Загадка другого Чорнобиля

О. О. Фейгін, м. Харків

Хроніка руйнування четвертого блоку ЧАЕС досі, через три десятиліття суперечок і досліджень, містить багато незрозумілого й загадкового...


Хроніка руйнування четвертого блоку ЧАЕС досі, через три десятиліття суперечок і досліджень, містить багато незрозумілого й загадкового...
 
Причини Чорнобильської катастрофи вивчали кілька великих урядових і міжвідомчих комісій. Деякі з них працювали за гарячими слідами аварії, а інші збиралися через роки. Усі їх висновки розділилися на дві частини: винна конструкція ядерного реактора або аварія пов’язана з неправильними діями операторів. Другу точку зору підтримала група фахівців Академії наук України, що представила свої висновки до двадцятиріччя трагедії. Потрібно відзначити, що це була перша офіційна комісія, не зв’язана відомчими й політичними інтересами, а тому оцінка ситуації, яку зробили українські науковці, викликала великий інтерес серед «атомних експертів». При цьому один із головних висновків прозвучав досить дивно: під дією «невідомих зовнішніх чинників» оператори здійснювали щонайменше не зовсім адекватні дії...
 
Що ж могло слугувати причиною цього? І чи не пов’язана була «нетипова психологічна обстановка» (як відзначав звіт АНУ) на ЧАЕС у ту трагічну ніч із випробуванням деяких військових радіоелектронних систем?
 
 
Чорнобиль-2
 
У безпосередній близькості від ЧАЕС розташований цікавий військовий об’єкт, добре видимий із містечка енергетиків — Прип’яті. Сьогодні добре відомо, що це спеціальна радіоелектронна станція далекого стеження «Чорнобиль-2».
 
Колись ця станція разом з аналогічними спорудами під Євпаторією й на трасі Херсон — Миколаїв входила в надсекретну систему космічної розвідки «Дуга». Вона відстежувала запуск і рух міжконтинентальних балістичних ракет над Європою й навіть Північною Америкою. Усі станції були укомплектовані системами ультрасучасних щонайпотужніших радарів. Їхня конструкція досі повністю засекречена й напевно відомо лише те, що за їх допомогою радянська протиповітряна оборона (ППО) могла в буквальному розумінні заглядати за далекий горизонт. Утім, це видно й з офіційної назви «Дуги»: «Система радіоцентрів загоризонтних станцій радіолокацій телекомунікації».
 
Спорудження циклопічних антенних ґрат «Чернобиля-2» розпочали ще на початку 1970-х років. Повністю будівництво 150-метрових за висотою конструкцій, що простягнулися на кілометр, було завершене в середині 1970-х. При цьому використовували унікальні механізми кранів із ліфтовим устаткуванням, що піднімали елементи «фазованих антенних грат» на двохсотметрову висоту. Багато деталей було виготовлено з високолегованої сталі з потужним цинковим і нікелевим покриттям, тож і зараз вони виглядають так, ніби щойно вийшли із заводських цехів.
 
З історією будівництва «чорнобильського радіолокатора» пов’язано багато легенд. За однією з них, спочатку об’єкт повинен був дислокуватися десь біля містечка Димера на півночі Київської області. Проте коли перший секретар Компартії України Щербицький дізнався, що саме звідти під час німецько-фашистської окупації вивозили чорнозем на гамбурзькі пустки для парникових господарств, він категорично повстав проти «подальшого розграбування національного надбання». Справа дійшла до Політбюро, і було вирішено «вивести землю із сівозміни» на малородючому Поліссі. Там і виросло ціле військове містечко «Чорнобиль-2». З точки зору радіотехніки це могла бути «позиції приймання радіосигналу», а «передавальний канал» начебто перебував на північному сході в Чернігівській області, поблизу населеного пункту Любеч. Розташований там надпотужний передавач міг би постійно посилати дуже сильні радіоімпульси в США через Північну Європу й Гренландію. Там вони, відбиваючись на неоднорідностях атмосфери (зокрема на інверсійних слідах літаків і ракет), повертатися назад. Для їх уловлювання й існували колосальні антенні грати «Чорнобиля-2»...
 
 
Ядерний котел для невідомих військових цілей
 
Однією з головних загадок «Чорнобиля-2» залишається його величезне енергоспоживання, яке в декілька разів, за оцінками різних експертів, перевершує живлення інших об’єктів «Дуги». Від ЧАЕС до військового містечка йшла пара високовольтних ліній електропередач, а ще одна (дублювальна) лінія простягнулася з передмість Києва. Важко точно сказати, яка частка енергобалансу ЧАЕС призначалася для живлення РЛС, але вона, судячи з усього, могла б бути дуже істотною.
 
Для чого ж потрібний був такий величезний потік електроенергії?
 
