Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Українська література наприкінці ХVІІІ ст. — в першій половині ХІХ ст. Бінарний урок з історії України та української літератури. 9 клас

Малега Л. І., Патюкова О. В., ЗОШ № 8, м. Черкаси

Мета: проаналізувати стан розвитку нової української літератури та сучасної української літературної мови в Україні; продовжувати формування умінь і навичок складання таблицю, працювати в команді (групі), рецензування виступів однокласників; розвивати навички усного мовлення та роботи з джерелами інформації; розвивати вміння здобувати знання на основі самостійного вивчення історичної літератури; виховувати шанобливе ставлення до визначних діячів української літератури кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Вид уроку: бінарний урок з вчителем української мови та літератури.
 
Очікувані результати
Після уроку учні зможуть:
  • характеризувати основні віхи формування нової української літератури та сучасної української літературної мови в Україні;
  • висловлювати судження щодо діяльності Т. Г. Шевченка, І. Котляревського, П. Куліша, М. Гоголя;
  • називати дати: видання «Енеїди» І. Котляревського, «Кобзаря» Т. Шевченка;
  • пояснювати й застосовувати терміни й поняття: «національна ідея», «романтизм», «класицизм».
Обладнання: портрети Т. Г. Шевченка, І. Котляревського, П. Куліша, М. Гоголя; історична карта.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
Учитель української літератури.
Арабська мудрість говорить: «Дитина, яка вчиться без бажання, — це птах без крил». Я бажаю, щоб на цьому уроці кожен з вас був орлом, птахом з найбільшими крилами. Пропоную вам усміхнутись одне  одному та подумати про приємне і щоби ці приємні думки супроводжували вас протягом усього уроку.
 
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Учитель історії. Для того, щоб розкрити тему, потрібно пригадати особливості суспільного розвитку даного періоду.
 
Метод «Дерево пізнання»
  • Якими термінами ми можемо охарактеризувати період кінця XVIII — першої половини ХІХ ст. в історії українського народу?
Прогнозовані відповіді: Новоросія, Малоросія, народ, нація, індустріальне суспільство, технічний прогрес, ринкова економіка, капіталізм, меценати, криза, інтеграція, уніфікація, модернізація, національне відродження. (Учні називають терміни, а вчитель записує їх на гілках дерева, намальованого на ватмані.)
 
Метод «Чиста дошка»
1. Чи вірите ви, що російський царизм сприяв розвиткові освіченості серед селянства?
2. Чи вірите ви, що діти кріпацьких родин мали можливість здобувати вищу освіту?
3. Чи вірите ви, що навчання на початку ХІХ ст. здійснювалося українською мовою?
 
Учитель української літератури. Мова — це душа народу, вона виступає унікальним засобом самовираження окремої нації, надає змогу представникам нації зрозуміти один одного. Отже, для процесу  розбудови нації мова має вирішальну роль. Ось тому діячі українського національного відродження у першій половині ХІХ ст. і розгортають діяльність, спрямовану на розширення сфери вживання української мови, перетворення розмовної мови простого народу на головний засіб самовираження всіх українців. Лише так можна було встановити тісний зв’язок між усіма верствами українського населення.
 
Отже, постала потреба піднести просту селянську говірку до рівня літературної мови. Отже, попри всі перешкоди, які чинили уряди двох імперій — Російської та Австрійської — щодо освіти українства, становлення української науки, літератури, мистецтва, їх розвиток продовжувався.
 
ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛ ЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
Учитель української літератури
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна.
Цвіти і сяй, моя державна!
Олександр Олесь
 
Національне відродження в першій половині ХІХ ст. відбувалося переважно в галузі культури. Найважливішим компонентом нації, засобом спілкування людей є мова. Тому окремі представники української інтелігенції розгорнули діяльність, спрямовану на перетворення місцевої (тобто розмовної) мови простих людей на головний засіб самовираження всіх українців.
 
Отже, посилення уваги до рідної мови, зіставлення її з іншими слов’янськими сприяли її піднесенню, спростували усталений ще в середині XVIII ст. погляд на українську мову як на діалект російської, не придатний для літературного обробляння.
 
Певне, цим пояснюється поява в 1818 р. «Граматики малороссийского наречия», яку написав Олексій Павловський (1773–?), першої друкованої граматики української мови. 1823 р. з’явився невеликий український словник, який склав Іван Войцехович.
 
ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Учитель української літератури. У тогочасній українській літературі та мистецтві основними художніми напрямами були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний із творчістю І. Котляревського. Вершиною романтизму вважається творчість київських романтиків Т. Шевченка і П. Куліша.
 
Робота з поняттями
Класицизм — один із основних напрямів європейської літератури й мистецтва ХVІІІ — початку ХІХ ст., зразком якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.
Романтизм — напрям у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. в Німеччині та Франції. Він звертає увагу на внутрішній світ людини, її мрії та ідеали.
Бурлеск — комічна поезія.
Травестія — гумористична поезія, близька до пародії.
 
Учитель історії. Значний вплив на зростання національної свідомості справив історичний трактат невідомого автора «Історії Русів», що вийшов друком 1846 року. Цей твір прославляє козацьке минуле,  його героїв: видатного Б. Хмельницького, непокірного П. Полуботка, який повстав проти Петра І. Автор убачав в українцях окремий від росіян народ, закликав надати йому самоврядування і документально переконував, що Україна, а не Росія є прямою спадкоємицею Київської Русі. Автор твору виступає як палкий прибічник правди й справедливості, противник тиранії та рабства. І це не було чимось винятковим. Погляди, висловлені автором твору в першій половині XIX ст., були властиві широкому колу інтелігенції. На «Історії Русів» виховувалися сотні українських патріотів, і вплив її позначився на творчості М. Марковича, Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, діяльність яких ми сьогодні розглянемо більш детально.
 
Отже, ви самостійно об’єдналися в групи та дослідили творчість, історичну діяльність певного представника нової української літератури. (Виступи груп супроводжують міні-презентації.)
 
Робота з таблицею
  • Слухаючи виступ груп, заповнити таблицю «Українська література кінця ХVIII — першої половини ХІХ ст.».

1-ша група. Іван Котляревський та його «Енеїда»
Вирішальним показником життєвості української мови стали якість і різноманіття творів. Провідне місце у становленні нової української літератури та мови дошевченківської доби належить творчості Івана Петровича Котляревського (1769–1838).
 
Його поема «Енеїда», герої якої розмовляють влучною й барвистою українською мовою, була першим твором, написаним мовою селян і міщан. Публікація перших трьох частин «Енеїди» 1798 року засвідчила появу української мови як літературної, заснованої на живій мові народу, його усному фольклорі, а також початок сучасної української літератури.
 
Дворянство Слобожанщини було в захопленні від п’єс І. Котляревського «Наталка Полтавка» (1838) і «Москаль-чарівник» (1841), у яких були відтворені високі духовні якості народу. Заслугою Котляревського є не лише те, що він першим писав українською мовою, а й те, що його твори були творами високого літературного гатунку. Тому не випадково його називають «батьком сучасної української літератури».
 
І. Франко, оцінюючи літературний подвиг І. Котляревського, порівнював творчість письменника з пробудженням високогірного орла, який, злетівши з вершини, відвалив снігову брилу, що, покотившись кам’яним схилом, спричинила потужну лавину, яка пролунала «дужче за грім».
 
В. Короленко: «Він (І. Котляревський) зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали тільки місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно,  що звуки її рознеслися по всій Росії».
 
С. Єфремов: «А тим часом фігура Котляревського в історії громадського руху на Україні справді епохальна, така, що може з’явитись тільки на критичному переломі всього громадського життя, на межі двох
епох, як синтез минулого й підвалина для майбутнього».
 
Прем’єра вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського відбулася 1819 р. Глядачі «Наталки Полтавки» були вражені: замість давно обридлих палаців та альтанок вони побачили близькі їхньому серцю краєвиди рідної Надворсклянщини, а замість фальшивої мелодрами чи пустого фарсу — глибоку драму серця простої дівчини-селянки.
 
Із великим успіхом і не раз «Наталку Полтавку» ставили на сценах Петербурґа, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Таллінна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії. Кавказу. Згодом «Наталку Полтавку» бачили і вітали Париж, Лондон, Загреб, НьюЙорк, Відень, Сідней, Торонто. Кілька пісень з п’єси увів до своїх концертів відомий співак Поль Робсон. «Сонце низенько» та інші українські пісні І. Котляревського в його виконанні постійно звучали на сценах найбільших театрів світу.
 
Отже, перші дослідження української історії, фольклору, мови й літератури були першим пробудженням сучасної українськоїсвідомості і забезпечили їй міцні підвалини, бо не може бути щось більш нагальним для нації, яка народжується, ніж потреба знайти свої історичні витоки і культурне підґрунтя. Саме цим і опікувалися українці, шукаючи таким чином основу своєї самобутності.
 
2-га група. Тарас Шевченко в українському національному відродженні
Українська література першої половини ХІХ ст. представлена також яскравою постаттю Тараса Шевченка (1814–1861). Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його твори були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом. Шевченко був видатним українським поетом, художником, мислителем, громадським діячем.
 
Уже його перші друковані твори вразили сучасників вибухом поетичної сили, красою мови, могутністю образу та думки, палкою любов’ю до знедоленого народу. Український народ над Дніпром і в Галичині підхопив поезію свого генія, завдяки якій усвідомив себе як рівного серед рівних. Т. Шевченко, як зазначав М. Костомаров, воскресив народ, покликав його до нового життя, бо він був «обранцем народу в прямому значенні цього слова, народ його ніби обрав співати замість себе».
 
Народна пісня стає лірикою Шевченка, а лірика Шевченка стає народною піснею. І не дивно, що більшість ліричних поезій Шевченка стали піснями, музику до яких найчастіше створював сам народ. Справді, важко знайти іншого митця, поезія та особистість якого настільки повно втілила національний дух, як це для українців зробив Тарас. Початок нової доби в історії літератури і суспільно-культурному житті українського народу поклала його перша збірка українських поезій «Кобзар», що вийшла друком у 1840 р. Її палко привітали як українські, так і російські критики, назвавши геніальним твором. «Ся маленька книжечка, — писав І. Франко, — відразу відкрила немовби новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову. У нього українська мова досягла літературної неперевершеності».
 
Поет спростував твердження російського критика В. Бєлінського та інших, котрі вважали, що мова українських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Звертаючись з цього приводу до Бєлінського, Шевченко писав:
Теплий кожух, тільки шкода —
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.
 
Шевченко заперечив висловлювання сучасника — українця Миколи Гоголя, що талановиті українці зможуть здобути літературну славу лише в контексті російської літератури.
Ці спростування думок русофілів були великим науковим досягненням видатного поета, який довів, що барвисто-чиста, кришталево-витончена, співоча і разом з тим дотепна українська мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок і що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як засіб досягнення величі. Поезія Шевченка фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців, вона їх зцілила, відродила й утвердила.
 
Син селянина-кріпака, онук гайдамаки, сам кріпак, він, як ніхто інший, знав злидні своїх «знедолених братів» і, наче біблейський пророк, гучно таврував кріпацтво, самодержавство і національне гноблення. У відповідь на вихваляння О. Пушкіним царів Петра І та Катерини ІІ Шевченко писав:
Тепер же я знаю:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Кати! Кати! Людоїди!
 
З безмірного вболівання, з безмірної любові до свого знедоленого краю поет шле виклик не тільки царям і царятам, а й самому Богу:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю!
 
Однак націоналізм Шевченка не був шовіністично обмеженим. Із безмежною любов’ю поет звертається і до українця, і до росіянина, і до чеха, і до поляка, і до казаха, і до киргиза, і до волелюбних синів Кавказу й Чорної Африки. Його «Борітеся — поборете» було  полум’яним закликом, зверненням до усіх народів, що виборюють свою свободу і незалежність.
 
Поезія великого співця України (деякі його твори були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р.) підносила самосвідомість українського народу, стверджуючи не тільки його етнічну і культурну самобутність, а й його невід’ємне право жити в «сім’ї вольній, новій». Шевченківський «Кобзар» був і є для усіх українських поколінь вічно свіжим джерелом самопізнання і натхнення.
 
Тарас Шевченко долучився до діяльності до Кирило-Мефодіївського товариства і був покараний найжорстокіше. «Це не випадок, — зазначає І. Лисяк-Рудницький, — що репрезентативним героєм України у ХІХ ст. був не державний муж або воїн, а поет — Тарас Шевченко. Його історичного значення не можна окреслити суто літературними мірилами. Українська громадськість бачила і продовжує бачити в його особі пророка, який своїм натхненним словом торкає і перетворює серце свого народу».
 
3-тя група. Пантелеймон Куліш
Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) творчо працював над розбудовою української культури і літератури, над пробудженням національно-патріотичної самосвідомості українців. Він намагався виробити ідеологічну програму для українського народу, мріяв про розбудову державності в Україні, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії. Відомі історичні твори Куліша: тритомник «История воссоединения Руси», брошура «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 р.», поема «Куліш у пеклі», роман «Чорна рада».
 
В одній статті, називаючи П. Куліша «корифеєм нашої літератури», І. Франко дав йому знакову оцінку: «Куліш — перворядна звізда в нашому письменстві, великий знавець нашої народної мови, а при тім добрий знавець язиків та літератур європейських народів».
 
Літературно-художню, наукову творчість П. Куліша вважають за подвижницьку та новаторську: він першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став «батьком» українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту «Чорну раду» видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис («кулішівку»), яким, із незначними змінами, користуємося і нині. Перший вимогливий і доброзичливий критик Т. Шевченка (і загалом перший літературний критик-професіонал), П. Куліш був також
першим біографом, упорядником і видавцем повного зібрання творів М. Гоголя, першим перекладачем українською мовою творів Шекспіра, Байрона; першим, разом з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким, здійснив повний український переклад Біблії.
 
Серед прозових творів П. Куліша найвизначнішим є «Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман. Як свідчить сам автор, цей твір був писаний спочатку українською мовою, а потім перекладений російською. Окремі розділи перекладу 1843 року видали на сторінках російських журналів. Через три роки оригінал і переклад були завершені, але у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївського товариства їх не надрукували. Лише через одинадцять років обидва варіанти після значного переробляння вийшли в друкарні Куліша та Бєлозерського.
 
Перше серійне видання українського фольклору, що мало побачити світ за десятьп’ятнадцять років, здійснити П. Кулішеві, на жаль, не вдалося. Щоправда, П. Куліш таки зумів частково реалізувати ідею антології в двотомнику «Записки о Южной Руси» — «Записки про Україну».
 
Т. Г. Шевченко, дякуючи П. Кулішеві за публікацію в «Записках» поеми «Наймичка», у грудні 1857 року писав: «Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на кшталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі». Дозволу на періодичне видання «Хата» П. Куліш не отримав, хоч і запевняв міністранародної освіти, що це буде «журнал словесності, історії, етнографії і сільського господарства», який «не торкатиметься політики». На початку 1860 року вдалося видати лише альманах «Хата». Метод «етнографічного реалізму» дозволив П. Кулішеві опублікувати, окрім власної статті «Погляд на українську словесність» та кількох коротких вступів «Від видавця», добірку з десяти поезій Т. Шевченка «Кобзарський гостинець», поезії Я. Щоголева і П. Кузьменка, оповідання Г. Барвінок, Марка Вовчка і М. Номиса. Вперше після «Огляду творів, писаних українською мовою» М. Костомарова майже через два десятиліття було привернуто гостру увагу до проблем розвитку української літератури, зокрема акцентовано на народності та новаторстві українського письменства, глибокому зв’язку нової української літератури з фольклором, життям і побутом народу. Так, про Т. Шевченка П. Куліш писав: «Нема нам закону над його слово, тілько одна народня поезія для його і для всіх нас стоїть за віковічний взір; та й народньої поезії ніхто не зачерпнув так зглибока, як Шевченко. Набравшись із малку всього, чим живе й дише селянин, він підняв прості хатні розмови до високої пісні, і разом зробив з них ревну, сердечну лірику і величний епос».
 
Рецензенти, пізніші дослідники «Записок», історики фольклористики, літератури не раз підкреслювали новаторство П. Куліша щодо упорядкування матеріалів, характеру коментарів тощо. Так, М. І. Петров у «Нарисах історії української літератури ХІХ століття» наголошував, що різноманітність предметів «Записок» надавала їм особливої яскравості та привабливості, яка збільшувалась від нових, своєрідних прийомів етнографічного дослідження. Куліш не переймався тільки тим, щоб зібрати і надрукувати пісні в певному порядку, розподіливши на категорії та розряди, як це робили його попередники, — він намагався привернути увагу читачів і до тих процесів, які забезпечують зародження і збереження впродовж століть творів народної словесності; старався вгадати смисл, що пов’язує народ з цими виявами його поетичних устремлінь, і взагалі уявити повну картину цієї цікавої сторони народного побуту з непомітними, на перший погляд, подробицями. Попри певну національну замкнутість, однобічність «Записок», але, можливо, і завдяки цій обставині зібрання П. Куліша мало неабиякий вплив на українських письменників і вчених, які тепер стали особливо цінувати усну народну словесність, користуватися нею як історичним матеріалом або черпати з неї наснагу для себе.
 
Отже, П. Куліш зібрав чимало відомостей про носіїв усної традиційної творчості, записав нові варіанти дум, історичних пісень (деякі, щоправда, як виявилось, були підробками). П. Куліш висловив цікаві міркування про природу пісенної, думової імпровізації, змалював колоритний збірний образ співця, окремих кобзарів (зокрема, Андрія Шута), надзвичайно високо підніс роль і суспільне значення збирача фольклору.
 
Теоретичний набуток П. Куліша, його різноманітні ідеї, захоплення, методологічні принципи та наукові фантазії, як на нашу думку, ще недостатньо вивчені в українській фольклористиці. Залишається ще чимало невідомого і в темі «П. Куліш — збирач фольклору». Хоч десятки, сотні записів П. Куліша опубліковано, крім «Записок», у класичних збірках другої половини ХІХ ст., все ж в архівах залягли тисячі неоціненних автографів. Багатюща колекція записів П. Куліша (в архівах Києва, Чернігова, Москви, Петербурга) й досі чекає на свого фанатичного дослідника-упорядника-видавця. Діяльність П. Куліша в галузі української фольклористики та етнографії в середині та другій половині ХІХ ст. будила наукову думку, стимулювала розвиток збирацької справи, студіювання традиційної народної творчості.
 
Чимало ідей П. Куліша-фольклориста не втратили актуальності і для сучасного етапу розвитку наукових галузей гуманітаристики. Комплексний підхід письменника і вченогодо збирання і вивчення явищ фольклору та побуту дали йому можливість (у «Записках про Південну Русь», збірнику «Українські народні легенди», інших публікаціях та записах) простежити еволюцію народного світогляду від первісних уявлень та вірувань до усвідомлення та розуміння історичних і соціальних катаклізмів ХVІ–ХІХ ст. Повір’я, легенди, перекази, казки, бувальщини, оповідання, пісні, думи, прислів’я відображають особливості національної психології, філософії, етики, інших суттєвих ознак народного світогляду.
 
Отже, як П. Куліш постійно звертався до джерел народної творчості, так і сучасні фольклористи, етнологи, літературознавці, культурологи мають неодмінно повніше враховувати пошуки і знахідки представників
класичної наукової традиції ХІХ століття, особливості еволюції наукових студій від романтизму до позитивізму та утвердження академічних об’єктивних підходів. А за словами П. Федченка, «складна творчість П. Куліша належить до найцінніших здобутків української культури».
 
4-та група. Микола Гоголь
Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше Микола Гоголь звеличить його до легендарної постаті в образі Тараса Бульби.
 
Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. Навчався в Полтавському повітовому училищі, у Ніжинській гімназії вищих наук. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладали в юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого», «це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».
 
Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо опираючись будь-яким виявам несправедливості, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М. Гоголь мріяв, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же вся творчість великого письменника була спрямована на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав палкий юнак.
 
1828 року М. Гоголь переїжджає до Петербурга. Там 1829 року він видав свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».
 
Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М. Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М. Гоголя наприкінці 1833 рокуклопотатися про місце професора історії в Київському університеті Св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М. Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як
закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої… Багато можна буде зробити добра», — писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей же час він працює над книгами «Арабески», «Миргород» (1835 р.). Але після розгрому Кирило-Мефодіївського братства він остаточно пориває з педагогічною діяльністю.
 
Із другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М. Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.) Невдовзі після прем’єри п’єси М. Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.
 
1842 року з’являється друком знаменита роман-поема «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Це довели видані «Вибрані місця з листування з друзями» (1847 р.). 1848 р. письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.
 
Учитель української літератури.
Особливе місце в розвитку духовних засад українського національного руху, української культури належить, безумовно, Тарасові Шевченку. Проте у цей час в українській літературі постала ціла плеяда талановитих українських письменників: І. Котлярев- ський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш.
 
Значною популярністю користувався в Полтаві український театр, на сцені якого виступала аматорська група під керівництвом І. Котляревського. У 1819 р. тут поставили«Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника». Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником і режисером якого був батько Миколи Гоголя В. П. Гоголь-Яновський. Широкої слави зажили українські бандуристи, кобзарі та лірники.
 
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Історичний тренінг
1. Очільником якого театру був Іван Котляревський?
2. Установіть відповідність між авторами та їхніми творами.
  • А Іван Котляревський;
  • Б Пантелеймон Куліш;
  • В Тарас Шевченко;
  • Г Микола Гоголь.
1) «Енеїда», «Москаль-чарівник»;
2) «Назар Стодоля», «Сотник», «Титарівна», «Наймичка»;
3) «Тарас Бульба», «Вій», «Пропала грамота», «Травнева ніч, або Утоплена»;
4) «Чорна рада», «Орися».
Відповідь: А 1, Б 4, В 2, Г 3.
 
3. Якого року побачило світ перше видання збірки поезії Тараса Шевченка «Кобзар»?
  • А 1836 р.;
  • Б 1840 р.;
  • В 1848 р.;
  • Г 1861 р.
4. Про якого діяча йдеться в уривку з історичного джерела?
«Замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії … писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. З його віршами в Малоросії могли виникати та укорінятися думки про можливість існування України як окремої держави. … за підбурливий дух і зухвалість призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус».
  • А В. Каразіна;
  • Б І. Котляревського;
  • В Т. Шевченка;
  • Г Г. Сковороду.
5. Укажіть портрет діяча, який був автором першого українського історичного роману.
 
6. Установіть послідовність подій.
  • А Вихід у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського;
  • Б видання збірки поезій «Кобзар» Тараса Шевченка;
  • В вихід у світ альманаху «Русалка Дністрова»;
  • Г час появи першого українського історичного роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша.
Відповідь: А, В, Б, Г.
 
VІ. ПІДСУМОК УРОКУ
Метод закінчених речень
1. На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було…
2. Ця інформація дає можливість нам…
 
VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Закінчити складання таблиці.
3. Скласти на вибір історичний портрет:
Т. Шевченка, І. Котляревського. П. Куліша чи М. Гоголя.
 
Використані джерела
1. Історія України, підруч. для 9 класу / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. — Х. : Ранок, 2017.
2. Історія української культури : у 5-ти томах. — Т. 4. Кн. 1. — К. : Наукова думка, 2008.
3. Історія української культури / за ред. І. Крип’якевича. — К., 1994.
4. Федченко П. Куліш Пантелеймон // Українська література у портретах і довідках. Давня література — література ХІХ ст. — К. : Либідь, 2000.
5. https://teachua.com › Укр. літ.
6. www.myshared.ru/slide/1038887/
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів