Альтернативна педагогіка у партнерстві з тенденціями «Нової української школи»

В. П. Мітюхіна, методист кафедри менеджменту і розвитку освіти Одеського ОІУВ

Ми живемо в період соціальних змін у суспільстві, які є чинниками реформи в освіті й створення нової педагогічної концепції, для якої характерні гуманістично-особистісний підхід до розвитку освіти в України.


У сьогоденні та й на майбутнє необхідна підготовка вільної особистості. Не лише виконавця, підлеглого, підданого, а саме самостійної особистості. Особистості, яка самостійно виконує всю поступовість дій, залежно від аналізу ситуації та вибору мети, до оцінювання практично отриманого результату. Тому основна стратегія розвитку нової української школи, її принципи й основні напрями оновлення освіти визначають нам такі орієнтири:
  • культурологічний підхід як підґрунтя модернізації змісту освіти;
  • децентралізація й ефективне управління, які нададуть школі реальну автономію;
  • технологічний підхід як стратегія організації навчального процесу;
  • справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечить рівний доступ усіх дітей до якісної освіти, незалежно від їхнього місця проживання, матеріального стану родини тощо.
 
Тенденції змін у концепції нової української школи простежуються у:
  • орієнтації на потреби учня в освітньому процесі (дитиноцентризмі);
  • наскрізному процесі виховання, який формує цінності;
  • інтегративному підході до визначення змісту навчання;
  • діяльнісному підході до організації навчального процесу;
  • рефлексивному підході до навчання як умова саморозвитку вчителів і учнів;
  • компетентнісному підході як підґрунті переходу на нові показники якості освіти.
 
Концепція містить такі компоненти: спілкування рідною або державною мовою, іноземною мовою, математична грамотність, компетентність у природознавчих науках і технологіях, інформаційно-цифрова компетентність, уміння навчатись протягом життя, соціальні та громадянські цінності, екологічна грамотність і здоров’я.
 
Згідно із сучасною концепцією нової української школи педагогіка має ґрунтуватись на партнерстві між учнем, учителем і батьками, а вчитель має бути умотивований і бути вільним у розвитку власної творчості та професійності. Сьогодення вимагає від керівника навчального закладу чіткого усвідомлення того, що він творець оригінального дизайну середовища, в якому створені умови для «проживання» нового досвіду всіма учасниками освітнього процесу. Саме така позиція керівника вимагає ґрунтовної психологічної підготовки, опанування психологічних засобів і механізмів свідомої побудови такого середовища, забезпечення його екологічності, створення умов для розвитку.
 
Зміна педагогічної парадигми в освіті зумовила необхідність наукового підходу до вивчення питань розвитку людини нових пріоритетів й її виховання, широкого використання у педагогічних дослідженнях досягнень суспільних і природничих наук, загальнонаукових підходів як теоретичної системи знань, які зумовлюють актуальність методологічних проблем педагогіки. Ось чому виникає нагальна потреба запровадження у навчальні плани підготовки вчителів дисциплін, які розкривають загальний філософський підхід у контексті педагогічної проблематики, трансформуються у проблеми розуміння природи суб’єкта навчання, розвитку його як творчої особистості. Ці завдання, які постали стратегією нової української школи, в багатьох сферах освіти вирішують в альтернативній педагогіці.
 
Приклади створення запропонованого оригінального освітнього середовища у навчальному закладі можна спостерігати в освітніх закладах із вальдорфської педагогіки, які мають власні плани та навчальні програми, режим навчального процесу, оформлення навчального простору відповідно до вікового стану дитини, методики та методів, які відповідають принципам вальдорфської педагогіки тощо.
 
Педагогічна спільнота особливо уважно спостерігає за вальдорфськими школами, характерною ознакою яких є оригінальний дизайн навчального середовища й науковий підхід до навчання на платформі педагогічної антропології та дитиноцентризму.
 
