Передплатну кампанію на 2019 рік розпочато!

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Вандалізм — біла пляма в педагогіці й психології

К. Стрюк, директор Харківського радіотехнічного технікуму;

М. Пугач, кандидат технічних наук, викладач Харківського радіотехнічного технікуму

У кожного вченого існує власний стиль, своя «фірмова» особливість, яка вигідно вирізняє його серед інших науковців. Особливість доктора юридичних наук, професора, академіка Олександра Марковича Бандурки в тому, що він уміє чутливо бачити те, чого іншим ученим не видно, або вони не вміють чи не хочуть того бачити, хоча науковий підхід до цього невидимого може дати чимало користі людям. Таких власних наукових об’єктів у О. М. Бандурки багато, й одним із них являється вандалізм.


Слово «вандалізм» широко розповсюджене в  літературі та  повсякденній мові, а от у правовій мові й чинному законодавстві України, тим більше в педагогіці й у шкільній психології, майже не зустрічається. У відповідних енциклопедіях воно визначене як «безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей». Виникло від назви стародавніх німецьких племен — вандалів, які пограбували 455 року Рим і знищили численні пам’ятники античної культури.
 
За проявами вандалізму далеко ходити не потрібно. Його сліди видно повсюди — на вулицях, на транспорті, на кладовищах, у комунальному господарстві й де завгодно! Порізані сидіння в електропоїздах, вщент розтрощені поштові скриньки в під’їздах житлових будинків, розбиті й пропалені цигарками панелі ліфтів, похабні написи й малюнки на парканах і деяких стінах будівель, понівечені дачні садиби, які залишили на якийсь час без догляду, — це далеко не повний перелік сучасного типового вандалізму.
 
Вандалізм чималою мірою може фіксувати недобрі історичні процеси, які відбуваються наразі в країні. Згадаймо, як свого часу масово знищували святі храми, присадибні сади чи промислові плантації винограду. В роки незалежності України вандалізм «засяяв» новими барвами негідності й вийшов на новий виток злочинності. Розламані, розбиті, а точніше — розкрадені суспільні промислові будівлі (корівники, телятники, свинарники, конюшні тощо), технічне обладнання колишніх колгоспів, радгоспів, багатьох великих і малих заводів, нерідко кинуті напризволяще приміщення шкіл, клубів чи медичних закладів. Досить часто примітивні злочинці по-варварськи ставляться до місць захоронення воїнів Радянської Армії, УПА, згублених фашистами євреїв тощо. Про території на сході України, де нині йде гібридна війна, про вандалізм уже й говорити не доводиться.
 
Вандалізм — всесильний, різноплановий, різнобічний і багатовекторний. Він може виявити себе як у мінімальних локальних, так і в значних, навіть у вседержавних і всесвітніх масштабах. Це проблема — міжнародна й розпочинається вона з «не хитрих», на перший погляд, дещо жартівливих дій неповнолітніх. Скажімо, декілька хлоп’ят відчайдушно вдерлися через ними ж вибите вікно у тимчасово залишений без нагляду дачний будиночок, нічого собі не взяли, а лише «винахідливо і сміхотливо» поглумилися над тим, що в ньому було. А якими ж відчайдушними героями вони вважають себе після цього, вихваляючись при цьому одне перед одним!
 
Класична життєва істина стверджує, що всі ми родом з дитинства, а отже, зі школи. Отож, саме вона разом із сім’єю має робити все так, щоб юним зловмисникам-початківцям як сьогодні, так і завжди було зась до вандалізму! Але ж реально школа, середні спеціальні навчальні заклади та навіть і вузи «сором’язливо» перебувають осторонь цієї глобальної, з далекими недобрими її післядіями, соціальної проблеми. А це ж не просто жаль, а значно більше! Адже зіпсуття та знешкодження якогось майна чи «художня» творчість на парканах — не лише щось погане принесе багатьом людям сьогодні, не лише спосіб огидного діяння боягузів, але ще й початкова школа ґвалтівника, терориста, убивці-злочинця, одним словом того, хто незабаром може принести справжнє горе суспільству.
 
