Передплатна кампанія з січня 2019 закінчино! Що робити далі?

Подробиці...

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Усний журнал «Вшановуємо Т. Г. Шевченко»

С. В. Білик, учитель української мови вищої категорії, старший учитель, заступник директора з НВР, Старокостянтинівський ліцей,

Хмельницька обл.

Мета: ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т. Г. Шевченка; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет; вчити дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.


Усний журнал «Вшановуємо Т. Г. Шевченко»

С. В. Білик, учитель української мови вищої категорії, старший учитель, заступник директора з НВР, Старокостянтинівський ліцей,

Хмельницька обл.

Мета: ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т. Г. Шевченка; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет; вчити дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.

Святково прибрана зала: портрет Т. Шевченка, рушники, виставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів та ілюстрацій. Біля портрета слова, що є епіграфом усного журналу.

І мене в сімї великій,

В сімї вольній, новій,

Не забудьте помянути

Незлим, тихим словом.

Учитель. Ви, діти, знаєте, що наша земля зветься Україна, ми звемося українці. Ми любимо свою країну, шануємо і поважаємо всіх інших людей Землі.

А чи знаєте ви, діти, що Україну шанують у світі теж? Коли згадують про Україну в якійсь чужій далекій країні, то при цьому обовязково називають імя Тараса Шевченка?

І чи знаєте ви, діти, що памятники нашому Шевченкові стоять під небом у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Парагваї? Його іменем названо вулиці у Франції та Аргентині, у країнах СНД.

Так, Шевченка шанують у світі. Волею історії він ніби ототожнений з Україною, представляє нас, українців, народам світу. Та найбільше пишаємось Шевченком ми, українці. Віннаш великий поет, наша честь і слава. І нам потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя — «Кобзар», вона стала настільною для всього нашого народу.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду,

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

(М. Т. Рильський)

Кобзарями називаємо також народних співців, які виконують пісні, супроводжуючи свій спів грою на бандурі чи кобзі.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої...». (Виконання пісні супроводжується грою на бандурі.)

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас

Де ж мені вас діти?..

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Отже, Шевченко був і є народним поетом-співцем.

1 сторінка журналу «Дитячі роки Тараса Шевченка»

Ведуча. Ось уже майже два століття 9 березня кожного року є особливою датою в нашій країні.

У цей день Україна вшановує свого великого сина Тараса Григоровича Шевченка. У цьому році минає 194 роки від дня його народження.

Учень

У старій хатині

В кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

Ведучий. Так, народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині (тепер Черкаська область). Батьки його були кріпаками. Григорій Іванович умів читати, стельмахував (робив із дерева вози, колеса), а іноді й чумакувати доводилось. Мати лагідної вдачі жінка, працьовита, дбайлива. Письменним був і дід по батькові Іван, розповіді якого дуже любив слухати малий онук.

Учень. Хлопчикові хотілося знати, чому дерева на осінь листя скидають, звідки птахи прилітають, чого сонце лягає спати і багато-багато іншого.

Не раз задумувався Тарас над тим, чи є край землі і чи далеко до нього. Від діда він чув, що там, де сонце лягає спати, небо підпирають стовпи. «Де ж вони міркував.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

(Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері. Вона співає «Колискову».)

Ой, люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш, мій сину, по Україні,

То помяни

Мене не стане, не йди меж люди,

Іди ти в гай;

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Найдеш у гаї тую калину,

То й пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Як підеш в села, у тії хати,

То не журись.

А як побачиш з дітками матір,

То не дивись.

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачивМатусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику! (Гладить його по голові)

(Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.)

Ведуча. Таким допитливим і кмітливим зростав малий Тарас. Батько гордився ним, брав його влітку з собою, коли їхав із чумацькою валкою. Чимало почув і побачив тоді Тарас. Коли ж йому виповнилося 8 років, батько віддав його в «науку» до дяка. За найменшу провину карав він своїх учнів різками. Уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень

Ти взяла мене маленького, за руку

І хлопця в школу одвела

До пяного дяка в науку.

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди,— ти казала.

Ведучий. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, на 32 році померла мати.

Учень

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Незадовго після смерті матері в 1825 р. раптово, простудившись у дорозі, помер батько. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не залишає, бо з нього буде або дуже велика людина, або велике ледащо. Одинадцятирічний хлопчик залишився сиротою, беззахисним і недоглянутим.

Учень

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам.

Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду.

Інсценізація уривку О. Іваненко «Чабан»

Учитель (читає)*. Отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені лукиХай собі пасуться! І по небу пропливають ясні легенькі хмаринки. Куди вони пливуть? Мабуть, далеко-далеко звідсиЯк колись хотілося дізнатися Тарасові, що за тими стовпами, які землю підпирають, так тепер хочеться йому за тими хмаринками полинути, на світ подивитися.

Він лежить на пагорбі, забувши про ягнят, забувши про всі поневіряння і знущання. Ніби в білих чистих сорочках, виглядають хати з густих садів на горі, під горою старий дуб, немов козак вийшов погуляти. Там тополі гнуться, розмовляючи з вітром. Ніби вся земля з гаями, садами, запашними луками живе, радіє і всміхається до сонця і чомусь радіє та всміхається Тарас. Він, як та стеблина, що тягнеться вгору і радіє з кожного променя сонячного, кожного подиху літнього вітру.

Хмарки линули, линули, і раптом одна, велика й темна, закрила сонце.

Ніби прокинувся Тарас від сну чарівного. Що він? Кому він потрібний? Чого радів так і з сонця, і з неба синього, і з хат біленьких? Що в тих хатах? Скрізь там сльози, злидні, прокльони. А хіба є в нього хоч така злиденна рідна хата? Що його, Тараса, чекає? Так гірко йому стало. Опустив голову на коліна й заплакав.

Немов вітер прошелестів травою, і чийсь ніжний дотик відчув він на шиї. Глянув. Дивилися ніяково й ніжно великі карі очі, а навколо рожевого личка, ніби сяйво сонячне, світлі кучери з коси вибилися.

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарас, бач, як малий, плаче. Давай я сльози витру,— дівчинка витерла широким рукавом очі Тарасові.

Тарас дивився ніяково. Це ж Оксаночка, ота кучерява Оксаночка, з якою гралися маленькими! Вона виросла, стала ще краща. Тарас дивився ніяково, але ніби сонце засяяло знову. Вона сіла коло нього і поклала руку на плече.

Оксана. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть, малюєш ти. От і виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем,— усміхнувся радісно.

Оксана. І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас. Еге жА всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний мовив він, але не сумно, а ніби сам дивуючись, що так кажуть. При Оксаночці він не міг журитися, і взагалі при ній усе ставало зовсім іншим.— Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем!

Оксана. Авжеж, будеш! переконливо мовила Оксаночка і раптом засміялася.— А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий,— вони ж питоньки хочуть!

Схопилися за руки й побігли вдвох до ягнят і, так само тримаючись за руки, весело погнали їх до води.

(О. Іваненко)

Ведуча. Минуло 20 років, і він із болем згадував своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога

Уже прокликали до паю,

А я собі у буряні

Молюся БогуІ не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубіє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало,

Моєлани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!

Ведучий. Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сімї, і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

2 сторінка журналу «Т. Г. Шевченко художник»

Ведуча. Тарас наймитував, а випадала вільна часина читав і малював. Вечорами по закутках, щоб ніхто не бачив, плакав із горя. Але думка навчитися малювати у маляра не залишала хлопчика. Так він потрапив до хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, але пан Енгельгардт забрав його до себе в Петербург, і Тарас став козачком.

1-й учень

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

2-й учень

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду

Ведучий. У Петербурзі пан Енгельгардт, врешті побачивши талант свого кріпака і бажаючи мати власного художника, дозволив Тарасові вчитися малювати у майстра живописних справ Ширяєва.

Ведуча. Зустріч у Петербурзі із земляком художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, із поетом Жуковським змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили здібності молодого художника і 22 квітня 1838 року викупили його з неволі. З травня 1838 року Тарас став учнем Карла Брюллова почав навчатися в Петербурзькій академії мистецтв.

Учень. Яке то щастя бути вільною людиною! «Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсьвелике щастя буть вольним чоловіком…» писав Тарас в листі до брата Микити.

Учениця. Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України вихід у світ книги віршів «Кобзар» (1840 р.) Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Ведучий. Тарас Григорович виправдав надії своїх друзів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т. Шевченко!

(Діти розглядають альбом і картини Т. Г. Шевченка.)

Учень

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

3 сторінка журналу «Т. Г. Шевченко борець за волю народу»

Ведуча. Після закінчення Академії мистецтв Шевченко приїхав до Києва, працював художником в Археографічній комісії, став членом Кирило-Мефодіївського братства, яке боролося проти панів і царя. Коли було заарештовано членів братства, у них знайшли (і в самого Шевченка!) бунтівливі Тарасові вірші.

Ведучий. Дуже жорстоко покарали за це поета і художника Т. Шевченка — 10 років солдатської муштри, які й підірвали його здоровя. Вирок царя повинен був означати й духовну смерть Кобзаря йому заборонялось писати й малювати.

Ведуча. Алезболена душа не могла мовчати писав і малював, ховаючи у «захалявні книжечки», і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,… але не каюсь!

Ведучий. Коли Т. Г. Шевченко був на засланні в далеких степах Казах­стану, то він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Звучать пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати…», «Зацвіла в долині…», «Думи мої, думи мої».

ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як над горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокирина

Віти розпустила

А над самою водою

Верба похилилась.

САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сімя вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати вийшла погуляти.

У гай на долину.

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ...

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голубята.

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Вони вже убогі,

Уже голі

Та на волі

Ще моляться Богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

Ведуча. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликав український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

Діти і дорослі читають вірші Т. Г. Шевченка.

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом, стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

***

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало.

У холодочку за снопом.

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася нема нічого

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

***

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

в тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пеклоТам неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри й умрете!

