Конкурс «Один день із життя вчителя»
Найщасливіший день із життя вчителя
Людмила Антипова, вчитель української мови та літератури,
м. Донецьк
Джалапіта винайшов клей, яким можна було розтягувати на цілі роки приємні хвилини, а неприємні цілі століття — звужувати в одну мить або в один міліметр.
Е. Андієвська. Джалапіта
Конкурс «Один день із життя вчителя»
Найщасливіший день із життя вчителя
Людмила Антипова, вчитель української мови та літератури,
м. Донецьк
Джалапіта винайшов клей, яким можна було розтягувати на цілі роки приємні хвилини, а неприємні цілі століття — звужувати в одну мить або в один міліметр.
Е. Андієвська. Джалапіта
Ось і дзвінок на урок. Тут мушу сказати, що в класі, куди я мала йти, був собі Іван-Покиван. Ще на перерві Іван ховався до шафи, а під час привітання вчителя вивалювався звідти. Усі прохання: мовляв, діти, не звертайте уваги, а ти, Ваню, будь чемним — результату не давали. До того ж Ваня щоднини малював на дошці гробик і підписував: «Тут похований...» (як правило, це був хтось із однокласників, бо вони дивились на нього, як на дурника).
На диво, сьогодні Ваня був зримий біля парти. «Мабуть, новий трюк обмізковує»,— подумала я. Щоб перевірити адекватність Вані, запитала: «Ваню, хто зображений на портреті, який я принесла?» Учень, який скрізь понадписував «Леся Бобуїнка», чемно відповів: «Українська письменниця Лариса Петрівна Косач-Квітка, відома усім як Леся Українка». Я аж завмерла. Він гарно відповів домашнє завдання й отримав високу оцінку. Своє досягнення пояснив просто: «Я за вами скучив».
Наступний урок мав бути в одинадцятому класі. Зайшовши до класу, привітавшись, кинувши звичне «Сідайте», здивувалась тому, що всі рівненько стоять. Якось урочисто стоять. І тут раптом усі хором заспівали «Пісню про рушник» А. Малишка (а це було домашнім завданням). На моє здивоване мовчання відповіли: «Порадувати хотіли». Я у стовпчик виставила «11», чим у свою чергу здивувала завуча, адже не можуть діти на уроці відповідати всі однаково.
А коли до вчительської колега занесла мій портрет у виконанні Гані Шрубковської, то на душі зробилося геть тепло. Той портрет я надіслала своїм батькам на пам’ять.
Увечері роздивлялася альбом, згадувала учнів, які випустилися, і розуміла, що одужую повністю. Усе погане забувалося. «Я не вмерла, я причаїлася, і мене тут відходжують трави»,— як зізнавалася героїня вірша Марії Матірос. Перефразувавши поетесу, прошепотіла: «А мене тут відходжують діти».
Поетичнi рядки
Українським жінкам
Марія Титарчук, учитель фізики,
м. Бершадь, Вінницька обл.
Гарячим поцілунком вбила кригу,
Примусила річки пісні співать.
Стягнула із землі хустину снігу,
Благословивши холод спочивать.
Наділа зоряний браслет на руку,
Підсніжників набрала в пелену,
Їх під дерева сипала від скуки,
Заплівши коси-верби в дивину.
Приймала в танці залицяння вітру,
Трембіт відлуння ніжні голоси.
Як танцювала, розкидала квіти
У поле, на долини і в ліси.
Улюбленців-дітей усіх зібрала:
Пташок співучих, звірів і комах,
Їм створювати сім’ї наказала
Весна-мадонна з Літом на руках.
І українцям наказала жити,
Творить добро, любить своїх дітей.
На благо Батьківщини не жаліти
Прекрасних і розсудливих ідей!
З весною вся природа поновилась,
Щоб поновились наші почуття,
Щоб гідно подолати перешкоди
Для світлого і чесного життя!..
Закинула Чумацький Шлях на плечі,
Частину ночі врізала свою...
Я в цій весні сьогодні, як ніколи,
Жінок всіх українських впізнаю!