Як грамотно і кваліфіковано проводити у навчальних закладах роботу, щоб не допустити вандалізму, сьогодні ніхто не знає. Це ж не просто, скажімо, зробити впливове зауваження чи викликати до школи батьків хлопчини, який, хизуючись перед однокласниками, зламав маленьке деревце біля школи чи написав на столі, за яким сидить його особлива однокласниця, нецензурне словечко на її адресу. В разі необхідності подібне з дітьми теж, звісно, необхідно робити, але ось лише таким шляхом значних успіхів у профілактиці вандалізму, очевидно, не досягнеш. Як же це дійсно надійно й ефективно творити, щоб не допускати вандалізму цього, на жаль, учителя не вчили в педагогічному вузі. Цієї проблеми не торкаються ні в курсі педагогіки чи психології, не говорячи вже про інші предмети. Тож закономірно виявляється, що головна проблема з профілактики вандалізму для вчителя полягає в тому, що він знає про це гидке явище лише поверхово. Він лише добре розуміє, що вандалізм для су спільства в цілому, а особливо для дитини, яка цим займається, з усіх боків — це дуже і дуже погано. А от дати правильне визначення цього агресивного злого явища, його класифікацію, розповісти учням і його батькам про карно-правову оцінку й адміністративно-правову відповідальність при цьому тощо пересічний учитель не здатний. Лише інтуїтивно він розуміє спектр протидій і заходи попередження вандалізму. То як же тут бути занепокоєному вчителю? Звісно,
звернутися до спеціальної літератури та старанно її опрацювати. На щастя, така, щоправда, в єдиному варіанті є. Це спеціальний посібник О. М. Бандурки і О. Ф. Зеленського «Вандалізм» (1996 р.).
 
Уперше в Україні два вчених — юристи, які мають значний досвід практичної роботи в органах внутрішніх справ і проведення кримінологічних досліджень, — детально розбираються в змісті й мотивації вандалізму та пропонують деякі заходи протидії цьому соціальному злу, результати якого можуть бути особливо тяжкі. При цьому автори опрацювали й використали відповідні опубліковані праці з філософії, соціології, психології, а також інші спеціальні літературні джерела. Таким чином, їхні дослідження комплексні і не зациклюються на одній юридичній проблематиці. Це негативне соціальне явище в роботі розглянуто енциклопедично. В першому розділі «Вандалізм як протиправна агресивна поведінка» подано визначення вандалізму, розглянуто його класифікацію, пояснено карно-правову оцінку цього явища та визначено адміністративно-правову відповідальність за нього.
 
Досить суворий розділ 2 — «Кримінологічна характеристика вандалізму». Тут розглянуто зміст кримінологічної характеристики, рівень, структуру й динаміку злочину. Наголошено, що вандалізм має свою географію. Особливо болючий підрозділ «Латентність вандалізму», а це означає невідомість і нереєстрація його належним чином. Автори відзначають: «Розміри латентної злочинності величезні, і ніхто не може сказати, якою ж вона є насправді».
Страшний в усіх відношеннях гуртовий вандалізм, який детально розглянуто у підрозділі, який так і називається.
 
Основною причиною дій будь-якого злочинця є його психологічні негаразди. Тому в одному з ключових розділів книги, який називається «Психологія вандалізму», детально та різнопланово розглянуто психологію правопорушника. При цьому автори користуються як літературними, так й експериментальними даними.
 
Будь-яку дію людини обумовлює її мотивація. Це поняття особливо складне та різнопланове. У підрозділі «Мотивація вандалізму» автори знайомлять читача з мотивацією, мотивами, а також анатомією мотиву й особливостями мотивації вандалізму. Окремо розглянуто питання гіпотези Катарсису — очищувальної дії на людину мистецтва, зокрема трагедії. Автори висловлюють думку, що таке «очищення» чи «розрядка» дає не завжди однозначно позитивний результат. Підрозділ «Мотивація вандалізму» — особливо непростий, тому його вивчення потребує від читача особливої уваги.
 
У підрозділі «Характеристика деяких мотивів вандалізму» окремо почергово детально розглянуто такі види мотивації, як ворожа, інструментальна й негативна.
 
