Аспекти розумового виховання

Подобєд М. Б., ЗОШ № 12, м. Покровськ, Донецька обл.


Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. 
 
Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.
 
Інтелектуальна культура містить інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.
 
Розумові сили (розум) — це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями. 
 
Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.
 
Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Без запасу систематизованих знань не може розвиватися жодна цінна якість розуму. Накопичення певного фонду знань учнем передбачає перш за все оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного роду (загальними, частковими, конкретними, абстрактними тощо), зв’язками і залежностями, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. До знань відносять також уявлення про галузі і способи застосування цих знань, а також володіння методами їх використання.
 
Оволодіння основними розумовими операціями передбачає опанування методикою аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
 
Наведемо коротко основні характеристики цих операцій.
  • Аналіз — це мислене розкладання цілого на складові частини або мислене виділення окремих його частин; синтез — мислене об’єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак і властивостей;
  • порівняння — встановлення подібності чи відмінності між предметами або явищами за однією чи кількома ознаками, виділеними в певній послідовності;
  • класифікація (систематизація) — розподіл предметів чи явищ за групами залежно від подібності або відмінності між ними.
Уміння проводити аналіз, синтез, порівняння і класифікацію дозволяють зробити висновки, оцінити, прийняти рішення, визначити належність явища чи предмета до певного класу та ін.
 
Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності і їхніх  істотних властивостях, зв’язках і відносинах.
 
Існують такі види мислення:
  • діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових;
  • логічне — встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему;
  • абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних, другорядних ознак і на цій основі формування абстрактних понять;
  • узагальнювальне — знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ;
  • категоріальне — вміння об’єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності;
  • теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності наявних між явищами зв’язків;
  • індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків;
  • алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує на строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату;
  • технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; 
  • репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв’язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах;
  • продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основи здобутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення;
  • системне — здатність виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

 

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної, мислячої людини, яка не сліпо сприймає певні положення, декларації, а здатна їх критично аналізувати, корегувати свою поведінку відповідно до життєвих ситуацій. 
 
Критичне мислення виявляється в здатності самостійно вказати на причину загально прийнятих стандартів або заперечити їх, висуваючи суттєві та переконливі аргументи. Це мислення є нестандартним. Воно не може ґрунтуватися на алгоритмах чи на інших механічних процедурах. В його основі лежить здатність учнів до самостійних логічно грамотних роздумів і суджень; тобто не піддаватися впливу чужих думок, а правильно їх оцінювати. До критичного мислення вдаються у тих випадках, коли необхідно зважати та оцінити альтернативи, а також коли потрібні оцінка пріоритетів і визначення достовірності й доречності.
 
Особистість, яка критично мислить, використовує критичне мислення як засіб корекції та ліквідації помилок, насамперед у власному мисленні. При цьому здійснюються не окремі розумові операції, а сам процес мислення, пов’язаний із такими основними характеристиками, як відчуття життєвої ситуації, здатність до висновків, самокорекція.
 
Оволодіння інтелектуальними уміннями — це оволодіння навчальними уміннями, або уміннями навчальної діяльності. Нам уже відомо, що навчальні уміння поділяються на загальні навчальні уміння, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних дисциплін і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями з окремої галузі чи окремої навчальної дисципліни. 
 
До загальних навчальних умінь відносять:
  • уміння читати (виразно, свідомо, з правильною вимовою слів, звуків, з інтонацією, темпом, урахуванням жанру і стилю тексту, читати швидко текст за рахунок великого зорового охоплення);
  • уміння слухати (зосереджуватися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителів, відповідей, повідомлень чи доповідей учнів, тривалість сконцентрованої уваги, уміння аналізувати, рецензувати й оцінювати прослухане повідомлення);
  • уміння усно формувати і викладати свої думки (відповідати на запитання, переказувати зміст прочитаного чи почутого, словесно описати картину, малюнок, спостереження, висловлювати свої думки за темою, ставити питання за текстом та ін.);
  • уміння писати (оволодіння технікою письма та писемною мовою: правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або вільну тему, використати різні стилі викладу);
  • уміння працювати з книжкою (уміння знайти книгу, визначити ії загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного;
  • уміння користуватися книгами різного призначення, науковою, художньою, довідковою літературою, періодикою, словниками).

 

До спеціальних навчальних умінь відносять уміння читати карти, ноти, технічні креслення, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музичні твори, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками під час вивчення іноземних мов та ін.
 
Дуже важливі уміння культури розумової праці. До цих умінь відносять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальної діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.
 
Окрім розглянутих умінь, самостійна навчальна діяльність передбачає вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам’ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими раціональними способами розумових дій, контролювати себе.
 
Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями незалежно від змістовного наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу (полілогу), формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.
 
У позакласної роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі та ін.
 
Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і вихованні школярів.
 
Література
1. Мартинюк І. В. Національне виховання: теорія і методологія. — К.,1995.
2. Сухомлинський В. О. Народження громадянина. — Вибр. твори 5 т. Т. 3. — К., 1976.
3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. — К., 2003.
4. Фіцула М. М. Педагогіка. — К., 2001.
Dounload PDF

Відгуки читачів