Розвиток компетентностей — вимога сьогодення
Читати відгуки
О. І. Мальована, заступник директора з навчально-виховної роботи Прилуцької ЗОШ № 2, Чернігівська обл.
Методологічним підґрунтям розбудови української школи сьогодні є компетентнісна освіта. У Концепції загальної середньої освіти зазначено, що стрижнем освіти ХХІ століття має стати розвивальна, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, здатна до самоосвіти й саморозвитку, що уміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання й уміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.
Саме тому завданням сучасної школи є підвести школяра до активної позиції в навчальній діяльності, навчити його виявляти самостійність у навчанні, пізнавальний інтерес, адже самостійність пов’язана з ініціативою, з пошуком різноманітних шляхів вирішення навчально-пізнавальних завдань без участі й допомоги сторонніх. Саме розуміння школярем своїх можливостей відбувається через активне залучення у самостійну творчу діяльність. Це дозволяє йому висувати перед собою нові вимоги, здійснювати саморегуляцію.
На всіх етапах розвитку школи вчитель був центральною фігурою педагогічного процесу. І це закономірно. Навчати — означає керувати процесом учіння. Учитель ставить конкретну мету та забезпечує її реалізацію. Але було б помилково розглядати учня лише як об’єкт педагогічного впливу. Чи не найголовніше в освітньому процесі — розумно використати можливості школярів, зацікавити роботою, щоб мета, яку ставить учитель перед класом, була мотивом їхньої пізнавальної діяльності, потребою. Самостійність, як і самоствердження та самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, неможливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної й вольової сфери. «Як мускули стають безсилими, кволими без праці й вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків», — писав В. О. Сухомлинський. «Результатом навчання, — зазначає О. Садовнікова, — має стати не засвоєння знань, умінь і навичок, а формування основних компетентностей, які забезпечують успіх практичної діяльності».
Не можна не погодитись із думкою А. Фасолі про те, що особливу увагу слід звертати на взаємозв’язок діяльності вчителя й учнів з метою формування та розвитку міжособистісних відносин, що сприяють становленню самостійної позиції учня й водночас збагачують діяльність учителя. Основним завданням педагога має бути використання навчальних технологій, які б викликали в учнів стан дефіциту знань, бажання самостійно розібратися в тому, про що вони ще не знають.
Досвід роботи переконує, що більшість учнів мають бажання проникати в творчий процес пошуку знань, якщо зусилля спрямовані на їх самореалізацію, оскільки саме в ній виявляються власні, а відтак завжди оригінальні особливості. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, з огляду на власні можливості, ставитиме перед собою завдання самовдосконалення та саморозвитку, що буде запорукою успіху в різних сферах діяльності.
Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямування освітнього процесу на формування та розвиток ключових компетенцій особистості.
ЗМІСТ ПОНЯТТЯ
Питання формування компетентностей висвітлене у Концепції загальної середньої освіти — 12-річна школа, концепціях мовної та літературної освіти, державних стандартах базової та повної загальної середньої освіти, нових програмах.
У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти (затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1392) подано тлумачення трьох понять: «компетентність», «ключова компетентність», «компетентнісний підхід».
Упродовж останніх десятиліть у дидактичній літературі широко використовують терміни «компетентність» і «компетенція».
Слово «компетентність» — латинського походження, означає «належний, здібний». Це певна кількість знань учня, що дозволяє йому робити висновки про будь-що, виражати переконливу особисту думку, діяти адекватно в різних ситуаціях. На сьогодні визначення поняття компетентності є полемічним. Однозначного розуміння немає.
Компетентний — означає обізнаний у певній галузі, зокрема, в самоосвітній діяльності; той, що має право за своїми знаннями чи повноваженнями робити або вирішувати будь-які питання, говорити про щось.
Компетенція — це сукупність певних повноважень, коло питань, із яких особа має знання та досвід.
Із урахуванням світової практики і потреб розвитку української школи у вітчизняній педагогіці визнано три види компетентностей, які характеризують результати навчання на засадах компетентнісного підходу: ключові, загальнопредметні й предметні.