Досі на це запитання немає однозначної відповіді. Традиційна версія, заснована на деяких частково розсекречених документах, як уже було відзначено, розглядає «Чорнобиль-2» як стратегічну систему протиракетної й протикосмічної оборони військ ППО. Усе це служило для відбивання ядерного удару по СРСР, де головним було виявити балістичні ракети в перші дві-три хвилини після запуску. Час підльоту ракет із різних баз становить десятки хвилин (з американської Невади — близько півгодини), і можна було встигнути вжити контрзаходів. Таким чином, за допомогою короткохвильових радіоімпульсів, що поширюються на багато тисяч кілометрів за відбивання від йоносфери, планували за участю «Чорнобиля-2» постійно сканувати всю територію потенційного супротивника.
 
Проте подібна робота навіть групи РЛС не зажадала б і десятої частки потужності ЧАЕС. Ось якби підтвердилися чутки про наявність батареї мазерів і газерів (лазерів радіохвильового й гамма- променю діапазону), що обстрілює орбітальні тіла, тоді «пазли» чорнобильської головоломки зійшлися б...
 
 
Стукіт «Російського дятла »
 
Сьогодні на просторах Інтернету можна знайти багато міфів про «Чорнобиль-2». В одному з них розповідається, як улітку 1976 року почалися перші експериментальні трансляції з цього об’єкта, і тут же світовий радіоефір заповнили невідомі сигнали. Ці імпульси нібито передавалися з інтервалом в одну десяту секунди в мікрохвильовому діапазоні. Сигнали реєструвала не лише спеціальна апаратура, але й численні «короткохвильовики- радіоаматори». Навіть у звичайних радіоприймачах можна було почути їхній пульсуючий стукіт.
 
Незабаром «Голос Америки» і «Російська служба Бі-Бі-Сі» присвятили їм спеціальні передачі. «Ворожі радіоголоси» тут же прозвали їх за характерний звук в ефірі «Російським дятлом» (Russian Woodpecker). Але навіть не обмежені у своїй фантазії антипорадники не могли придумати для пульсуючого перестуку яке-небудь розумне пояснення. Висловлювали запаморочливі версії, що «Ради встановили зв’язок із летючими тарілками із сузір’я Центавра» і тепер планують завдати спільного удару по американських атомних об’єктах. При цьому «зелені чоловічки» нібито мали екологічні цілі, а росіяни, як завжди, хотіли порушити ядерний паритет.
 
У багатьох країнах світу на «Російського дятла» надійшли тисячі скарг від радіокомпаній та окремих радіоаматорів. Оскільки сигнали проходили на частотах, які захоплювали міжнародні канали зв’язку, уряди США, Великобританії й Канади, зробили дипломатичний демарш Радянському Союзу.
 
У відповідь «компетентні органи» СРСР категорично відкинули сам факт існування «дятла». І тоді кілька груп «короткохвильовиків» за допомогою спеціального устаткування, наданого їм урядом США, зробили спробу заглушити сигнали «Російського дятла». Для цього вони спробували генерувати «у протифазі прямокутні імпульси на тій самій частоті». Цілком природно, що такі абсолютно неграмотні з точки зору радіофізики дії не принесли ніяких результатів.
 
Чи потрібно говорити, що реальна історія не знає подібних спроб героїчної боротьби американських «радіохакерів»... невідомо з чим...
 
Наприкінці 1980-х років минулого століття чутки про «дивовижну зброю росіян» настільки розрослися, заповнивши сторінки американських газет і журналів, що виникла реальна небезпека виникнення хвиль «моральної паніки», як це було за часів «тарілкової лихоманки».
 
Тоді Міністерство оборони й Федеральна комісія зі зв’язку США провели спільне розслі дування таємничого феномену. Виявилося, що «Російський дятел» як такий є міфом суспільної свідомості на кшталт «марсіанських каналів» або підводних звуків «бумерів» (що виявилися «співом» китів).
 
Дійсно, радіоаматори й військові радіотелеграфісти зрідка фіксували незвичайні сигнали роботи надгоризонтних радарів радянської системи раннього попередження про ракетний напад. В основному радіоімпульси залежали від «стану йоносфери й роботи ракетних двигунів як ефекту дейонізації йоносфери й зміни відбиваності радіохвиль короткохвильового діапазону».
 
Проте в секретній частині висновків комісії, що стала частково відомою лише останнім часом завдяки закону США «Про свободу інформації», були й запитання, що залишилися тоді без відповіді...
 
 
Творча спадщина видатного винахідника?
 
Незважаючи на приголомшливі висновки американської комісії щодо «Російського дятла», нещодавнє вкидання в Інтернет організацією «Віккі Лікс» тисяч секретних файлів показує, що західні спецслужби ще довго продовжували будувати версії про приховані можливості «російської експериментальної зброї». Серед них були ідеї про вплив на погодні умови й... свідомість людей. Остання гіпотеза лише на перший погляд здається ненауковою фантастикою, адже в США вже були подібні прецеденти...
 
