«ЖИТТЯ НА КОРИСТЬ БАТЬКІВЩИНІ»

(до 160-річчя від дня народження І. Франка)

Р. І. Захарова, завідувачка бібліотеки СШ № 80, м. Харків

 

Цього року українці відзначатимуть майже одночасно два ювілеї — 160 років від дня народження Івана Франка та 25-ту річницю проголошення Незалежності України. На перший погляд, ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетнів українського духу — Тараса Шевченка та Івана Франка.


Цього року українці відзначатимуть майже одночасно два ювілеї — 160 років від дня народження Івана Франка та 25-ту річницю проголошення Незалежності України. На перший погляд, ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетнів українського духу — Тараса Шевченка та Івана Франка.
 
Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного діапазону, як Іван Франко. Поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, етнограф, видавець, філософ, мовознавець, економіст, історик, один із найвизначніших політиків Галичини ХІХ — поч. ХХ ст. Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академією в одній особі.
 
«Він розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука й щастя України. України й людськості», — так Максим Рильський оцінив творчу та громадську діяльність великого Каменяра.
 
Сьогодні Івана Яковича Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи сина України національним генієм, а й вдумливо вивчають його літературну спадщину, починаючи від ліричних поезій у молодших класах школи й закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання, в середніх і старших класах. Творчість письменника стала предметом дослідження спеціальної науки — франкознавства.
 
Іван Якович Франко — знакова постать вітчизняної та світової історії й культури. «Лиш боротись — значить жить» — це кредо Івана Франка завжди актуальне для нас, особливо в цей складний час. Це не просто гасло, а глибока внутрішня переконаність людини, яка пережила страждання, особисті невдачі, переборола тимчасову слабкість духу, але не зломилася. Це потім засвідчили його твори. Національна ідея та переживання про майбутнє українського народу супроводжували І. Франка постійно. Він переймався долею українців, він прагнув допомогти їм створити самостійну державу. Цей поет, мислитель зробив величезний внесок у культуру, літературу та моральний розвиток українців. Він присвятив усе своє життя на користь Україні.
 
Франко був прогресивною людиною та патріотом своєї держави. Ідея соборності так боліла йому, що він свідомо хотів одружитися з дів чиною зі Сходу України. Так і сталось. 1886 року в Києві відбулося вінчання Івана Яковича з Ольгою Хоружинською. На весіллі всі говорили, що цей шлюб — символ єдності Заходу і Сходу України. Та подружнє життя тривало недовго. У його житті з’являлися нові жінки: Ольга Рошкевич (перша дружина), Юзефа Дзвонковська, Уляна Кравченко, Климентина Попович, Ольга Білецька, Целіна Журовська... Сам Іван Якович визнавав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на літературу мали зносини мої з жіноцтвом...»
 
Іван Франко завжди почувався «сином народу», «вигодуваним твердим мужицьким хлібом». Він вірив у «день воскреслий» свого народу, бо був велетнем праці та терпіння і зоставив по собі для незлічимих поколінь творче діло, котре повік-віків буде формувати душу великого українського народу.
 
Він закликав українців пізнати багатовікову історію України, без чого неможливе формування патріо тичних почуттів, гордості за свою Батьківщину, а отже, й відповідальності за її нинішню та майбутню долю. Тому він звертався до поділених кордонами іноземних держав своїх земляків «…навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів… Ми повинні — всі без виїмки — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками й засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним ї частковим, локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим її успіхом…».
 
Дуже цікаві роздуми Франка стосовно того часу, «коли впадуть дотеперішні китайські стіни», коли «всі наші національні та громадські питання мусять улягти основній переміні». Така ситуація, на його думку, є першою й головною передумовою здатності успішно розбудовувати незалежну й соборну Україну.
 
Він був у передніх рядах тих, хто ламав скелю старого світу в ім’я нового, скелю неправди й визиску в ім’я правди і краси. Він звав людський дух «вічним революціонером».
 
Великим Каменярем називають нащадки Івана Франка, письменника, що своїм полум’яним словом ламав скелю неправди і гніту в ім’я правди і свободи.
 
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Хай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!
 
На всі наші сучасні суспільно-політичні недуги ми знаходимо рятівні поради у І. Франка. Прикладом власного життя і словом Франко боровся за те, щоб кожен українець брав участь у поступі, щоб кожен з нас ставав свідомим громадянином, здатним на самопожертву, заради добра українців.
 
Згідно з Указом Президента України № 687/2015 «Про вшанування пам’яті Івана Франка», на державному рівні відзначатиметься його 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті. Чотири роки тому в місті Коломиї на Івано-Франківщині встановили пам’ятник Іванові Франку.
 
І, як справедливо зазначив Йосип Марухняк «монумент Каменяреві в місті Коломиї — один із небагатьох, біля якого справді хочеться зупинитися, постояти, подумки поспілкуватися з цією непересічною людиною». Над монументом працювали коломийський скульптор Василь Андрушко, професор Львівської національної академії мистецтв Василь Гурмак, архітектор Олег Пріль. За словами Василя Андрушка, робота була цікава й водночас складна, адже потрібно було втілити в камені цілісну композицію. Іван Франко, немовби піднімаючись сходами з віків у сьогодення, рухається назустріч людям і зі своїм вдумливим поглядом звертається до перехожих: «Нам пора для України жить!», закликає працювати на Україну, як робив це він усе своє життя.
 
Народна шана — не вельможна милість:
Життя стає до вічності містком.
Поете, спіть, Ви дуже натомились.
Це так непросто — Ви ж були Франком!
 
Минули століття, а Франкове слово завжди живе в серцях його вдячних нащадків. Наш Каменяр ожив у мармурі й бронзі. Тому всіх нас охоплює почуття гордості, що наша земля дала людству великого світоча волелюбства. Він внесений до списків найбільших письменників світу, а його ім’я висічене на гранітних скрижалях історії поряд з іменами найславетніших синів людства. Уклін Тобі, наш славний Каменяре!
 
ДЖЕРЕЛА
1. Мельник Д. Роль Івана Франка в національному відродженні України [Електрон. ресурс].— Режим доступу:http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3259518-rol-ivanafranka-v-natsionalnomu-vidrodzhenni-ukrainy
2. Нам пора для України жить : методичні рекомендації бібліотечним працівникам [Електрон. ресурс].— Режим доступу: http://www.librportal.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=170&Itemid=5
Dounload PDF

Відгуки читачів