Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Учитель

із прізвищем колосальної енергетики

Людмила Антипова, Переможниця конкурсу «Міс Пані Вчителька» у номінації «Міс Філософія»

м. Донецьк.

 

Сто вітрів у ногах лежить Мого роду і народу.

І. Драч

Кажуть, що іноді в особливо обдарованих нащадках свого роду духи предків пробуджують бажання займатися учительством з їх допомогою. Як тому не йняти віри?..

Історія його народження дещо містична. Передчасно народжена дитина не кричала, не кліпала вічками. Куди таку подіти, коли мати має наступного дня стати до роботи, а за вікномвиснажливий лютий 1944 року? Співчутливі сусідки радили покласти на немовля подушечку: мовляв, маєш уже двох синів-соколів, а дочка покоїться в мирі, то не завдавай клопоту своїй голові безталанній, ще й не відомо, чи повернеться чоловік з війни. Проте материнське серце підказувало інше. Напрацьовані руки загорнули сина у вату й поклали на припічок. «На розсуд БожийІ ти, Миколаю Чудотворцю, не залишай», — тихо сказала породілля і, наказавши старшим періодично змочувати водою губи дитині, з болем у серці пішла працювати. Отак і напували хлопчика з місяць водичкою, обмивали, а він тримався. І 14 березня (саме на день народження свої матері!) вирішив справді народитися. Як і належить: з криком, з розплющеними вічками, рухами. А мама, плачучи від радості, притискаючи до грудей усіх трьох синів, відчула, як прибуло молоко. І назвали хлопчика Миколою, на честь (і на знак подяки) святого, який не залишив родину в біді. Отак маленька людина з прізвищем колосальної енергетикиВітерпочала власне життя. Нічим особливим хлопчик не вирізнявся з-поміж однолітків. Хіба що чуйністю, сентиментальністю іпоглядом. Трішки примружені очі, здава­лося, знали дуже багато… (А Бог, зберігши життя, очевидно, мав покласти на нього особливу місію.)


Учитель

із прізвищем колосальної енергетики

Людмила Антипова, Переможниця конкурсу «Міс Пані Вчителька» у номінації «Міс Філософія»

м. Донецьк.

 

Сто вітрів у ногах лежить Мого роду і народу.

І. Драч

Кажуть, що іноді в особливо обдарованих нащадках свого роду духи предків пробуджують бажання займатися учительством з їх допомогою. Як тому не йняти віри?..

Історія його народження дещо містична. Передчасно народжена дитина не кричала, не кліпала вічками. Куди таку подіти, коли мати має наступного дня стати до роботи, а за вікномвиснажливий лютий 1944 року? Співчутливі сусідки радили покласти на немовля подушечку: мовляв, маєш уже двох синів-соколів, а дочка покоїться в мирі, то не завдавай клопоту своїй голові безталанній, ще й не відомо, чи повернеться чоловік з війни. Проте материнське серце підказувало інше. Напрацьовані руки загорнули сина у вату й поклали на припічок. «На розсуд БожийІ ти, Миколаю Чудотворцю, не залишай», — тихо сказала породілля і, наказавши старшим періодично змочувати водою губи дитині, з болем у серці пішла працювати. Отак і напували хлопчика з місяць водичкою, обмивали, а він тримався. І 14 березня (саме на день народження свої матері!) вирішив справді народитися. Як і належить: з криком, з розплющеними вічками, рухами. А мама, плачучи від радості, притискаючи до грудей усіх трьох синів, відчула, як прибуло молоко. І назвали хлопчика Миколою, на честь (і на знак подяки) святого, який не залишив родину в біді. Отак маленька людина з прізвищем колосальної енергетикиВітерпочала власне життя. Нічим особливим хлопчик не вирізнявся з-поміж однолітків. Хіба що чуйністю, сентиментальністю іпоглядом. Трішки примружені очі, здава­лося, знали дуже багато… (А Бог, зберігши життя, очевидно, мав покласти на нього особливу місію.)

«Здобудеш освітупобачиш півсвіту»,— казав Миколчин дід. І онук за багато кілометрів від хутора ходив щодня до школи. А після її закінчення в селі Андріївка працював бібліотекарем. У вільний від роботи час багато читав, придивлявся до манери вчителів говорити, спілкуватися з учнями, а в мріях сам бачив себе біля дошки: чомусь обовязково біля мапи, а рука показує на Донецьк. Потім він чотири рази вступатиме саме на історичний факультет Донецького державного університету (і на четвертий раз доля посміхнеться йому, а викладачі пожартують щось на кшталт «Дмуть вітри історії в наші вітрила»). А потім буде село Новопетриківка. Село, з якого спершу збирався втікати, а залишився на все життя. (Недарма кажуть, що найбільш постійнетимчасове.) Спершу винаймав житло, скучав за домашніми, боляче реагував на кпини учнів. Згодом зявилася сімя: дружинонька, троє Вітренят один за одним не забарилися. А воно ж відомо: тоді тато справжній клопіт має, коли трьох дітей колисає. (Насправді ж їх колисала мама, бо тато мав необережність стати директором Новопетриківської восьмирічної школи.)

Завертілось життя: то одна перевірка іде, то інша, а вдома діти вміст зошитів перевіряють і поурочні плани на берегах редагують.

Скільки він відкритих уроків дав за 40 років педагогічної діяльностіне злічити. Не боїться їх давати, завжди примовляє: «Можете кращея повчусь у вас».

На урокахсувора дисципліна, але пять хвилинто обовязково невимушена бесіда: з гумором, з відповідями на питання на кшталт «А правда, що…» Учні дуже часто намагалися «заговорити» його, щоб менше опитував. Та де тамНавіть на провокаторські запитання відповідав лаконічно, ємно.

Його копіюють, пародіюють, як і кожного вчителя. Але він не ображається, адже справді часто повторює фразу «Це абсурд, діти» та «»Почнемо урок…»

Випускники постійно зізнаються, що він їм сниться. Звісно, зі своїми запитаннями: мовляв, коли відбулася Куликівська битва? У 1992 році Миколу Івановича Вітра було удостоєно звання «Заслужений учитель України». Колеги жартували: таки навчив усе село, коли битва відбулася.

На сьогодні, будучи вже дідом трьох онучок, він з не меншим запалом біжить до школи. То черговий по школі, то суботник, то стенди треба поновити, то День визволення села. Сказано: Вітер завжди з ідеями,  бажанням діяти, втруча­тися, творити. Каже, що буде працювати, доки не прийде в село наступникобовязково чоловік, який любитиме село та свою одвічну роботу.

На питання «За чим у житті найбільше шкодуєтевідповідає, що так і не вдалося йому знайти батька, який пропав безвісти на війні (хоча пошуки вів). Успіхами своїми ж завдячує дружиніВітер Анастасії Іванівні, теж, до речі, вчительці.

Відгуки читачів