Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Дівчина з карпатських полонин,

Або як виховували закарпатську балерину

Вікторія Ковальова-Петішко,

м. Ужгород

Клара Балог для України майже не знаменитість. Вона більш відома за кордоном. Та можна назвати лише декілька промовистих фактів її біографії, щоб зацікавити читача питанням про те, яку школу пройшла ця людина. По-перше, вона найвидатніший хореограф країни, по-друге, особисто брала участь у відомій поїздці Закарпатського хору до Кремля 1948 року, а по-третє, щойно відсвяткувала діамантове весілля.


Дівчина з карпатських полонин,

Або як виховували закарпатську балерину

Вікторія Ковальова-Петішко,

м. Ужгород

Клара Балог для України майже не знаменитість. Вона більш відома за кордоном. Та можна назвати лише декілька промовистих фактів її біографії, щоб зацікавити читача питанням про те, яку школу пройшла ця людина. По-перше, вона найвидатніший хореограф країни, по-друге, особисто брала участь у відомій поїздці Закарпатського хору до Кремля 1948 року, а по-третє, щойно відсвяткувала діамантове весілля.

Наступного року їй виповниться вісімдесят. За довге життя Клара встигла багато чого надзвичайного: приятелювала з Павлом Вірським, видала книжку «Танці Закарпаття», позувала Адальберту Ерделі (її портрет тепер можна побачити в Третьяковській галереї), спілкувалася з Іваном Козловським та Ганною Березовою. На вокзалах міст, куди приїжджав Закарпатський хор з прима-балериною Кларою Балог, їх завжди зустрічали з оркестром. Хор (так на Закарпатті називають і балет) неодноразово гастролював від Кишинева до Сахаліну і всюди викликав неабиякий фурор своєю «Чотирянкою», «Бойківськими забавами» або «Вівчарами на полонині». Клара Федорівна викладала хореографію в Канаді і Києві, що стало можливим, за її словами, завдяки освіті, здобутій у вчительській семінарії. Досвідчений балетмейстер-постановник і сьогодні працює в рідній філармонії. За кожним словом, рухом, жестом цієї завжди елегантної жінкивисока культура. Клара Федорівна це наша українська еліта...

Кореспондент. Хто привів Вас у балетну справу? Хто Ваші вчителі?

Клара Федорівна. Ще дівчинкою я вирізнялась з-поміж інших діточок плавними граційними рухами, що є цінним у хореографії, тож мене віддразу помітили. Першою моєю викладачкою була Аврелія Кремницька, солістка празької опери. На той час, а це були 30-ті роки минулого століття, Закарпаття входило до Чехословаччини, Кремницька жила в Ужгороді й керувала дитячою хореографічною студією. Потім, на початку 40-х, до влади на Закарпатті прийшли угорці. В Ужгороді довгий час гастролював Будапештський театр оперети ім. Гомокої, і я продовжила своє навчання в балетмейстера цього театру. Він мене вчив хореографічної грамоти вже за всіма професійними канонами. Після війни, у 1945 році, був створений Закарпатський народний ансамбль пісні і танцю, і я серед інших вихованців учительської семінарії потрапила до цього колективу. До нас прибув балетмейстер-постановник Валентин Ангаров, родом із Запоріжжя. (Під час війни театр у Запоріжжі згорів, тож багато артистів знайшли притулок в Ужгороді.) Ангаров, досвідчений хореограф, відразу звернув на мене увагу. Почалась копітка робота над удосконаленням майстерності. Надзвичайно цікава співпраця незабаром принесла успіхи. Ангаров запропонував мені продовжити навчання в Ленінградському хореографічному училищі, наполягав, щоб їхала вчитися. Я була щаслива. Та на заваді стало рішення батьків. Вони були категорично проти мого відїзду. Річ у тім, що наша родина була глибоко віруючою, тому батьки не могли навіть уявити, що я можу поїхати до Ленінграда у серце антирелігійної радянської держави. Далеке північне місто було для нас аж занадто далеким у всіх розуміннях. Тож я залишилась на Закарпатті, продовжила творчу діяльність у Закарпатському хорі і навчання в учительській семінарії.

Кор. Яким було навчання в семінарії?

К. Ф. Спочатку 5 років навчалася у церковній греко-католицькій початковій школі, в якій нас вчили каліграфічно писати й виразно читати. Предмети викладало духовенствомонахи та каноніки. Велику увагу вони приділяли нашому вихованню. Мораль, етика, духовністьце були першочергові предмети! Вже змалку монахині звертали увагу на моменти статевого виховання, вчили нас етичного ставлення одне до одного. На уроки етикету відводилось багато годин. Сучасна школа, на мою думку, на це звертає мало уваги. Педагоги були й прекрасними психологами, що є обовязковою складовою будь-якого справжнього вчителя!

Після початкової 4 роки навчалась у міській школі. А далі я продовжила навчання в угорській учительській семінарії. І треба сказати, що тут ми вже вчились відокремлено від хлопців. Велика увага приділялась вихованню витримки, сили волі, цілеспрямованості, усвідомленню великої вартості в суспільному житті, а також викладанню педагогіки та психології. У майбутньому, коли я почала працювати з молоддю, досконале знання цих наук не раз ставало мені в пригоді.

Кор. Зустрічі з якими особистостями подарувала Вам доля?

К. Ф. Мені таланило на зустрічі, дружбу з видатними культурними діячами, митцями. Глибоко закарбувався в памяті 1948 рік, коли Закарпатський народний хор уперше виступав у Москві. Я навіть памятаю той день. Того дня сам Іван Семенович Козловський, який співав соло у супроводі хору, благословив мене на працю в імя хореографічного мистецтва.

Після концерту наш колектив вирішив подарувати видатному співакові на згадку сорочку-вишиванку. Вручити дарунок випало мені. Козловський розчулився і, бажаючи чимось віддячити, дістав з кишені 15-копійчану монету і сказав: «Візьми, дівчино, як талісман. Він допоможе тобі на тернистому шляху мистецтва. Але тільки за однієї умови: якщо працюватимеш, не шкодуючи ані часу, ані себе. ЗапамятайІ дійсно, обраний шлях приніс мені щастя.

Кор. Пані Кларо, 15 листопада 2007 року у Вашій родині відзначили велике святодіамантове весілля! Ваше мистецьке подружжя має найбільший шлюбний стаж: 60 років тому девятнадцятирічна Клара Керечанин (дівоче прізвище), майбутня народна артистка, та 23-річний Василь Балог одружилися.

К. Ф. Це було дуже колоритне весілля. А як ви познайомились?

Нас поєднав Закарпатський хор. І мій чоловік, і я в колективі з першого дня його існування. Тільки я була прийнята в балетну групу, а Василь у хорову. На зведених репетиціях ми й побачили одне одного. Він одразу ж привернув мою увагу своєю статурою, манерами, елегантністю. Треба сказати, що він також закінчив учительську семінарію, тож виховані ми були в одному дусі. Ходили на службу Божу до однієї церкви. Ми, так би мовити, все життя дивимося в одному напрямку. Все це нас обєднало тоді й тримає разом по сьогодні. Довгий час він навіть не наважувався взяти мене за руку. Стосунки між нами були зворушливими, ми покохали одне одного. Потім заручини, а згодом і весілля! О! Весілля в нас було надзвичайним! Нас вінчали в церкві, супроводжував вінчальний обряд весь закарпатський хор, тоді ще не заслужений і не народний. Все було урочисто, піднесено. Роки після весілля минули на репетиціях, виступах та гастролях.

Кор. Що допомагало й допомагає Вам долати труднощі, переживати негаразди?

К. Ф. У цьому житті мене тримає віра. Коли буває дуже важко, укріпляє віра. Людина, яка молиться, має майбутнє. Держава, що відродила Віру, відбулась як держава. Тому вірю в майбутнє України. Але найнижчий уклінмоєму безмежно талановитому народові, для якого прагнула зробити багато корисного.

Незгасна любов до народної творчості зародилася в ній з тих часів, коли ще вихованкою учительської семінарії в Ужгороді на літніх вакаціях ходила селами краю, записуючи пісенні перлини, аби на вимогу свого викладача Дезидерія Задьори (відомого закарпатського композитора та педагога) представити до початку навчального року дві-три нові пісні. Ці мандри низинними й гірськими селами стали для міської дівчинки великою життєвою та мистецько-духовною школою. Певно, душевна щедрість та глибока мудрість селян, чудова карпатська природа відіграли неабияку роль у вихованні гармонійно вродливої людини, стійкої і цілеспрямованої особистості. І якщо коли-небудь про видатну балерину Закарпаття (як про Анну Павлову або Айседору Дункан) почнуть знімати багатосерійний фільм, я впевнена: на перших кадрах ми побачимо дівчину посеред карпатських полонин.

 

 

Відгуки читачів