Ключові компетентності (надпредметні, міжпредметні)
Навчальна — уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусиль до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом життя, підвищувати професійний рівень.
Здоров’язберігальна — здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я — своє й інших людей (пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах).
Соціальна — здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти
та реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації залежно від обставин; підтримувати взаємини (пов’язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; опановувати етику громадянських відносин, навички соціальної активності, функціональної грамотності, уміння організовувати власну трудову та підприємницьку діяльності, оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці).
Загальнокультурна — спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, використовувати їх; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці за умов культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей (передбачає опанування спілкування
у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур).
Компетентність ІКТ (інформаційна) — умін ня використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, для пошуку, опрацювання та систематизації, зберігання й передання інформації, оперувати технологіями і знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства (передбачає опанування нових інформаційних технологій, умінь добирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її, використовувати джерела інформації для власного розвитку).
Громадянська — здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів.
Підприємницька — здатність співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими та природними ресурсами, інтересами інших людей і суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; приймати економічно обґрунтовані рішення.
Загальнопредметні компетентності
Предметні компетентності — сукупність знань, умінь і характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій із метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.
Мовна компетенція — це засвоєння й усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці й адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови.
Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й правильно використовувати мову на практиці (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), послуговуватися при цьому як мовними, так і позамовними (міміка, жести, рухи), інтонаційними засобами виразності мовлення.
Мовленнєва компетенція має такі змістові характеристики.
- Лексична компетенція — це запас слів у межах певного вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, правильне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.
- Фонетична компетенція — правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголос; добре розвинений фонематичний слух, що дає змогу диференціювати фонеми; опанування інтонаційних засобів виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).
- Граматична компетенція — усвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами та нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм.
- Діамонологічна компетенція — розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання та звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.
- Комунікативна компетенція — комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.
- Функціональна компетенція — використання в спілкуванні усного мовлення і письмових текстів зі спеціальною функціональною метою; уміння спілкуватися.
- Стилістична компетенція — уміння стилістично забарвлювати мовлення; аналізувати мовний матеріал; створювати власні висловлювання різних типів і жанрів; удосконалювати текст, посилювати в ньому певну стилістичну рису, що сприяє виразності мовлення.
- Риторична компетенція — уміння будувати доцільне, змістовне, виразне висловлювання.
- Інтелектуальна компетенція: передбачає здатність учнів працювати з різноманітною інформацією, уміння застосовувати здобуті знання в нестандартних ситуаціях; опановувати прийоми самосійного здобуття нових знань, високий рівень розвитку пізнавальних процесів, уміння працювати за умов пошуку, дослідження.
- Креативна компетенція — здатність до розв’язання будь-якого навчального завдання творчо, бажання й уміння діяти оригінально, передбачаючи новизну.
ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Видатний педагог і літературознавець Б. Степанишин писав, що творчість учителя-словесника треба розуміти не як суцільні методичні новації, а як постійне прагнення уникати трафарету, одноманітності, що вбиває дитячий інтерес. Учитись легко, коли цікаво. Тому вчителеві потрібно постійно працювати над тим, щоб виклад матеріалу був доступним, а урок — змістовним, цікавим, із необхідним дидактичним матеріалом, використанням інтерактивних технологій.
Важливою умовою навчання та першим кроком до формування компетентностей є внутрішня мотивація (самомотивація). Більшість учнів мають бажання проникати у творчий процес пошуку
знань, якщо зусилля спрямовані на їхню самореалізацію, оскільки саме в ній виявляються власні оригінальні особливості. У діяльності, в якій учні відкривають можливість виявити себе, вони так чи інакше здійснюють акт творчості. При цьому вони ще мають виявити волю, уміння долати труднощі в навчанні; використовувати опановані знання для здобуття нових; самостійність розумової праці; усвідомлення цілей діяльності.
Під час планування роботи на уроці на мотиваційному етапі, а також актуалізації суб’єктного досвіду й опорних знань учитель добирає завдання для з’ясування емоційної готовності учнів до уроку та визначення завдань із теми, що вивчається. Уже від перших хвилин уроку учні розповідають про настрій, з яким прийшли на урок, за допомогою продуманих запитань учителя залучаються до висловлення самостійних суджень про матеріал, який буде розглядатись, зокрема, щодо важливості знань із теми на конкретному уроці й узагалі в житті.
З’ясування емоційної готовності учнів до уроку можна здійснити за допомогою таких прийомів:
- словесний настрій: описати свій настрій кількома прикметниками чи за допомогою кількох дієслів;
- обмін побажаннями (у парах) — усний і письмовий;
- мімічне відображення настрою;
- метод «Незакінчене речення»: «Сьогодні я вірю в те, що...», «Я хочу, щоб урок був...»;
- кольоровий настрій;
- обмін компліментами;
- висловлення суджень: «Я прийшов до школи, щоб...», «У школі мені…».
Важливо створювати сприятливу психологічну атмосферу, взаємовідносини між учителем і учнями будувати на засадах співробітництва, довіри, взаємної поваги, оберігати право учня на самостійний вибір, на помилку, на почуття власної гідності.
Шляхи актуалізації суб’єктного досвіду учнів на уроках розвитку мовлення під час написання творчої роботи є, наприклад, такі:
- висловити свою думку: «Я люблю писати твори, тому що...»; «Кохання для мене — це...»; «У моєму розумінні патріот — це...»; «Про що може йтися у статті, яка має назву...»; «Я люблю працювати в групі, тому що...»;
- бесіда: «Чи любите ви казки? А чому люди взагалі люблять казки? Чи хотілося б вам побувати в казці? А створити власну казку?».
Успіх уроку, загальний успіх неможливі без чітко визначених цілей. Більше того, без окреслення їх не можна забезпечити якісного контролю за освітнім процесом. Для самостійного вибору навчальних цілей учневі необхідно уявити цілісний образ навчальної теми: сенс, потрібність, особливості, найцікавіші запитання тощо. На цій підставі створюють загальне уявлення про тему, визначають її важливість і бажані результати, тобто цілі.
Зокрема, під час вивчення у 8-му класі теми «Речення» учитель разом із учнями окреслює коло проблем, які вони розв’язуватимуть упродовж вивчення теми, знайомляться з цілями розділу
«Словосполучення і речення. Головні та другорядні члени речення», поданими в підручнику, вибирають із переліку ті, що стосуються конкретного уроку, приміром:
Знатимемо:
- відмінність між словосполученням і реченням;
- види речень за будовою, метою висловлювання й емоційним забарвленням.
Вмітимемо:
- визначати ознаки речення;
- розрізняти головні та другорядні члени;
- будувати й інтонувати речення різних видів;
- правильно ставити розділові знаки, обґрунтовувати їх використання за допомогою правил;
- визначати роль речень у мовленні.
Налаштуванню на активну діяльність учнів на уроці сприяє використання епіграфа:
- «У школі діти не готуються до життя, вони живуть» А. Франс.
- У кого немає мети, той не знаходить радості ні в якому занятті» Г. Лессінг.
- «Уся діяльність інтелекту спрямована на перетворення дива на щось таке, що піддається осмисленню» А. Ейнштейн.
- «Перед людиною три шляхи до пізнання: шлях мислення — найбільш благородний, шлях наслідування — найбільш легкий і шлях особистого досвіду — найскладніший» Конфуцій.
- «Умій не тільки дивитися, а й бачити» К. Ушинський.
Визначальною ознакою компетентнісного підходу до уроку є роль учня, який є головною дійовою особою. Учитель є наставником, який співпрацює, допомагає, спрямовує зусилля школяра, дбає не лише тільки про предметні знання, уміння й навички, але й про те, щоб учень під час опрацювання навчального матеріалу відкрив щось нове в собі, знайшов особистісний сенс у тому, що вивчає.
Чимало залежить від особливостей застосування методів і прийомів навчання залежно від конкретних умов. Необхідно об’єктивно поєднувати їх (традиційні й інтерактивні). Звертаючись до них, учитель створює умови для вправляння «бути особистістю»: виробляти уміння говорити, слухати, обмінюватися думками, враженнями, ставити запитання, шукати на них відповіді, шляхи розв’язання проблеми тощо.
Постановка запитань — найпростіший, але дуже важливий прийом, який використовують із різною метою: ставлять запитання класові, а учні самостійно пишуть відповідь, яку потім обговорюють у парах, або класові подають узгоджений варіант.
І психологи, і учні відзначають, що їм цікаво ставити запитання, значно цікавіше відповідати на запитання однокласників, аніж учителя. Можна запропонувати уважно прочитати теоретичний матеріал підручника та за визначений час (3–5 хвилин) скласти запитання до теми (указати максимально можливу кількість), по черзі поставити їх учням класу.
Треба спонукати дітей ставити запитання й собі: «Що дало мені вивчення цієї теми?», «Чи все з теми я зрозумів?», «Що на уроці було для мене найлегшим?», «Що давалося зі складнощами?», «Чи зможу самостійно виконати вправу вдома?», «Чи знаю я, де знайти матеріал теми?».
Ефективною є технологія «Незакінчене речення», яка дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення думок, власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає учням змогу долати стереотипи, вільно висловлюватись щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо чи, навпаки, широко формулювати думку.
Незакінчене речення може бути усним і письмовим. Під час вивчення теми «Загальне уявлення про ситуацію спілкування», 6-й клас, учні отримують заповнити пропуски в тексті із застосуванням цієї технології:
- Спілкування — це...
- Воно є важливим для людини, оскільки...
- Якщо я навчуся ефективно спілкуватись, я зможу...
- У спілкуванні я вже вмію...
- Потребує вдосконалення...
- Я пишаюся собою, тому що…
- Із тобою захочуть спілкуватися, якщо ти… тощо.
На різних етапах уроку слід практикувати метод дискусії як важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, що значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички висловлювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Проведення дискусії можна розпочати із постановки проблемного питання, тобто такого, на яке немає однозначної відповіді. Вибір теми є важливою віхою під час підготовки дискусії. Бажано, щоб її було сформульовано проблемно, наприклад:
- У чому сенс людського життя?
- Доведіть, із урахуванням синтаксичних функцій, що подані слова можуть виступати різними частинами мови: біг, тепло, коло, край, батьків, ніж.
У ході дискусії слід залучати учнів до виправляння помилок чи неточностей у висловлюваннях однокласників, а також спонукати до аргументування тверджень, наведення доказів і фактів для підтвердження думки. Важливу роль відіграє стимулювання навчання в дискусії серією запитань на зразок: «Чому?», «Що було б, якби...» тощо.
Роботу над навчанням учнів дискутувати необхідно починати з методу ПРЕС. Його використовують під час обговорення дискусійних питань і у разі проведення вправ, у яких потрібно зайняти та чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюють, із дотриманням такої схеми: а) «Я вважаю, що...»; б) «Тому що...»; в) «Наприклад...»; г) «Отже...» або «Таким чином...» (узагальнення).
Метод навчає учнів виробляти та формулювати аргументи, висловлювати думки із дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.
Наприклад: твір на морально-етичну тему «У чому полягає сила любові» (11-й клас).
- Я вважаю, що не існує людини, яка б не бажала, щоб її любили.
- Тому що, коли ми відчуваємо любов до себе, то розуміємо, що нас цінують, що ми потрібні іншим.
- Наприклад, герой казки «Сандалі Жозе» бразильського письменника Пауло Коельо любові не знав, але не став злим і зробив гідний вчинок, пошкодувавши нещасного хлопчика. І сталося диво. Сила любові змінила людей, які оточували Жозе.
- Отже, не існує жодної людини, якій не потрібна любов. Кожен хоче, щоб у нього були найдорожчі люди, яким він потрібен, із якими можна поділитися своєю радістю й отримати підтримку тоді, коли буде важко.
Технологію «Робота в парах, у групах» використовують для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. Учні вчаться слухати одне одного, спільно працювати, виробляти спільне рішення, формують уміння само- та взаєморефлексії, самота взаємооцінювання. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, умінню висловлюватись, критичного мислення, уміння переконувати та вести дискусію. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання.
Під час роботи у парах учні швидко виконують вправи, які за інших умов потребують чималого витрачання часу, а саме:
- обговорюють і виконують завдання. Під час роботи в парах прочитайте подані прислівники, звертаючи увагу на їх написання; виберіть вісім слів із поданих і продиктуйте їх однокласнику (однокласниці); перевірте, чи правильно написано слова;
- аналізують разом проблему. Під час роботи в парах складіть словниковий диктант із шести слів із вивченими орфограмами; продиктуйте їх однокласнику (однокласниці); перевірте, чи правильно написано слова;
- висловлюють свою думку. Уявіть ситуацію: ви з однокласником повертаєтеся з екскурсії, під час якої оглянули пам’ятку історії й культури; складіть і розіграйте за особами діалог, у якому висловіть враження від огляду пам’ятки.
- розробляють питання до вчителя або до учнів;
- оцінюють себе чи одне одного. Дайте відповіді на запитання й оцініть себе;
- складають діалог. Уявіть, що ваш знайомий поцікавився, яку тему з української мови ви вивчаєте. Ви відповідаєте: «Вимоги до мовлення». А він запитує, яка вимога, на вашу думку, є основною. Складіть і розіграйте за особами на підставі цієї ситуації діалог (6–10 реплік).
Проектна діяльність — перспективна складова освітнього процесу, оскільки створює умови для творчого саморозвитку та самореалізації, формує різні необхідні життєві компетенції, орієнтує на самостійну дослідницьку діяльність учнів — індивідуальну, парну, групову. Ефективним є складання опорних схем, таблиць. Обов’язковим етапом роботи над проектом є створення комп’ютерної презентації.
Наприклад, можна об’єднатися у групи й обрати для виконання одне із запропонованих завдань, підготуватися до захисту свого проекту перед аудиторією:
- група. Дослідіть, які форми звертань і з якою метою використано в поезіях Т. Шевченка.
- група. Підготуйте ескізи вітальних листівок із різноманітними формами звертань.
- група. Доберіть форми звертань до осіб, у яких беруть інтерв’ю, з огляду на їхній вік і професію. Інсценізуйте фрагменти кількох інтерв’ю з особами різного віку та професій.
Творчість — це здатність людини до здивування та пізнання, уміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, вміння відкривати нове, а також глибоке розуміння власного досвіду. Отже, важливо пропонувати учням дидактичний матеріал під такими рубриками: «Будь дослідником», «Для допитливих», «Відгадай», «Хто більше», «Збагати свій лексикон» тощо. Доцільно використовувати завдання на створення творчого продукту мовними засобами: написати твір, п’ятихвилинне есе.
П’ятихвилинне есе. На уроці я познайомився з поняттями: вставні слова, словосполучення, речення. Цікавою виявилася інформація про групи вставних слів і словосполучень за значенням. Зрозумів визначення про вставні слова й зможу його вивчити, але маю зізнатися, що не можу чітко пояснити особливості виділення вставних слів і словосполучень розділовими знаками. Мені необхідно краще вивчити правила до наступного уроку.
Саме шкільний урок надає учням можливості для розвитку навичок відбору й оцінювання висновків із отриманої інформації. Серед форм навчання, які можуть розвинути подібні навички, є дидактична гра. Вона дозволяє зробити більш динамічним і цікавим процес сприйняття термінів і понять, виключає небажане заучування, активізує, допомагає зосередити увагу. Слід виділити позитивну роль кросворду, який допомагає у перевірці знань, тренуванні пам’яті, розширенні словникового запасу, вимагає уміння розраховувати, передбачати, аналізувати, робити висновки.
