Мотивація педагога як умова зростання професійної компетентності

О. А. Валовик, вчитель ЗОШ № 26, м. Харків

За матеріалами журналу «Управління школою» № 10 (2009)

Шлях до ефективної організації процесу підвищення професійної компетентності вчителя лежить через розуміння мотивів його діяльності.

Тільки розуміючи, що рухає людину, що стимулює її, які мотиви перебувають в основі його дій, можна націлитися на розробляння ефективної системи впливу на процес зростання професійної компетентності.


За умов швидкого зростання інноваційних процесів, проникнення нововведень у практику шкіл дедалі гострішою постає необхідність у компетентних учителях, здатних на впровадження інноваційних процесів, на самостійну творчість.
 
Але вирішення питання підвищення професійної компетентності так і залишиться нерозкритим, якщо не надавати уваги мотиваційному аспекту цього процесу.
 
Останнім часом за умов зміни завдань сучасної освіти виникає необхідність по-новому розглянути специфіку мотиваційної сфери педагогічної діяльності. Зазначені зміни обумовлюють певні суперечності, які в свою чергу стають рушійними силами, а іноді — гальмами у стимулюванні вчителів до підвищення професійної компетентності. У ході процесу виниклі суперечності можна розподілити на кілька груп, а саме:
 
перша група — протиріччя між рівнем соціального забезпечення вчителя та професійними аспектами його діяльності;
 
друга група — протиріччя суб’єкта діяльності, які пов’язані з невідповідністю між соціально-освітньою ситуацією, яка швидко змінюється, і стилем діяльності педагога, який уже склався упродовж років;
 
третя група — протиріччя між творчим спрямуванням педагога й наявними педагогічними канонами, нормативами, притаманними педагогічному колективу, органам управління, батькам.
 
Слід відзначити, що дослідницька група вчених (Т. П. Афанасьєва, І. А. Єлисєєва, В. С. Лазарева, Т. П. Пуденко) відзначають, що всі можливі варіанти поведінки педагогів можна звести до двох альтернативних. Кожна відрізняється від іншої домінувальною орієнтацією співробітників, а також значущістю для них таких факторів, як результат і витрати.
 
Першу групу становлять співробітники, які виважено розмірюють свої витрати для досягнення необхідного результату, намагаючись при цьому запобігти значним витратам, виконуючи лише те, без чого неможливо обійтися (орієнтація на  pахищеність, матеріальну стабільність) [6]. Другу групу становлять співробітники, орієнтовані на результат. Вони, як правило, роблять усе, що необхідно для досягнення цілей організації, тобто докладають стільки зусиль, скільки необхідно для досягнення мети (орієнтація на саморозвиток і самореалізацію), спрямовані на всебічне удосконалення своєї діяльності через підвищення рівня професійної компетентності [6].
 
Це спрямування зумовлене загальною особливістю думок і почуттів, специфічних зацікавленостей і бажань, цілей та планів, які перемежаються з позитивним емоційним настроєм. Увесь цей складний комплекс, який можна означити як стабільне спрямування на певний об’єкт, ми називаємо професійним спрямуванням особистості (самомотивацією). Вона являє собою центральну ланку в структурі особистості педагога.
 
Перші дослідження у цьому напрямі були проведені Е. Майо і іншими психологами та соціологами в США. Результат зведено до відомої формули: кожному з нас подобається відчувати свою значущість; потреба щось означати, бути значущим закладена в будь-якій людині, її можна розглядати як потребу професійного зростання, удосконалення компетентності [7].
 
Найвідоміший фахівець сучасності з мотивації А. Маслоу говорить про піраміду мотивів, розрізняючи у ній кілька рівнів. Крім первинних потреб у задоволенні природних інстинктів, прагнення безпеки, захищеності, існують і соціальні потреби. Мотиви, пов’язані із заробітком, завжди відігравали і відіграють зараз важливу роль у будь-якого виду організаціях. Але як тільки людина досягає певного матеріального рівня і почувається захищеною, ці мотиви поступаються місцем наступним рівням [5].
 
Наступні мотиваційні ступені — відчуття своєї причетності до організації, знаходження визначення, престиж. І, нарешті, вищий мотив у піраміді — самореалізація, тобто прагнення реалізувати й розкрити себе якомога повніше у своїй роботі, в результатах своєї діяльності [7].
 
Для з’ясування ролі мотивації учителя у процесі зростання його професійної компетентності ми пропонуємо вирішити певні завдання, а саме:
  • розглянути сутність і специфіку професійної мотивації педагога;
  • визначити потреби, які впливають на бажання вчителів підвищити свій професійний рівень;
  • продіагностувати мотиваційну сферу сучасних педагогів.
Прагнення людини знайти себе в діяльності й пізнати себе у результатах своєї праці на цей час безперечне і визначається всіма.
 
Ми поділяємо думку науковців, які вважають, що професійне спрямування зумовлює поведінку і діяльність людини у сфері її виробництва не опосередковано, а через сформовану систему потреб. Наша поведінка завжди так чи інакше мотивована. Потреби формуються у сучасності й базуються на життєвому досвіді минулого, але, насамперед, завжди орієнтовані на майбутнє, в якому тільки і можливе їх задоволення. Синтезуючи таким чином минуле, сучасне і майбутнє, потреба реалізує у собі єдність в часі людської особистості й перебуває важливою необхідною прикметою людського існування.
 
Як бачимо, значення потреби як одного із факторів, який визначає людське існування, дуже велике. Ми виходимо з того, що потреба — це внутрішній стан людини, який складається в ній під впливом відповідної нестачі.
 
Важливе значення у процесі зро стання професійної компетентності являє собою здатність потреб з’являтися, розвиватися та змінюватися у процесі професійної діяльності. Дійсно, у педагогічній діяльності виникають певні труднощі, для подолання яких не вистачає знань і вмінь, або необхідно змінити умови праці. Ці протиріччя й породжують потреби, на основі яких укладається мотив.
 
Виявлення й урахування професійних потреб педагогів шкіл можливе на підставі аналізу їх посадового статусу і трудової діяльності. Суттєва особистість професійних потреб, яка випливає з їх ієрархічної структури, складається з того, що нові, найбільш складні, потреби виникають на основі старих. Важливішим завданням процесу підвищення компетентності є не лише задоволення наявних потреб, але й формування нових, більш складних і більш високого рівня.
 
Професійні потреби дуже різноманітні і складні за своєю структурою. Аналіз професійних потреб вчителів школи дає змогу диференціювати їх на такі основні види:
  • потреби в інформації, необхідній для професійної діяльності. Ця група мі стить потреби як в актуалізації, поглибленні, розширенні наукових знань (дидактика, теорія виховання, психологія тощо), так і в інформативних і нормативних матеріалах;
  • потреби в формуванні та коригуванні професійних умінь;
  • потреби у знаннях і вміннях загальноінтелектуального характеру та необхідні для самоосвіти (робота з літературою, планування бюджету часу, знання мистецтва та вміння його аналізувати, комунікабельні навички тощо);
  • потреба у підвищенні рівня компетентності та відповідному управлінні цим процесом.
 
Задоволення потреб вимагає наявності певної інформації про можливості необхідної діяльності. Така інформація потрібна не лише для задоволення потреб, а й для їх виникнення.
 
Суттєва якість потреби — усвідомленість. Розглянемо приклад деяких потреб і мотивів діяльності щодо їх задоволення (таблиця 1) [6]. Визначимось, які ж головні властивості потреб, що мають у процесі зростання професійної компетентності найбільше значення. Необхідно враховувати, що швидкоплинні зміни в економіці, політиці та соціально-культурній сфері суспільства впливають на мотиваційну сферу педагогів щодо їхньої професійної діяльності, рівня компетентності.
 
