А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Видатні діячі у галузі розвитку освіти на селі

Видатним ідеологом та ентузіастом організації початкових шкіл для селян був С. О.  Рачинський (1833–1902).

С. О. Рачинський більшу частину життя працював, навчаючи дітей селян. Головна педагогічна праця С. О. Рачинського — «Сільська школа».

Здобуток С. О. Рачинського-педагога складається у створенні школи, яка відповідала вимогам часу та враховувала особливості селянського буття: зміст навчально-виховного процесу був спрямований на інтереси батьків-селян. Діти не відривалися від землі. У школі велося навчання культурі землеробства, теслярській та столярській справі, розвивався інтерес до народних промислів. На прикладі своєї школи С. О. Рачинський розкрив роль учителя в індивідуальному вихованні і навчанні дитини з урахуванням її природних задатків і здібностей, показав значення неперервного навчально-виховного процесу у сільській школі і його вплив на соціальні умови вчителів, учнів і селян, на розвиток сіл, які розташовані неподалік від школи.


Видатні діячі у галузі розвитку освіти на селі

Видатним ідеологом та ентузіастом організації початкових шкіл для селян був С. О.  Рачинський (1833–1902).

С. О. Рачинський більшу частину життя працював, навчаючи дітей селян. Головна педагогічна праця С. О. Рачинського — «Сільська школа».

Здобуток С. О. Рачинського-педагога складається у створенні школи, яка відповідала вимогам часу та враховувала особливості селянського буття: зміст навчально-виховного процесу був спрямований на інтереси батьків-селян. Діти не відривалися від землі. У школі велося навчання культурі землеробства, теслярській та столярській справі, розвивався інтерес до народних промислів. На прикладі своєї школи С. О. Рачинський розкрив роль учителя в індивідуальному вихованні і навчанні дитини з урахуванням її природних задатків і здібностей, показав значення неперервного навчально-виховного процесу у сільській школі і його вплив на соціальні умови вчителів, учнів і селян, на розвиток сіл, які розташовані неподалік від школи.

С. О. Рачинський наводить особливості, властиві сільській школі періоду ХІХ століття: «У протилежність школам західним, наша сільська школа виникає при досить слабкій участі духовенства, при глибокій байдужості освічених класів й урядових органів і з потреби неписемного населення надати своїм дітям певну освіту. У цьому її слабкість, у цьому й її сила, у цьому ключ до пояснення усіх скорботних і утішних явищ у житті наших сільських шкіл.

Із цього доводиться, що викладання в сільських школах не може мати ніякого напрямку, крім даного тими ж неписьменними батьками, що за ними не може бути іншого контролю, крім контролю тих же батьків».

Однією із педагогічних знахідок С. О. Рачинського є створення ним у Тетіївській школі «сільської школи з гуртожитком» (інтернатом), що пояснюється особливістю південних сил: вони були розкиданими за місцем розташування.

Першою книгою з школознавства стало видане М. О. Корфом «Керівництво для працівників земельних шкіл», «Російська початкова школа» (1870 р.), пізніше його збірник «Наша шкільна справа» значно доповнить книжку «Російська початкова школа». У 1871 р. М. О. Корф опублікував книгу для читання «Наш друг». Вона спрямована на розвиток мислення та мови учнів, одночасне надання їм знання з природознавства, гігієни людини, поради з сільського господарства.

М. О. Корф залишився в історії освіти і культури України як організатор земської народної школи.

Цікаво відзначити, що дитинство видатного педагога пройшло на Білгородщині в селі Погромець Валуйського повіту. Початкову освіту він отримав в сільській школі учасника Бородинської битви Д. Д. Градовського на хуторі Вовчим Валуйського повіту (сьогодні Волоконівський район). Це була перша в Росії сімейна школа.

Людина передових поглядів, Д. Д. Градовський, був одним із найдосвідченіших людей губернії, чудовим агрономом, краєзнавцем, постійно поповнював свої знання самоосвітою. Така серйозна постановка домашньої освіти на початку 40-х років ХІХ ст. була великим здобутком. Хоча діти вчились все літо, вчителі не примушували їх зазубрювати, заняття тривали 4 години на день. Останній час діти проводили за роботою на ділянках та городах, годували кроликів, перепілок, купалися, вудили рибу, гралися і працювали в саду, лісі, полі...

Такі обставини розвивали дітей фізично і духовно, гартували їх характер.

М. О. Корф у своїх записах згадував про навчання в школі Д. Д. Градовського: «Від розкішної благодаті сільської школи весь Петербург зі всіма його палацами здавався мені якимось жалюгідним пігмеєм».

Сьогодні школа хутора Вовчого є малокомплектною. Саме М. О. Корф був засновником такого типу школи, він назвав її однокласною земською з трьохрічним терміном навчання (з трьома відділеннями) з одним учителем. Розроблена ним методика ведення уроку з одночасною роботою вчителя з трьома класами вплинула на всю наступну діяльність учителів малокомплектних шкіл. Після реформи 1861 року видатний педагог активно працює над організацією народних шкіл. В 60-ті роки він видає «Отчеты Александровского уездного училищного совета», в яких детально описує всю складність організації народної освіти на селі. «Отчеты» стали настільною книгою для всіх російських та українських сільських педагогів.

М. О. Корф вважав, що сільській школі треба навчити своїх учнів можливо кращому читанню і при тому так, щоб зробити доступною для них книжну мову.

1866 р. М. О. Корф був обраний гласним повітового і губернського земельних зборів. За п’ять років роботи в повіті М. О. Корф створив близько 100 земських шкіл. За проектом, розробленим ним, школи мали три відділення, в яких одночасно вів заняття один вчитель. Термін навчання в них — три роки при шестигодинному робочому дні (3 години до обідньої перерви, яка тривала 2 години, і 3 години після обідньої перерви).

М. О. Корф приділяв велике значення живому, конкретному керівництву і допомозі в роботі вчителя. Двічі на рік — восени та навесні — він об’їжджав школи, відвідував уроки, перевіряв знання учнів, давав вчителям поради. Сам Микола Олександрович вільно давав уроки. Під час весняного об’їзду М. О. Корф проводив обстеження шкіл в присутності батьків учнів. Цей демократичний прийом він застосовував з метою наближення школи до населення, підвищення інтересу до школи у населення та почуття відповідальності вчителя перед батьківською громадою.

М. О. Корф, як і інші передові діячі народної освіти, надавав велику увагу вчительським з’їздам (зараз — курсам) як одній із цінних форм підвищення теоретичних і практичних педагогічних знань і вмінь учителів початкових класів і брав активну участь у їх проведенні.

Учасникам з’їзду (слухачам курсів) читались лекції, на засіданнях заслуховувались і обговорювались доповіді вчителів з найбільш актуальних питань шкільного навчання. Важливе місце відводилось практичній роботі в спеціально створеній при кожному з’їзді школі. Ця робота проходила у вигляді показових уроків, які проводив сам М. О. Корф та вчителі — учасники з’їзду.

У 80-ті роки М. О. Корфа зацікавило питання про те, чи зберігаються і як довго в пам’яті селян ті знання, які вони отримали в свій час в початковій школі, і як впливають ті знання на їхню поведінку, дії і вчинки. Він провів спеціальне обстеження більш ніж трьохсот селян, які раніше закінчили початкову школу, ознайомився з їх загальним розвитком та культурою поведінки. На основі цих даних він дійшов висновку, що тільки гарно організована школа дає знання, які надовго зберігаються в пам’яті учнів і продовжують позитивно впливати на їх поведінку, що багато чого чому навчила школа, здобувається людьми; нарешті, знання отримані, у початковій школі, є далеко недостатніми для того, щоб людина мала можливість, опираючись на них, самостійно працювати над розширенням свого світогляду.

Як послідовник К. Д. Ушинського, М. О. Корф у своїх роботах, а також безпосередньо у педагогічній діяльності, приділяв багато уваги матеріальному та естетичному вихованню дітей. Микола Олександрович казав: «У народній школі книга для читання повинна задовольняти вимоги розвитку та виховання. Насамперед така книга повинна розвивати, повинна виховувати естетичне почуття, повинна виховувати морально; за матеріалом та змістом вона повинна дорівнюватись до побуту вихованців».

Розглядаючи історію розвитку сільської школи в Україні, слід відзначити й педагогічно­просвітницьку діяльність Тадея Рильського (1841–1902 рр.), батька відомого поета Максима Рильського. Будучи студентом історико­філологічного факультету в університеті, він пристрасно віддався народно­просвітницькому рухові, особисто викладав в організованих студентством школах. 1862 р., після закінчення університету, перебуваючи на посаді викладача щоденної і недільної школи, він підписав звернення до Петербурзького комітету грамотності. Це був перший колективний виступ педагогів (документ містить 84 підписи) за право викладання української мови в школі.

Оселившись у 60-х роках у селі Романівка, Тадей Рильський почав тут проводити культурну роботу й «нести світло у темну селянську масу». Він організував у власній хаті народну школу, найняв помічника й кожного дня, з 9-ї години ранку до 14-ї, вчив дітей (а їх було до сотні).

Випускник цієї школи Іван Чупринка згадує: «Як Рильський, так і його помічник, були дуже добрі вчителі. Поводилися з дітьми привітно та лагідно; кар ніяких не застосовували і проте діти в школі поводилися дуже гарно — не пустували і вчились пильно. Наука в школі велась по руських (московських) книжках, а викладова мова була українська... Як підучать читати, писати та читати на пам’ять, то починають учити Закон Божий, арифметику, географію, ботаніку, зоологію, фізику, хімію, історію всесвітню, України і Росії».

Опікуючись школою для дітей, Рильський навчав і дорослих, створив бібліотеку. Багато уваги Т. Рильський приділяв науковим дослідженням. Його праця «До вивчення українського народного світогляду» мі­стить, крім надзвичайно цікавих наукових спостережень і узагальнень, багатий фольклорний матеріал. На сторінках «Київської старовини» він публікує цікаві матеріали про український побут, звичаєве право, економічні відносини, народні звичаї, світоглядні народні уявлення тощо.

Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. у педагогіці Західної Європи з’явився рух «вільного виховання». До нього входили Г. Виникен, О. Декролі, Е. Демосен, Г. Літц, С. Редді, А. Фор’єр, С. Френе та ін.

Значне місце серед ідеологів цього дійсно гуманістичного руху посідає великий французький педагог С. Френе (1886–1966 рр.).

У 1935 році він створив і до кінця життя керував експериментальними сільськими навчальними закладами. Об’єднання шкіл, які працюють за технологією С. Френе, отримало назву «Нова французька школа». Для методології С. Френе є характерним пріоритет природовідповідного, демократичного, практико-орієнтованого підходів. Концепція С. Френе ґрунтується на наступних засадах:

    Навчання — процес природовідповідний, здійснюється у відповідності з розвитком; враховуються особливості віку та різноманітність здібностей дітей.

    Школа орієнтована на дитину; школа — рідний дім для дитини.

    Стосунки поміж дітьми та ціннісні орієнтації в їх свідомості є пріоритетом навчально­виховного процесу.

    Виховання на основі суспільно-корисної праці.

    Велика увага шкільному самоуправлінню.

    Дитина сама будує свою особистість, а ми їй допомагаємо.

    Свобода самовираження дитини; цілеспрямоване заохочення емоційної та інтелектуальної активності дітей.

    Демократичний порядок прийняття рішень і організації всіх типів шкіл.

    Використання нових матеріальних засобів навчання і виховання.

Для школи С. Френе є властивим не інформаційне навчання, а розв’язання проблем, експериментування, аналіз, порівняння, фактична відсутність класно-урочної системи, оцінок (замість їх відзначаються особистісні досягнення), програм (замість них — індивідуальні та групові плани), немає традиційного вчителя: вчать самі форми організації загальної справи; немає класу взагалі, а є дитячо-доросла спільнота.

Свої наробки С. Френе адресував перш за все малокомплектній спільноті, початковій школі. Зараз за Френе працюють тисячі шкіл. У Росії організовано Асоціацію педагогів С. Френе, яка розповсюджує його ідеї.

С. Френе був засновником «Кооперативу прихильників радянської школи» (1937 р.), а також «Міжнародної федерації прихильників нової школи» (1957 р.), організатором та керівником експериментальних початкових шкіл, видавником та головним редактором журналів «Вихователь» та «Дитяче мистецтво».

Підґрунтям так званої «методики Френе» є критерій природної потреби дитини до пізнання оточуючого світу, розуміння мети виховання як «максимального розвитку особистості дитини в розумно організованому суспільстві, яка буде служити йому та якому воно саме буде служити», зосередження на визначальній функції праці (фізичної, інтелектуальної, художньої) як найважливішого в структурі ставлення дитячої особистості.