Вікторина — ігрова форма проведення уроку — змагання учнів у відповідях на запропоновані запитання, які добирають так, щоб тему, яка вивчається, подати в зацікавлено-пізнавальному
плані. Учні можуть бути об’єднані в команди або виступати індивідуально.
Ефективним засобом формування комунікативної компетентності є ситуативні завдання, які використовують у певній послідовності з урахуванням теми, змісту, етапу уроку, підготовленості класу. Наприклад, на уроці з теми «Усна відповідь на лінгвістичну тему» можна запропонувати учням таку ситуацію: «Уявіть, що ваші батьки зацікавилися, для чого вам вивчати звертання. Дайте усну відповідь на поставлене запитання»; «Уявіть себе лектором. Складіть і запишіть план виступу перед аудиторією на тему «Відокремлені обставини». Доберіть відповідні приклади речень до кожного пункту плану».
Нестандартне завдання — це фантазія вчителя. Інколи за цим терміном прихована звичайнісінька вправа, просто по-новому названа, це неординарний підхід, цікавий текст, ігрова ситуація.
«Лінгвістичний футбол». Учитель «забиває гол», називаючи слово на вивчене правило. Учень має не пропустити «м’яч», тобто підібрати таке слово, де б сумнівна орфограма перевірялася, наприклад: весна´ — ве´сни; село´ — се´ла.
Дубль-диктант. Учитель диктує слова з орфограмами, а учні повинні одразу ж дублювати їх, тобто записувати слова на те саме правило. Наприклад: духмяний — тьмяний, змагання — навчання, зілля — насіння.
Вправи із ключем. Кросвордний диктант. Диктується не саме слово, а його тлумачення. Учні записують відповідь у колонку, підкреслюючи другу від початку букву. Наприклад:
1. Виконавець ролей в театрі чи кіно. (Актор.)
2. Те, з чим ходять у гості. (Подарунок.)
3. Те саме, що галстук. (Краватка.)
4. Офіційне відвідування кого-небудь. (Візит.)
5. Той, хто має ґрунтовні знання. (Знавець.)
6. Неяскравий, без блиску колір. (Тьмяний.)
Ключ: корінь.
Диктант-приклад — це перевірка того, як учні орієнтуються в матеріалі, уміють підтвердити теоретичні положення прикладом. Можна обмежитись читанням правила, яке слід продемонструвати прикладом.
Наприклад, «До іменників ІІІ відміни належать такі слова…» (ніч, піч, мати, любов).
Диктант «Сито». Учитель читає слова, а учням пропонує записувати лише ті, які відповідають темі, що вивчається. Наприклад, виписати лише ті іменники, у яких в орудному відмінку відбувається подвоєння: радість, скатерть, мідь, любов, велич, даль, щирість, щедрість, молодь, сіль.
Логічно-слуховий диктант. Наприклад, дописати прикметники до іменників: урок — місто — море — льон — учитель — ...
Перетвори текст у підручнику на схему. Це переведення словесного тексту на мову графічних зображень, моделями яких можуть бути схеми, таблиці, малюнки, графіки.
Гімнастика для розуму. Двоє учнів складають питання з теми та задають одне одному, а вчитель відзначає швидкість і правильність знаходження та відтворення учнями вивченого матеріалу.
Логічний ланцюжок. Учитель називає початок логічного ланцюжка, а учні продовжують усно чи письмово. Наприклад, звертання — поширені та не поширені — риторичні — місце в реченні — тощо.
Сенкан. Наприклад:
Мова.
Милозвучна, солов’їна.
Дзвенить, милує, навчає.
Мова — засіб спілкування й пізнання.
Чудесний дар.
Гра «Я — редактор». Відредагувати: приймати участь, сміятися над ним, перевірити по словнику, дякувати маму, вибачте мене.
