Московська держава на межі ХV–ХVІ століть. Всесвітня Історія. 8 клас

Шпак В. А., Макарівська ЗОШ, Попільнянський р-н, Житомирська обл.


Звідки є і пішла Москва і Московія
 
Російська історична наука і, природно, радянська натхненно навіювала всім думку про велике призначення Москви, про її історичну місію зі збирання народів.
 
Достеменно відомо, що до монгольської навали Москви як поселення і князівства не існувало. Саме монголи, як власники підкореної землі, на знак вдячності Александру Невському дозволили його синам заснувати Московське князівство наприкінці ХІІІ ст. Удільне Московське князівство з’явилося 1277 року. Саме хан Золотої Орди МенгуТимур, а не Юрій Довгорукий став справжнім засновником Москви і Московського улуса. Менгу-Тимур зробив синам Александра ще один великий подарунок: саме за ними, порідненими з Чингізідами, він повелів залишати великокнязівський владимирський стіл.
 
У подальшому золотоординські князі в усьому сприятимуть Московії. Зазначимо низку факторів, що сприяли отриманню Московським улусом переваг перед іншими улусами землі Владимиро-Суздальської.
 
Перший з них: поріднення свого часу Александра Невського із сином Батия Сартаком. Звідси переваги династії Александра Невського перед іншими Рюриковичами. Другий фактор: Москва і Московський улус були засновані з дозволу ханів у складі Золотої Орди і були для монгольської знаті власним витвором. Третій фактор: так склалось, що тільки в останнього сина Александра Невського — Даніїла — до початку ХІV ст. збереглися сини, продовжувачі роду. І ці сини опинилися саме в Московії.
 
Наприкінці ХІІІ — на початку ХІV ст. у Золотій Орді почали запроваджувати мусульманську релігію, тому монголо-тюркський народ, який сповідував християнство, рушив до Московії, що також сприяло зміцненню Московії серед інших земель Золотої Орди. Етнос Московії набув більш войовничого характеру і запозичив звичаї, притаманні керівній еліті Золотої Орди.
 
 
Постаті «Собирателей земли русской»
 
Московія і за князя Івана ІІІ (1462–1505) залишалася жорстоким завойовником сусідів. У Московії ХV ст. панувала глибока пітьма, де вбивати, красти і грабувати вважалося нормою і «всякое злодейство в неприятельской стране считалось законным». Винищуючи одновірців, Москва підкорила не тільки Новгород, але і Твер, Суздаль, Владимир. Вирішальну роль у знищенні Новгорода 1471 року відіграла монгольська кіннота — війська справжніх господарів Московії. Союз завойовників — московітів і монгол — освячувався московським митрополитом. Московська церква освячувала будь-який союз, тільки б приєднати шматок землі до Московії.
 
Іван III помер 1505 року, залишивши князівський стіл своєму сину Василю ІІІ (1505–1533). Новий московський князь, як і всі його пращури, розпочав з розбійного походу на сусідів. Цього разу настала черга Пскова. Син діяв за прикладом батька: палив, різав, вішав, грабував. Була знищена культура Пскова, розграбована до дна його казна, сплюндрована церква і виселені до Московії люди.
 
Наприкінці княжіння Василя III в Новгороді і Пскові зовсім зник торговельно-промисловий прошарок населення. Майно підкорених жителів було конфісковане московитами, наявні підприємства були зруйновані. Нові московські зайди були людьми військовими.
 
Англієць Дженкінс, який 1558 року з флотилією галер подорожував з Нижнього Новгорода Волгою на Далекий Схід, свідчив, що всі довколишні області до сусіднього басейна Клязьми спустошені московським завоюванням. Країна вкрилася руїнами. До кінця ХV ст. у результаті жорстоких міжусобиць Золота Орда поступово втрачає свою силу і вплив на власні улуси — князівства. Із володінь Орди до того часу піднеслись Кримське ханство і Московський улус. Московським царем тоді був Іван III, якому вдалося домовитися з кримськими Гіреями «о вечном братстве и вечной дружбе». Московський князь при цьому погодився визнати себе залежним від Кримського ханства. Необхідно наголосити на тому, що текст союзу був присланий ханом і беззастережно прийнятий московським князем Іваном III. Союз цих двох улусів був страшним для православного світу. Він був спрямований як проти Золотої Орди, так і проти сусідніх слов’янських народів. У подальшому ці дві держави понесуть нещастя землям України.
 
Слід наголосити, що Московія не позбулася залежності від Орди після 1480 року, змінився лише господар Московії. Він перемістився із Сарая до Бахчисараю. При цьому змінився і рівень залежності Московії від Орди. Якщо раніше треба було в Сараї отримати ярлик на управління князівством, то тепер і кримські Гіреї, і московські Рюриковичі погодились, що саме вони є спадкоємцями Золотої Орди. При цьому Крим залишався носієм царського трону, а московський князь залишався «меншим братом», але вже міг передавати титул у спадок. Якби не підштовхували московські церковники Івана III та його сина Василя III оголосити себе царями, князі не стали б протистояти кримським Гіреям. Спроба золотоординського хана Ахмата 1480 року поновити владу над Московією була відбита Кримською Ордою, яка відтоді стала покровителем і захисником Московського князівства.
 
Переломним за своїми наслідками для Московії став 1552 рік. Саме після завоювання Волзької Булгарії московський князь Іван ІV (1533–1584) чітко усвідомив усі переваги свого нового становища — Кримського сателіта: підкорення Казані та Астрахані Московія здійснила за згоди Кримської Орди. Визнавши себе молодшими братами роду Гіреїв, московські князі не лише визнали кримських ханів своїми царями, але водночас отримали підтримку і покровительство владущих Гіреїв, а також окреслені права та обов’язки зі збирання золотоординської землі у нову єдину державу на чолі зі спадкоємцями роду Чінгізідів — Гіреями.
 
Хоча Іван IV 1547 року назвав себе царем, це спочатку ніяк не вплинуло на його залежність від кримських ханів. У московських церквах і після приходу до влади Івана IV продовжували молитися за єдиного царя — великого кримського хана. На другому плані згадували і свого Івана. Хан Гірей стимулював і вітав воєнні дії Івана IV, оскільки перед родом Гіреїв стояло найперше завдання — зібрати володіння великої Золотої Орди. 1561 року Московія отримала вигадану грамоту Константинопольського Патріарха, де Івана IV проголошували прямим спадкоємцем візантійських імператорів. Хан Гірей за підтримки турецького султана вирішив провчити «меншого брата» і завдав 1571 року Московії жорстокого удару, внаслідок якого загинуло близько мільйона осіб.
 
Загалом, населення Московії за період правління Івана ІV скоротилось майже вдвічі. Іван IV 1574 року офіційно склав із себе титул царя — спадкоємця візантійського. Касимовський хан, татарин Саїн-Булат, після хрещення — Семен Бекбулатович, був проголошений московським царем. Саїн-Булат прийняв царський титул за всіма належними канонами: у церкві, у присутності церковних владик, після зняття титулу царя з Івана ІV.
 
У Московії був вибір: новгородське віче або золотоординське «самодержавне». Новгород був фактично частиною Європи — тут здавна існувала вічова демократія, процвітала культура, торгівля, зв’язки із зовнішнім світом. Проте Московія обрала другий шлях — необмеженого деспотизму. Ця держава на сотні років перетворилась на відсталий регіон, продукуючи відсталість серед народів, підкорених нею.
Dounload PDF

Відгуки читачів