***

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюсяі серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой, зоре! Зоре! і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Україні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

Учень. Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря. Він вірив у краще майбутнє свого народу.

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4 сторінка журналу «Чи знаєте ви твори Т. Шевченка

Учитель. А заразцікава сторінка нашого журналу.

Поміркуйте і розвяжіть кросворди.

1. Хто хлюпочеться у воді поміж осокою? (Качаточка)

2. Яке дерево пишається над водою? (Калина)

3. З-під якого дерева тече вода? (Явір)

4. Куди вийшли погуляти батько й мати? (Садок)

5. Що ловить у воді качечка? (Ряску)

1

 

 

 

 

Т

 

 

 

 

 

 

 

2

 

А

 

 

 

 

 

3

 

 

 

Р

 

 

 

 

 

 

 

4

 

А

 

 

 

 

 

 

5

 

 

С

 

 

 

 

 

Учитель. Розвязали?

Яке імя вийшло? Так, Тарас!

Етимологія стверджує

Справді, це імя обезсмертив наш геній Тарас Шевченко. Важко відшукати більшу відповідність значення імені Тарас і характеру людини, яка носила імя Т. Шевченко. Чому? А тому, що імя Тарас прийшло до нас з грецької мови, в якій слово тарактіос означає бунтівливий, бунтівник. Славетне імя Тарас!

Учитель. Якщо правильно вставити слова по вертикалі, то по горизонталі можна прочитати прізвище автора.

А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов… (1) (мишенята)

Там… (2) (пекло)

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Не називаю її раєм,

Тії… (3) (хатиночки) у гаї

Над чистим… (4) (ставом) край села.

У тій хатині, у раю

Я бачив… (5) (пекло)… Там… (6) (неволя),

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Я до… (7) (школи)

Носити воду школярам.

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої… (8) (голубки) молодії!

Для кого в світі живете?

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

5

 

7

8

 

 

 

 

 

6

 

 

Ш

Е

В

Ч

Е

Н

К

О

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етимологія підказує

Прізвище Шевченко повязане із назвою професії швець. Шевцем був прадід по батьковій лінії. Син шевця Шевченко Шевченко.

Вчитель. «Чи знаєте ви твори Т. ШевченкаДоберіть пропущені у віршах слова, і тоді розгадаєте цей кросворд.

По горизонталі:

1. Неначе сонце засіяло,

    Неначе все на світі стало

    Моєлани, гаї, сади!..

    І ми, жартуючи, погнали

    Чужі ягнята до… (води).

2. Дивлюся, аж світає,

    Край неба палає,

    Соловейко в темнім гаї

    Сонце… (зустрічає).

3. Не називаю її раєм,

    Тії хатиночки у… (гаї).

4. Тече вода з-під явора

    Яром на долину.

    Пишається над водою

    Червона… (калина).

По вертикалі:

5. На панщині пшеницю жала,

    Втомилася; не спочивать

    Пішла в снопи, пошкандибала

    Івана сина… (годувать).

6. Садок вишневий коло хати,

    Хрущі над вишнями гудуть,

    Плугатарі з плугами йдуть,

    Співають ідучи… (дівчата).

7. ...В лиху годину,

    Якось недавно довелось

    Мені заїхать в… (Україну).

 

 

5

 

 

 

 

 

7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

 

 

 

 

 

 

 

5 сторінка журналу «Ми тебе не забудемо, Тарасе

Ведучий. Через 10 років поета звільнили, він повернувся до Петербургу. У 1859 році ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

В останні роки життя мріяв оселитися на Україні, у хатині з вишневим садочком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.

Ведуча. Хворий поет доживав свій страдницький вік у Петербурзі. Уже будучи тяжко хворим, видав український буквар для недільних шкіл, планував видати низку підручників. Думав про освіту свого народу

Ведучий. Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання. Рік, який почав відрахунок його останніх днів життя. Чорний, трагічний рік для України

Учень. Нестерпні муки терпів він в останні дні: тяжко дихав, не міг говорити. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. У двері часто стукали. Приносили записки, телеграми, листи з України, від друзів тривожні, делікатні побажання здоровя. Адже чутки про тяжку хворобу зявилися давно. Отримавши вітальні телеграми з Харкова і Полтави, проказав: «От якби додому, там би я, може, одужав». Та то вже було лише передсмертне бажання

Учень читає вірш «Смерть Шевченка» (уривок) Івана Драча.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить, в віконнім склі,

Ні дружини, ні дітей, ні друга

Тільки гілка вишні на столі.

Телеграма від полтавців. Мята

Віє в душу запахущий дим,

Та маленька свічечка тьмянувата

Тріскається і мружиться над ним.

Дві у шафі, що життя досвітять,

Ну а там світити вже йому

В завірюшних, грозяних століттях,

Серцем розпанахувати тьму.

Нині вишня бризнула суцвіттям

В пляшці тепла гілочка жива

Біль пекучийІ вона самітня,

В цвіті вся, як в думах голова.

Ліг у ліжко. Віє чи не віє

В заметілях весь життєвий шлях,

В