«ДИВНА РІЧ — У ХАТІ ПІЧ»

Л. П. Четверик, керівник народознавчого гуртка районного центру дитячої творчості та юнацтва, смт Лосинівка, Ніжинський р-н, Чернігівська обл.


Цілі: відродження традицій, обрядів, звичаїв українського народу через колективну творчу діяльність; учити дітей порівнювати інтер’єр власних осель і житла наших предків; відшукувати традиційні риси; виховувати повагу до праці інших людей, готувати до самостійного життя.

Тип заняття: заняття-дослідження.

 

ХІД ЗАНЯТТЯ
 
 
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
 
ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ ЗАНЯТТЯ ГУРТКА
 
Керівник гуртка. Затишком і теплом зустрічає нас батьківський дім. Кожен звик до нього й не уявляє себе в іншому місці. Любимо спілкуватись із друзями, ходити в гості, але завжди з нетерпінням повертаємося до рідного дому. Уважно слухаємо розповіді наших батьків, дідів про те, скільки тепла вклали вони в будівництво житла, у якому тепер живуть. Іде рік за роком. Усе змінюється, покращуються наші побутові умови. Ще не так давно ми не уявляли свою хату без груби та печі, а тепер користуємося газом. Та всі пам’ятаємо, як у дитинстві чекали «юшку», приготовану бабусею в печі, «товченю», яку робив у чугунці товкачкою вмілими руками дідусь. Якою ж була колись українська хата, піч, вікна? Сьогодні ми з вами поговоримо про особливості архітектури нашого краю.
 
Тож просимо вас у світлицю. А щоб у світлицю завітати, треба давні звичаї народні пригадати.
 
Господиня. За звичаєм, тим давнім гостям, які заходять, треба ноги попелом з нашої печі посипати, щоб частіше в гості ходили. (Посипають.)
 
Господар. Дорогі гості, запрошуємо вас за столи тесові. Хлопців просимо сісти по праву сторону.
 
Господиня. А дівчат, за звичаєм,— по ліву. І ви, діточки, сідайте.
 
Гості розсаджуються за столами.
 
Керівник гуртка. Шановні гості, раді вас вітати в нашій світлиці. А поведемо мову про те, що дороге серцю кожної людини, — про українські звичаї, про оберег нашої пам’яті.
 
Скільки оберегів має завжди бути з нами, переходить у спадок нашим дітям, онукам з піснею на вустах, духмяним запахом паляниці з печі й тихою зорею над батьківською оселею.
 
До глибокої старості в кожної людини залишаються сердечні зв’язки з рідним гніздом, яке вона любить, згадує, шанує.
 
Господиня. Дорогі гості! А наша світлиця вам подобається? Спробуйте відгадати, без чого не буває світлиці. Послухайте!
 
Господар. Ходить, ходить, а в хату не заходить?
 
Гості. Двері!
 
Господиня. Підсмикане, підтикане, всю хату оббігало, під припічком сховалося.
 
Гості. Віник.
 
Господар. У хлів іде без шкіри, а виходить зі шкірою.
 
Гості. Хліб!
 
Господиня. Людей годую, сама голодую, часом гаряча, часом холодна.
 
Гості. Піч!
 
Господиня
А наша піч регоче,
Короваю хоче,
Щелепи всміхаються,
Короваю сподіваються.
 
Діти. Мамо, мамо! А покажіть, як піч розпалювати.
 
Господиня. Добре, діти! Кладемо в піч житньої соломи, дві-три гілочки освяченої верби. Беремо хлібну лопату, робимо хрест над входом, примовляючи тричі: «Поможи, Господи, в добрий час у новій хаті топити». Так розпалювали піч у новій хаті під час обряду новосілля.
 
Господар. А весело горить у печі — значить, веселе життя у нашій світлиці. Чи не так?
 
1-й хлопець. Так, справжньою гордістю оселі є піч. Вона займає в хаті багато місця, та господарі за цим не жалкують. Бо піч — то нам друга мати: й оберігає, й обсушить, і нагодує.
 
2-й хлопець. Недаремно читаємо в Івана Франка: «У хаті піч трохи не в півкімнати із запічком і припічком із глини. Вічно тепла, то жолудок хати, величезний, як живіт дитини!»
 
1-ша дівчина. Ти ще не сказав про піч чи не найголовніше — вона хліб пече. Хліб в українській оселі печуть у так звані жіночі дні — середу чи п’ятницю, тоді він особливо вдається. На той час у хаті повинно бути тихо, мирно. «У хаті хліб — усьому голо ва», — так кажуть у народі.
 
