати. Семен Андрійович Могила був одним із героїв Армії УНР. Під час арешту мав тільки 24 роки. До 1917-го працював реєстратором у сільському управлінні в себе на бáтьківщині — в містечку Рівному Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Щойно дізнавшись про організацію Центральної Ради та появу перших національних військових формувань, юнак поїхав до Києва і вступив на навчання до 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького. Тут-таки зустрівся зі своїм другом і двоюрідним братом Михайлом Михайликом, із яким потім не раз ділив долю й недолю.
 
За зразкову поведінку та успіхи в навчанні Семен невдовзі став бунчужним свого курсу. А коли наприкінці 1917 року школа виступила на оборону державного кордону в районі станції Доч на Чернігівщині проти більшовицьких військ, що наступали, Могила вже командував юнацькою чотою — 30 завзятими хлопцями.
 
Михайло Михайлик став автором найповніших мемуарів про легендарний бій під станцією Крути 29 січня 1918-го. Серед інших згадує він і бунчужного Семена Могилу.
 
Навесні 1918-го Семена Могилу призначили скарбничим військового коменданта міста Липовця на Вінниччині. Наприкінці того самого року він повернувся до Рівного на Херсонщині, де сформував власну партизанську групу, яка активно боролася проти радянської влади, винищуючи продовольчі загони.
 
Навесні 1920 року в складі куреня Низових запорожців, сформованого в містечку Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Могила влився до лав Армії УНР, яка рейдувала під час Першого зимового походу. Належачи до того підрозділу, в 1920–1921 роках служив у 1-й Запорізькій та 6-й Січовій дивізіях Армії УНР. Від 15 травня 1921-го працював у Повстансько-партизанському штабі Юрка Тютюнника. Влітку був відряджений на Херсонщину організувати антирадянське повстання. Але коли прибув у рідні краї, органам ЧК вдалося виявити і знищити українське підпілля. Відтак намагався сформувати новий партизанський загін, а коли цього зробити не вдалося, переховувався по обійстях глодоських жителів.
 
У травні 1922 року Семен Могила повернувся до Польщі, де підготував докладний звіт про свою роботу на Півдні України для розвідувального відділу Генерального штабу Армії УНР. Потому резидентові було надано відпочинок, і він виїхав до Сарн, де мешкав Михайло Михайлик. Брати радісно зустрілись і домовилися, що мешкатимуть разом. Але цьому перешкодив новий наказ... Могила мав знову вирушити на радянську Україну. У ніч із 27 на 28 жовтня 1922 року він спробував перетнути кордон, але натрапив на його охоронців із радянського боку. В перестрілці був поранений у ногу й повернувся до Сарн. До Харкова «на зв`язок» із екс-сотником було делеговано досвідченого вояка й партизана Семена Могилу. Допомагати йому польський розвідувальний відділ Генерального штабу призначив юнака Івана Вишнівського — уродженця міста Полонного, який добре орієнтувався на місцевості.
 
До кордону їх супроводжував Михайло Михайлик. Потім брати попрощалися. Назавжди. Мине ще кілька годин, і двох розвідників затримає радянська варта.
 
Арешт Семена Могили прикордонниками зіпсував ГПУ УСРР усю операцію. Відтак залишався єдиний шлях — спробувати перевербувати заарештованого резидента. Але, за спецповідомленням від 20 січня 1923 року, Могила був непридатний до перевербування.
 
Київські чекісти радили керівництву підмінити Семена Могилу своїм співробітником. І цей план справді міг би спрацювати, якби бранець виказав відомі йому паролі та явки, крім квартири перевертня Дащенка.
 
У Києві від нього більше нічого не дізналися. У середині лютого 1923 року спецконвоєм він був привезений до Харкова. Після особистих зустрічей із заступником голови ГПУ УСРР Всеволодом Балицьким та намовлянь перейти на бік радянської влади Семен Могила тримався непохитно, а тому навіть дрібних послаблень у режимі від чекістів не дочекався. Намагалися зламати його й за допомогою родичів. Рідний брат арештанта був комуністом і працював у Оренбурзі редактором місцевої газети «Звезда». Він написав Семенові листа, де радив покаятися перед радянською владою і просити в неї пробачення. Та на незламного старшину Армії УНР це теж не подіяло.
 
Камінний хрест (встановлений 2012 року)
 
24 серпня 1923 року справу Семена Могили передали на розгляд надзвичайної сесії Харківського губернського суду. Остання засудила його до страти. Але на цьому історія не закінчилася. Старшину чомусь не скарали відразу. Ще понад півроку він провів у камері смертників харківської в`язниці. Ані фізично, ані духовно така особистість не могла жити в Радянському Союзі. Героя Крут Семена Андрійовича Могилу розстріляли в Харкові у ніч із 22 на 23 березня 1924 року
 
НА ПОЕТИЧНІЙ ХВИЛІ
Пам`ять про студентів зберігається у творчості українських істориків, поетів, письменників та інших митців. Майстри слова присвятили крутянцям кращі свої твори. Серед них свідки подій та новочасні літератори.
Бібліотекар читає вголос вірш Павла Тичини «Пам`яті тридцяти», присутні учні піднімаються та по черзі читають поему «Крути» Григорія Булаха.
Хвилина мовчання.
 
ПАМ`ЯТКОВА СПАДЩИНА
19 березня 1918-го за рішенням Центральної Ради полеглих студентів урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві. Голова Центральної Ради М. Грушевський перервав її засідання, закликавши уряд узяти участь у процесії. Кам`яний храм у вигляді ротонди побудований у XIX ст. за проектом арх. А. Меленского. 1918 р. на Аскольдовій могилі були поховані київські студенти-патріоти, загиблі у бою з більшовиками під Крутами. У радянські часи на території кладовища був розбитий парк, відновлений хрест на згадку про героїв Крут.
 
На жаль, невдовзі — у Радянській Україні — про подвиг молоді під Крутами було забуто на більш ніж 70 років, у 30-х роках було навіть знесено кладовище та могили крутян на Аскольдовій могилі. Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут сталася вже після набуття Україною незалежності 1992 року. На державному ж рівні вшановувати пам`ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го.
 
Під час Другої світової у всіх навчальних і виховних програмах для бійців УПА обов`язковим був пункт про героїзм молоді під Крутами, заснували і традицію відзначення пам`яті Героїв Крут як національного свята.
 
А 2006 року на станції Крути відкрили Меморіал пам`яті героїв Крут за участі Президента В. Ющенка. Музей розкриває героїчну подію української військової історії — бій під Крутами, який відбувся у січні 1918 року.
 
Будівництво Меморіального комплексу «Пам`яті героїв Крут» розпочалося 1990 року з ініціативи громадськості. 2008 року меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону. З 2010 року музей став філією Національного військово-історичного музею України. Однак офіційно його так і не було оформлено, відтак музей у Крутах позбавлений державного фінансування й існує реальна загроза закриття. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам`ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона нагадує про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів, що загинули під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам`ятником викопане озеро у формі хреста. Музейна експозиція складається із залізничної платформи та 4-х залів-вагонів, які стилізовані зовні під вагони тих часів.
 
У залах-вагонах представлені експонати розповідають про розвиток українського національного руху початку ХХ століття, ключові події Української революції 1917 року, проголошення Української Народної Республіки, дії більшовицької Росії проти молодої Української держави, бій біля станції Крути та повстання на заводі «Арсенал» тощо. 1926 року серед пластової молоді було створено курінь старших пластунів ім. Бою під Крутами. Цю подію відзначали щорічно, а згодом проводили у цей день голодування та складали гроші на допомогу політичним в’язням.
 
На їхню честь названо єдиний військовий заклад в Україні — Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Перші вулиці Героїв Крут з`явилися в Івано-Франківську, Калуші, Ковелі, Дрогобичі, Стрию, Хмельницьку, Шепетівці, Сумах та Ніжині, Кропивницькому.
 
До 80-річчя подій під Крутами Нацбанк України випустив ювілейну монету номіналом в одну гривню.
 
СЬОГОЧАСНІСТЬ ЯК ВІДГОМІН ДАВНІХ ПОДІЙ
Нині Україну боронять духовні нащадки героїв Крут. 2018 рік: від тих героїчних і водночас трагічних подій нас відділяють 100 років. Сьогоднішні події дуже нагадують ті, що відбувалися 100 років тому, оскільки сьогодні проти України точиться війна. Її сценарій, як і на початку 20-х років минулого століття, написаний тими ж таки авторами — російськими вождями. Сьогодні рідну землю захищають тисячі молодих українців, серед яких багато добровольців. Вони, як і герої Крут, вступили у смертельний поєдинок з російсько-терористичною ордою не через страх. Ними рухали і рухають почуття обов’язку, любов до рідного краю і бажання бути господарями у своїй хаті, а не коритися підступним зайдам.
 
Минуло майже сто років, а ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв. Ми повинні зробити те, чого не зуміли наші прадіди: перемогти ворога, назавжди відбивши у нього бажання зазіхати на нашу свободу. Ми забули жорстокі уроки історії й дозволили всіляко знущатися з українців тим, хто втопив у крові Українську Народну Республіку, хто виморив голодною смертю мільйони наших співвітчизників, на 22-му році незалежності майже не мали нормальної армії, здатної нас захистити. Але, дякувати тисячам і десяткам тисяч свідомих українців, ми все ж зупинили орду й здобудемо перемогу.
 
1918 року були Крути і юнаки-студенти, які кинули виклик ворогу. На шлях київського і галицького юнацтва стали наші студенти 1990 року під час «Революції на граніті» на Майдані Незалежності в Києві. У 2014–2015-х була Небесна сотня, був донецький аеропорт і «кіборги», добровольчі батальйони, які під шаленими обстрілами з «Градів» та снайперів протистояли тому ж ворогу. І Крути, і донецьке летовище стали символами незламності українського духу, прагнення до перемоги. Пам`ятаймо про це! Слава Героям!
 
Вірші українських поетів про Крути див. за посиланням: http://kruty.org.ua/poezija.
 
ДЖЕРЕЛА
  1. Аскольдова могила [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
    http://www.kievtown.net/ukr/sights/askold.htm
  2. Босько В. Шульгини в Єлисаветграді. Наші земляки в бою під Крутами / В. Босько // Народне слово. — 2014. — 23 січня. — C. 8.
  3. Бутко С. На станції «Крути» / Сергій Бутко // Україна молода. — 2009. — 29 січня. — C. 7.
  4. Музеї Чернігівщини [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
    http://museum.cult.gov.ua/memorialnyj-komplekspamyati-herojiv-krut/
  5. Пам`ятай про Крути. Молодіжна кампанія. Поезія [Електронний ресурс]. —
    Режим доступу : http://kruty.org.ua/poezija
  6. Український інститут національної пам`яті [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
    http://www.memory.gov.ua/news/bii-za-maibutne-ukraini-29-sichnya-den-pam-yatipoleglikh-u-boyu-pid-krutami
  7. Шевченко С. Шульгини. Інгульська сторінка / С. Шевченко. — Кіровоград : Імекс — ЛТД, 2013. — 146 с. — (Єлисаветградське коло).
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів