Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Портрет Анатолія Хостікоєва в інтер’єрі сім’ї

«Султану» української сцени — 55

Ольга Адам

Для мене сімейне вогнище
не просто слова, а святе поняття.

А. Хостікоєв

На вигляд він — класичний мачо: примчав на своєму чорному «Форді» — високий, стрункий, овіяний аурою розбитих жіночих сердець, з поглядом Бандераса й нерозгаданою чоловічою харизмою десь у розлеті осетинських брів чи в могутніх плечах. Насправді він не розуміє, чому його називають секс-символом; може впадати в депресію через погану погоду, любить побути наодинці з природою, вважає найбільшою цінністю в житті дітей і теплі родинні стосунки.


Портрет Анатолія Хостікоєва в інтерєрі сімї

«Султану» української сцени — 55

Ольга Адам

Для мене сімейне вогнище
не просто слова, а святе поняття.

А. Хостікоєв

На вигляд він — класичний мачо: примчав на своєму чорному «Форді» — високий, стрункий, овіяний аурою розбитих жіночих сердець, з поглядом Бандераса й нерозгаданою чоловічою харизмою десь у розлеті осетинських брів чи в могутніх плечах. Насправді він не розуміє, чому його називають секс-символом; може впадати в депресію через погану погоду, любить побути наодинці з природою, вважає найбільшою цінністю в житті дітей і теплі родинні стосунки.

Відкрилася завісаі глядач побачив Анатолія Хостікоєва, який сидів на сцені з гітарою і співав своєму девятирічному синові Вячеславу... «Хто робить за одну добу народом боязку юрбу? Свобода...» Так починався мюзікл «Біла ворона». Театральні критики на різні лади порівнювали цю режисерську роботу Хостікоєва з першою постановкою, яка, власне, і звела Анатолія та Наталю Сумську. Тоді вони літали над глядацькою залою в образах Жюльєна і Жанни (у прямому й переносному значенні), і їхній син Вячеславце плід того окриленого кохання. А тепер, через 14 років, мюзікл було відроджено як урок доброти, справедливості, душевної чистоти та свободи. Ми попрохали Анатолія Георгійовича розповісти про тих, хто відкривав ці поняття для нього самого.

Розумне, добре, вічне

Анатолій Хостікоєв.— Я вважаю, що професії вчителя та актора дуже схожі. В актора тільки клас переважає за кількістю учнів. Публікаце і є його учні. А завдання схожі. І в учителя, і в актора одна мета: те, що він несе учням чи публіці, має дійти до глядача. Моя перша вчителькавикладач англійської мови (я навчався в англійській школі) Роза Борисівна, приходить на мої вистави. У неї чудове почуття гумору. Цілуючи мене після вистави, Роза Борисівна каже моїй дружині: «Наталю, не ревнуй його до менеЯ, певно, ніколи не перестану дивуватися своїм учителям! Це взагалі дивовижна професія, що не має віку. Адже, працюючи з дітьми, неможливо зістаритися. Вчителі зберігають молодість і тримають форму все життя! І я безмежно вдячний учителям, які зустрілись у моєму житті. Для прикладу розкажу вам про епізод, що трапився у нас із учителькою української мови та літератури Лідією Трохимівною. Я запамятав цей її урок на все життя. Саме того дня в мене пробудилась, мабуть, совість чи сором... не знаю, як це назвати... утім, судіть самі. У класі я був «провідником», і одного разу вирішив підговорити всіх прогуляти урок української літератури. Ми зняли двері з кабінету, познімали зі стіни портрети піонерів-героїв і посадили їх замість себе за парти... Наш клас був дуже музичний: Валера Шихман грав на кларнеті й саксофоні (він зараз у Лос-Анджелесі), Льоня Давидченко (на жаль, його вже немає з нами) грав на трубі, Голощапов (на жаль, теж уже немає) грав на тромбоні, Коля Кулініч (зараз посол України в Японії) — на барабані, а я на акордеоні. Не клас, а цілий ансамбль. Не знаю, про що ми думали, як це тепер характеризувати, але, озброєні музичними інструментами, винесли двері на вулицю і поклали на них однокласника Стаса Василевського. Ми влаштували, чомусь, його похорони. Тридцять шість учнів пронесли його центром Києва, вулицею Горького під похоронний марш. Зараз про це дико згадувати, я навіть не можу пояснити, чому ми таке робили. Нам було так смішно! Певно, це був якийсь кураж. Дівчата плакаливони теж грали роль. Це був справжній театр. Потім, коли ми повернулись, звичайно, нам дісталося: разом з батьками нас викликали до директора. Мене взагалі хотіли виключити зі школи. Але найбільш мудро в цій ситуації повелася Лідія Трохимівна. Наступного уроку вона зайшла до кабінету й дуже тихо сказала: «Минулого уроку до мене приходили піонери-герої і ми з ними дуже добре поговорили про вас». Лідія Трохимівна зробила свій театр. Це була вистава одного актора. Вона провела з нами урок, який ми запамятали на все життя. Адже вона могла кричати і сварити нас, але не зробила цього. Навпаки, посіяла в серці кожного з нас добре, розумне і вічне. Я вважаю, що професія вчителя має прирівнюватися до елітної. Ми з дружиною, Наталею Сумською, часто розмовляємо про працю вчителя, чому так несправедливо вона оцінена. Раніше вчителі належали до еліти, але, на жаль, сьогодні це не так.