Як свідчить світова практика, вальдорфські школи успішно розв’язують чимало важливих проблем сучасного суспільства, нівелювання соціальної та національної нерівності; соціальної адаптації випускників, серед яких за умов ринкової економіки майже немає безробітних; попередження наркоманії, алкоголізму; виховання протистояння руйнівним для людини впливам технізованого світу — електронним, психотропним, сугестивним, тоталітарним тощо; ліквідації розриву та налагодження комунікацій між дітьми й батьками, між сім’єю та школою тощо. Ці фактори можливі тому, що вальдорфська школа органічно поєднує вимоги певного суспільного середовища й інтереси дитини, потреби особистості в індивідуальній творчості та її самовизначенні та самореалізації. Саме тому в розвинених країнах світу, де суспільна думка поставила педагогічні питання у центр соціальних проблем, кількість вальдорфських шкіл невпинно зростає
й за останні 20 років збільшилась утричі.
 
Визнання вальдорфської педагогіки у світі чималою мірою обумовлено тим, що її концепція ґрунтується на антропологічних закономірностях розвитку людини, розроблених австрійським філософом і педагогом Р. Штайнером, який безпосередньо спирається на закони розвитку дитини, де дитина є центром педагогічних взаємодій. У підґрунті антропософської педагогічної антропології перебуває уява про людину як людину єдності й цілісності — тіла, душі й духа. Дух перетворює душевний досвід людини на здібності, які реалізують через тілесні вияви [2]. Цілісність людини розглядають у розвитку духовно-душено-тілесної істоти, психічна структура якої виявляється в єдності мислення, почуття й волі та формується у процесі навчання та виховання.
 
Пріоритетну роль у цій ієрархічності має найвищий принцип людини її «Я» (духовна індивідуальність, духовне сутнісне ядро), якому в просторово-часовій структурованості тілесності підпорядковані душевно-духовні функції та види діяльності, в яких психологічно обґрунтуванні процеси розвитку й саморозвитку людини, зміст освіти, форми і методи засвоєння учнями, забезпечення педагогічного впливу особистості вчителя на дитину. У зв’язку з цим педагогічна антропологія виділяється у структурі педагогіки як фундаментальна складова, «цокольний поверх» у будинку педагогіки, що забезпечує всі її сфери цілісним знанням, яке необхідне для розв’язання украй важливої методологічної проблеми — переходу з рівня на рівень у вивченні людини [3]. Педагогічна антропологія у сфері навчання йде поруч із антропологією людського розвитку [1].
 
Антропологічний підхід до навчання є пріоритетним ще в деяких альтернативних педагогіках (М. Монтессорі, Ал. Нейла, С. Френе).
 
Щодо створення наскрізного процесу виховання, який формує цінності, у вальдофській педагогіці — це ретельно опрацьована система, яка постійно удосконалюється з орієнтуванням на зміни часу. Значною мірою проблема виховання вільної, здатної до саморозвитку та самовдосконалення особистості вирішується методами вальдорфській педагогіки поступово, з дитячого садка до випускного класу включно.
 
Знання антропологічних закономірностей розвитку людини допомагає розв’язати проблеми здоров’язбереження учнів і їх здорового розвитку — створення салютогенезної педагогіки. У вальдорфській педагогіці існують методики, які працюють як педагогічна терапія. Це застосування у навчальному процесі евритмії, музичної терапії, художньо-театрального, мистецтва тощо. В сучасній освіті ці знання дозволяють інакше підійти до розв’язання проблем інклюзивної освіти.
 
