Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Учитель

із прізвищем колосальної енергетики

Людмила Антипова, Переможниця конкурсу «Міс Пані Вчителька» у номінації «Міс Філософія»

м. Донецьк.

 

Сто вітрів у ногах лежить Мого роду і народу.

І. Драч

Кажуть, що іноді в особливо обдарованих нащадках свого роду духи предків пробуджують бажання займатися учительством з їх допомогою. Як тому не йняти віри?..

Історія його народження дещо містична. Передчасно народжена дитина не кричала, не кліпала вічками. Куди таку подіти, коли мати має наступного дня стати до роботи, а за вікномвиснажливий лютий 1944 року? Співчутливі сусідки радили покласти на немовля подушечку: мовляв, маєш уже двох синів-соколів, а дочка покоїться в мирі, то не завдавай клопоту своїй голові безталанній, ще й не відомо, чи повернеться чоловік з війни. Проте материнське серце підказувало інше. Напрацьовані руки загорнули сина у вату й поклали на припічок. «На розсуд БожийІ ти, Миколаю Чудотворцю, не залишай», — тихо сказала породілля і, наказавши старшим періодично змочувати водою губи дитині, з болем у серці пішла працювати. Отак і напували хлопчика з місяць водичкою, обмивали, а він тримався. І 14 березня (саме на день народження свої матері!) вирішив справді народитися. Як і належить: з криком, з розплющеними вічками, рухами. А мама, плачучи від радості, притискаючи до грудей усіх трьох синів, відчула, як прибуло молоко. І назвали хлопчика Миколою, на честь (і на знак подяки) святого, який не залишив родину в біді. Отак маленька людина з прізвищем колосальної енергетикиВітерпочала власне життя. Нічим особливим хлопчик не вирізнявся з-поміж однолітків. Хіба що чуйністю, сентиментальністю іпоглядом. Трішки примружені очі, здава­лося, знали дуже багато… (А Бог, зберігши життя, очевидно, мав покласти на нього особливу місію.)


Учитель

із прізвищем колосальної енергетики

Людмила Антипова, Переможниця конкурсу «Міс Пані Вчителька» у номінації «Міс Філософія»

м. Донецьк.

 

Сто вітрів у ногах лежить Мого роду і народу.

І. Драч

Кажуть, що іноді в особливо обдарованих нащадках свого роду духи предків пробуджують бажання займатися учительством з їх допомогою. Як тому не йняти віри?..

Історія його народження дещо містична. Передчасно народжена дитина не кричала, не кліпала вічками. Куди таку подіти, коли мати має наступного дня стати до роботи, а за вікномвиснажливий лютий 1944 року? Співчутливі сусідки радили покласти на немовля подушечку: мовляв, маєш уже двох синів-соколів, а дочка покоїться в мирі, то не завдавай клопоту своїй голові безталанній, ще й не відомо, чи повернеться чоловік з війни. Проте материнське серце підказувало інше. Напрацьовані руки загорнули сина у вату й поклали на припічок. «На розсуд БожийІ ти, Миколаю Чудотворцю, не залишай», — тихо сказала породілля і, наказавши старшим періодично змочувати водою губи дитині, з болем у серці пішла працювати. Отак і напували хлопчика з місяць водичкою, обмивали, а він тримався. І 14 березня (саме на день народження свої матері!) вирішив справді народитися. Як і належить: з криком, з розплющеними вічками, рухами. А мама, плачучи від радості, притискаючи до грудей усіх трьох синів, відчула, як прибуло молоко. І назвали хлопчика Миколою, на честь (і на знак подяки) святого, який не залишив родину в біді. Отак маленька людина з прізвищем колосальної енергетикиВітерпочала власне життя. Нічим особливим хлопчик не вирізнявся з-поміж однолітків. Хіба що чуйністю, сентиментальністю іпоглядом. Трішки примружені очі, здава­лося, знали дуже багато… (А Бог, зберігши життя, очевидно, мав покласти на нього особливу місію.)

«Здобудеш освітупобачиш півсвіту»,— казав Миколчин дід. І онук за багато кілометрів від хутора ходив щодня до школи. А після її закінчення в селі Андріївка працював бібліотекарем. У вільний від роботи час багато читав, придивлявся до манери вчителів говорити, спілкуватися з учнями, а в мріях сам бачив себе біля дошки: чомусь обовязково біля мапи, а рука показує на Донецьк. Потім він чотири рази вступатиме саме на історичний факультет Донецького державного університету (і на четвертий раз доля посміхнеться йому, а викладачі пожартують щось на кшталт «Дмуть вітри історії в наші вітрила»). А потім буде село Новопетриківка. Село, з якого спершу збирався втікати, а залишився на все життя. (Недарма кажуть, що найбільш постійнетимчасове.) Спершу винаймав житло, скучав за домашніми, боляче реагував на кпини учнів. Згодом зявилася сімя: дружинонька, троє Вітренят один за одним не забарилися. А воно ж відомо: тоді тато справжній клопіт має, коли трьох дітей колисає. (Насправді ж їх колисала мама, бо тато мав необережність стати директором Новопетриківської восьмирічної школи.)

Завертілось життя: то одна перевірка іде, то інша, а вдома діти вміст зошитів перевіряють і поурочні плани на берегах редагують.

Скільки він відкритих уроків дав за 40 років педагогічної діяльностіне злічити. Не боїться їх давати, завжди примовляє: «Можете кращея повчусь у вас».

На урокахсувора дисципліна, але пять хвилинто обовязково невимушена бесіда: з гумором, з відповідями на питання на кшталт «А правда, що…» Учні дуже часто намагалися «заговорити» його, щоб менше опитував. Та де тамНавіть на провокаторські запитання відповідав лаконічно, ємно.

Його копіюють, пародіюють, як і кожного вчителя. Але він не ображається, адже справді часто повторює фразу «Це абсурд, діти» та «»Почнемо урок…»

Випускники постійно зізнаються, що він їм сниться. Звісно, зі своїми запитаннями: мовляв, коли відбулася Куликівська битва? У 1992 році Миколу Івановича Вітра було удостоєно звання «Заслужений учитель України». Колеги жартували: таки навчив усе село, коли битва відбулася.

На сьогодні, будучи вже дідом трьох онучок, він з не меншим запалом біжить до школи. То черговий по школі, то суботник, то стенди треба поновити, то День визволення села. Сказано: Вітер завжди з ідеями,  бажанням діяти, втруча­тися, творити. Каже, що буде працювати, доки не прийде в село наступникобовязково чоловік, який любитиме село та свою одвічну роботу.

На питання «За чим у житті найбільше шкодуєтевідповідає, що так і не вдалося йому знайти батька, який пропав безвісти на війні (хоча пошуки вів). Успіхами своїми ж завдячує дружиніВітер Анастасії Іванівні, теж, до речі, вчительці.

Відгуки читачів