Сьогодні як ніколи необхідні нові підходи до визначення тих потреб, що впливають на бажання підвищити свій професійний рівень. Адаптувавши методику В. І. Звєрєвої до сучасної української школи, визначимо ієрархію мотивів педагогів  на основі потреб) у трудовій діяльності [1].
 
Пропонована методика допоможе з’ясувати мотиваційні фактори, які стимулюють чи гальмують професійний розвиток вчителів у школі. Оцінювання проводять за п’ятибальною шкалою. Фактори гальмування та стимулювання відзначають різним кольором у таблиці. Після оцінювання зображають гі стограму, яка допоможе наочно уявити перевагу певних факторів (таблиця 2).
 
 
 
Методика оцінювання:
«5» — так (стимулюють чи гальмують);
«4» — швидше так, ніж ні;
«3» — і так, і ні;
«2» — швидше не відповідає;
«1» — ні.
Респондентами були вчителі школи-інтернату № 14 м. Харкова з різним рівнем професійної компетентності (від спеціаліста до вчителя вищої категорії).
 
У ході дослідження було встановлено, що існує залежність між мотиваційними факторами та рівнем професійної компетентності. За результатами дослідження встановлено, що із 30 респондентів 65 % схильні до активного творчого розвит ку; 28 % вчителів процес підвищення професійної компетентності пов’язують із створенням належних умов, і лише за їх наявності будуть готові до професійного вдосконалення; 7 % педагогів заважають певні фактори у просуванні до  підвищення професійного рівня.
 
Таким чином, проведений аналіз наукової літератури з означеної проблеми, методика визначення ієрархії мотивів дають змогу зробити висновки, що:
1. Сутність професійної мотивації педагогів полягає у з’ясуванні та розкритті фа кторів стимулювання професійної активності вчителів, нейтралізації факторів гальмування з метою створення умов для зростання компетентності педагогів.
2. Професійні потреби педагогів школи — основа і джерело окремих дій вчителя та всієї професійної діяльності. У системі професійних потреб перебувають ключі до розв’язання численних проблем зростання компетентності педагогів і ефективності вчительської праці.
3. Пропонована методика ієрархії мотивів допомагає визначити фактори гальмування та стимулювання процесу професійного зростання вчителів.
З огляду на вищесказане можна відзначити, що мотивація педагогів є необхідною умовою зростання їхньої професійної компетентності.
 
ЛІТЕРАТУРА
1. Зверева, В. И. Самоаттестация школы / В. И. Зверева. — М. : Центр «Педагогический поиск», 2000. — 160 с.
2. Ильин, Е. Л. Мотивация и мотивы / Е. Л. Ильин. — СПб. : Питер, 2000.
3. Леонтьев, А. Л. Потребности. Мотивы. Эмоции / А. Л. Леонтьев. — М. : МГУ, 1971.
4. Масищев, В. Н. Проблема потребностей в системе психологии / В. Н. Масищев / Психология и педагогика: уч. записки ЛГУ (философский ф-т). — Л., 1957. — Вып. 11, № 244.
5. Маслоу, А. Мотивация и личность / А. Маслоу. — М., 1998.
6. Фролов, С. В. Мотивационная сфера педагогов: ориентиры, потребности и способы их удовлетворения / С. В. Фролов // Директор школы. — № 2. — 2004.
7. Шпалінський, В. В. Мотивація в управлінській діяльності / В. В. Шпалінський, Т. В. Кожухова. — Х. : 2002. — 130 с.
 

Сподобалась тема?
Бажаєте отримувати сучасні педагогічні матеріали вчасно та легко?

Найкращий спосіб бути поінформованим про освітні новини та мати завжди поряд актуальні та сучасні розробки уроків — передплатити журнал!

Інструкція, як оформити передплату на http://osnova.com.ua/help/8/

 
Dounload PDF

Відгуки читачів