Господиня. Сьогодні у світлиці й затишно, і привітно. Серед гостей є людина почесна і працьовита, яка повідає нам секрети випікання хліба. 
 
Бабуся одного з учнів Ременюк Раїса Аврамівна розповідає, як випікають хліб.
 
Господар. А ви, діточки, звеселіть усіх.
 
Діти співають пісню «Печись, печись, хлібчику».
 
Господиня. Дякуємо вам за пісню, любі! А поки хліб у печі, згадаймо, звідки походить слово «піч»?
 
3-й хлопець. Назва «піч» — загальнослов’янська, вона пов’язана зі словами печера, попеченіє. Дім вважали житлом, коли спалахував у печі вогонь.
 
4-й хлопець. У печі пекли хліб, готували їжу, на печі сушили зерно, спали. За повір’ями, піч була тим місцем у хаті, де жив домовик, при печі виконували різноманітні обряди.
 
Ось як біля печі відбувався обряд сватання.
 
Учні ставлять сценку із п’єси «Сватання на Гончарівці».
 
2-га дівчина. Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звертався до молодих з побажанням: «Нехай вогонь поєднає».
 
1-й хлопець. Було й так, що під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за Грицька, Стецька чи Миколу, то до кінця сватання, бувало, залишалася там або ж витягала хлопцеві гарбуза з-за печі.
 
Дівчата. Ба! Та ж і в нас є такий Грицько і Стецько — ледацюги, та ще й з гарбузами за душею.
 
Гриць. Сказав би я, та піч у хаті!
 
2-й хлопець. А ну, капосні дівчата, не ображайте парубоцтво. Покажіть, хлопці, на що ви здатні.
 
Стецько. Ой, втомився, хоч три дні не їсти, аби з печі не злазити.
 
Грицько. Ой піч, моя піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний би козак був з мене!
 
Хлопці сідають, обнімаючись.
 
Господар. А що, дівчата, покажіть і ви свою спритність! Чи знаєте ви прислів’я про піч?
 
Дівчата
1. Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.
2. З одної печі, та не однакові калачі.
3. Зі своєї печі й дим солодкий.
4. На печі гаряче, а на лаві тісно.
5. На печі й баба хоробра.
 
Господиня. Дивна річ та в хаті піч! На Волині про культ печі говорить давно забутий обряд «одруження комина», що проводили традиційно ранньої осені. На забаві тій їли, пили і співали. Кожен випивав першу чарку за комин, хлюпнувши на нього кілька крапель, комину присвячували пісні й танці.
 
Учні виконують танок «Українська сюїта». Потім на сцені залишаються лише дівчатка.
 
1-ша дівчинка. А ще на Волині перед новосіллям стару хату замітають, а сміття несуть у нову з «щастям» і висипають під піч!
 
2-га дівчинка. А хто йшов на базар торгувати, то ставив попередньо кошик на припічок, щоб добрий був торг. (Ставить кошик на припічок.)
 
3-тя дівчинка. У казках піч, виконуючи волю казкових героїв, нерідко здійснює різні чудеса. У російській народній казці Іванко-дурник мандрує на печі, в українських казках піч ховає людей від злої сили.
 
4-та дівчинка. Як ви знаєте, під час війни фашисти знищили багато міст, сіл, нерідко серед згарищ залишалася стояти, як монумент, лише хатня піч. Во на, як рідна ненька, рятувала людей від холоду й голоду. Низький їй уклін! (Вклоняється.)
 
Господар. Так, піч — то як мати! А чи знаєте, громада, як піч мурувалася?
 
3-й хлопець. Дід мій оповідав, що на зрубну основу клали масивний поміст, а потім глину. На місце майбутнього отвору клали в’язку дров, обабіч — міцні дерев’яні щити, а між щитів натоптували глину. Після підсихання дрова спалювали й вивільняли отвір.
 
4-й хлопець. Ото майстри були! Недарма казали: «У доброго пічника і глина співає, а в поганого — навіть цегла вишкірює зуби».
 
1-й хлопець. Нагрівалася піч від черені, за рахунок гарячого повітря. Добре відомо, що для неї треба менше дров, ніж для плити, вона краще «тримає жар» і зігріває житло.
 
2-й хлопець. Відомий французький інженер, який у XVII ст. мандрував по Дніпру, писав: «В українських жінок існує своєрідний «культ печі».
 
3-й хлопець. Яка ж господиня не любить поратися біля печі! У ній можна варити борщ і галушки, пекти перепічки, паляниці, пироги, коржі, хліб.
 
