Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Електронна передплата!

Доступ до улюблених видань
у будь-який час,
за будь-який період,
з будь-якого пристрою!

Оформити передплату

Бабуся, яка живе на даху

Наталя Шубенко

Одного разу, в далекому 1941 році, маленька дівчинка Карін з міста Стокгольма захворіла на запалення легенів. Кілька місяців вона пролежала в ліжку і щовечора просила маму розповісти їй якусь історію. Карін вигадала смішне ім’я — Пеппі Довга Панчоха, і мама відразу ж почала розповідати історію про рудоволосу дівчинку, яка не корилася жодним умовностям. А на десятиріччя Карін мама оформила свої історії у вигляді саморобної книжечки й відіслала її до одного зі стокгольмських видавництв. Рукопис не прийняли, але мама не засмутилася. Вона зрозуміла головне: писати для дітей — її покликання. Так народилася письменниця Астрід Ліндгрен.


Бабуся, яка живе на даху

Наталя Шубенко

Одного разу, в далекому 1941 році, маленька дівчинка Карін з міста Стокгольма захворіла на запалення легенів. Кілька місяців вона пролежала в ліжку і щовечора просила маму розповісти їй якусь історію. Карін вигадала смішне ім’я — Пеппі Довга Панчоха, і мама відразу ж почала розповідати історію про рудоволосу дівчинку, яка не корилася жодним умовностям. А на десятиріччя Карін мама оформила свої історії у вигляді саморобної книжечки й відіслала її до одного зі стокгольмських видавництв. Рукопис не прийняли, але мама не засмутилася. Вона зрозуміла головне: писати для дітей — її покликання. Так народилася письменниця Астрід Ліндгрен.

Д

руге народження Астрід було, проте, цілком прогнозованим. Її літературні здібності виявилися ще в початковій школі, де вона вражала вчителів своїми яскравими творами. До того ж у дитинстві вона почула від батька та його друзів чимало цікавих історій, жартів, казок. Чим не сюжети для літературних творів? Тож Астрід спробувала писати.

У 16 років вона почала працювати журналістом у місцевій газеті. А два роки потому трапилося те, що рідні назвали ганьбою, а сама Астрідвипробуванням на стійкість. Утім сталося те, що мало статися. Астрід завагітніла поза шлюбом. Пересуди, плітки, осудження зробили своєжиття в батьківському домі стало нестерпним. Астрід зібрала нехитре добро та поїхала до Стокгольма. Тоді вона й гадки не мала, що їде підкоряти столицю. Завдання було набагато скромнішимвижити, адже вона опинилася одна у великому місті, а скромна посада машиністки-стенографістки з мізерною платнею дозволяла лише якось прогодуватися. Чи можна було в такій ситуації мріяти про якісь вершини?

Коли народився Ларс, Астрід, вмиваючись слізьми, вимушена була віддати дитину в прийомну сімю, адже в Астрід просто не було коштів на її утримання. А через кілька років сталося диво: вона вийшла заміж за свого шефа, переїхала з найманої комірчини до нової квартири в центрі Стокгольма, забрала сина Ларса додому й народила Карін. Ту саму маленьку дівчинку, яка полюбляла мамині історії.

І почалося. Скромна домогосподарка, яка виховує двох дітей, заклопотана домашніми справами, кожної вільної хвилини присвячує себе письменництву. Історії, ідеї яких часто пропонувала Карін, народжувалися одна за одною. Перо Астрід не відпочивалоказки, пісні, пєси, книжки-картинкиВона почала завойовувати премії на літературних конкурсах, одержувати космічні гонорари, але способу життя не змінювала. Найвідоміша письменниця Швеції залишалася домогосподаркою, яка не мала ніяких накопичень, тому що не прагнула багатства й роздавала гроші іншим.

Вона не хотіла писати для дорослих, писала лише для дітей. Але її книжки були такими несхожими на звичну дитячу літературу з обовязковими моральними повчаннями, напучуваннями і традиційним набором штампів! Це була абсолютно нова дитяча література, в якій автор не намагався виховувати дитину, а висловлював її точку зору. У героїв чимало недоліків, як у справжніх дітей. Вони зовсім не картинні, не глянцеві: Пеппінеграмотна і вперта, Еміль, жахливий нахаба, Карлсонсамозакоханий егоїст, але всі вони неймовірно чарівливі, а головнесправжні. Адже ідеальних людей не існує, а отже, і в книжках їх не повинно бути.

Астрід іде ще далі. Вона не просто показує «неідеальних», «неправильних» героїв, вона любить їх і цілком виправдовує. Адже тих, кого любиш, слід прощати, чи не так? І щевона вчиться в дітей, не приховує цього і не вважає це соромним. Вона цілком могла б підписатися під фразою Антуана де Сент-Екзюпері, що всі миродом з дитинства, бо сама так і залишилася до кінця життя дорослою дитиною. Коли їй було за 60, з неприхованим задоволенням лазила по деревах, а на здивовані запитання відповідала: «А хіба є закон, який забороняє бабусям сидіти на дереві

У 1958 році Астрід Ліндгрен нагородили медаллю Андерсена, яку називають Нобелівською премією в дитячій літературі. А от справжню Нобелівську премію вона так і не отримала. Через абсолютно незрозумілі традиції дитячим письменникам Нобелівську премію не дають: дитяча література ніби й не література зовсім, а щось на  зразок додатку до великої, справжньої літератури. З цього приводу Астрід не засмучувалася, вона взагалі була байдужа до премій і нагород. До того ж популярності їй вистачало: починаючи із 70-х років твори письменниці незмінно очолювали список найпопулярніших кни­жок для дітей, а сама вона стала чи не єдиною шведкою, якій ще за життя звели памятник у центрі Стокгольма. «Чоловік у повному розквіті сил», на імя Карлсон, оселився на одному зі стокгольмських дахів, а міжнародна премія Астрід Ліндгрен за твори для дітей та юнацтва стала найпрестижнішою у світі.

Любителі сенсацій підрахували: якщо поставити у вертикальну купу весь тираж книг Астрід Ліндгрен, то вона перевищуватиме Ейфелеву вежу в 175 разів. От уже справді, бабуся, яка живе на даху і навіть вище. Жива легенда, що вміє розважати, втішати, створювати літературні напрями й навітьзмінювати закони. Так-так, і таке трапилося в її зовсім не казковому житті. У 1985 році у Швеції вибухнув скандал: дочка фермера ­публічно заявила про те, що з тваринами поводяться неприпустимо жорстоко. Ліндгрен взяла активну участь у полеміці. Боролася вона методами, якими володіла та які спрацьовували безвідмовно: надіслала листа до центральних газет. У листі була казка про корову, яка виявляє протест проти погано поводження. І що ви думаєте? Через три роки було прийнято закон про захист тварин, який так і назвали — «Закон Ліндгрен».

Письменниця відіграла важливу роль у політичному житті країни, захищаючи права дітей і тварин. «Тільки не насильство» — так назвала вона свою промову на врученні їй премії Миру. «Всім відомо,— стверджувала Ліндгрен,— що діти, яких бють і карають, самі битимуть і жорстоко каратимуть своїх дітей, а тому це зачароване коло має бути розірване». І писала свої казки, в яких дітям можна і просто необхідно бути щасливими. І не має значення, що державна комісія з дитячої літератури називала її твори неправильними й недостатньо повчальнимиЧиновникам належить бурчати та повчати. Але ж вона писала свої казки не для чиновників, а для дітей. А діти обожнюють добру бабусю Астрід.

Письменниця померла у 2002 році у віці 94 роки. Останніми роками нічого не писала, практично не виходила з дому і цілком присвятила себе вихованню онуків і правнуків. Але вона залишалася в курсі всіх подій, уважно читала листи шанувальників та із задоволенням усвідомлювала, що вона найвідоміша і найпопулярніша бабуся у світі, що немає дитини, яка б не зачитувалася її дивовижними казками, сповненими любові й доброти. Казками, де з найзвичайнісінькими людьми відбуваються найнезвичайніші історії.

Віру в те, що в нашому буденному житті можливі дива, Астрід пронесла крізь усе життя. А навчилася цього в дітей, адже наші малюки, виявляється, можуть не лише вчитися, вони можуть і вчити. Їхні уроки здатні багато чого змінити в дорослому світі, якщо дорослі прислухаються до думок дітей. «Я вважаю,— писала Астрід Ліндгрен,— що діти в усіх країнах дуже схожі між собою. Очевидно, мені вдалося вловити щось важливе в дитячій душі, тому діти впізнають себе в моїх книгах. Вони пишуть мені: “У тебе виходить”. Вони вірять мені».

 

Відгуки читачів