РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ УЧНЯМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

О. М. Гаврилюк, учитель технологій вищої категорії, старший учитель, Великомочульська ЗОШ I–III ступенів, Теплицький р-н, Вінницька обл.


Удосконалення загальної середньої освіти спрямовано на переорієнтацію процесу навчання та розвиток особистості учня, навчання його самостійно опановувати нові знання. Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей, умінь самостійно здобувати нові знання та розв’язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення в конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому і професійних ситуаціях.

 

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ ОСВІТИ НЕОБХІДНИЙ ОСОБИСТОСТІ Й ЗАТРЕБУВАНИЙ СУЧАСНИМ СУСПІЛЬСТВОМ?
 
Сучасна школа не може залишатися осторонь від процесів модернізації освіти, які відбуваються нині в усьому світі, і в Україні зокрема:
— особистісно орієнтований підхід;
— інформатизація;
— інтеграція тощо.
 
До цих світових тенденцій належить і компетентнісний підхід, поява якого пов’язана, насамперед, з кризою освіти, що полягає в протиріччі між програмовими вимогами до учня, запитами суспільства і потребами самої особистості в освіті. Тривалий час у вітчизняній системі освіти домінував знаннєвий підхід, результатом якого була сукупність накопичених учнем знань (як інформації), умінь і навичок. Проте сучасне інформаційне суспільство формує нову систему цінностей, у якій володіння знаннями, уміннями і навичками є необхідним, але недостатнім результатом освіти.
 
Від людини вимагаються вміння орієнтуватися в інформаційних потоках, освоювати нові технології, самонавчатися, шукати і використовувати нові знання, володіти такими якостями, як універсальність мислення, динамізм, мобільність.
 
Ідея компетентнісного підходу — одна із відповідей на запитання «Який результат освіти необхідний особистості й затребуваний сучасним суспільством?».
 
Проблема формування компетентної особистості стала предметом глибокого й різнобічного дослідження, яке проводять міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, — ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Ради Європи, Організації європейського співробітництва, Міжнародного департаменту стандартів та ін. Ідеться про компетентність як про нову одиницю виміру освіченості людини, при цьому увага акцентується не на сумі завчених знань, а на здатності діяти в різноманітних проблемних ситуаціях, застосовувати набуті знання.
 
КОМПЕТЕНЦІЯ І КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Зазначимо, що компетенція і компетентність — два різних поняття.
 
Компетенція — це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетенція сама по собі не є характеристикою особистості. Нею вона стає в процесі засвоєння знань і рефлексії учня, перетворюючись на компетентність.
 
Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, уміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв’язання певних життєво важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке виявляється в процесі активних самостійних дій людини.
 
Поняття «компетенція» традиційно вживають у значенні «коло повноважень», «компетентність» же пов’язують з обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю. Тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме терміном «компетентність».
 
Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості.
 
Які основні складові компетентності?
— По-перше, знання, але не просто інформація, а швидко змінювана, динамічна, різноманітна, яку треба вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності.
— По-друге, уміння використовувати це знання в конкретній ситуації; розуміння, яким способом добути це знання, для якого знання який метод потрібний.
— По-третє, адекватне оцінювання — себе, світу, свого місця у світі, конкретного знання, необхідності чи зайвості його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання.
 
Розрізняють трьохрівневу ієрархію компетентностей:
— предметні — формуються засобами навчальних предметів;
— міжпредметні — належать до групи предметів або освітніх галузей;
— ключові — формуються засобами міжпредметного і предметного змісту (особливо це виявляється під час вивчення технологій).
 
Виокремлюють п’ять ключових компетентностей:
 
Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, уміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв’язання певних життєво важливих проблем. Компетентність
є особистісним утворенням, яке виявляється в процесі активних самостійних дій людини.
 
1 Уміння вчитися — передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; опанування вмінь і навичок саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.
 
2 Здоров’язбережувальна компетентність пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.
 
3 Загальнокультурна (комунікативна) компетентність передбачає опанування вміння спілкуватися, здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.
 
4 Соціально-трудова компетентність передбачає готовність робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя, опанування етикою громадянських стосунків і навичок соціальної активності, уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності, оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх з потребами ринку праці.
 
5 Інформаційна компетентність передбачає опанування нових інформаційних технологій, уміння використовувати джерела інформації для власного розвитку.
 
Серед предметних компетентностей, які має опанувати школяр, виокремлено математичну, фізичну, технологічну компетентність, яка визначається як особистісне утворення, що характеризує здатність учня створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв’язування навчально-пізнавальних та практико зорієнтованих, виробничих завдань. Не секрет, що успішно вивчати технології без відповідних компетентностей з математики, фізики, хімії, креслення, біології, інформатики практично неможливо.
 
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ
Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти), діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).
 
Сучасний етап розвитку Європейської системи освіти характеризується визначенням переліку ключових компетентностей, які слід формувати в молодого покоління. У 2000-му році Організація Економічного Співробітництва та Розвитку спільно з Федеральним Статистичним Управлінням Швейцарії запросили країни-члени ОЕСР до участі в одному з проектів, метою якого було окреслення національних особливостей під час визначення та відбору ключових компетентностей. Відбору ключових компетентностей для кожної з країн присвятили свої праці такі європейські науковці: Е. Свенік, Р. Данон, П. Вогеліус, Р. Джакку-Сівонен, П. Врігнод, Х’юллер-Солджер, Дж. Пешар, М. Норріс, Ф. Келлі, А. Х. Веетрхайм, Дж. Саккен, П. Трієр, Д. Міллер та ін.
 
Формування ключових та предметних компетентностей школярів є предметом дослідження співробітників лабораторії середньої освіти Інституту педагогіки НАПН України. Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях навчальних досягнень». Проблема формування загально предметних та предметних компетентностей учнів завжди була у центрі уваги й українських науковців — Т. Байбари, Н. Бібік, О. Біди, С. Бондар, М. Вашуленка, Л. Коваль, О. Онопріенко, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко та ін. Ученими визначено зміст основних понять «компетентність» та «компетенція», здійснено порівняльну характеристику ключових компетентностей у європейських освітніх системах та розглянуто методичні аспекти формування в школярів компетентностей і компетенцій.
 
Отже, актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості.
 
Зарубіжними та вітчизняними науковцями виділено ключові, загальнопредметні і предметні компетентності, які визначають якість сучасної освіти.
 
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ТА ДИДАКТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ЗОРІЄНТОВАНОГО НА РЕАЛІЗАЦІЮ КОМПЕТЕНТНОСТНОГО ПІДХОДУ
Для успішного формування технологічних компетентностей необхідно змінити підхід до навчально-методичного та дидактичного забезпечення навчального процесу. Оновлення навчально-методичного забезпечення необхідно здійснювати виходячи із функцій, які покликані виконувати навчальні засоби. Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну і розвивальну функції.
 
Для виконання інформаційної функції навчальні засоби повинні містити передбачений навчальною програмою матеріал, призначений для реалізації технологічної лінії, а також завдання, які передбачають розвиток саме виробничої компетенції.
 
З метою забезпечення мотивації учіння в навчальних засобах мають бути використані:
цікавий текстовий матеріал;
— ілюстрації, відеоматеріали, демонстрування про ектів, виробів, дизайнерських рішень, тощо;
— дидактичні ігри, моделювання, уявлення, рольові ігри;
— вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання (давні, традиційні, прогресивні технології);
— завдання, що спонукають до пошуку значущих для учня результатів тощо.
 
Для реалізації розвивальної функції сучасні навчальні засоби мають містити систему завдань, спрямованих на розвиток пізнавальних здібностей учнів, а саме, на опанування мисленнєвих операцій (аналіз, порівняння, узагальнення, доведення тощо), а також на формування здатності застосовувати набуті знання в нових нестандартних ситуаціях.
 
Крім того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби мають готувати дітей до самонавчання. З цією метою учні повинні мати алгоритми міркувань, пам’ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань і т. ін. 
 
Крім того, необхідно, щоб навчальні засоби, орієнтовно, містили:
— цілісну систему завдань і вправ, доступних для учнів певної вікової категорії;
— диференційований матеріал з урахуванням рівнів розвитку компетентностей дітей;
— раціональне співвідношення завдань для тренування і творчого використання;
— завдання, що передбачають роботу в парі й групі, фронтальну та індивідуальну роботу;
— завдання на вільний вибір тощо.
 
МЕТОДИ НАВЧАННЯ
Важливим фактором успішної реалізації компетентнісного підходу в навчанні, зокрема, навчанні технологій, є добір ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.
 
Метод навчання — це спосіб узаємної діяльності вчителя й учнів, спрямований на розв’язання навчально-виховних завдань.
 
Компетентнісно орієнтоване навчання технологій вимагає застосування методів, які передбачають активну діяльність учнів. До таких належать:
продуктивні (сформовані предметні компетентності застосовують у технологічній практиці);
— евристичні або частково-пошукові (окремі елементи нових компетентностей учень набуває завдяки розв’язанню практично зорієнтованих завдань);
— проблемні (учень усвідомлює практичну проблему і знаходить шляхи її розв’язання);
— інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, під час якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).
 
Остання група методів чи не найбільше відповідає вимогам компетентнісно-орієнтованого навчання, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, узаємодії.
 
Інтерактивні методи сприяють розвитку здібностей кожної особистості, дають можливість кожній дитині продемонструвати свої навчальні досягнення в конкретних ситуаціях, порівнювати свій рівень розвитку з іншими учасниками навчального процесу.
 
Однак використання інтерактивних методів у школі потребує від учителя ретельного попереднього аналізу на предмет доступності й доцільності застосування в тих чи інших класах, а також прогнозування результатів. Ураховувати при цьому потрібно той фактор, що використання інтерактивних методів потребує від учнів певної предметної підготовки, яку необхідно проаналізувати, оцінити й у перспективі розвивати. 
 
