Нескорена українська душа. Літературно-музична композиція до 145-ї річниці від дня народження Лесі Українки

А. І. Романовська, учитель української мови і літератури Червонопартизанської ЗОШ І–ІІІ ст., Нижньосірогозький р-н, Херсонська обл.


На сцені портрет Лесі Українки, прикрашений рушником, квітами. У глибині стоїть фортепіано зі стопкою нот. Таке відчуття, що його покинули на невизначений термін. Звучить легка музика…

Через проектор демонструють фотоматеріали, присвячені життєвим сторінкам і фрагментам творів Лесі Українки.

На сцену виходить учитель, читає вірш.

 

Ти зрозумій для себе, хто ти є:
Чи пташеня закутої свободи?
Істота ти, що лиш оре: «Моє»?
Чи лідер, що об’єднує народи?
 
Питань багато — відповідь одна.
Ти оціни себе за власні вчинки,
Якщо статистика подій сумна
Почни життя із нової сторінки.
 
Реальність розбиває мрії пил,
Вона не знає, що таке страждання,
А в тебе вже немає зовсім сил,
Щоб полетіти до зорі світання.
 
Нескорена душа у грудях забринить,
І полум’я у серці заклекоче.
Якщо ти вартий на цім світі жить,
То і життя тебе в собі захоче. (А. Романовська)
 
 
Ведучий. Ми сьогодні поговоримо про жінку, яка кинула виклик самій долі. Про неї І. Франко писав: «З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте…» Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну».
 
Ведуча. Лариса Косач — геній української літератури. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують. Та є факти життя і творчості Лариси Петрівни, які стануть новими і цікавими для вас. Тож вирушаймо в подорож Лесиною поезією, щоби повною мірою відчути її силу духу і ніжність ліризму.
 
 
ЗУСТРІЧ ПЕРША «НАРОДЖЕННЯ І ДИТЯЧІ РОКИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ»
 
Інсценування «Народження нової зірки української культури»
 
Ангел запалює зірки на небі. До нього підходить маленька дівчинка.
 
Дівчинка. Доброго ранку, а ти хто? І що ти тут робиш?
 
Ангел. Я — ангел. Кожного дня я запалюю зірки на небі.
 
Дівчинка. Так зірки спалахують уночі.
 
Ангел. Я запалюю незвичайні зірки, а божі душі. Народилася дитина — засяяла нова зірка. 
І чим вона яскравіша на небі, тим вона на землі буде кориснішою.
 
Дівчинка. Так виходить, я ще не народилася?
 
Ангел. Виходить, що так.
 
Дівчинка. А коли це станеться?
 
Ангел. Бог визначає час.
 
Дівчинка. А яскравість зірки теж визначає Бог?
 
Ангел. Ні. Кожен сам обирає свій шлях. І тільки від людини залежить, якою вона буде. А я просто запалюю зірки.
 
Ведуча. Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в Новоград-Волинському. Засяяла нова зірка на небосхилі. Це була звичайна маленька дівчинка. Ніхто не знав, що чекає на неї в житті. Та, щоб стати яскравою зіркою, вона піде не простим шляхом.
 
Ведучий. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. Та дітей родини змалку привчали до роботи.
 
 
ЗУСТРІЧ ДРУГА «СТАНОВЛЕННЯ ТАЛАНОВИТОЇ ОСОБИСТОСТІ»
 
Ведуча. Родина Косачів спілкувалася чи не з усією тодішньою українською інтелігенцією. Люди, які оточували майбутню письменницю, назавше сформували в ній високе почуття мистецтва, допомогли розвинутися її природному таланту. Вони прищепили дівчинці прагнення до знань та любов до Батьківщини.
 
Ведучий. Із родиною Лесі Українки спілкувалися драматург та корифей українського театру М. Старицький; видатний український культурний діяч М. Драгоманов доводився письменниці дядьком.
 
Ведуча. Надзвичайне значення у житті Лесі Українки мала музика, любов до неї прищепив дівчині М. Лисенко. Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси.
 
Звучить фрагмент народної пісні «Ой заїхав козак та з Україноньки», імовірно, у виконанні Лесі Українки. Фонографічний запис із колекції Філарета Колесси, 1908. 
 
