Роковини Чорнобилю
В. М. Іванисенко, учитель Новопавлівської СЗШ № 2 І–ІІІ ступенів Межівського району, Дніпропетровська обл.
Сценарій виховного заходу
Не можна ні про що мовчати,Горить тривогою чоло.Ці вірші, роздуми і факти —Це все було, було, було…
Птахи складають гімн весні,Всміхаються до сонця квіти,А пам’ять лине в моторошні дні,Гудуть жорстокі дзвони квітня.
Ти відомий сьогодні кожному —Не ім’ям своїм, а бідою.Тою вулицею порожньоюПонад Прип’ятською водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!У якому ти жив сторіччі?Запеклись перестиглі ягоди,Наче кров на твоєму обличчі.
Чорних дат у людства є немало.Кожна з них — це міна під прогрес.Найстрашніше, що усіх спіткало, —Вибух на Чорнобильській АЕС.
26 квітня… В ніч забуттяЙде страшне створіння — атомне дитя.Суть його безкровна і зіниць нема,І уста безкровна, і душа німа.
Так, земля заводниласьІ стала страшна, ніби атом.Ви не знали про це,Молоді оборонці життя.Кожен з вас до кінцяЗалишався і в смерті солдатом,І про власну хоробрістьНе знали ви ще до пуття.
Тільки б смерть зупинить туПідступну. Що атом зветься,Де живе все згораєНа її непомітному тлі.Ви плечем до плеча пов’язалисьІ серцем до серця,Ідучи в вогоньЛиш заради життя на землі.
Ви — безумство хоробрих —Все назавжди зріднили собою:Землю сущу і лютий вогонь,І відвагу людську.Нам лишається пам’ять,Що світить життям і любов’ю,Тим високим життям,Що дається лиш раз на віку.
А трагедія кожну мить наростала,Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.І, немов з Хіросіми, з безодні повстала,Перед людством відкривши свою таїну.
Зойкнула Земля чаїним криком:— Сину, вбережи і захисти! —Вийшла мати із іконним ликом:— Йди синочку. Хто ж, коли не ти! —Спалахнуло небо, впало крижнем:— Сину, вбережи і захисти! —Вийшла жінка з немовлятком ніжним:— Йди, коханий. Хто ж коли не ти?…І уже ні сина, ані мужа.Лиш розверсті зоряні поля…Та пліч-о-пліч стали біль і мужність,Дух і воля, небо і земля.
Жорстока ноче, о, яка ти довга!В тобі, як крик і мука, вість одна…Ті, що пішли в вогонь, ввійшли у стогін,У душу, болем зчорнену до дна.
І, може, стали ми від болю ближчі,Четвертий блок заповнив думи вщерть…Як відродить землі ясне обличчя,Коли нічим не зупинити смерть?
Палаюча безодня ночі,Нема ні впину, ні кінця.А ранок ще страждань доточить,Ще сколихне людські серця.
Ще день, мов поклик розів’єтьсяУ небі, в обріях земних.І пам’ять зболеного серцяНазве і мертвих, і живих.
Живі і мертві… всі відважніВітчизни-матері сини.Людське життя, мов цвіт черешні,Осипалось… не з їх вини.
Нам горе люте миром перебути,Нам поховати зло в бетон і бронь.І не забути, доки світ і люди,Синів землі, що відвели вогонь.
Рахунок буде — 904.Всіх поіменно — у незабуття…І буде суд, який поверне віру,Та не поверне молоді життя…
А думка людська пам’ятатиме вас,А пам’ять людська повертатиме вас,Безумство хоробрих — де вічність і мить,Де згасли для вас і життя, і блакить,Де зір ваш затьмарить скорбота земна.Де нам, як набат, імена, імена…
Життя бере нас знов на пробу.Біль — як розпалений свинець.Пряма дорога на ЧорнобильДвигтить неспокоєм сердець.Угорі брат спішить до братаІ ділиться усім, що є.Ми віримо: шалений атомБратерства міці не проб’є.Ні, сила переборе силу —Надію тулимо до скронь…Та як утішить матір сиву,Чий син пішов у той вогонь?
Хлопчики мужні, синочки, воїни честі!Ваша смерть відмінила тисячі, може, смертей.Ви вступили в огонь і стояли, як ті, що у БрестіВ чорні дні Вітчизняної… Нині ваш красний день!
На цвинтарі. Могильна брила.На ній коротке: «От і все…».Невже усе взяла могила,І згадку снігом занесе?Завіса впала… Крапка драми.Спинився час у смутку ям…Чи хто пройде його стежками,Повториться його ім’ям?Утвердиться в живій турботіЙого надій і сподівань?Стою, німію у скорботіПід тягарем оцих питань.Ведучий. За межу, позначену страшним ім’ям «зона»,було виселено 135 тисяч чоловік.
Сльози загуслі на вітрі не сушаться —З болем зрослися вони.Ми перед мертвими, ми перед сущимиНосимо камінь вини.Дивляться в очі, як вогники в темені,Душу тривожать завждиДіти Чорнобиля, діти ЧорнобиляДіти людської біди.Дати трагедії спускаються сходамиВниз до скорботних могил.Хто нам пробачить за те, що виводилиДіток на атомний пил?Хай же болять тобі, хай же болять мені,Вічні лишивши сліди,Діти Чорнобиля, діти Чорнобиля,Діти людської біди.
Прилетіли птиці навесні,Натомили у польоті крила.Знову чути щебет і пісні,І тривоги стримати не сила.Чи безпечні пущі і ліси,Чи немає для життя загрози?Слухаю пташині голоси,А на очі напливають сльози.
Латка лісу, вигоріла, бура.Мертве листя, висохла трава.А навколо грає зелень буйна,Дивом уціліла і жива.Чути птиць із непроглядних нетрів,Світить сонце з голубих небес.Грізна зона 30 кілометрівЗ центром на Чорнобильській АЕС.
Чорнобиль, Чорнобиль, трава полинова,Твій присмак гіркий нам душі пече.Чому саме в нас біда ця квітнева?Хто відповідь дасть на питання оце?
Земля батьків, укрита чорним пилом, —Це чорний біль, це горе нас усіх.Скорить хотіло, але не скорило,Убить хотіло, та не вбити їх.Отих людей, що ними пережитіУсякі біди і страхіття всі.Ще діти і онуки їхні будуть житиНа цій згорьованій, але своїй землі.
Жадання людства — зупинитиБезодні атомної смерч.Ми ж сівачі, ми — сонця діти —Спроможні зупинити смерть.Спинити вибухи, ракети,Роззброїти віки і дні,Щоб грізне ядерне жахіттяНе спалахнуло на світах.Щоб наша дума і дорогаЄднали глибину і ввись,Вола чорнобильська пересторога:— Людство зупинись!
Хай стане мир міцнішим у стократ,Хай над землею чисте небо буде.Чорнобиль — попередження, набат,Його уроків людство не забуде.

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?
Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!
Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/