На актуальність вальдорфської педагогіки указують її методи формування «Я-концепції» учня в процесі його становлення. Це педагогічне й антропологічне поняття вже загальновизнане як цілісний погляд на формування та розвиток дитини від моменту її народження до повноліття. У педагогічній науці «Я-концепцію» визначено як внутрішнє, екзистенційне ядро; продукт відображення системи ставлення особистості до себе і зовнішнього світу, елемент особи стісного самостановлення, з яким погоджуються всі його дії, емоції, почуття, вчинки, поведінка, психологічне здоров’я й успіх у практичній діяльності. «Я-концепція» є санкціонувальним механізмом ставлення особистості до себе і зовнішнього сві ту, яка формується за законами логіко-мовленнєвого мислення. Вона позв’язує якості стосовно себе і зовнішнього світу в минулому, теперішньому та майбутньому [4].
 
У вальдорфській школі навчально-виховний процес дуже уважно орієнтовано на вікові особливості становлення «Я-індивідуальності» учнів, і кожний педагог свої дії співвідносить із цією істотою. Вся дидактика та методологія навчально-виховного процесу в школі спрямована саме на це завдання. Особистісно зорієнтований підхід, диференційоване навчання, діяльнісний підхід у навчанні, виховання компетенції в учнів — усе спрямоване на створення вільної, творчої «Я-особистості». Оскільки в підґрунті антропософської педагогічної антропології перебуває уявлення, що дух перетворює душевний досвід людини на здібності, які реалізуються через тілесне проявлення, все культурне становлення людини являє собою роботу «Я» у взаємодії з розвитком інших органів її істоти. З цього можна зробити висновок про важливість свідомого ставлення вчителя до формування «Я-концепції» учнів у навчально-виховному процесі. Вальдорфська педагогіка має педагогічний інструментарій і багатий досвід щодо виховання відповідальної та самодостатньої особистості.
 
На жаль, це нехарактерно для традиційної педагогіки у сьогоденні, але кожен педагог має свідомо поставитись до мети становлення «Я-індивідуальності» та перетворення цієї істоти на «Я-особистість».
 
Вальдорфська школа — школа цілісного розвитку людини, в якій прагнуть розвивати повноцінну людину духовно, фізично і соціально. Ідеалом виховання є різнобічна та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку та самовдосконалення [4].
 
Як соціальний інститут вальдорфська школа принципово вільна й самокерована, є зразком відкритої педагогічної системи, позбавленої диктату й монополії держави та її керівних освітянських органів. В організації внутрішньошкільного управління керівна роль належить не директору, а двом основним формам самоврядування: педагогічній колегії (щотижневі вчительські конференції) та вчительсько-батьківському правлінню (представляє правові інтереси школи, визначає і регулює її економічно-правовий баланс).
 
На сьогодні можна відзначити зацікавленість вальдорфською педагогікою як у всьому світі, так і безпосередньо в Україні. Деякі принципи вальдорфської педагогіки були обговорені й включені до проекту «Нова українська школа». Вальдорфські школи із багатим досвідом роботи існують в Одесі, Дніпрі, Кривому Розі та Києві. Окрім того, існують загальноосвітні школи, які застосовують елементи вальдорфської педагогіки, зокрема у Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Рівному, Луцьку, Кременчуці.
Молоді педагоги створюють вальдорфські педагогічні ініціативи. Вальдорфські школи відкриті для співробітництва з педагогічною спільнотою, вони організовують круглі столи, конференції, семінари для обговорення актуальних питань, а їхні педагоги беруть участь у громадських заходах. Громадські організації та батьки активно залучаються у життя школи і виховний процес, беруть участь у шкільних проектах, організації ярмарок, у святах школи та класу, організовують подорожі й екскурсії тощо. Про відкритість вальдорфських шкіл свідчить і їх активна взаємодія та співпраця з оточенням: кожний вальдорфський заклад для регіону, де він розташований, є своєрідним культурно-освітнім центром, діяльність якого сприяє розв’язанню багатьох важливих проблем сучасного суспільства (нівелювання соціальної нерівності, запобігання асоціальним явищам) і готує підґрунтя для гармонійного входження дитини в суспільне життя. Завдяки цьому за 99 років свого існування вальдорфська школа (Штайнер-школа) не лише не зникла зі світового освітнього простору, а, навпаки, зміцнилася й перетворилася на широкий міжнародний культурно-освітній вальдорфський рух, який охоплює понад 50 країн світу.
 