Варіанти завдань для роботи з текстами:
навчальні диктанти: словниковий, пояснювальний, міні-диктант, диктант-завдання, самодиктант, диктант із додатковим завданням, вибірковий, розподільний;
стилістичний практикум (визначити стиль, засоби милозвучності);
орфографічний практикум (хвилинка);
пунктуаційний практикум (хвилинка);
дискусія з порушених у лексичному матеріалі проблем;
визначення жанру тексту, висловлення своєї думки з приводу прочитаного;
мовознавче дослідження;
словникова робота, добір синонімів, антонімів;
хвилинка мудрих думок (які з прислів’їв, приказок найкраще відбивають думку тексту);
інтелектуальна розминка (відгадай загадку, виконай завдання);
вибіркове, коментоване письмо;
кодоване письмо (виписати номери речень із певним граматичним завданням);
синтаксичний розбір речень;
морфологічний розбір виділених слів (фонетичний, словотвірний, морфемний);
визначення частиномовної приналежності слів у реченні;
добір прикладів із тексту, які ілюстрували б певне мовне явище (наприклад, правопис префіксів);
відпрацювання правил чергування у – в, і – й;
виділення словосполучень із речень, їх аналіз;
удосконалення знань про текст, визначення його будови, засобів зв’язку речень у тексті, ключових слів, добір заголовка, стилістичної ролі частин мови, типу мовлення;
продовження поданої розповіді (із певним граматичним завданням).
Серед основних завдань школи на сьогодні є формування в учнів інформаційної компетентності, що передбачає розвиток умінь учнів самостійно шукати нову інформацію з різних джерел; залучення школярів до використання комп’ютера, мережі інтернет як потужного інструмента здобуття й обробляння інформації, удосконалення умінь використовувати додаткову літературу, здійснювати опис, пояснення, відтворення інформації, сприйнятої з паперових та електронних носіїв; ущільнювати й розгортати інформацію залежно від мети діяльності.
Наприклад, учні отримують домашні завдання знайти на відповідних сайтах статті на задану тему; користуючись електронним варіантом морфемного словника, з’ясувати будову слів; зробити лінгвістичне повідомлення на підставі кількох джерел тощо.
Рефлексійний етап (підбиття підсумків уроку) може містити, наприклад, такі запитання:
- Чи досягли ми мети нашого уроку?
- Яке завдання виконувати було найцікавіше? А найскладніше?
- Хто на уроці був найактивнішим і заслуговує оцінки…?
Прийом «Незакінчене речення»:
- Вважаю, що тему… потрібно вивчати, тому що…
-
Я маю такі знання з теми:
а) я успішно засвоїв (-ла) цю тему;
б) тема складна, потребує додаткових занять;
в) я не зрозумів (-ла) такого питання… - На сьогоднішньому уроці для мене найбільш важливим відкриттям було…
- Ця інформація допоможе нам зробити висновок про те, що…
- Цю тему потрібно вивчати для того, щоб…
- Тему уроку я застосую в таких випадках…
Отже, шляхи формування успішної особистості: розкриття інтересів учнів і прищеплення потреби в успіху; становлення стійкого інтересу до навчання; формування особистої відповідальності за рівень знань і самоосвітньої діяльності; участь учнів у визначенні цілей уроку; застосування активних та інтерактивних технологій навчання, ІКТ; формування системи знань, отриманих у результаті активного сприймання й умінь використовувати знання та особистий досвід у життєвих ситуаціях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. ред. В. Т. Бусел. — К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. — 1440 с.
2. Голуб Н. Методичні рекомендації щодо навчання української мови в умовах компетентнісного підходу / Н. Голуб // Дивослово. — 2013. — № 9.
3. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі : метод. посіб. для вчит. / Б. Степанишин. — К. : Проза, 1995. — 256 c.
4. Фасоля А. Інтерактивне навчання на уроках української літератури у 5–7 класах: системність і систематичність / А. Фасоля // УМЛШ. — 2006. — № 5. — С. 20–24.
5. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/
6. Куликовський С. Генеза поняття «компетентність» у європейській та українській педагогічній науці [Електронний ресурс] / С. Куликовський. — Режим доступу: http://ddpu.drohobych.net
7. Куропятник І. Проект «Формування ключових компетентностей учнів на уроках української мови і літератури» [Електронний ресурс] / І. Куропятник. — Режим доступу: http://kuropyatnik.blogspot.com/
Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?
Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!
Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/