Ведучий. Хвороба не дозволила Лесі стати музикантом, проте музика залишалася з нею протягом усього життя, даруючи задоволення, підтримку, роздуми та почуття. Композитори багатьох поколінь, починаючи з М. Лисенка, писали романси на її вірші. На сюжети її поем і драм з’явились опери й балети…
 
Ведуча. Леся Українка змалку захоплювалася малюванням і музикою. Але хвороба назавжди поклала край її мріям про музичну освіту. Змушена місяцями лежати в ліжку, дівчина не могла системно вчитись. Але доля подарувала їй неординарний розум, виняткову обдарованість, залізну силу волі й невтомне прагнення знань.
 
Ведучий. Коли Леся дізналася про арешт улюбленої тітки Олени, про заслання, дівчинку дуже вразила ця подія. Вона не уявляла, що можна розстатися з родиною на довгий час, відірватися від рідної землі. Це спонукало дитину до написання свого першого вірша «Надія».
 
Декламування вірша читцем.
 
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, —
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
 
Ведучий. Відтоді і до кінця життя поезія, слово, пісня стали покликом, сенсом її життя.
 
Інсценування поезії «Мамо, іде вже зима…»
 
Син
Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?
 
Мама
Ні, не кожна.
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, —
Ще зосталась пташина маленька.
 
Син
Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?
 
Мама
Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна.
 
Син
Мамо! Ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, —
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач,— розспівалися як!
 
Мама
Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати.
 
Син
Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!
 
Мама
Спів пташині — потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.
 
Перегляд відео на пісню «Досадонька». Слова Лесі Українки, виконують сестри Тельнюк.
 
 
ЗУСТРІЧ ТРЕТЯ «НІ! Я ЖИВА! Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ! Я В СЕРЦІ МАЮ ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄ…»
 
Ведучий. Щира патріотка, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.
 
Ведуча. Коли їй запропонували взяти австрійське підданство замість російського, вона сказала: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою вільної України».
 
Ведучий. Лариса Петрівна дуже тужила за рідним краєм, не могла довго перебувати на чужині. Та за станом здоров’я поетеса вимушена була від’їхати у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Саме такі моменти життя спонукають на створення шедеврів. За дуже короткий час була написана драма-феєрія «Лісова пісня», навіяна спогадами дитинства.
 
Ведуча. У цій слабкій жінці поєдналася сила слова і ліризм.
 
Інсценування фрагменту з «Лісової пісні»
 
Мавка
Заграй, заграй, дай голос моєму серцю!
Воно ж одно лишилося від мене.
 
Лукаш
Се ти? Ти прийшла,
щоб з мене пити кров?
Спивай! Спивай!
Живи моєю кров’ю!
Так і треба, бо я тебе занапастив.
 
Мавка
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
 
Лукаш
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
(З сумом дивиться на Мавку.)
 
Мавка
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
вкупі водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..
Грай же, коханий, благаю!
 
 
ЗУСТРІЧ ЧЕТВЕРТА «ЦІКАВЕ ПРО ЛЕСЮ УКРАЇНКУ»
 
  • Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька — Михайла Драгоманова.
  • Леся Українка ввела в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь».
  • Сергій Мержинський, кому був присвячений відомий вірш «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.
  • Хворобливу й тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».
  • Існує астероїд, названий на честь поетеси.
  • В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.
 
Ведучий. Ми ще раз пройшли сторінками життя великої жінки українського народу. Жінки, яка не скорилася долі, яка є прикладом для кожного з нас у будь-який час і за будь-яких обставин. Лариса Петрівна Косач — це геній нашого народу, це вогонь тисячоліть, це наше минуле, теперішнє і майбутнє. Нам є у кого вчитися, нам є кого наслідувати.
 
Перегляд відео про Лесю Українку.
 
 
ЛІТЕРАТУРА
1. Давидюк В. Позатекстова міфологічна символіка «Лісової пісні» // Дивослово. — 1994. — № 2. — С. 6–9.
2. Леся Українка. Вибрані твори. — Ужгород : Карпати, 1988. — 246 с.
3. https://uk.wikipedia.org/wiki
4. http://tvory.br.com.ua/8012
5. http://www.ebk.net.ua/Book/biographies/vidomi_ukraintsi/part4/lesya
6. https://xto3na.wordpress.com/2013/02/25/ukrainka/
Dounload PDF

Відгуки читачів