Пізнаємо своїх дітей

В. Ф. Калошин,

м. Київ

Діти і дорослі. Їм би жити у злагоді й спокої. Але... Згоди то немає. Чому? Справа в тому, що дорослі часто звикли дивитися на життя поверх дитячих голів і як би крізь дітей, не помічаючи присутності на Землі зовсім особливого, незвичайного й багато в чому своєрідного загону земляндітей. Дорослі не помічають дітей, а тому й стикаються, «наїжджають», налітають на них з розбігу всією своєю незграбною важкою масою, віддавлюючи ноги й душі, розбиваючи і власні носи, і свої долі.


Пізнаємо своїх дітей

В. Ф. Калошин,

м. Київ

Діти і дорослі. Їм би жити у злагоді й спокої. Але... Згоди то немає. Чому? Справа в тому, що дорослі часто звикли дивитися на життя поверх дитячих голів і як би крізь дітей, не помічаючи присутності на Землі зовсім особливого, незвичайного й багато в чому своєрідного загону земляндітей. Дорослі не помічають дітей, а тому й стикаються, «наїжджають», налітають на них з розбігу всією своєю незграбною важкою масою, віддавлюючи ноги й душі, розбиваючи і власні носи, і свої долі.

У певному значенні всі діти являють собою цілком особливу групу, певний чарівний народ, що складає свою унікальну й багато в чому чудову цивілізацію. Можна навіть говорити про «людство дітей», які, незважаючи на всю їхню подібність із дорослими, все-таки в деякому внутрішньому значенні якісно відмінні від стомлених і зрілих батьків. Це чітко сприймають ті з дорослих, хто розумом і серцем занурені в турботи й потреби дитячого населення й самі чітко відчувають ті страхи й надії, тривоги й сподівання, які турбують ніжні дитячі серця. А багато з них взагалі не усвідомлюють феномену дитинства як такого. Діти бачаться їм отакими «неповноцінними людьми», «незнайками» та «кнопочками», які ще не цілком свідомі й мало знають навіть для того, щоб їм можна було повністю довірити хоча б їхні власні життя.

Нерозуміння феномена дитинства породжує неповагу до дітей, провокує несерйозність стосунків з дітьми і викликає масу хворобливих проблем, ставлячи під запитання саму можливість благополучного виживання й розвитку цілих народів, які, до речі, на третину складаються саме з дітей.

Які ж особливості дітей?

   Діти являють собою нову творчу генерацію. Вони прийшли слідом за нами для виконання невідомих історичних завдань. На відміну від нас із вами, їм довірений більш складний і більш зрілий світ, ніж той, з яким мали справу ми. Отже, на них покладається більше надій, від них очікують більшого, ніж від нас із вами. Це особливе покоління творчих будівельників, що мають неповторну й багато в чому загадкову планетарну місію. Вони як би стоять на наших плечах, мають більший, ніж наш, потенціал розуміння проблем, їхній кругозір і освіченість будуть свідомо вищі наших власних. Таким чином, діти відмінні від дорослих багато в чому, а тому нема чого кричати на них і тупотіти ногами, нема чого програмувати їх на свій лад. Адже у нихсвоє життя, свої шляхи й свої обрії, і вони будуть зовсім не такими, новими й іншими.

   Як ті, що належать до особливої популяції людства, діти мають надзвичайний творчий потенціал. Що там говорити, ми з вами вже багато в чому упущені, зіпсовані й недороблені. У цьому є й частка нашої провини, та й від попередників нам дісталося не все з того, що було необхідним. У більшості дорослих, що живуть сьогодні на планеті, встиг відбутися дивний психологічний феномен, який скорочено названо подружжям Нікітіними НВМЕРЗ (необоротне вгасання можливостей ефективного розвитку здібностей). Діти ж у всьому талановиті, у них ще все попереду. І якщо ми не заважатимемо їхньому розвитку дуже багато чого можливо. Якщо дитина нудна, пасивна і нічим не захоплюється, майже завжди в цьому винен дорослий, який так чи інакше заважає їй жити і розвиватися, тому що радість і творчістьприродні атрибути дитячої душі. Якщо ж на кожному кроці ми повчаємо, ставлячи барєри, рогатки й перепони, ми просто-напросто вільно або мимоволі ускладнюємо рух потоку їхнього життя, направляючи хід подій і плину станів неприродним, невластивим їм шляхом. Ще недавно всі голосно обурювалися «неекологічністю» повороту рік Сибіру назад. Але ж це кожного дня діється в наших сімях і школах  і чомусь ніхто не бє тривогу, ніхто не виступає на захист незміцнілих сердець і незрілих розумів.

   Диво гармонічного виховання приховане в наданні дитині «тотальної творчої свободи», у просторі якої вона має право і виявляється здатною реально проявити свої глибинні схильності й у поведінці, й у світорозумінні, і у здійсненні моральних виборів. Дорослі зобовязані допомагати дитині розвиватися відповідно до закладеного в її таємних душевних шарах індивідуальних еволюційних програмаму цьому їхня робота і обовязок. У більшості ж випадків дорослим чомусь подобається вдавати із себе отаких всесильних і всезнаючих «режисерів» дитячих доль. Діти загалом можуть зрозуміти все що завгодно. Але сприймати їм хочеться тільки доцільне, добре і розумне, а тому потрібно зуміти правильно донести, повідомити й пояснити їм все так, щоб необхідний зміст дійшов й до розуму, і до серця. Діти безмірно талановиті, і цю якість у них потрібно поважати, поважати в дії, безперестану опираючись у співробітництві з дитиною на всі властиві їй можливості та здібності. Діти набагато світліші й життєздатніші, ніж ми з вами, що стомилися, а нерідко й зневірені невідомо по якому праву, і зовсім опустили руки.

   У певному значенні всі без винятку діти до пори фізіологічно слабкі. Вони відносно беззахисні, порівняно з нами. Тому не слід зганяти невдоволення собою і малообґрунтовані свої образи на світ у цілому, на душевних організмах дітей, які поки ще не відбулися у світлі й силі. Вони не можуть пручатися нам, таким гучним, шумним і до небезпечного величезним. Вони ще не встигли встати на ноги ні в емоційному, ні в соціальному, ні у фізіологічному значеннях. Ми ж з вами обожнюємо насильство й буквально купаємося в ньому. Ми звикли до зіткнень і сутичок, навіть самі того не помічаючи. Тож давайте ж не заражати всім цим «сміттям» дітей наших. Давайте припинимо перекладати на їхні тендітні плечі вульгарний вантаж власних помилок, прорахунків і недоробок. Не давіть, не квапте, не «наїжджайте». Нехай довірені вам діти будуть вільними й незалежними, а отже, і щасливими.

   Для дитячих розумінь і орієнтацій характерний високий ступінь невизначеності життєвого шляху. Дитина приходить у цей світ зі своїми унікальними здібностями, із уже сформованими перевагами й тяжіннями, зі специфічними призначеннями та індивідуальними програмами розвитку. Але вона про все це поки ще не знає, у будь-якому разі свідомо не фіксує свої глибинні інтуїції на екрані розуму. Ми ж своїми докучливими вказівками та зарозумілими наказами просто заважаємо їй прислухатися до життя й до самої себе. Дитя до відомого часу являє собою чистий потенціал невідомих можливостей, який може бути реалізований найнесподіванішими способами, але щаслива доручена нам дитина буде тільки в тому випадку, якщо вона вирушить у життєву подорож своїм шляхом, своїм ходом і у своєму напрямку. Перейміться цією думкою і серцем відчуйте, що дитя має свою власну карту, приготовану їй задовго до народження для проходження земного шляху. Не малюйте на карті цій чортиків і гармат, вгадайте природний напрямок розвитку дитини, прислухаючись до її очікувань, і сердечно підбадьорте, підтримайте на непростому шляху. Для того щоб адекватно й чуйно сприймати такого роду внутрішні нюанси дитини, як мінімум потрібно любити, а тому ставитися до неї із справжньою повагою і щирою турботою.

   Усі без винятку діти довірливі й відкриті доти, поки ми з вами не зробимо все для того, щоб злякати їхньою неправдою, страхами й болем. Настав час зрозуміти, нарешті, що саме ми, дорослі, робимо дітей наших похмурими, замкнутими й недовірливими. Діти разюче сприйнятливі до будь-яких впливівяк добрих, так і дурних. Це визначається самим характером дитячої фази розвитку людиниетапу пошуку себе, часу вільного вибору, фази знаходження шляху самореалізації й найактивнішого засвоєння «стартового» досвіду життя. Звичайно, дитині потрібно прищепити імунітет проти поведінкових, інтелектуальних і моральних спокус, але заборонами та понуканнями проблеми виховання не розвязати. Понадконтроль і зайвий тиск із боку дорослих лише сприяють омертвінню дитячої душі, позбавляючи зростаючу людину повноти творчої свободи. Це складна і тонка справа бути батьком, бути педагогом, бути з дітьми.І від нас із вами залежить дуже багато чого, у будь-якому разі, «напартачити» ми чомусь умудряємося на кожному кроці.

Дитяче населення планетисвого роду цивілізація «інопланетян», отакі незрозумілі «інопланетяни», точніше, співпланетяни, сусіди по планетіодночасно і схожі на нас, і у всьому від нас відрізняються. І нам, дорослим, ще потрібно відшукати шляхи для встановлення контакту з ними. Нам ще потрібно буде навчитися співробітництва з ними, навчитися жити в любові та згоді. Але для того щоб освоїти цю премудрість, необхідно щогодини й щодня памятати про глибинні особливості дитини і враховувати не тільки в діях, але й у помислах навіть.

Як же це зробити? Як ближче познайомитися зі своєю дитиною, щоб не заважати їй у своєму розвитку, а допомагати і, звичайно ж, жити з нею радісніше? Та простіше простого:

   Частіше запитувати, дружелюбно й спокійно, про те, що б їй самій хотілося б зробити в тій чи іншій ситуації.

   Час від часу пропонувати їй програми дій і можливостей вирішень на вибір, спостерігаючи за тим, що їй подобається і до чого її тягне, що її радує, а щотривожить.

   Нехай ваша дитина частіше вільно фантазує, складаючи казки про бажане, тим самим вона мимоволі повідомить вас про свій настрій і погано усвідомлене бачення власного майбутнього.

   Дуже важливо періодично розпитувати дитину недільним ранком про те, що їй наснилося. Дитячі сновидіння повні очікувань і страхів, надій і тривог, про які дитина яскраво і повноваго повідомить вас, навіть не підозрюючи про діагностичний характер цієї, загалом звичайної, процедури співбесіди про значиме і цікаве для неї.

   Необхідно спостерігати за її страхами, побоюваннями й небажанням, за всім тим, що викликає її гнів і робить її дратівливою чи пригніченою. Діти подібно до дорослих убачають в інших насамперед свої власні недоліки й проблеми: «У кого що болить, той про те і говорить». Так ви зумієте розгадати загадку того чи іншого стану маляти, не задаючи їй питання прямо і не турбуючи зайвий раз вимогою наказової сповіді.

   Допомагайте дитині виплескувати, промовляти і без страху вголос висловлювати свої думки й виставляти оцінки оточуючим і самій собі. Не заглушайте природне звучання її реакцій, не замітайте сміття під килим! Нехай дитина знає, що ваша присутність для неї цілком безпечна, що при вас вона може бути щирою і відвертою до кінця.

