Майстер високого слова. До 80-річчя професора Володимира Калашника

У липні виповнюється 80 років Володимиру Семеновичу Калашнику (3.07.1936) — відомому українському мовознавцю, поету, доктору філологічних наук, професорові Харківського національного університету імені Василя Каразіна.


У липні виповнюється 80 років Володимиру Семеновичу Калашнику (3.07.1936) — відомому українському мовознавцю, поету, доктору філологічних наук, професорові Харківського національного університету імені Василя Каразіна.
 
Усе життя відомого науковця пов’язане з педагогічною діяльністю — спочатку вчителювання в школі, її очолювання на посаді директора, за тим, з 1967 року — викладання в Харківському університеті, на філологічному факультеті. Саме тут розгорнулося насичене наукове буття Володимира Калашника: аспірантура, захист кандидатської дисертації, самовіддана праця на кафедрі української мови.
 
Пізніше професор очолить рідну кафедру, стане доктором філологічних наук, автором численних публікацій з лінгвостилістики й лінгвопоетики, відомими громадським діячем. Достойний шлях представників того славного покоління, яке пережило воєнне лихоліття й сформувало чесноти, що дозволили гідно жити й натхненно працювати для суспільства, його розвитку й розквіту.
 
Наука й освіта — саме в них реалізуються мовознавчі таланти Володимира Калашника, який за всі роки викладання в університеті дав професійне життя потужній когорті вчителів-словесників, а також своїм науковим учням, теперішнім університетським викладачам.
 
А це вимагало й вимагає великих інтелектуальних і творчих зусиль: робота над змістом лекцій і семінарів, вдумливе й мудре керування науковими студентськими й аспірантськими роботами, праця над власним статтями. У своїх наукових розвідках Володимир Калашник розкрився як глибокий та оригінальний дослідник українського художнього слова, який розуміється на найтонших нюансах творення прозового й поетичного тексту. Серед улюблених авторів, мову яких досліджує професор, — Тарас Шевченко, Леся Українка, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Григір Тютюнник, Степан Сапеляк, сучасні українські поети.
 
Як зі слів формується літературний текст і як досягається в ньому художній ефект; які секрети знають автори, аби захопити читача омовленою думкою й витонченим стилем; як твориться словесний образ, які знаки національної культури вміщує в собі текст — ці питання прагне розкрити професор Калашник у своїх лінгвопоетичних та лінгвостилістичних студіях.
 
Цікавить Володимира Семеновича й теоретичний спадок українського мовознавства, зокрема наукові ідеї й праці таких метрів, як Олександр Потебня, Леонід Булаховський, Юрій Шевельов — відомих широкому загалу лідерів Харківської філологічної школи. Власне, і сам Володимир Семенович Калашник давно став її достойним представником, послідовно маніфестуючи наукові ідеї попередників.
 
Можливо, тому так легко розкриває Калашник таємниці художнього слова, що самє Поетом — тонким і романтичним ліриком, який пише поезію небайдужим, бентежним, як і раніше молодим серцем. Серцем, що емоційно щедро відгукується на час, події, людей; на добро й зло, на кохання й загалом любов: «Дивне серце. Його ніколи не примусиш триматись меж…».
 
Зовні спокійний, виважений, шляхетний, Володимир Семенович здатний твердо відстоювати принципи людської й громадянської гідності, вставати на захист українського слова й національних ідеалів, що дуже важливо в наших складних і суперечливих реаліях.
 
Усі ми знаємо Володимира Семеновича як уважну, чуйну, толерантну людину, яка завжди турбується про тих, хто поруч, — рідних, близьких, колег, учнів.
 
І вітаючи нашого дорогого професора з високим ювілеєм, висловлюємо йому щирі побажання довгих років плідного й активного життя, нових творчих проектів, гараздів у родині й на роботі. Нехай «час дивоцвіту і бентег» ще довго тішить Ваше чуйне серце, а світло «незгасної зорі в осонні осені» весняно-літньо надихає на щедроти буття!
 
З великою повагою й любов’ю
Олена Маленко й усі Ваші учні, колеги, симпатики
 
 
Дивний світ. Ти його до скону
Не пізнаєш і не збагнеш.
У природи свої закони
І своє беззаконня теж.
 
Диво й зваба — життя основа.
Все шукаємо щастя: де ж?
У життя є свої закони
І своє беззаконня теж.
 
Дивне серце. Його ніколи
Не примусиш триматись меж.
У кохання свої закони
І своє беззаконня теж.
 
 
***
 
Я хотів би пошвидше втекти від розлуки,
А втікаю від зустрічі в збурений світ.
Під перестук коліс і гудків перегуки
Утікаю від тебе, від себе, від літ.
 
Забираю у спомин пороги й причали,
Неповторні близькі і далекі краї,
Де гостинно та радо мене зустрічали
І прощали блукання й утечі мої.
 
Синій птах поманив не коритися прозі.
Журавлями у небо надії знялись.
Щоб літа наздогнати в дорозі й тривозі
На останній зупинці. Не зараз. Колись…
 
***
 
І знову літо відшуміло.
Моє багатство — стільки літ!
Веселкам сонячним на зміну
Прийшов осінній дивоцвіт.
 
Гаї у розкоші сумирній
Лягли вінком на втому нив.
Вже журавлів журливий ирій
В далекі мандри поманив.
 
Стаю під корогви Покрови,
Приймаю щедрий Божий дар.
Дні золотисто-пурпурові
Ще повні пристрасті й жадань!
 
***
 
Завмерло серце у передчутті
Солодкого і радісного болю
Від зустрічі уявної з тобою –
В оманливо спокійній самоті.
 
Прийди на мить і спокій мій розруш,
Тривогою наповни сонну душу,
Зміни на хочу збайдужіле мушу,
Розвій по вітру сиву осоруж.
 
Я спалахну і серцем оживу,
Коли душа з душею заговорить.
А Божа сила (вірю!) перетворить
Ці марення у зустріч наяву.
 
***
 
Спливає час ще щвидше, ніж вода.
Одна лиш мить — і листя опадає…
Звабливий стан дівочий нагадає,
Що ще душа жагучо молода.
 
За плодом цвіт усе частіше бачу.
Спадає лист на молоду траву.
Й чомусь мені здається: я неначе
За часом і водою не пливу.
 
***
 
Зимно. Сніжно. Синьо. Ніжно.
Березнево. Пролісково.
Рано. Пізно. Радо. Слізно.
Всміхнено, промінно знову.
 
Сумно. Струнно. Перелітно.
Голосисто. Невимовно.
Вербно. Терпко. Брунькоцвітно.
Незабутньо колисково.
 
Сонцебризно. Безупинно.
Дзюркотливо денно, нощно.
Так бентежно-лоскітливо,
Нерозгадано-жіночно
Володимир Калашник
Dounload PDF

Відгуки читачів