Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Найвеселіший день

Марія Поліщук, учитель біології, психолог,

м. Тетіїв, Київська область

Шановні працівники редакції!

Як добре, що Ви є! З Вами хочеться говорити, сперечатись. Вам можна відкритись, освідчитись, сповідуватись. Ви заохочуєте ділитися досвідом і сумнівами, радощами й печалями нашого незвичайного, для багатьох дивного учительського життя. Адже ми, вчителі, покликані любити дітей і тільки з любов’ю в серці йти до них. Ви оголошуєте дуже цікаві конкурсні рубрики. Конкурс «Один день із життя вчителя» розхвилював до глибини душі. Рука мимоволі дістала із шухляди важливу для мене річ — синій зошит. Це мій щоденник класного керівника 20-річної давності: «Короткі записи про життя 10-А класу — 1988 рік».


Найвеселіший день

Марія Поліщук, учитель біології, психолог,

м. Тетіїв, Київська область

Шановні працівники редакції!

Як добре, що Ви є! З Вами хочеться говорити, сперечатись. Вам можна відкритись, освідчитись, сповідуватись. Ви заохочуєте ділитися досвідом і сумнівами, радощами й печалями нашого незвичайного, для багатьох дивного учительського життя. Адже ми, вчителі, покликані любити дітей і тільки з любов’ю в серці йти до них. Ви оголошуєте дуже цікаві конкурсні рубрики. Конкурс «Один день із життя вчителя» розхвилював до глибини душі. Рука мимоволі дістала із шухляди важливу для мене річ — синій зошит. Це мій щоденник класного керівника 20-річної давності: «Короткі записи про життя 10-А класу — 1988 рік».

Який швидкоплинний час! Незабаром весна 2008-го і буде 20 років , як мій перший 10-А клас закінчив школу. Вони моя пісня, моя молодість, моя любовГортаю сторінки своїх записів і думки вже летять в ту далеку весну 1988 року. ПеречитуюТам є найщасливіші дні, і прості, і буденні, дні розчарувань і злетів, дні веселі і прикрі, і найнезвичайніші, найдивовижніші для мене. Деякі з них пропоную вашій увазі.

12 березня 1988 року (субота). Якщо учням весело, то й учителю також. Без сміху життя не життя. Щирий сміх єднає, здружує учнів з учителем, налаштовує на добрі, відверті стосунки. Завершується робочий тиждень і завтра вихідний. Лунає дзвінок на шостий урок. У мене уроків уже немає, і мої десятикласники теж вільні, тому зібрались усі в нашому біологічному. Треба дозавершити ще деякі справи. Ми намітили роботу на наступний тиждень, і я відпустила своїх любих вихованців до понеділка. Але вони не квапились розходитись. Редколегія класу вирішила сьогодні ще попрацювати над тематичним альбомом: Таня і Леся писали текст, а Оленка мудрувала над художнім оформленням альбому (її майстерними рученятами намальовано чимало шкільних газет та «Колючок»). Я із задоволенням взялась їм допомагати. Ми розташувались за останньою партою. За намизачинені двері лаборантської. Навколоактивні спостерігачі: хто подавав ножиці, хто олівця, хто пензлика, хто сперечався, а хто й просто згадував події дня. Інша група зібралася біля Володі (комсорга) — він писав хлопцям характеристики до військкомату. Дівчатка «підказували» Володі, що треба писати про хлопців. Я краєм ока спостерігла за всіма, і так мені стало спокійно, радісно на душі серед цієї дитячої благодаті... тобто повна гармонійна картина.

Аж раптомпозаду нас, у лаборантській, пролунав добрячий гуркіт. Усі завмерли, і через якусь мить разом кинулись туди. Побачили ми таку картину «маслом»: з підлоги намагається піднятися Василь, у нього в руках наш класний журнал, під ним купа уламків від стільця, а поруч з ним, у кутку, майже спираючись на Василя, стоїть «зляканий» скелет людиниРегіт заглушив слова невдалого викрадача класних журналів і вояки з навчальними скелетами та поламаними стільцями. Як ми сміялися! І справді до сліз! Коментарі ж ми почули трохи згодом: він побачив «двійку» з хімії в журналі напроти свого прізвища і від несподіванки сів на «підступний стілець» біля «кістяного хлопця»… ось і отримав «виробничу травму», а ми ще й сміємось! Але кожне його слово викликало такий шквал сміху, що зупинитись було важко. Тільки сміх починав стихати, як ми знову і знову пригадували все до дрібниць, уявляючи нові й нові епізоди: як Вася непомітно бере журнал, тихенько прокрадається в лаборантську, сідає на поламаний стілець, який зовні виглядів пристойно, і стілець під ним розвалюється на друзки. Можливо, це від того, що за ним пильно спостерігав скелет людини. І знову черговий шквал сміху

Далі буде.

 

Відгуки читачів