   Дайте дитині слово і розпитаєте її про світ, про неї саму, про вас, зрештою про все, про що їй захочеться з вами поговорити. Глибоко вникніть у її глибинні особисті проблеми. Що їй подобається, а щоні? Що хвилює, а що залишає байдужим? Що приваблює, а щовідштовхує? Душа подібна до камертонавона відгукується лише на близьке й родинне. Для того щоб витягти справжню відповідь, необхідно свідомо підійти до завязування бесіди і тактовно сформулювати питання.

   Разом з дітьми частіше відвідуйте найнесподіваніші місця й заходиі потім розмовляйте про них, діліться думками, сперечайтеся про оцінки, прагнучи до кінця позначати позиції одне одного. Музеї й кінотеатри, похід у гості й відвідування храму, вилазка на базар і виїзд на природусміливо зясовуйте, як все це відбивається на душі дитини, як вона реагує на світ людей і як ставиться до своїх власних реакцій на те, що відбувається. Тільки так, ненавязливо запрошуючи її до діалогу і надаючи їй можливість вільно висловлюватися про що завгодно, ви зможете встановити прямий звязок розумів і сердець й суттєво поглибити розуміння і своєї власної, і дитячої душі.

   Вчіться розмовляти з дитиною про найцікавіше, найважливіше і найцінніше для вас обох, намацуючи в такий спосіб центри звязків двох унікальних мікрокосмосів. Що може бути цікавим для дитини? Ставлення до світу і думка про конкретних людей. Сприйняття природи і розуміння предметів краси. Розгадування своїх власних таємниць і чутливість до всього живого. Зрозумійте, ви повинні резонансно розбудити глибинні переживання в дитячій душі, розпізнати й розглянути відзвук і відблиск питання у, здавалося б, часом незвичайній відповіді.

   Говоріть про думаючі квіти й про любов дерев, про величну красу гір і про безкрайню свідомість моря. Нехай це буде не словами, а таємною спільнодією в унісон звучних сердець. Усвідомлено виражайте свою згоду на зовсім рівноправний діалог з дитиною. Зрозумійте нарешті, що ви самі вже утомилися від власної помилкової правоти, пихатої серйозності й надуманої дорослості. Будьте відповідальними без пози, серйозними без снобізму, цікавими без загравання. Станьте глибокими й щирими, станьте відкритими й свіжимидіти навіть власним батькам не прощають халтури й позерства. Відносинидосить тендітний шедевр: їх нелегко створити, але дуже легко зруйнувати.

   Надихайте дітей прикладами високих життів геніїв і святих, героїв і подвижників, творців і полководців, без утоми перечитуйте їм біографії чудових людей, сприяючи обранню ними надихаючих прикладів, які зсередини підтримають їх на шляху і не дадуть підсковзнутися на нерівній дорозі. Помічайте, хто і що зворушує у цих величних біографіях їх особливо глибоко, і без утоми міркуйтечому?

Фактично перед вами міститься безліч засобів, корисних у пізнанні загадкових сторін дитячої душі. Вдумливі спостереження, спільна творчість, фантазування про майбутнє, замітки про нове і бесіди про цікавекрім цього не знадобляться вам ніякі тести й дослідження. Але ключем до ефективності пропонованих підходів є однесправжня любов до дитини і щирий інтерес до її глибин і долі.

Кожна людинацілісний мікрокосм, абсолютна подоба Великого Всесвіту. І осягати його напрочуд цікаво й зовсім необхідно, якщо ми збираємося творити своє життя у згоді й радості. Потрібно тільки захотіти познайомитися з дитиною по-справжньому, без імітацій і лицемірства.

Вивчайте, досліджуйте власних дітей, переймайтеся довірою до їхньої щирості й повагою до їхньої індивідуальності. Мудре виховання припускає вміння слухати, уміння спостерігати й уміння тримати себе в руках.

Відгуки читачів