Класний керівник девятого класу, де навчався Хостікоєв, також досить мудро відреагувала на витівку свого скаженого «джаз-бенду». Всю цю молоду енергію та кураж спрямувала в інше русло: було створено шкільний музичний театр мініатюр. Перша ж виставашоу мініатюр на циганську тематику, пройшла з шаленим успіхом. Анатолій танцював циганочку з виходом у шикарному костюмі циганського барона, який пошила бабуся. Наступна мініатюра — «Умирающий лебедь» Сен-Санса. Саме тоді він відчув, як цікаво бути то лебедєм, то циганом. Ясно, що це неабияк вплинуло на вибір майбутньої професії.

А. Х.Зараз часто замислююсь над тим, чому немає ні шкільних театрів-студій, ні подібних гуртків при будинках культури... Мрію створити дитячу кіностудію на базі школи, щоб професійні режисери, оператори приходили до дітей і давали уроки, ділилися секретами майстерності.

Сім’я в пріорітеті

Хостікоєв за походженням напівосетин, але якщо його запитати про національність, він відповідає: «ЯкиянинЗа історією його родини можна написати сценарій фільму. Мати та бабуся Анатолія народилися в Києві. Під час війни мати пішла на фронт, а бабуся залишилася в окупації. Після того як розбомбили їхній будинок, було знайдено бабусини документи й доньці на фронт відправилено повідомлення, що Домініка Акимівна Хоменко загинула. Те ж саме сталося і з матірю Анатолія: ешелон, в якому вона 1945-го поверталася додому, розбомбили. І тепер уже бабуся отримала похоронку. А мама залишилася живою й потрапила в госпіталь. Вони зустрілись лише в 47-му. Та мати повернулася не одна, а з чоловіком-осетином. Бабуся тільки ахнула: «Який страшний, чорний, мохнатий!» — на що мама відповіла: «Та, може, він у нас, в Україні, вилюдніє». Анатолій Георгійович назвав старшого сина на честь батька, присвятив батькові свою виставу «Отелло», і взагалі годинами може розповідати історії про нього. І про те, як той видерся на памятник Богдану Хмельницькому, щоб освідчитися мамі в коханні, і про те, як батька хотіли звільнити з роботи, обізвавши нацменом, і він ледве не скоїв вбивство, і про те, як вони всією родиною збирались навколо батька, який уголос читав «Вечірній Київ» з акцентом, чим усіх дуже смішив.

А. Х.Одного разу батько вів мене до музичної школи і ніс мій акордеон. Ми зупинились біля автомату з газованою водою. Акордеон поставили на тротуарі, як раптом якийсь чоловік підхопив його й побіг. Я смикнув батька за рукав: «Тату!» — а він мені: «Тихо, я все бачу». Він допив воду й вирушив за ним. Тато йшов спокійно, він був таким високим, що звичайній людині треба було бігти, щоб іти поряд із ним. Тому, коли ми порівнялись з музичною школою, тато сказав: «Дякую, дорогий! Постав інструмент, далі ми самі понесемо». Він завжди був внутрішньо спокійним, упевненим у собі, вмів захистити честь своєї родини. Цього він навчив мене. Тож коли сьогодні мене запитують, чому я не поїду до Москви, до Лондона, до Голівуду, тобто туди, де можна успішно самореалізуватися, завжди відповідаю, що не фанат своєї професії і моя родина, у вузькому й широкому розумінні (тобто батьківщина), з дитинства для мене в пріоритеті.

