Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Устами Дитини промовляє Істина

Ольга Крутенко,

м. Черкаси

Ця фраза настільки часто звучить із уст дорослих, що поступово втрачає свій первісний зміст. А він полягає в тому, що діти якимось внутрішнім відчуттям, інтуїтивно, розуміють ту Правду Життя, яка начебто і лежить на поверхні, але непомітна й незрозуміла для багатьох дорослих.


Устами Дитини промовляє Істина

Ольга Крутенко,

м. Черкаси

Ця фраза настільки часто звучить із уст дорослих, що поступово втрачає свій первісний зміст. А він полягає в тому, що діти якимось внутрішнім відчуттям, інтуїтивно, розуміють ту Правду Життя, яка начебто і лежить на поверхні, але непомітна й незрозуміла для багатьох дорослих.

Та й важко іноді зрозуміти прості речі, якщо життя схоже на складні «дорослі ігри»:

«карєрні перегони», коли всі зусилля батька чи матері спрямовані лише на бажання зробити карєру;

«третій зайвий» — у цій непередбачуваній жорстокій грі зайвим стає іноді батько, інодімати, але найчастішедитина;

«доньки-матері» — гра, що має підвидиневістки-свекрухи» та «зяті-тещі»), але не має правил і переможців, а серед переможених найбільше страждають діти.

Перелік ігор, в які грають дорослі, можна продовжувати, та навряд чи в цьому є потреба. Більш корисним буде прислухатись до Істини, що лунає дитячими голосами.

Істина перша. Я — справжній

Сімя прийшла до ресторану пообідати. Офіціантка прийняла замовлення у дорослих і звернулась до їхнього семирічного сина:

Що Ви будете замовляти?

Хлопчик несміливо подивився на дорослих і промовив:

Я хотів би морозиво.

Не встигла офіціантка записати замовлення, як втрутилась мати:

Ніякого морозива! Принесіть йому біфштекс із картопляним пюре і морквою.

Офіціантка проігнорувала її слова.

Вам морозива з фруктами, горіхами і шоколадом? — спитала вона у хлопчика.

Так.

Принесу за хвилину,— сказала офіціантка й пішла на кухню.

За столом запанувала тиша, а потім хлопчик подивився на присутніх і сказав:

Знаєте що? Вона думає, що я справжній!

(Ентоні де Мелло «Коли Бог сміється»)

Судячи з контексту, ця новина — «я справжній!» — була несподіваною для батьків. Чомусь доросле населення сприймає дитячі проблеми, бажання, уподобання як дрібниці, що не варті серйозної уваги. Декому важко уявити, що маленька дівчинка по-справжньому переживає, якщо захворіла її лялька. Для хлопчака-першокласника світ руйнується, якщо його товариш дав погратися машинкою іншому хлопцеві. Це справжні почуття, чисті і глибокі, не забруднені лицемірством і притворством, не зашлаковані бажанням вигоди і винагороди, не залаковані прагненням виглядати кращим, ніж ти є насправді. І хто винен у тому, що пронизлива простота і правда дитячої душі крапля по краплі зникає під впливом натиску дорослих?

Істина друга. У пошуках сенсу життя…

«Важко знайти на світі когось більш благополучного, багатого і щасливого, ніж трирічний малюк, який має коробку кольорових олівців та альбом для розфарбовування»,— це вислів відомого бізнесмена, письменника Ренді Гейджа. Трирічний малюк, який має кольорові олівці, є володарем світу. Він створює власний світ, щасливий і благополучний. Він від народження знає, в чому сенс життя.

У більшості дорослих людей рано чи пізно виникає бажання віднайти і сформулювати сенс власного життячи то як підсумок багатого і щедрого життя, чи як намагання зрозуміти свою нездійснену місію.

Призупинившись у шаленому вихорі буденних подійміж двома квартальними звітами,— Ділова Людина середнього віку аналізує надбання і збитки, досягнення і втрати. У когось рука неусвідомлено потягнеться до калькулятора для підбиття підсумків: чоловік (або дружина) — 1 штука, діти — 2 (штуки) ? 2 портфелі вартістю 50 гривен + 2 костюми по 120 гривен (240, 360…) + 2500$ за навчання в інституті і т. д. і т. ін.

А іноді пошук сенсу життя відбувається так:

Діловий Чоловік підійшов до дерева, ввічливо штурхнув його ногою і попросив:

Дерево, поділись зі мною сенсом ­життя.

Навіщо тобі сенс мого життя?

Я заплутався…— сказав Чоловік.— Розумієш, я не знаю, куди йти, не знаюнавіщо, я навіть точно не знаю, хто яЯ втомився від невизначеності, втомився боятись, що зроблю щось не те, втомився блукати в пітьмі, втомився помилятися

Розумію,— відповіло Дерево.— Але чим можу допомогти тобі я?

Позич мені свій сенс життя,— повторив розгублений Чоловік.— Можливо, допоможе

Добре,— погодилось Дерево.— Ось мій сенс життя: рости.

Рости? — перепитав Чоловік.— Просто рости? І все???

Так,— сказало Дерево,— просто ростиі все,— і Дерево замовкло.

Дерево! Почекай не засинай! — закричав Чоловік.— Поясни, що означає «просто рости». Адже я і такпросто росту! Точніше, раніше ріс, зараз-то вже виріс

Але Дерево не відповідало, і Чоловік пішов до річки.

Річко! Позич мені свій сенс життя! — попросив Чоловік.

Навіщо? — спитала Річка.— Чи в тебе свого немає чи що?

Нема…— опустив голову Чоловік.

Ось воно як…— сказала Ріка.— Ну тоді слухай. Мій сенс життятекти.

Текти…— повторив Чоловік.

Так-так, текти,— і Річка потекла кудись по камінцях.

Вирішивши почекати для вірності, чи не повернеться Річка, щоб пояснити свою позицію, Чоловік ліг на березі і став грітися на сонці.

Як справи, Людино? — спитало Сонце.

Взагалі-то не дуже,— поскаржився Чоловік.— Сенс життя не можу відшукати. Дерево каже: «Рости», Річка радить: «Текти», але мені чогось рости і текти не дуже хочетьсяМоже, ти щось порадиш? Який у тебе сенс життя?

Із задоволенням,— відповіло Сонце.— Мій сенс життядарувати ­світло.

Дарувати світло, оце так! — вигукнув Чоловік.— І це все?

Все,— підморгнуло Сонце.— А! Почекай, ще не все!

Ну-ну? — зацікавився Чоловік.

Тепло. Дарувати тепло. І світло! — нагадало Сонце і покотилося за обрій. Стало темно.

Такі всі лаконічні, куди там! — обурився Чоловік.— А мені ж як бути? Рости? Текти? Чи, може, дарувати світло? Дарувати світлоЛампочку на носа повісити чи що? Місяць! Гей, Місяцю! — вигукнув Чоловік.

Що? — Місяць зявився з-за гори і посвітив яскравіше, щоб подивитися, хто тут виє.

Який у тебе сенс життя? — печально спитав Чоловік.

Місяць помовчав й урочисто промовив:

Відчувати пустоту.

Ця відповідь наче луною прокотилася по горах. Чоловік вже втомився дивуватися відповідям, але тут не міг не здивуватися:

Як можна відчувати пустоту? Це ж коли взагалі нічого немає! — вигукнув він.

А як можна не відчувати пустоту? Адже це те, звідки ВСЕ береться,— мяко відповів Місяць й поплив небом.

Чоловік закрив очі і спробував усвідомити все, що було сказано. Не вийшло. У голові все змішалось. «Рости, текти, дарувати світло, відчувати пустотуМаячня якась…»,— Чоловік мотнув головою і відкрив очі. Перед ним стояла дитина.

Доблого дня! — сказала Дитина.

А ти звідки тут? — злякався за Дитину Чоловік.— Мамка де? І чому ти без штанів?

Мамка там! — Дитина зробила жест, яким звичайно відмахуються від комах.— А стани яцезагубив! Ти чого сидис? — не по роках вдало змінив він тему розмови.

Чоловік поставився до ораторського маневру Дитини без задоволення, але вирішив відповісти (все одно нічого не зрозуміє):

Сенс життя шукаю

І що, насол? — поцікавилася Ди­тина.

Не-ане насол…— передражнив Чоловік.

А я насол! — радісно повідомила Дитина.

І давно?

Не знаю

Чоловік почав виходити з себе:

Ну, і який же в тебе, о наймудріший із карапузів, які бігають уночі лісом без штанів, сенс життя?

Але Дитина вже була далеко. І тільки із темряви пролунав її веселий сміх:

Гла-а-ати!

Ах, гратися! От порада так порада! — Чоловік жбурнув у той бік, куди побігла Дитина, пучок трави. Не попав.

Тим часом починався ранок. Чоловікові вже не хотілося ні в кого питати про сенс життя. Він підвівся і пішов світ за очі. Раптом у голові виникла якась мелодія, і він заспівав. Спочатку тихенько, собі під ніс, потімголосніше, на весь голос. І раптом відчув, що все навкруги завмерло. Тоді Чоловік заспівав ще голос­ніше, впевненіше. У своєму несподіваному співі він забув про все, і так стало на душі добре і радісно, що він навіть не здивувався, коли побачив, що сам Час зупинився, дозволяючи звукам прекрасної мелодії текти, грайливо переливатися й розростатися, заповнюючи собою все навкруги

У наш прагматичний вік не вистачає часу на милування природою і спостереження за хмарками. Необхідність забезпечити пристойне існування позбавляє нас цих маленьких життєвих радощів. Аленіде правди діти! — іноді ми, страшенно втомлюючись, працюємо скоріше задля того, щоб купити ще одну модну блузочку або сучасніший автомобіль. Інколи маємо альтернативупоспілкуватися з дитиною або подивитися 227-му серію 135-го серіалуі віддаємо перевагу безглуздим кіношним почуттям, а потім годинами обговорюємо з сусідкою придумані долі «серійних» героїв та героїнь. А замислившись, почуваємося нещасними. Точніше, не вважаємо себе щасливими, хоч для щастя достатньо усього-на-всього поглянути на зоряне небо, пробігти босоніж по зеленій травичці, зустріти перший промінь сонця, почути перше слово малюкаі прислухатися до нього, тому що в цьому слові і ховається справжня таїна людського буття.

 

Уривок з книги «Умственное и нравственное воспитание детей»

В?

иховання не може зробити всього: завдяки щепленню і дику лісову яблуню можна примусити замість кислих і маленьких яблучок давати яблука садові, смачні та великі; але марні були б усі зусилля мистецтва примусити дуба родити яблука, а яблунюжолуді. А саме в цьому здебільшого й полягає помилка виховання: забувають про природу, яка дає дитині схильності та здібності й визначає її призначення в житті, і вважають, що було б лишень дерево, його можна змусити родити все що завгодно, навіть кавуни замість горіхівВиховання має бути помічником природи, не більше. Зазвичай вважають, що душа малюкабіла дошка, на якій можна писати будь-що, забуваючи, що кожна людинаіндивідуальна особистість, яка може ставати і кращою, і гіршоюлише по-своєму, індивідуально.

Під розумним вихованням треба розуміти ґрунтовне вивчення дитячої природи й вимагати для правильного розвитку дитячого розуму, почуттів і вражень самостійності та свободи, але водночас пригнічувати з раннього віку рабські нахили дитинихитрість, лукавство, обман. Я проти байдужості, з якою багато вихователів ставляться до проявів почуттів дитини, а також обурюється сентенціями й нотаціями, якими зазвичай пригощають дітей. Батьки, що не приймають гарячі вияви дитячих почуттів, поступово очерствляють душу дитини. Щасливі діти, коли для них відкриті батьківські груди та обійми, що завжди готові прийняти їх і правих, і винуватих, і в які вони завжди можуть кинутися без страху й сумніву.

Що ж до характеру виховання взагалі, то тут Бєлінський висловив думку, що цілком збігається з думкою Руссо не лише за змістом, але й за формою: «початкове виховання,— пише він,— має бачити в дитині не чиновника, не поета, не ремісника, а людину, яка могла б надалі бути тим чи іншим, не перестаючи бути людиною».

Е. Н. Водовозова, С-Пб, 1901 р.

 

Відгуки читачів