На самому початку минулого століття американський винахідник сербського походження Нікола Тесла побудував неподалік від Нью-Йорка дивну споруду, що дістала назву «вежа Тесли», або «вишка Ворденкліф». Це була велетенська башта з дерев’яних конструкцій майже шістдесятиметрової висоти й зі сталевою шахтою завглибшки 36 метрів. Двадцятиметрова основа несла п’ятидесятитонний каркас, увінчаний сферичним мідним куполом. За допомогою шістдесятиметрової котушки, один із полюсів якої з’єднувався з великою мідною сферою, що височіє над лабораторним залом, Тесла збирався створювати велетенські електричні потенціали, на кшталт тих, які породжують грозові розряди блискавок.
 
У середині 1902 року винахідник розпочав першу серію своїх загадкових експериментів, що тривали з невеликими перервами аж до липня 1903 року.
 
Передусім в околицях порожніх будівель Радіо-Сіті різко змінилася поведінка різних диких і свійських тварин. Спочатку місцеві жителі думали, що в навколишніх полях і гаях з’явилося декілька хворих на сказ лисиць, які й перекусали все живе, що зустрічали на своєму шляху. Проте найкмітливіші досить швидко зметикували, що дивна поведінка тварин, які каталися з піною на вустах, дряпаючи й гризучи все навкруги, дивовижним чином співпадає з періодом дії вежі Тесли, коли вся вишка вкривалася ілюмінацією статичної електрики. За словами небагатьох очевидців, лабораторний комплекс Ворденкліф у ці моменти був абсолютно жахливим видовищем. Розцвічена шиплячими свічками вогнів святого Ельма головний зал будівлі лабораторії осявався сліпучими спалахами неземного білого світла, з куполу резонатора злітали пучки багатометрових блискавок, що зрідка розкидали біло-червоні кулі «круглої електрики», що повільно сходили вниз.
 
Так який же «ікс-чинник» діяв на все живе поблизу «ефірного електрорезонатора»? Можливо, Тесла дійсно відкрив таємничі «промені смерті»?
 
 
Проект «Гойдалки-торнадо»
 
Сучасні дослідники творчості Тесли упевнені, що пошуки нових видів променевої зброї не припинилися із загадковим зникненням його креслень після смерті. Наприклад, уже триваий час наполегливо обговорюють чутки, що ще наприкінці 1970-х років американське «Агентство передових оборонних досліджень» (DARPA) розпочало реалізацію певного секретного проекту «Гойдалки- торнадо». Основна частина проекту нібито виконувалася в знаменитій Ліверморській національній лабораторії ім. Е. Лоуренса (Lawrence Livermore National Laboratory, LLNL). З розробками цього дослідницького центру Міністерства енергетики США, Каліфорнійського університету, що входить у структуру, пов’язують безліч загадкових фактів. Утім, це зовсім не дивно, адже Ліверморська національна лабораторія ім. Е. Лоуренса разом із національною лабораторією в Лос-Аламосі є однією з двох лабораторій у США, засадничим завданням яких є розробка нових видів ядерних озброєнь.
 
Як сказано на офіційному веб-сайті Ліверморської лабораторії, вона є «головною науково- дослідною й дослідно-конструкторською організацією для розв’язання проблем національної безпеки». Вона відповідає за «безпеку й надійність» ядерної зброї США, застосовуючи в його розробках досягнення сучасної науки й техніки. Також лабораторія займається дослідженнями в галузі наук, не пов’язаних з оборонною діяльністю, таких як енергетика, екологія, біологія й генетична біоінженерія. З проектом «Гойдалки» однозначно зіставляють численні спроби відтворити легендарні «промені смерті» Тесли.
 
Чи могли подібні дослідження проводити на об’єкті «Чорнобиль-2»? Адже, вичерпавши джерела фінансування, проект «гойдалки» закінчився нічим. Утім, зрідка можна почути думку, що в ході виконання проекту, незважаючи на повне фіаско основної мети, було знайдено побічний перспективний напрям, що втілився в експериментах зі створення надрадіочастотної зброї в проекті «Йоносферна арфа» (HAARP). А іноді журналісти так і називають «арфу» — «американський дятел»...
 
Так, можливо, дивний психічний стан операторів четвертого блоку ЧАЕС спричинили якісь експериментальні режими налаштування «Чорнобиля-2»? В усякому разі відомий своїми матеріалами про чорнобильську трагедію фізик- ядерник Борис Горбачов так і назвав одну зі своїх останніх статей: «Залишилася єдина загадка катастрофи на Чорнобильській АЕС: чому персонал дозволив підірвати реактор, себе і своїх дітей, що мирно спали за п’ять кілометрів від станції»?
 
 
Біжучий рядок
 
У «секретних інтернет-файлах» трапляються відомості, що на початку 1986 року РЛС «Чорнобиль-2» на відстані 9000 км виявила старт і загибель шаттла «Челленджер», що вибухнув 28 січня на 73 секунді польоту.
   
Dounload PDF

Відгуки читачів

Залиште перший відгук.

Залишити відгук

Ваше ім'я
E-mail (не публікується)
Відгук
Введіть 5324
 
Догори