Жінки сеньйора з вищого світу

Дружин у Хостікоєва було три: Надія Кондратовська, Любов Кубюк та Наталя Сумська. Багато хто пліткував, що у Хостікоєва цілий гарем і, мовляв, саме тому режисер «Роксолани» Борис Нібієрідзе обрав його на роль султана. Та «султан» узяв і обєднав усіх перших і других дружин, чоловіків та інших родичів під спільним «дахом» однієї вистави. «Сеньйор із вищого світу» виявився першим і до сьогодні єдиним успішним українським антрепризовим спектаклем. Шість років публіка України сприймає його на ура! Це була геніальна «маркетингова» ідея. А прийшла вона в голову організатора під час суперечки з дружиною. Наталя вмовляла дати роль у виставі її мамі. Анатолій Георгійович опирався: «Ніяких мам! Може ще й сестру твою покликати, і твого першого чоловікаАж раптом він подумав: якщо поглянути на це божевілля з іншого боку, то це дійсно підігріватиме інтерес публіки до вистави.

Тож в афішах так і написано:

Валерія ПапагаттоОльга Сумська, сестра Наталі Сумської, дружина Віталія Борисюка, колишня дружина Євгена Паперного.

Леонідо ПапагаттоАнатолій Хостікоєв, чоловік Наталі Сумської, колишній чоловік Любові Кубюк, кум Богдана Бенюка, батько Георгія та Вячеслава Хостікоєвих.

МатільдаНаталя Сумська, сестра Ольги Сумської, дружина Анатолія Хостікоєва, мати Дарини Мамай та Вячеслава Хостікоєва.

ВітторіоВячеслав Хостікоєв, син Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської.

ФйореллаДарина Мамай, донька Наталі Сумської та Ігоря Мамая.

НіколеттоГеоргій Хостікоєв, син Анатолія Хостікоєва та Любові Кубюк, брат Вячеслава Хостікоєва.

РаймондоЄвген Папернийколишній чоловік Ольги Сумської.

ОлессандроІгор Мамай, колишній чоловік Наталі Сумської та батько Дарини Мамай.

ГрафиняЛюбов Кубюк, колишня дружина Анатолія Хостікоєва, мати Георгія Хостікоєва.

Антоніо-ВелуттоБогдан Бенюк, кум Анатолія Хостікоєва, хрещений батько Георгія Хостікоєва.

І так далі за списком: батьки СумськихГанна Іванівна Опанасенко-Сумська та Вячеслав Гнатович Сумський, Віталій Борисюк, дружина старшого сина Анатолія Хостікоєва... тобто ціла династія, у якій, що найголовніше, всі актори. Шлях від ідеї до її втілення не був простим: спочатку треба було всіх умовити, а потім підтримувати робочу обстановку під час репетицій. І перше, і друге Анатолію вдалосявін виявився найбільш впливовим та харизматичним лідером «клану». До всіх знайшов підхід: на його думку, у житті не буває чогось просто так, було, а потім минулося, не залишивши жодних слідів. Мовляв, люди одружуються й розходяться не тому, що хтось поганий, а хтось хороший, а тому, що так складається життя. І якщо людина була тобі близькою, то духовні звязки мають право на існування. Ігорю Мамаю Хостікоєв дозволив освідчуватись у коханні своїй дружині, але тільки... на сцені. Віталій Борисюк і Євген Паперний взагалі зясовують стосунки за допомогою грубої чоловічої сили, але теж тільки на сцені. Наталя Сумська і Любов Кубюк не проти відпустити по шпильці одна одній і також лише в рамках ролі. Під час репетицій кожен намагався виступити в ролі режисера, сварились усі майже через день, та Анатолій Георгійович подолав і це.

Ось такий він, «султан у гаремі»! Він стверджує, що насправді дуже домашній, вірний чоловік і ніколи не зміг би жити з двома-трьома жінками одночасно. За Любу він завжди хвилюється, вважає її рідною, бо вона мати його сина. До того ж, незважаючи ні на що, запрошує до своїх вистав, бо вона талановита актриса. А ось Наталю називає своїм єством, постійно відчуває її присутність. Він вважає: якщо відчуваєш навколо себе порожнечу, якщо поряд немає близьких людей,— жити неможливо.

У фіналі «Білої ворони» (тієї вистави, з якої ми почали нашу розповідь) перед тим, як опуститься завіса, маленький Вячеслав Хостікоєв, якому батьки розповіли історію про кохання і підступність, вірність та свободу, був єдиним, хто оплакував смерть народної героїні Жанни Дарк. Окрім глядачів, звичайно. У приголомшеній залі панувала тиша. І неначе було чути, як у душі кожної людини засвоювався урок, підготовлений для них сьогоднішнім ювіляромАнатолієм Георгійовичем Хостікоєвим.

 

Відгуки читачів