Використання інтерактивних методів можливе за умови готовності учнів до виконання тих розумових і практичних дій, які передбачає той чи інший метод. Над формуванням такої готовності педагог повинен працювати заздалегідь.
 
ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ
Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Крім загальнодидактичних (пояснення, зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизація знань тощо), у практиці навчання використовують предметні прийоми, які визначені конкретною темою і навчальною метою конкретного уроку. Цінними є прийоми, що спонукають учнів до активної діяльності, пошуку шляхів розв’язання поставлених завдань чи проблем.
 
Компетентнісно-спрямоване навчання технологій вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють виробничу ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитися, виявити себе в комунікативному процесі. Найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу є індивідуальна навчальна діяльність, робота в парах, групах.
 
Дуже важливо, щоб використання тих чи інших методів, прийомів, форм навчання не було «даниною моді». Їх добір і використання слід підпорядковувати змісту й меті навчального предмета, ураховуючи при цьому вікові особливості учнів, їхні можливості і здібності.
 
ОСОБИСТІСНІ І ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА
Одним із найважливіших факторів успішного запровадження компетентнісного підходу в навчанні технології є готовність самого вчителя до реалізації поставленої мети.
 
Щоб успішно формувати компетентну особистість, сучасний педагог повинен володіти певними якостями. Назвемо лише декілька найактуальніших:
— успішно розв’язувати власні життєві проблеми, виявляючи ініціативу, самостійність і відповідальність;
— усвідомлювати мету компетентнісно-орієнтованого навчання;
— планувати урок з використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності і насамперед усіх видів самостійної роботи, діалогічних, евристичних і проблемних методів;
— пов’язувати навчальний матеріал із повсякденним життям та інтересами учнів;
— залучати до обговорення попередній досвід школярів;
— демонструвати учням рольові моделі на прикладі реальних людей, народних майстрів рідного краю, старших учнів;
— цінуючи навчальні досягнення школярів, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння, а передусім здатність застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.
 
ЗАВДАННЯ ТА ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО УРОКУ
Сучасний урок, зорієнтований на реалізацію компетентнісного підходу в навчанні, має розв’язувати низку завдань. Це зокрема:
— підвищення рівня мотивації учнів, використання суб’єктивного досвіду, набутого учнями;
— ефективне та творче застосування набутих знань і досвіду на практиці;
— формування в учнів навичок отримувати, осмислювати та використовувати інформацію з різних джерел;
— дотриманняя організаційної чіткості та оптимізації кожного уроку;
— підвищення рівня самоосвітньої та творчої активності учнів;
— створення умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу;
— наявність контролю, самоконтролю та взаємоконтролю за процесом навчання;
— формування моральних цінностей особистості.
 
Проаналізуємо основні вимоги до сучасного уроку.
Вимоги до структури уроку:
— чітко визначені цілі та завдання уроку;
— визначення типу уроку;
— органічний зв’язок усіх частин уроку;
— зв’язок уроку з попереднім і закладення перспективи на наступний урок;
— вибір оптимальних, виходячи із цілей і завдань уроку, методів вивчення і закріплення нового матеріалу;
— оптимальність домашнього завдання:
* форма;
* обсяг;
* запис у щоденнику;
* облік індивідуальних особливостей і т. інше.
 
Вимоги до підготовки та організації уроку:
— підготовка та використання демонструвального і роздавального матеріалу;
— можливість для учнів одержувати частину завдань самостійно під керівництвом педагога;
— використання контролю і самоконтролю учнів у процесі виконання навчальних завдань;
— перевірка і самоперевірка після виконання учнями завдання;
— виділення під час підготовки уроку складних моментів нової теми, методик їхнього пояснення.
 
Вимоги до змісту уроку і процесу навчання:
— урок повинен сприяти розвитку пізнавальних процесів в учнів (сприйняття, пам’ять, увага, мислення), формувати якості особистості школярів (дисциплінованість, акуратність, ініціативність тощо);
— урок повинен сприяти формуванню позитивного ставлення учнів до навчання.
 
Вимоги до техніки проведення уроку:
— оптимальний для учнів класу ритм і темп уроку;
— сприятливий психологічний клімат на уроці (узаємна доброзичливість, готовність учителя прийти на допомогу учневі тощо);
— співробітництво вчителя й учнів;
— педагогічний такт;
— використання різних видів діяльності учнів, підтримування інтересу до уроку.
 
Підготувати і провести такий урок досить нелегко. Потрібно відповідально ставитися до своїх обов’язків, але найбільше — вийти на сучасний рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести завтрашній урок краще за сьогоднішній розпочинається з його підготовки. Учитель має володіти добре розвиненими навичками моделювання, проектування і конструювання уроку.
 
Далі буде >>>
Dounload PDF

Відгуки читачів