Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

«Двигун» реформи освіти

В. М. Шульга, керівник фізичного виховання, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, Криворізький коледж економіки та управління державного вищого навчального закладу «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана»

Ми, педагоги, розуміємо необхідність реформування освітньої системи. Батьки наших учнів, а також наші методичні керівники теж розуміють, що реформи потрібні. Але «найцікавіше», що реформування триває постійно. Чому ж воно не має тих результатів, на які всі чекають? Ось на це питання я спробую дати відповідь у своїй статті. Так, це моя суб’єктивна думка, але я гадаю, що маючи понад 25 років педагогічного стажу, маю право на відверту думку із середини процесу, у якому задіяний безпосередньо.


Уявімо, що наша система освіти — це автівка із найсучаснішим кузовом, колесами, іншими деталями, навіть електронними приборами, але із застарілим і малопотужним паровим двигуном. Він ось-ось може вибухнути, бо не в змозі впоратися з навантаженням. Ось у цьому і є головна проблема реформи: вже понад 20 років ми навішуємо новації, можливо, і найкращі, але, на жаль, на той паровий двигун, що потребує, в першу чергу, навіть не ремонту, а заміни.
 
Для початку, якщо бути логічним, то слід замінити двигун. Але що саме в нашому випадку є «двигуном»? У системі освіти — це те «державне замовлення» (державні стандарти), що
МОН хоче отримати на «виході» з початкової, базової та середньої (профільної) школи.
 
Якщо ж говорити про вищі навчальні заклади та університети, то рівень якості їхньої роботи залежить від бази, яку ми закладаємо ще в початковій школі. Але, на жаль, ми констатуємо факти «псевдореформування», коли замість реальних змін триває «навішування» новітніх додатків до «двигуна». Якщо з’являється щось раціональне, то потрапивши в цю систему, руйнується в сучасній реальності.
 
Нуж бо візьмемо за приклад сучасну реформу початкової школи.
Чи змінилися державні стандарти початкової школи? На жаль, на сьогодні це не державні стандарти (тобто мінімум знань, що дитина повинна мати після закінчення початкової школи),
а «тупо переписані» програми. Скажу більше, одного разу я запитував у заступника міністра на круглому столі, чи робив хто в міністерстві психологічний аналіз програм? То реально почув відповідь, що він не знає. Через певний час, в радіопередачі, заступник міністра сказав, що в МОНі відсутні спеціалісти, які б це могли зробити. Інакше кажучи: ми не маємо жодної навчальної програми, затвердженої МОНом, що враховувала б психологічні особливості дітей. Але ж на основі цих самих програм ми визначаємо той мінімум знань, що дитина повинна засвоїти!
 
Я поки що не бачив жодної дитини, яка засвоїла весь програмовий матеріал. І скільки б ми не говорили про компетентності, ми не можемо вийти за межі реальності. Дитина повинна закінчити початкову школу з набором знань, без яких вона не зможе якісно навчатися в базовій школі. Тому лише за чіткої визначеності державного стандарту ми можемо обрати програми відповідно до індивідуальних особливостей класу чи групи дітей.
 
Лише за чіткої визначеності державного стандарту ми можемо обрати програми відповідно до індивідуальних особливостей класу чи групи дітей. Бо програма не є і не має бути основоположною в освітній системі. Програма є лише інструментом надання дітям державного стандарту освіти і цілком реально зробити його значно більшим та якіснішим, але у жодному разі меншим від тієї потреби, що вимагає держава. 
 
А зараз виникає казус, що практично призводить до масового порушення закону: коли ми переводимо дітей до іншого рівня навчання, а дитина не засвоїла весь мінімум знань. Ми ж  реально розуміємо: діти не виконують держстандарт, але всіх їх переводимо. Таким чином, державний стандарт просто втрачає свою актуальність, а це, в свою чергу, спричиняє проблемні та системні порушення навчального процесу.
 
Система оцінювання якості знань — це взагалі пережиток минулого. Так, свого часу це був єдиний метод і можливо один з кращих. Учитель був і об’єктом знань, і суб’єктом оцінювання. Але час змінюється, діти отримують інформацію з різних джерел. Учитель на разі є лише учасником навчального процесу, але продовжує суб’єктивно оцінювати навчальні досягнення дитини, породжуючи таким чином у дитини бажання пристосовуватися до викладача. Зрештою ми маємо оцінки, що отримують у будь-який спосіб і не завжди чесно. Оцінки, що не є індикаторами реальної картини знань учня.
 
Ми не повинні оцінювати дітей з позиції поганіший чи кращий, ми маємо дати дитині розуміння — ми різні та необхідні суспільству всі без винятку. Я розумію, що і в учителів, і в учнів з батьками виникають перестороги щодо незалежного оцінювання, але це не страшно, коли державні стандарти будуть реальними, коли кожна дитина розумітиме те, що вивчає на уроках. Так, не всі все знатимуть, але для цього і потрібне незалежне оцінювання — виявляти реальні знання з подальшим аналізом та напрямом навчання дитини. Проблем багато, але МОН уперто не чує наших слів, уперто впроваджує новації замість зміни «двигуна», що потребує термінової заміни, без чекання 12 років. І коли нас запевняють у відсутності спеціалістів, то хочеться запитати: «Навіщо тоді інститути? Навіщо тоді сидять люди в МОНі, коли просять учителів писати за них програми?». А як не можете самі, то візьміть кращі стандарти світу. Скажу чесно, мені багато чого не зрозуміло, але без реальних змін, а не косметичних операцій, ми втрачаємо не просто освіту, але і державу.
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів