Гармонь на дорогах війни

В. О. Гаврюченко, педагог ДМШ по класу акордеона, СШ І—ІІІ ст. № 73, м. Харків


Гармонь і війна… Невже можна поєднати ці два поняття? Гармонь, гармошка — це радість, весілля, вечірка, але жодним чином не війна. Жах, смерть, страждання… і дзвінка мелодія гармоні…

Проте згадаймо хрестоматійний образ Василя Тьоркіна з гармошкою за плечима, який завзятою або душевної піснею зігрівав серця бійців.

 

Гармонь была как сто дивизий,
Что победила ад и смерть!
 
 
  • З листів ветеранів війни
«Не було на передовій музики та гармошки. На фронті не до музики. Надзвичайне напруження сил і почуттів. Найважче випробування — постійний тиск смерті. Тоді солдатові не до пісень. Він іде в атаку назустріч смерті, кричить — підбадьорює себе. Розум практично не працює. Виконуються дії та команди як автомат. Навіть відсутній страх. На переформування в тилу, у шпиталі виручали гармонь і пісня, що давали сили жити, навіть можна сказати, лікували зранені тіла й душі бійців»,— згадував полковник запасу, гармоніст з великим стажем М. О. Мазанік.
 
«На фронті жодних музичних інструментів окрім гармошки не траплялося. На ній часто грали на привалах, тут стихійно організовували танці та співали пісні. Гармонь поліпшувала настрій, полегшувала щоденні труднощі бійців. На передовій гармоні не використовували — німці відразу відкривали вогонь. Майже кожний німецький солдат мав губну гармошку. Грали вони дуже майстерно. Коли лінії окопів були близько, ми слухали. Варто сказати, що нашим солдатам бракувало вміння грати на трофейних інструментах. Після трьох днів боїв під час штурму Кеніґсберґа і безсонних ночей солдат здолав сон. Розстеливши шинелі, вони спали у дворах, на тротуарах і навіть бруківці. А після відпочинку звідкись з’явилося кілька гармонік. Усі гармоністи були дуже молодими. Бійці співали й танцювали. Усі дуже раділи узяттю найсильнішої в Європі фортеці». (П. М. Шкіндер, полковник запасу)
 
У суворі воєнні роки до Тули та Шуї надходило багато листів із фронту із закликом: «Дайте гармонь і баяни! Із піснею легше воювати!» І навіть існувало гасло «У кожну роту — гармонь!». Тульська й Шуйська фабрики виготовляли музичні інструменти, але з початку війни вони випускали для потреб фронту милиці й лижі. 1942 року Наркомат місцевої промисловості РРФСР зобов’язав їх розпочати виробництво гармошок і баянів.
 
Шуйський майстер В. І. Воробйов згадував своє воєнне дитинство: «Під час війни батькові приносили лагодити гармоні. Тоді я не розумів, що людей у голодні воєнні роки цікавило ще щось, окрім їжі або як вижити. Платили батькові хто чим міг, частіше продуктами. Але зараз розумію, що це було не головним. Йому було приємно повернути подертій гармоні голос».
 
У тилу, у шпиталі, у партизанському загоні зазвучала гармонь. Досить часто партизани під час рейдів ворожими гарнізонами відбивали разом зі зброєю і музичні інструменти. 
 
У фондах Білоруського державного музею історії Великої Вітчизняної війни в Мінську зберігаються інструменти, з якими пов’язані людські долі, біль утрат бойових товаришів, радість Перемоги. Наприклад, акордеон «Hohner» 120 басів — трофей партизан загону Олексія Петровича Діка (Першої Білоруської партизанської бригади Вітебської області).
 
Цей інструмент має цікаву історію. 16 травня 1942 року розвідники партизанського загону помітили на річці Західній Двіні неподалік села Острівці два моторних човни й відкрили вогонь. Перший моторний човен підбили відразу. У ньому знайшли акордеон. Другий човен підбили біля села Бєліково. Човни рухалися із Суража до Вітебська. У бою партизани захопили зброю, трьох гітлерівців та унтер-офіцера. Акордеон використовували під час агітаційних поїздок селами окупованої Вітебщини. Під час німецької блокади партизанської зони акордеон переправили Суразькими (Вітебськими) воротами (коридором) до Москви з проханням передати інструмент Білоруському ансамблю пісні й танцю. Під клавішами лежав лист «Грайте на ньому веселіше, і нехай звуки його гримлять похоронним маршем для Гітлера». Згодом партизанський дарунок опинився в ансамблі, який перебував у Новосибірську. Акордеон об’їхав чимало фронтових доріг і шпиталів. 1944 року партизани побачили свій інструмент на партизанському параді у звільненому Мінську. Упродовж 1944—1954 років акордеон брав участь у концертах Державної академічної хорової капели Білоруської РСР імені Г. Р. Ширми, а потім його передали до Білоруського державного музею історії Великої Вітчизняної війни.
 
Партизан загону «Буревісник» Мінської області Костянтин Федорович Малишкін, який долав тяжкі шляхи війни разом із бойовою подругою — дворядною гармошкою, згадував: «Щодня — боротьба за клаптик рідної землі. Поруч була бойова подруга — гармонь. Вона допомагала в скрутні дні війни. Після важкого бою береш до рук гармонь, усі утворюють коло, і починається пісня. Вона допомагала поліпшити настрій, зберегти бадьорість духу й закликала до перемоги».
 
Олександр Терентійович Макушев, автор книги «Розкажи, гармонь», згадував свій бойовий шлях, де незмінно поруч із ним була гармонь. «Тьоркіни-гармоністи були в кожному партизанському загоні. Свою спритність вони виявляли в боях і диверсіях, у хвацькій грі на гармошці, захопливих оповіданнях і жартах. Так, Фадєєв Іван Давидович був обдарованим гармоністом, мав гарний слух, чуття ритму й чудову пам’ять. У всьому виявляв винахідливість, кмітливість, витримку та мужність, досить часто — гіпнотичні здібності. Це допомогло йому двічі втекти з ворожого полону. Багато гармоністів були чудовими розвідниками. На жаль, перебуваючи на передньому краї боротьби, вони гинули від ворожих куль».
 
Напередодні п’ятдесятої річниці Великої Перемоги та 150-річчя гармоні на площі Смоленська встановили пам’ятник поетові-фронтовику Олександрові Твардовському та Василеві Тьоркіну. Останній тримає гармонь і посміхається з постаменту. Цей пам’ятник — символ пам’яті мільйонів загиблих солдатів, партизанів, зокрема воїнів-гармоністів.
 
Згадуючи гармонь, не можна не сказати про пісні тих вогняних років.
 
Леонід Утьосов наголошував, що тільки пісня має властивість набувати масового характеру — це коли її не тільки із задоволенням слухають у виконанні артиста, але й коли народ усюди її співає. Саме такі пісні («Землянка», «Синий платочек», «Катюша», «Тёмная ночь» та ін.) звучали під супровід гармоні та баяна.
 
Попри страшні умови воєнних буднів, постійну загрозу життю, загрубіла душа солдата тягнулася до світла, до прекрасного. Звуки гармошки підтримували в серцях світлий вогник надії, нехай подумки, повертали солдата в сім’ю, до коханих, додавали сил для боротьби із загарбником.
 
 
Інтернет-ресурси
  • http://topwar.ru/88698-garmoshka-na-voyne.html
  • https://www.proza.ru/2010/10/14/988
  • http://www.warmuseum.by/
Dounload PDF

Відгуки читачів