Вкладка - Розвиток музичних здібностей учня ДМШ. Інтерес до музичних занять

Г. Г. Трубаєва, учитель фортепіано, Харківська спеціалізована школа І—ІІІ ст. № 73


Навчати дітей музики зазвичай розпочинають розвитком музичних здібностей, що ґрунтується на інтересі, який дитина виявляє до звуків. Адже тільки інтерес здатний сконцентрувати увагу дитини на звуках і стимулювати спостережливість, що сприяє запам’ятовуванню й точному відтворенню почутого.
 
Появі справжнього інтересу сприяє не будь-яке поєднання звуків, а лише цілісна, ясна мелодія (пісеньки, мотиву), що викликає в дитини емоційне переживання чи образні уявлення, створює певний настрій.
 
Слід додати, що важливу роль у стимулюванні інтересу також відіграє словесний текст пісеньки.
 
Такий вплив залишає слід у пам’яті дитини, викликаючи бажання заспівати улюблену мелодію або дібрати її на будь-якому інструменті. Чим яскравішими будуть враження дитини, тим сильніше вона прагнутиме правильно запам’ятати й точно відтворити почуте.
 
Так музичні здібності отримують головний стимул для свого розвитку. Водночас музичні здібності, розвиваючись, сприяють збагаченню безпосередніх музичних вражень, а отже, зростанню інтересу до музики.
 
Цей взаємопов’язаний процес є спіраллю невимушеного, природного розвитку музикальності дитини.
 
Усвідомлюючи це, досвідчені педагоги використовують у роботі з дітьми яскраві й різноманітні мелодії та ритми народної музики, а також п’єси, зрозумілі й близькі дітям музичними образами, настроєм. Передусім вони намагаються розбудити в дітях уяву, створити настрій, зацікавити їх зрозумілими та яскравими образами, навчити розуміти, відчувати й переживати різнохарактерну музику — веселу, сумну, урочисту, танцювальну тощо. У такий спосіб створюються умови для природної концентрації уваги дитини й формування «слухової спостережливості».
 
За такого підходу розвиток та вдосконалення окремих елементів музичних здібностей (слух, ритм, пам’ять) тісно пов’язані з розвитком загальної музикальності дітей.
 
Дуже важливо, що перша реакція дитини спрямована на цілісне, чітке, музично осмислене, а потім уже переходить на складові. Отже, сприйняття музики формується від впливу цілого до засвоєння деталей, від змісту й характеру до будови тканини.
 
Послідовна реалізація цих принципів у подальшому навчанні може вплинути на формування таких важливих характеристик, як безпосередність, цілісність і змістовність виконання, а також на прийоми та способи технічного розвитку.
 
Негативну картину спостерігаємо там, де музичний розвиток дітей заснований на тренуванні елементів музичних здібностей на окремих звуках чи їхніх комбінаціях, не сформованих у цілісну та яскраву мелодію або мотив (тобто коли музичні здібності розвиваються ізольовано, поза зв’язком із музичними враженнями й емоційними переживаннями). За цих умов часто досягають значних результатів щодо точності інтонації, ритму, розвитку пам’яті. Під час таких занять дитина концентрує увагу, навіть виявляє своєрідний інтерес. Проте бракує одного — емоційного впливу та переживання музики, що вже навряд чи з’явиться згодом. Адже емоційні переживання виникають у дитини лише внаслідок безпосереднього впливу цілісної мелодії, як перша реакція на почуте. Тому інтерес до музики, позбавлений такого важливого стимулу, як емоційний вплив, швидко зникатиме, як висихає струмок, позбавлений джерела.
 
Отже, попри досягнення в розвитку важливих елементів музичних здібностей дитина виявляється не підготовленою до опанування якогось музичного інструмента.
 
Дитина повинна «дозріти» природним шляхом чи під керівництвом досвідченого фахівця, який, розвиваючи музичні здібності, пробуджує в неї інтерес до мелодії, до характеру, настрою музики.
 
Після завершення періоду дозрівання в дошкільному віці дитина починає опановувати музичний інструмент. Відразу з’являється багато нових, незнайомих завдань (постановка рук, вивчення клавіатури, ноти, лічба, паузи і т. ін.). На цьому етапі вкрай важливо зберегти любов до музики та розвинути інтерес до музичних занять.
 
Це залежить від багатьох умов, із-поміж яких важливу роль відіграють особистість педагога та його вміння налагодити контакт з учнем. Якщо вчитель, показуючи просту пісеньку, виявляє емоції, захоплений її настроєм, йому легше передати цей настрій і наснагу учневі. Спільне переживання музики — найважливіший контакт, що часто є вирішальним для учнів старшого віку.
 
Особливо важливо, що цей музичний контакт учителя й учня зазвичай сприяє появі ініціативи в останнього, тобто бажання самостійно спробувати, хоч і невміло, по-своєму донести настрій і сенс музики — усе те, що його надихнуло в цій п’єсі.
 
 
Заняття з учнем — це творчий процес, під час якого педагог не диктує, а спільно з учнем нібито заново відкриває все, чого хоче навчити, залучаючи учня до активної праці. У такий спосіб елементарні завдання можна зробити цікавими та захопливими.
 
Не слід надто часто критикувати учня. Педагог має знайти в учня позитивні риси, заохочувати їх і розвивати, звісно, не забуваючи водночас і про недоліки. Наприклад, зробивши зауваження у такий спосіб: «Мені дуже сподобалося, як у тебе прозвучала ця фраза. Зіграй, будь ласка, це місце ще раз»,— педагог створить умови для більш плідної роботи, ніж якщо критикуватиме дитину: «Знову ти не виконав завдання! Ти просто ледар!».
 
Проводячи заняття, педагог повинен зважати на те, що дітям властиве конкретне мислення. Тому музичні завдання мають бути виражені безпосередньо в звуці, темпі, ритмі й відповідних ігрових прийомах. Ліпше менше говорити, а все сказане повинно бути чітким і конкретним. Наприклад, визначивши характер і настрій п’єси, потрібно відразу знайти звукове забарвлення, пульс руху, елементарні нюанси, а також технічні засоби, що випливають із характеру п’єси та допомагають яскравіше розкрити її образний зміст.
 
Це й буде роботою над художньо-музичним образом, а також опанування ігрових прийомів — не абстрактні, а конкретно пов’язані з музичним завданням.
 
Виховання чуття міри (межі, за якою замість емоційності з’являється чутлива сентиментальність, замість рішучості — грубість, замість виконавської свободи — розв’язність, тобто виховання смаку й культури) — тривалий процес, що починається вже на перших етапах навчання.
 
Попри те, що система, основні принципи й завдання навчання мають бути непорушними, методика практичного розв’язання цих завдань може різнитися. Тому творчий педагог постійно вдосконалює свою майстерність, опановуючи нові прийоми роботи з учнями, зокрема для пробудження в них активного прагнення до виконання, адже це — перший успіх у педагогічній діяльності.
 
Однак від прагнення виконати п’єсу до вдалого виконання минає певний час, доволі часто заповнений розучуванням чи ще гірше — поступовим зменшенням інтересу учня до цієї п’єси й навіть до музичних занять узагалі. Учень прагне отримувати від музики задоволення й радість, але він не згоден досягати цього тривалою нудною працею.
 
Позбавити учня відчуття одноманітності — завдання педагога, який повинен навчити його працювати за інструментом, наповнивши процес розучування цікавими й доступними завданнями.
 
За цих умов упродовж заняття активність та інтерес зберігаються, час минає непомітно.
 
Результат такої роботи буде значно кращим.
 
 
ЛІТЕРАТУРА
  1. Нейгауз, Г. Мастера советской пианистической школы / Г. Нейгауз. — М., 1954.
  2. Щапов, А. П. Фортепианный урок в музыкальной школе и училище : метод. пособие / А. П. Щапов. — М. : Классика-XXI, 2002.
Dounload PDF

Відгуки читачів