Нестримне бажання вчитися

David Geurin, переклад та літературна обробка Н. В. Третякової за матеріалами www.davidgeurin.com


Правдива історія: продзвенів дзвоник, але ніхто не ворухнувся. Усі учні поринули в роботу. Вони, мабуть, взагалі не чули дзвінка, настільки були зосереджені на навчанні. Дивовижно, правда? Як часто учні рахують хвилини до кінця кожного уроку? Вони не зводять очей зі стрілок годинника. Вони заздалегідь починають складати речі в очікуванні перерви. Іноді навіть стають у чергу біля дверей, чекаючи на дзвінок, щоб бігти з класу.

Але тут усе було навпаки. Учні настільки занурилися в навчання, що вчителеві довелося нагадувати їм, що час іти. «Продовжимо завтра. Ви спізнитесь на наступний урок. Ідіть!».

 

Чи часто так трапляється на ваших уроках? Чи часто ваші учні навчаються з такою цікаві стю, пристрастю? Якщо ваші уроки не надто відрізняються від більшості інших, це, либонь, трапляється вкрай рідко.
 
Пам’ятаю, коли я викладав англійську мову в середній школі, я говорив своїм учням: «Якщо ви старанно працюватимете весь урок, останні п’ять хвилин я дозволю вам відпочити і просто поговорити з друзями». Це була жахлива ідея. Тепер я в жодному разі разі не зробив би такого. Я намагався бути гарним учителем і робив усе, що міг, усе, що тоді знав і розумів.
 
Але основним посиланням таких слів було те, що навчання — це «робота», це щось неприємне, від чого потрібен відпочинок, тож я дам вам час, щоб поговорити з друзями.
 
Слід створювати умови, у яких учні розчаровані тим, як мало в них часу для навчання. Щодо моєї обіцянки виділити час на спілкування, моїм учням не було заборонено розмовляти під час уроку. Не потрібно залишати окремий час для спілкування. Спілкування з однокласниками повин но бути частиною навчання. Слід обговорювати дивовижні речі, які вивчаєш.
 
 
ВІДЧУЙ ПОТІК!
 
Кожен може згадати моменти, коли почувався «в потоці». Це ті випадки, коли ми повністю занурюємося в те, що робимо. Ми на своєму місці. «Потік» — це психічний стан, у якому ми абсолютно зосереджені, глибоко зацікавлені і насолоджуємося процесом. Це може відбуватися під час навчання, гри, роботи, будь-якої діяльності. Коли ми потрапляємо в потік, нам здається, що ми розважаємось, навіть якщо це не так. Ми можемо робити дивовижні речі, повні стю заглиблюючись у те, що робимо. Саме з цього починається геніальність.
 
Очевидно, що клас, у якому жоден з учнів не зрушив з місця, коли задзвенів дзвоник, перебував у потоці. Почувши цю розповідь від одного з наших учителів, я був захоплений. Можна святкувати! Це так чудово. Саме так і варто навчати.
 
Але хіба добре те, що це така рідкісна, виняткова подія? Чи не повинен кожен учень відчувати таке заглиблення, якщо не завжди, то, принаймні, часто?
 
Хоча, може, потік і неможливо підтримувати весь час; але хіба не цього варто прагнути? Чому не це — наша основна мета? Хіба не будуть результати роботи наших учнів кращими і зараз, і в майбутньому, якщо вони відчуватимуть повне занурення в те, що вивчають?
 
 
СУВОРIСТЬ? НI, ОБЛИШТЕ!
 
Але замість цього ми задовольняємося звичайними завданнями. Якщо учні зацікавлені і активно працюють на уроці, ми досягли успіху. Або вважаємо, що слід бути суворими. Це пов’язано з позитивним поглядом на навчання. Суворість не передбачає зацікавленості. Вона передбачає неприємності. Саме заради суворості ми вперто продовжуємо задавати домашні завдання під дружні зітхання і стогони. Я закликаю до культури навчання, у якій учнів так непокоїть те, що вони вивчають, що вони хочуть вивчити ще більше самостійно. Вони самі заходять і виконують домашні завдання, бо їм цікаво, їм подобається навчатися.
 
Так чого ж ми боїмося? Чому ми охоплюємо навчальну програму, доносимо до учнів інформацію, зовсім не прагнучи більшого? Який учитель не хотів би, щоб усі в класі так захопилися навчанням, що боялися б, що урок закінчиться?
  • Можливо, ми боїмося втратити контроль.
  • Може, ми боїмося, що припинимо нести учням знання?
  • Або що не встигнемо охопити програму, не виконаємо навчальний план?
  • Що учні виявляться неготовими до стандартизованих тестів?
  • Або що це все просто не для цих дітей?
  • Звинувачення, звинувачення, звинувачення…
 
Ми звинувачуємо систему. Ми звинувачуємо батьків. Ми звинувачуємо все, що тільки можна, і просто продовжуємо грати в школу, щоб бути достатньо хорошими.
 
Але досить звинувачувати всіх навколо. Ми можемо самі почати навчати так дивовижно, так по-особливому, що це піде на користь усім дітям; і не треба для цього чекати, щоб щось навколо змінилося. Є місця, де це вже відбувається, навіть у цілком традиційних школах. Потрібен усього лиш учитель-інноватор. Потрібні ви. Ви можете створювати потік у себе в класі дедалі частіше. Ви можете зробити потяг учнів до навчання непереборним.
 
Але це насправді потребує жертв. Потрібно змінити пріоритети. Вашим головним пріоритетом стане насправді добре знати своїх учнів і що їх непокоїть. Йдеться про взаємини. Другий пріоритет — якомога частіше бачити, що вони захоплені, що вони в потоці. І тоді навчальна програма стає третім пріоритетом. Я розумію, що навчальна програма важлива, але якщо у вас чудові стосунки і культура навчання, учні навіть перевершать вашу мету, поставлену навчальним планом. 
 
Тож усі ці міркування наводять мене на такі ідеї щодо створення потоку на уроках.
 
 
ЯК СТВОРЮВАТИ ПОТІК НА УРОКАХ...
 
1. Навчання надає можливість для вибору. Учням потрібно більше «влади» і можливості обирати час, місце, шляхи і темпи навчання.
2. Спілкування між учнями є частиною навчання. Саме під час розмови відбувається навчання.
3. Навчання має бути творчим. Творчість є одним з кращих способів потрапити в потік.
4. Навчання повинно щось змінювати. Якщо навчання щось змінює для мене, для інших, або для мого суспільства, воно важить набагато більше.
5. Гра є частиною навчання. Гра — це веселощі, сміх, фантазії. Це чудові способи знайти потік. Перетворення навчання на гру може зробити бажання навчатися справді непереборним.
6. Навчання повне відкриттів. Конструктивістське навчання сприяє справжньому розумінню і викликає в учня подив і цікавість.
7. У навчанні повинне брати участь усе суспільство. Спілкуйтеся з експертами. Запрошуйте їх на уроки. Приходьте до них самі. Ламайте стіни класної кімнати.
8. Навчання повинне бути видимим для реальної аудиторії. Навчання стає більш актуальним і значущим, коли я знаю, що моя робота буде оцінена реальними людьми.
9. Навчання повинне кидати виклик учням. Це ніяк не пов’язано з суворістю. Це означає важкі завдання, після виконання яких хочеться відпочити з чашечкою кави. Але насправді складне завдання заохочує до роботи. Чому підліток може витрачати багато годин на те, щоб пройти комп’ютерну гру? Це складно. І це відбувається в потоці. Відтворіть ці умови в класній кімнаті й спостерігайте за тим, як це змінює культуру навчання.
Dounload PDF

Відгуки читачів