Те, що вандалізм був і є, знають усі, а от як його позбутися, повчає основний розділ — «Протидія вандалізму». У першому підрозділі автори підкреслюють, що потрібно не боротися з ним, а просто його не допускати: «Не боротися за чистоту, а просто підмітати вулиці». Необхідно мати на увазі криміногенні фактори вандалізму. Передусім слід тривіально розуміти, що людина — це «не якась річ серед бездушних речей», а жива, свідома особистість, пов’язана незліченною кількістю зв’язків із навколишнім світом.
 
Особливу роль у профілактиці вандалізму відіграє сімейне виховання. Але ж підліток контактує не лише з сім’єю, тому дуже важливий вплив на його криміногенний характер відіграє його мікро- і макросередовище. Останнє мається на рівні держави, в якій він народився і проживає, — Батьківщини. Роль спадковості неминуче відбивається у багатьох діях людини, в тому числі й у схильності до вандалізму, що це теж тут детально розглянуто.
 
Проблема протидії вандалізму — справа надзвичайно тонка, делікатна, особливо складна, а тому потребує неабияких зусиль усього суспільства, а не лише дій окремих особистостей, ідеться в підрозділі «Про деякі особливості детермінації вандалізму».
 
В особливо важливому підрозділі «Заходи попередження вандалізму» йдеться про проблеми нейтралізації підвищеної агресивності ліквідації й усунення умов, які сприяють вандалізму, та конкретно про попередження та ліквідацію конфлікту.
 
В останньому підрозділі «Про карну відповідальність за вандалізм» автори суворо попереджують, що потенційним зловмисникам, вандалам за всі злодіяння перед законом, а отже, перед людьми, доведеться суворо відповідати згідно з відповідними статтями Кримінального кодексу. Покарання злочинців за цими статтями прокоментовано й детально пояснено.
 
У висновках до цієї книги автори ще раз наголошують, що вандалізм — складне й багатоаспектне негативне соціальне явище. Його вивчення потребує спільних зусиль юристів, психологів, педагогів, соціологів і психіатрів. Вандалізм породжений багатьма чинниками й, очевидно, ще й споконвічним, притаманним людям несвідомим бажанням до руйнування та смерті. Але ж людина — істота розумна, тому їй необхідно приборкувати свої природні агресивні руйнівні потяги.
 
Тільки в цьому наше загальне спасіння. А для цього дуже важливо, щоб у нашій спільній домівці, назва якої — Україна, запанувала загальна суспільна злагода. Письменник Анатоль Франс доб ре сказав: «Коли люди перестануть перемагати одне одного, вони, можливо, навчаться перемагати себе». На думку Д. Мережковського, вандалізм — це, перш за все, кримінальне хамство.
 
Практичні висновки, подані наприкінці монографії, наголошують на необхідності усвідомлення справжньої небезпеки деструктивної поведінки, названої вандалізмом. Він особливо небезпечний у розколотому, нестабільному суспільстві, яке втратило свої духовні орієнтири. Вандалізм дуже небезпечний ще й тим, що створює хаос у країні, який, звісно, сприяє дестабілізації.
 
У моральному плані особистість таємного школяра-вандала ще більш огидна, ніж явного грабіжника чи іншого відкритого злочинця. Біда ще й в тому, що нічний цвинтарний мародер, хуліган, що кидає у вікна каміння тощо, нічим не ризикує, й це заохочує його до інших, ще більш підлих для суспільства дій. Необхідно його зупинити, поки ще не запізно для нього й нас усіх. Боротися з вандалізмом необхідно кваліфіковано, а не абияк і, звичайно, всім суспільством.
 
На першому плані в профілактиці та ліквідації такого огидного явища, як вандалізм, звісно, мають бути задіяні всі навчальні заклади. Отже, радимо опрацювати кожному вчителю, а особливо директору школи, гімназії, коледжу, колегіуму чи ліцею цю книгу. Нинішні суспільні події в нашій державі, а особливо війна на сході України, цього вимагають терміново.
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

Dounload PDF

Відгуки читачів