Господиня. Поки ми тут з вами веселилися та серйозні речі вели, то вже й хліб спікся. Тож просимо нашу гостю показати, як за звичаєм витягають, приймають хліб із печі.
 
Бабуся одного з учнів показує цей обряд. Дві дівчини в українських костюмах розносять хліб гостям.
 
1-ша дівчинка. Хліб наш вдатний, перший — не останній!
 
2-га дівчинка
Хліб наш виріс величенький,
І великий, і кругленький.
Дуже пишний, рум’яненький.
І високий, і широкий,
І до того ж білобокий.
 
Господиня. Хліб цей ми пекли в нашій печі, а сіль привіз із Криму сусіда-чумак, ось прислав із сином вузлик. А дід Петро, що вулики тримає, почастував медом, щоб узвар солодкий та запашний був. Добре мати гарних сусідів.
 
Господар. Пригощайтеся, гості дорогі! Хліб та вода — то найкраща їда!
 
3-тя дівчина. Їжте, пийте та одним вухом послухайте. Гості. Що?
 
4-й хлопець. Та ви послухайте, яка історія трапилася зі мною та з моїм кумом.
 
Розповідає гумореску «Як вареники варили кум і я».
 
Господиня. А тепер спробуйте незвичайних пирогів із нашої печі. Вогонь із нашої печі священний, ставитися до нього треба лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, у нього не можна плювати або кидати щось нечисте, з ним не можна бавитись.
 
Господар. Можливо, тому в Україні виник звичай щодня після приготування обіду чи вечері мастити білою глиною закурені місця.
 
1-й хлопець. Вважали, що саме по печі можна судити про саму господиню. Якщо піч прибрана, вибілена, то й господиня роботяща й охайна. Недарма ж у народі кажуть: «Яка піч, така й господиня».
 
2-й хлопець. Вміла господиня могла легко впоратись із рогачем, горщиком, хлібною лопатою...
 
3-тя дівчина. А господар оселі повинен був нарубати дрова, щоб вистачило на всю зиму, щоб можна було і наварити, і зігрітися, зібравшись довгого зимового вечора всією сім’єю навколо печі.
 
3-й хлопець. А ще добра господиня могла розмалювати піч різними кольорами й візерунками.
 
4-та дівчина. Заможні господарі обкладали печі кахлями. Так, у родинній хаті Богдана Хмельницького на хуторі Суботові в кутку стояла піч, обкладена кахлями, на яких були зображені козаки з ратищами, коні.
 
4-й хлопець. Часто розмальовували, підводили не тільки піч, а й стіни.
 
1-ша дівчина. А вам, шановна громадо, назву цікаву адресу — на околиці давнього Межиріччя, що на Рівненщині, споруджено пам’ятник печі — мабуть, єдиний у світі.
 
Господиня. Ось на Житомирщині є навіть село, яке називається Висока Піч.
 
Господар. Піч, що побудована на дерев’яних дубових полозах, з курної хати села Самари Волинської області експонується в Музеї народної творчості, архітектури та побуту України.
 
1-й хлопець. Василь Земляк у романі «Зелені млини» запевняв: «Для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого — то і тепло, і затишок, і спочинок, і лікарня, а якщо ще гарно змайстрована, тоді й насолода для ока».
 
Господар. Отож і ми щиро подякуємо печі, що сьогодні нас згуртувала.
 
Хлопці
Обігріла!
Нагодувала!
Напоїла!
 
Навчила шанувати доброту, працю, творчість людини!
 
2-га дівчина. Низький їй уклін. (Вклоняється.)
 
 
ІІІ. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ ГУРТКА
 
Питання до учнів
1. Як іще називали хату в Україні? (Хижа, халупа, бурдій)
2. Проміжки між стовпами каркасу закладали більш тонким деревом. Як його називали? (Торчами)
3. Як їх заводили? (Зверху)
4. Як називали дерево, яке закопували в землю або вставляли в нижню балку? (Підвалини)
5. У якій місцевості були поширені турлучні хати й чому? (У зонах Степу та Лісостепу)
6. Які меблі ставили під іконами вздовж бічної стіни? (Стіл)
7. Як називалися поздовжні або поперечні балки, які підтримували стелю? (Сволоками)
8. Який новий будівельний матеріал принесло в будівництво ХХ ст.? (Залізобетон)
 
Домашнє завдання: підготувати усну розповідь про власне житло.
Dounload PDF

Відгуки читачів