Історія однієї долі (дослідження)

Т. Й. Шийка, завідувачка бібліотеки ЗОШ № 4, м. Славута, Хмельницька обл.


Цілі: виховання поваги до ветеранів, почуття відповідальності за долю батьківщини; формування інтересу до історії своєї країни; популяризація літератури патріотичного спрямування.

Обладнання: книжкова виставка, фотографії Івана Скірідона та його близьких.

 

ХІД УРОКУ
 
Бібліотекар. У долях ветеранів Другої світової війни є спільні епізоди, які роблять їх частково схожими між собою. Очевидно, тому, що цим людям довелося пережити на своєму віку події, які чорними відмітинами лягли на долю цілого покоління: голод, війна, розруха, відбудова… Людей, які пройшли ці випробування, щороку стає дедалі менше. Багато хто з них пішов із життя, забравши із собою й неоціненний скарб пам’яті — спогади, які розповіли б молодим те, чого не прочитаєш ні в яких підручниках історії. І якою б не була доля тієї перемоги, ми не можемо й не маємо права заперечити мужність, відвагу й героїзм тих людей, що стояли на обороні своєї держави, своїх сімей та нашого майбутнього.
 
Я хочу розповісти про неординарну особистість, ветерана війни Івана Івановича Скірідона. На його долю випало нелегке дитинство, довелося пережити складну юність, війну, полон. Доля готувала йому не тільки випробування, але й захищала. За його плечима довгий життєвий шлях.
 
Народився Іван Скірідон, за паспортними даними, 15 червня 1921 року, а в метриках з дитбудинку зроблено запис — 26 вересня 1920 року. Батьків своїх не пам’ятає, бо до 14 років ріс і виховувався у дитбудинку № 1 міста Кіровограда. Потім став учнем робітника на заводі, де виробляли соняшникову олію. Що чекало на круглого сироту, невідомо, якби одного разу разом із друзями Василем Ткаченком та Віктором Нагорним не подався у Кубанський козачий полк. Там він був і одягненим, і нагодованим.
 
Коли Івану виповнилося 18 років, він прийняв присягу й розпочав строкову службу в лавах Радянської Армії. У вересні 1939 року військова частина, в якій служив Іван Скірідон, прибула на залізничну станцію Негорєлоє Республіки Білорусь. Командир частини вирішив сформувати військовий духовий оркестр із 17 людей, і до його складу ввійшов і Іван, який до нестями був закоханий у музику.
 
Субота 21 червня 1941 року — це був звичайний червневий день, ніхто й не знав, що через декілька годин закружляє у кривавому вихорі війни, яка триватиме 1418 днів і ночей. Так розпорядилася доля, що солдат Іван Скірідон потрапив у полон до німців у перші дні війни, потім у концтабір Дахау, де вранці давали кусень якогось хліба, а ввечері рідку баланду. У Нюрнберзі полонених поділили на групи. У складі однієї з них Іван потрапив у Чехію, де ремонтував залізничне полотно.
 
1944 року працював на військовому заводі в Радау, у майстернях Фольгенау ремонтував шахтне обладнання. Нестерпно важкою була праця, виснажувало постійне недоїдання, недосипання і постійний страх.
 
Травневого ранку 1945 року, коли на сході лунали гарматна канонада й вибухи бомб, замучений і знесилений Іван Скірідон почув омріяні слова: «Рус, свобода». Після визволення американськими військовими опинився в запасному полку 94-ї дивізії.
 
Після перемоги служив у військовому оркестрі кларнетистом у Чехії, Словакії, Австрії, а згодом повернувся до Радянського Союзу й потрапив у Славуту. Зразковий оркестр неодноразово одержував подяки та грамоти від командування.
 
1962 року, внаслідок військових реформувань, довелось опанувати професію оператора-заправника ракет далекої дії.
 
Всього ж Іван Іванович прослужив 27 років. Після звільнення у запас працював іще 20 років завгоспом у музичній школі та в комбінаті комунальних послуг в оркестрі.
 
Пам’ять… Людська пам’ять зберігає все.
 
Скільки переніс у житті випробувань, скільки подолав — на десятьох вистачить. Пам’ять повертає нас у 1948 рік. Тоді Іван Іванович одружився з Євдокією Іванівною, яка працювала сестрою-господаркою в пологовому відділенні центральної районної лікарні.
 
Удвох виростили та виховали двох доньок Валентину та Людмилу, які після закінчення загальноосвітньої школи № 4 здобули вищу та середню економічну освіту, звили сімейні гніздечка і проживають з родинами в місті Славута. Дочки — часті гості в батьковій хаті.
 
За доброту, щирість, терпіння доля винагородила Івана Івановича Скірідона довгими роками життя, щедро обдарувала внуками, правнуками, а 2013 року подарувала праправнучку. Тож нехай іще довгі роки життя шле доля, зігрівають ветерана доброта та увага рідних і близьких людей, вдячних нащадків.
 
Хоч і має Іван Іванович поважний вік, радо спілкується з молоддю, завжди привітний, усміхнений, а як випаде вільна хвилинка, насолоджується грою на кларнеті.
 
Для нас, вдячних нащадків, кожен день Перемоги — це час осмислення нашого минулого й сьогодення, можливість іще раз оцінити мирне творення незалежної держави України.
 
“ Спасибі вам, сивоголові,
Вітчизни-матері сини!
Немає правди у війни,
Вона лиш в мирі та любові.
О. Лупій
Dounload PDF

Відгуки читачів