Передплатна кампанія з січня 2019 закінчилася! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Світлана Ващук — ужгородський депутат, учитель автомобіліст, бабуся і просто красуня

 

Аліна Басова

Навчатисяце більше, ніж слухати, а навчатибільше, ніж говорити.

Як проголошує народна мудрість: кожен чоловік повинен побудувати дім, посадити дерево й виховати сина. Для нашої героїні ці чоловічі завдання не лише виявилися під силу, вона навіть «перевиконала план»: виховала сина й дочку, зараз успішно й навіть з якимось фанатизмом виховує онука Федька; її дім затишний і гарний, а от школу вона відбудовує постійно, кожного дня по цеглинці облаштовує свій другий дім. Дерева зеленіють на шкільному подвір’ї, а вона вирощує покоління за поколінням нових особистостей, громадян нашої країни. Її бажанням узагалі немає меж, а можливості вона відшукує сама, своїми силами.


Світлана Ващук — ужгородський депутат, учитель автомобіліст, бабуся і просто красуня

Аліна Басова

Навчатисяце більше, ніж слухати, а навчатибільше, ніж говорити.

Як проголошує народна мудрість: кожен чоловік повинен побудувати дім, посадити дерево й виховати сина. Для нашої героїні ці чоловічі завдання не лише виявилися під силу, вона навіть «перевиконала план»: виховала сина й дочку, зараз успішно й навіть з якимось фанатизмом виховує онука Федька; її дім затишний і гарний, а от школу вона відбудовує постійно, кожного дня по цеглинці облаштовує свій другий дім. Дерева зеленіють на шкільному подвір’ї, а вона вирощує покоління за поколінням нових особистостей, громадян нашої країни. Її бажанням узагалі немає меж, а можливості вона відшукує сама, своїми силами.

Досі не можу зібрати докупи думки, щоб написати про пані Світлану. Не можу скласти чіткого плану. Вона молода, гарна, сучасна, майстерно керує людьми й власним авто. Любляча теща і трохи ненормальна бабуся. У минулому успішний депутат і дипломант фонду Сороса за внесок у науку математики, заслужений учитель України, відмінник освіти. З чого ж почати, щоб розповісти про цю унікальну жінку? Мабуть, з того, що в цьому житті є головним для неї,— зі школи. Що б вона не робила у своїй політичній, економічній, громадській карєрі все для школи, для дітей. Світлана Ващук директор Ужгородської ЗОШ 19. Уже три покоління вихованих нею завучів стали директорами різних шкіл Ужгорода. Як усі, хто відданий своїй справі, Світлана, з учительської з діда-прадіда сімї, закохана у свою професію. З дитинства було зрозуміло, що вона піде протоптаною родинною стежиною. До школи потрапила в 19, коли за проектом «Школа молоді» набирався експериментальний колектив.

Кореспондент. Шановна Світлано, чи змінився сьогодні статус учителя порівняно з радянським часом?

Світлана Ващук. Звичайно ж, змінився. Але є свої плюси і свої мінуси. Не заперечую, що дійсно тоді більш гордо звучала професія вчителя. Але постійно доводилось мати якісь рамки, все мало свої алгоритми, форма уроків така... методика така... У мене досі збереглася папка «Матеріали XXVII зїзду КПРС на уроках математики». Та, не дай Бог, тоді, щоб ти не мав цієї папки. Була, наприклад, хвиля використання технічних засобів навчання, а ти не використав. Усе, більш ніхто не дивиться на твій урок, бо він уже заздалегідь поганий без фільмоскопа чи слайдів. Але всі чудово розуміють, що гарний урок можна провести й зі шматком крейди в руках, а якщо крейда кольорова, то навіть краще. Досі памятаю, як їхала на свій перший конкурс «Учитель року» і взяла із собою коробочку кольорової крейди. Разом зі мною поселили вчительку з Дніпропетровська. З нею приїхала група підтримки з валізами якихось схем, плакатів. І мені стало страшно: що ж я буду показувати й розказувати зі своєю коробочкою крейди? Але в результаті я лауреат конкурсу, а вона ні. Досі не можу зрозуміти, за що на мене образилася? Адже не в тому показник, скільки, чого та якої цінності ти маєш. Зараз ми маємо більше творчих можливостей, можемо вибрати собі програму або підручники, придумати або втілити нову форму та методику на своїх уроках; і те, що тоді було заборонено, тобто вільна творчість, у нас зараз стоїть на першому місці. Авторитет учителя того часу це так, а права? Які права ми тоді мали? Я досі памятаю, як голосувала педрада, чи відпустити мене погодувати дитину, чи ні.

Найчастіше уявлення про вчителів не збігається з дійсністю. Преса, телеканали, та й просто людська думка портрет учителя малюють як строгу, консервативну, часто не врівноважену, асексуальну жінку. Але пані Світлана ламає ці стереотипи. Навіть я до зустрічі зі цією жінкою інакше уявляла собі вчительку. Але вона... Стильно одягнена, з чудовою сучасною зачіскою, чарівною посмішкою, одразу ж привертає до себе, а кмітливість, розум та ще тонкий добрий гумор, доповнює хвилю позитивних емоцій, що отримуєш від спілкування з нею. Як тільки ця тендітна жінка несе на своїх маленьких плечах усі тягарі особистого життя, школу та суспільно-політичну діяльність? Директори шкіл Ужгорода, вдячні Світлані за те, що свого часу вона внесла до міського бюджетного проекту про 50-відсоткову надбавку до зарплатні керівникам закладів освіти. Чудовий проект переведення опалення освітніх закладів на автономне Світлана разом із пятьма директорами шкіл, які тоді входили до міськради, майже впровадили. На виконання розраховувалось відвести  дворічний строк. Але настали нові вибори, і та освітня команда, яка на той час хоч трохи дбала про освіту, по сей день жалкує, що не встигли. Тепер по всій країні інша ситуація: вибори за партійними списками майже виключили освітянам можливість долучитися до міських та районних рад, а бізнесмени, які прийшли в політику, поспішають «відбивати» гроші, витрачені на передвиборчу кампанію. Та чи, переймаючись проблемами освіти, їх «відібєш»?

Для своєї школи Світлана Ващук побудувала гарний паркан, приватизувала землю навколо школи, бо, як каже, до болю в душі жаль було дивитися, як по шматочках забирають у дітей землю, щоб поставити чергову кавярню або пивну. Тепер шкільний двір та пришкільна ділянка належить тільки дітям. Звичайній людині ці справи можуть здатися не вартими уваги побутово-комунальними проблемами, але директори шкіл це добре зрозуміють. Уявіть, на той час, будучи депутатом, Світлана добилася та отримала на баланс школи квартиру, і не «лівим» шляхом, а законно, і не для себе, а для розвязання проблеми плинності кадрів учителів інформатики. Ви запитаєте, як це? А ось і відповідь: звичайна життєва історія. Як ми знаємо, багато шкіл мають проблеми з учителями інформатики, бо вони зі своєю спеціальністю можуть знайти собі більш високооплачувану роботу. Так було і у школі 19. Квартиру було надано в користування вчителю інформатики, щоб не витрачав грошей на винаймання житла. Залишились усі задоволені: і вчитель із житлом, і школа з гарним учителем.

Кор. Яким повинен бути сучасний керівник школи?

С. В. По-перше, всебічно озброєним (і менеджер, психолог, економіст і будівельник), великої комунікабельності й чіткого бачення наперед, бути генератором ідей і шляхів їх досягнення, вміти пояснити і, мабуть, головнеслухати. Він повинен бути дуже шанобливим до дітей і, що не менш важливо, шанувати й самого себе. Коли мені кажуть, що зараз дуже важко працювати, бо діти не такі, як раніше, я заперечую. Діти як діти, з ними неважко працювати, покоління відрізняються одне від одного, але діти гіршими не стають. Учитель повинен змінюватись разом з ними, крокувати в ногу з часом, тоді в нього не виникатиме бажання порівнювати учнів з попереднім поколінням, бо чудово зрозуміє їх. Повірте, директору складніше працювати з учителями, владою, батьками, ніж з дітьми.

Кор. Ви були учасником проекту «Школа молоді», а тепер очолюєте молодь. Як ви вважаєте, які вчителі потрібні сучасній молоді? Вибираючи тільки молодих спеціалістів, ви залишаєтесь без передачі досвіду та наступності поколінь.

С. В. Так, дійсно, проект «Школа молоді» передбачав тільки молодих учителів, але не таких, які тільки-но закінчили навчання, а з досвідом трьох-пяти років. Крім того, щоб потрапити до тієї школи, всі презентували власні проекти, брали тільки тих, хто прагнув, мав великий ентузіазм та любов до професії. Я тоді ще працювала в Мукачеві та приїхала у велике місто спробувати себе. Не знаю, як нас оцінювали тоді, але мій принциповий критерій вибору нового педагога це його особисте бажання вчитися. Бо коли вчитель прагне, то навчиться швидко. А друге, і головне,— це ставлення до нього дітей. Дітей не обманеш; щоб зрозуміти людину, треба подивитися, як до неї ставляться діти, бо вони краще за нас відчувають теплоту та доброту, любов до себе. Мабуть, найбільш жахливий випадок для мене, коли вчитель прибігає до завуча або директора з проханням навести порядок у класі. Самі ж розумієте, примусити сприймати, тим більше любити, неможливо. Відверто кажучи, я вважаю, що можна вчитися все життя, а вчителем так і не стати: це або дано людині, або ні. Якщо дано, ви самі відчуєте, наскільки ви від цього щасливі; якщо ні, не гайте часу, пошукайте себе в іншому. А стосовно віку, то враховувати слід тільки духовний вік. Є люди, а тим більше вчителі, які зістарились духовно вже в тридцять, а є такі сімдесятирічні, в яких хочеться запозичити трошки енергії. Навчатися це більше, ніж слухати, а навчити більше, ніж говорити. Я маю багато ідей, але не маю часу на їх реалізацію. Але хочу сказати, що ціную і завжди беру до уваги не тільки свою думку. Тому в нашій школі не буває педрад за сценарієм «виступ одного актора». Це завжди спільна праця, найчастіше творча, через розвязання проблемних питань. Можемо малювати, складати проекти, креслити шляхи розвязання, часто працюємо у групах змінного складу. Звісно, що головні питання я доповідаю сама, а загально шкільні усі разом. Педрада ніколи не повинна бути тягарем і недоліком професії. До речі, кабінет директораце кімната переговорів, а не карне місце, мені іноді здається, що двері в моєму кабінеті зайві, бо завжди відчинені.

Кор. Яке ваше найбільше досягнення в житті?

С. В. Мабуть, власні діти. Ось таке щастя донечка Наталочка. До речі, вона, маючи дві освіти, подеколи розмірковує про те, щоб викладати в школі економіку. Мабуть, це вже у крові. Син Володимир мужній, добрий, розумний красень, мій радник і опора. А головне   мій онук Федя, йому вісім місяців. Це моє щастя, моє сонце, я дуже люблю гратися з ним, майже ні в чому ніколи не відмовляю, навіть можу повзати з ним по підлозі, граючись, якщо йому це приносить задоволення. Люблю дитячі магазини, де можу вибирати з онуком дитячий одяг, возячи його у маленькій яскравій машині.

Кор. Скажіть, Світлано, а коли ви все встигаєте?

С. В. Встигаю, бо в добі аж 24 години. І коли подумаю, що чогось не встигла, то розумію, що причина не в часі, а в лінощах. Чим більше плануєш та прагнеш встигнути, тим більше встигаєш.

Від душі хочеться, щоб кожен учитель був обовязково не бідним, щоб не відчував себе неповноцінним, щоб відкрито дивився дітям у вічі, а не приховував ­своєї турботи про шматок хліба. Щоб наша вчителька не вибирала між покупкою продуктів і колготками, щоб, навчаючи дівчат охайності, сама не економила на перукарні. І в книжковому магазині, роздивляючись книжки, які потрібні для роботи, із сумним серцем не відверталася від полиці.

 

Коли пишеш статті в рубрику «Героїня номера», майже завжди обираєш якусь головну родзинку, навколо якої хочеться закрутити сюжет. Мені, як автору статті та людині, яка особисто спілкувалася упродовж тижня з цією надзвичайною жінкою, дуже важко було написати цю статтю, бо не знаєш, з якого боку та з якої особливої риси почати. Її різнобічність настільки яскрава, а родзиночки... їх у неї безліч! І тільки залишається пишатися, що ось такі  чарівні жінки навколо нас і в нашій професії.

 

Відгуки читачів