Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Найвеселіший день

Марія Поліщук, учитель біології, психолог,

м. Тетіїв, Київська область

Шановні працівники редакції!

Як добре, що Ви є! З Вами хочеться говорити, сперечатись. Вам можна відкритись, освідчитись, сповідуватись. Ви заохочуєте ділитися досвідом і сумнівами, радощами й печалями нашого незвичайного, для багатьох дивного учительського життя. Адже ми, вчителі, покликані любити дітей і тільки з любов’ю в серці йти до них. Ви оголошуєте дуже цікаві конкурсні рубрики. Конкурс «Один день із життя вчителя» розхвилював до глибини душі. Рука мимоволі дістала із шухляди важливу для мене річ — синій зошит. Це мій щоденник класного керівника 20-річної давності: «Короткі записи про життя 10-А класу — 1988 рік».


Найвеселіший день

Марія Поліщук, учитель біології, психолог,

м. Тетіїв, Київська область

Шановні працівники редакції!

Як добре, що Ви є! З Вами хочеться говорити, сперечатись. Вам можна відкритись, освідчитись, сповідуватись. Ви заохочуєте ділитися досвідом і сумнівами, радощами й печалями нашого незвичайного, для багатьох дивного учительського життя. Адже ми, вчителі, покликані любити дітей і тільки з любов’ю в серці йти до них. Ви оголошуєте дуже цікаві конкурсні рубрики. Конкурс «Один день із життя вчителя» розхвилював до глибини душі. Рука мимоволі дістала із шухляди важливу для мене річ — синій зошит. Це мій щоденник класного керівника 20-річної давності: «Короткі записи про життя 10-А класу — 1988 рік».

Який швидкоплинний час! Незабаром весна 2008-го і буде 20 років , як мій перший 10-А клас закінчив школу. Вони моя пісня, моя молодість, моя любовГортаю сторінки своїх записів і думки вже летять в ту далеку весну 1988 року. ПеречитуюТам є найщасливіші дні, і прості, і буденні, дні розчарувань і злетів, дні веселі і прикрі, і найнезвичайніші, найдивовижніші для мене. Деякі з них пропоную вашій увазі.

12 березня 1988 року (субота). Якщо учням весело, то й учителю також. Без сміху життя не життя. Щирий сміх єднає, здружує учнів з учителем, налаштовує на добрі, відверті стосунки. Завершується робочий тиждень і завтра вихідний. Лунає дзвінок на шостий урок. У мене уроків уже немає, і мої десятикласники теж вільні, тому зібрались усі в нашому біологічному. Треба дозавершити ще деякі справи. Ми намітили роботу на наступний тиждень, і я відпустила своїх любих вихованців до понеділка. Але вони не квапились розходитись. Редколегія класу вирішила сьогодні ще попрацювати над тематичним альбомом: Таня і Леся писали текст, а Оленка мудрувала над художнім оформленням альбому (її майстерними рученятами намальовано чимало шкільних газет та «Колючок»). Я із задоволенням взялась їм допомагати. Ми розташувались за останньою партою. За намизачинені двері лаборантської. Навколоактивні спостерігачі: хто подавав ножиці, хто олівця, хто пензлика, хто сперечався, а хто й просто згадував події дня. Інша група зібралася біля Володі (комсорга) — він писав хлопцям характеристики до військкомату. Дівчатка «підказували» Володі, що треба писати про хлопців. Я краєм ока спостерігла за всіма, і так мені стало спокійно, радісно на душі серед цієї дитячої благодаті... тобто повна гармонійна картина.

Аж раптомпозаду нас, у лаборантській, пролунав добрячий гуркіт. Усі завмерли, і через якусь мить разом кинулись туди. Побачили ми таку картину «маслом»: з підлоги намагається піднятися Василь, у нього в руках наш класний журнал, під ним купа уламків від стільця, а поруч з ним, у кутку, майже спираючись на Василя, стоїть «зляканий» скелет людиниРегіт заглушив слова невдалого викрадача класних журналів і вояки з навчальними скелетами та поламаними стільцями. Як ми сміялися! І справді до сліз! Коментарі ж ми почули трохи згодом: він побачив «двійку» з хімії в журналі напроти свого прізвища і від несподіванки сів на «підступний стілець» біля «кістяного хлопця»… ось і отримав «виробничу травму», а ми ще й сміємось! Але кожне його слово викликало такий шквал сміху, що зупинитись було важко. Тільки сміх починав стихати, як ми знову і знову пригадували все до дрібниць, уявляючи нові й нові епізоди: як Вася непомітно бере журнал, тихенько прокрадається в лаборантську, сідає на поламаний стілець, який зовні виглядів пристойно, і стілець під ним розвалюється на друзки. Можливо, це від того, що за ним пильно спостерігав скелет людини. І знову черговий шквал сміху

Далі буде.

 

Відгуки читачів