Проектна технологія навчання

С. В. Шевченко, учитель хімії Полтавської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів № 3, м. Полтава, Полтавська обл.


Розвиток сучасної науки й техніки ставить перед школою нові завдання. Випускник сучасної школи, який житиме і працюватиме в новому тисячолітті, повинен володіти певними якостями, зокрема:

-самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовуючи їх на практиці для розв’язування нагальних проблем;

-критично мислити, уміти бачити труднощі й шукати способи їх подолання;

-грамотно працювати з інформацією;

-бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;

-самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного й морального рівня.

 

Сформувати такі якості можливо лише через особистісно орієнтовані технології, оскільки навчання, орієнтоване на середнього учня, засвоєння й відтворення ним знань, умінь та навичок, не може задовольнити сучасні потреби. Особистісно орієнтоване навчання — це навчання, у якому особистість учня перебуває в центрі уваги вчителя, психолога, і саме пізнавальна діяльність, а не викладання, є визначальною. Традиційна парадигма «вчитель — підручник — учень» заміняється новою — «учень — підручник — учитель».
 
У навчальному процесі вчитель грає нову роль — організатора самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, компетентного помічника й консультанта. Його досвід і професійні вміння повинні бути спрямовані не тільки на контроль знань і вмінь школярів, а й на діагностику їхньої діяльності.
 
Альтернативою традиційним методам навчання може бути метод проектів. Цей метод не можна назвати принципово новим, адже істинна інновація в галузі педагогіки — явище надзвичайно рідкісне. Як правило, це розгляд на новому витку педагогічних, соціальних, культурних досягнень, давно забутих педагогічних істин, які використовувалися в інших умовах.
 
Метод проектів завжди орієнтований на самостійну роботу учнів — індивідуальну, групову, парну, яку учні виконують протягом певного часу. Цей метод органічно поєднується з груповим підходом до навчання. Якщо говорити про метод проектів як педагогічну технологію, то вона включає в себе сукупність дослідних, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Метод проектів виник у 20-х роках минулого століття в США. Його називали ще методом проблем.
 
Засновником методу проектів є американський педагог В. Кілпатрик. Його робота започаткувала цілу педагогічну бібліотеку, яка присвячена цій методиці. Біля витоків проекту також стояли російські вчені-педагоги В. М. Шульгін, Н. К. Крупська, Б. В. Ігнатьєв, М. В. Крупеніна, Є. Г. Кагаров.
 
Доля методу проектів була досить складною. У 20-х роках XX ст. метод привернув увагу радянських педагогів, які вважали, що, критично перероблений, він зможе забезпечити розвиток творчої ініціативи та самостійності учнів у навчанні та сприятиме встановленню зв’язку між здобутими учнями знаннями й набутими вміннями та застосуванням їх на практиці. Прихильники методу проектів проголосили його єдиним засобом перетворення «школи навчання» на «школу життя».
 
Якщо узагальнити історичний досвід розробки методу проектів, то можна виділити такі основні його етапи:
  • Вибір теми.
  • Визначення мети.
  • Розробка проекту-плану діяльності для досягнення визначеної мети.
  • Виконання проекту.
  • Підбиття підсумків або презентація проекту (їх проводять як під час уроку, так і в позаурочний час).
 
Сьогодні відомо кілька варіантів класифікації проектів, а саме:
  • за складом учасників (колективні, малі, індивідуальні);
  • за метою спрямування (продуктивні, пізнавальні, самовиховання, розважально-ігрові, творчі);
  • за тематикою;
  • за терміном реалізації тощо.
 
Вимоги до використання методу проектів:
  • наявність значущої в дослідницькому плані проблеми, яка вимагає інтегрованих знань (вплив кислотних дощів на довкілля, парниковий ефект, виробництво органічних і неорганічних речовин, логічне пояснення структури періодичної системи, фізіологічна дія спиртів тощо);
  • практична, теоретична й пізнавальна значущість результатів;
  • самостійна діяльність учнів (індивідуальна, групова);
  • структурне планування проекту із зазначенням поетапних результатів;
  • використання дослідних методів.
 
Для застосування на уроках хімії, на мою думку, найбільш придатні такі проекти:
  • Дослідні проекти. Вимагають добре продуманої структури, актуальності предмета дослідження, відповідних експериментальних і дослідних робіт, методів обробки інформації. Їхня структура наближена до істинного дослідження. Цей тип проектів пов’язаний з аргументацією актуальності теми, формулюванням проблеми дослідження, зазначенням джерел інформації, висуванням гіпотез і обговоренням отриманих даних, оформленням результатів досліджень. 
  • Рольові, або ігрові проекти. У таких проектах структура тільки окреслюється й залишається відкритою до завершення роботи. Учасники виконують певні ролі, зумовлені змістом і характером проекту. Це можуть бути учасники виробничого процесу: науковці, технологи, інженери з охорони праці тощо. Ступінь творчості тут дуже високий, результати виявляються тільки після завершення проекту.
  • Інформаційні проекти. Спрямовані на збір інформації про певний об’єкт, явище, їх аналіз і узагальнення фактів. 
  • Прикладні проекти. Відрізняються чітко продуманим результатом діяльності учнів, орієнтованим на соціальні інтереси самих учнів (логічне пояснення структури періодичної системи, пояснення явища радіоактивності, значення окисно-відновних реакцій).
 
На уроках хімії доцільно використовувати короткотермінові проекти, які можна опрацювати на двох-трьох уроках з предмета, використовуючи знання з інших предметів (математика, фізика, біологія, географія).
 
Реалізація методу проектів на практиці веде до зміни позиції вчителя. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх учнів. Змінюється психологічний клімат у класі, оскільки вчителю доводиться переорієнтовувати свою навчально-виховну роботу й роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності пошукового, дослідного, творчого характеру.
 
Загальні підходи до структуризації проектів:
  • Вибір теми проекту, його типу, кількості учасників.
  • Можливі варіанти проблем, які потрібно дослідити в рамках проекту, обдумує вчитель. Самі проблеми пропонують учні разом зі вчителем (допоміжні запитання, ситуації, що допомагають формулювати проблему, «Мозковий штурм»).
  • Розподіл завдань за групами, обговорення можливих методів дослідження, пошуку інформації, творчих розв’язків.
  • Самостійна робота учасників проекту за своїми індивідуальними та груповими планами.
  • Поетапне обговорення отриманих результатів у групах.
  • Захист проекту.
  • Колективне обговорення, експертиза, оголошення результатів, оцінювання роботи, формулювання висновків.
 
Апробація методу проектів у сучасних умовах показує, що з його використанням ефективність процесу навчання та виховання підвищується. Він дає змогу реалізувати низку найважливіших теоретичних положень, відкриває нові можливості у програмуванні навчально-виховного процесу. З допомогою методу проектів здійснюються міжпредметні зв’язки, учні здобувають знання через узаємодію один з одним та вчителем, що є дуже важливим для формування інтелектуальних здібностей учнів, особливо в умовах профільного навчання (якщо проект виконують з профільних дисциплін).
 
Література
1. Буджак Т. Метод проектів як педагогічна технологія // Біологія і хімія в школі. — 2004. — № 1. — С. 43–45.
2. Ліговицький А. О. Теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем. — К. : Техніка, 1997. — 210 с.
3. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Под ред. Е. Полат. — М. : АСАDЕМІА, 2001. — 272 с.
4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / За ред. О. Пєхоти, А. Кіктенко, О. Любарської. — К. : Видавництво А.С.К., 2002. — 255 с.
5. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. — К. : А.С.К.,
2003. — 192 с.
Dounload PDF

Відгуки читачів