Оскільки деякі принципи вальдорфської педагогіки проглядаються у проекті «Нова українська школа», за необхідності, у вирішенні деяких питань можна звернутися до вальдорфських шкіл Одеського регіону, де дві школи упроваджують вальдорфську педагогіку в навчально-виховний процес: Одеський приватний НВК «Вільна школа “Астр”», який першим привніс імпульс вальдорфської педагогіки в освітній простір України, й Одеський НВК «Ступені» (загальноосвітня вальдорфська школа – дитячий садок).
 
Вальдорфські школи відкриті щодо обміну педагогічним досвідом і творчої співпраці. В Одесі вальдорфські школи є базовими навчальними закладами, які приймають для проведення педагогічної практики керівників навчальних закладів і педагогічних працівників, на їх базі проводять науково-практичні семінари та круглі столи. Деякі педагоги, що відвідували вальдорфські школи і брали участь у семінарах і практиках у школі, застосовують методи вальдорфської педагогіки в своїх навчальних закладах, наприклад, метод діяльнісного підходу до навчання, методи впровадження компетентнісного підходу до навчання тощо.
 
Вальдорфські школи є актуальними у сьогоденні, вони вирішують завдання для сучасного та майбутнього суспільства нашої держави — виховання здорової, вільної та відповідальної особистості, здатної до саморозвитку, формування нового суспільства нашої країни. Теми організації навчально-виховного процесу на підставі педагогіки антропологічних закономірностей розвитку людини розглядають на курсах підвищення кваліфікації в Одеському обласному інституті удосконалення вчителів, із яким тісно співпрацюють вальдорфські школи. Таким чином, можна відзначити певні напрацювання щодо майбутньої реформи в освіті.
 
Педагогіка сьогодні на науковому рівні розглядає розвиток системи і формування закономірностей становлення найважливіших якостей особистості для майбутньої діяльності, заради якої і здійснюють педагогічну діяльність. На практиці це потребує системно-орієнтованого розуміння особистості, її основних якостей, надає спрямування, змісту, форми, активності й стійкості системі життєдіяльності, в якій професійна діяльність є лише частиною життєдіяльності, що відбувається переважно на самоуправлінні й допов нюється зовнішньою допомогою і корегуванням. Лише на підставі такого розуміння можна розглядати структуру необхідної освіти як системний процес і пошук інструментального вирішення. Науковці визнають: як це не парадоксально, традиційна педагогіка тривалий час обходилась без головного — теоретично вивірених і обґрунтованих педагогічних закономірностей [5]. Проблему законів і закономірностей у педагогіці на сьогодні розроблено недостатньо, вона перебуває на стадії загальних дискусій і побажань.
 
Тому світогляд і теорія закономірностей становлення найважливіших якостей особистості й досвід альтернативної педагогіки можуть консолідуватись із кращим традиційним досвідом для формування майбутнього суспільства нашої країни.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Штейнер Р. Антропология и педагогика : пер. с нем. / Р. Штейнер. — М. : Парсифоль, 1997, — 128 с.
  2. Антропологічні основи вальдорфської педагогіки. — Київ : Генеза, 2008. — 275 с.
  3. Іонова О. М. Становлення і розвиток людини: антропософський підхід / О. М. Іонова. — 2010. — 63 с.
  4. Национальная педагогическая энциклопедия [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://didacts. ru/dictionary/1010/word/pedagogicheskaia-antropologija
  5. Маріупольський державний університет : офіційний сайт [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://mdu. in.ua/Nauch/Konf/2015/aktualnye_problemy_sovremennoj_pedagogiki_і_psikho.pdf

 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

 
Dounload PDF

Відгуки читачів