Для нашого дослідження є принципово важливим твердження С. Френе: «Ми не претендуємо на те, що наша школа є досконалою; не намагайтеся сліпо копіювати наш зразок без врахування специфіки місцевості, природного та соціального середовища, а також ваших можливостей».

Починаючи з часткових перетворень навчально-виховного процесу, С. Френе дійшов висновку, що це є недостатнім, потрібні корені перетворення матеріальної, технічної та педагогічної організації діяльності в школі. Остаточний «Комплекс Френе» містив у собі наступні інновації:

1)  Шкільний кооператив.

2)  Майстерні.

3)  Загальне та індивідуальне планування

4)  Метод проектів.

5)  Метод програмування.

6)  «Вільні тести» та шкільна типографія.

Виключно важливі виховні функції у педагогіці С. Френе покладалися на самоуправління учнів. У школі створюється шкільний кооператив, членами якого є всі учні. На чолі кооперативу знаходиться рада (декілька учнів і вчителів). Під контролем ради знаходяться господарча діяльність школи та праця із самообслуговування. Рада також є дисциплінарною інстанцією, яка розглядає випадки порушення порядку в школі, вирішує питання про заохочення та покарання.

Іншим важливим нововведення С. Френе є майстерні. Будучи засобом соціалізації, майстерні характеризувалися багатопрофільністю, всеоб’ємністю та надавали дитині право вибору діяльності. Усього було 8 майстерень: чотири для базової фізичної праці: 1) польові роботи, тваринництво; 2) ковальські та столярні роботи; 3) кулінарія, швацтво, домогосподарство, творчі; 4) констатування, механіка, основи торгівлі); та чотири — для більш складних колективних робіт, пов’язаних із розумовою діяльністю: 1) збір інформації; 2) експериментальна робота; 3) друкарська справа; 4) художня творчість. Організація роботи майстерень здійснювалося наступним чином: поки один учень займався, наприклад, складання «вільного тесту», другий міг працювати над складанням програмованих завдань, третій — відповідати на запитання до вивченого матеріалу, четвертий, закінчивши свою роботу, допомагати іншим, займатися фізичною працею та ін.

Майстерні С. Френе являють собою унікальний приклад якісно нової організації навчально­виховного процесу, який безперечно може бути використано у сучасних малокомплектних сільських школах.

У 70–80-ті роки ХХ ст. набули широкої популярності авторські школи, які працювали в сільській місцевості.

Знаменними сторінками історії розвитку вітчизняної педагогіки, зокрема сільської школи, стала наукова та практична діяльність В. О. Сухомлинського (1918–1970). Його педагогічні погляди сформувалися в ході натхненної роботи вчителем (Васильківська, Зибківська школи Онуфріївського району) та директором Павлиської середньої школи.

Найголовнішою рисою педагогічної системи В. О. Сухомлинського є розвиток у кожного вихованця поваги до себе. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до ВНЗ. Звідси, на думку В. О. Сухомлинського, в учнів формується негативне ставлення до «чорнової буденної праці хлібороба чи робітника». Праця, за думкою великого педагога,— це елемент життя.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі як об’єкту пізнання, сфері активної діяльності. У своїх працях «Павлиська середня школа», «Школа і природа», «Природа, праця, світогляд» та ін. В. О. Сухомлинський підкреслює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження ґрунту.

У творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, управління школою та ін.

Талановитим ученим і практиком І. Г. Ткаченком (1919–1994) у Знам’янському районі Кіровоградськоі області була створена Богданівська трудова політехнічна школа, у якій працювала лабораторія Інституту педагогіки з проблеми трудового навчання і виховання учнів в сільській школі.

Авторську школу народного вчителя СРСР, академіка АПН України О. А. Захаренка називають «Школа над Россю» або інакше — «Школа-толока», підкреслюючи цим її органічний зв’язок із навколишнім середовищем, громадою села Сахнівка, з традиціями українців щодо створення і плекання сільської народної школи. Школа О. А. Захаренка є зразком розвитку сільської школи на засадах поєднання принципів народності й утілення сучасних вимог до організації навчального процесу.

Процес розвитку сільської школи триває. І не будемо ставати на позиції прихильників технократичного суспільства, які прогнозують закриття сільських шкіл. Сільська школа є і буде, тільки вона не повинна бути на «узбіччі» розвитку освіти. Майбутня школа  буде розвиватися на наявних плюсах сільської школи: наближеність до природи, сукупність членів громади, мала наповнюваність та ін.

Відгуки читачів