Історія математики міста Львів

В. І. Дяків, Х. Б. Скобало (за участі Сметани Ярини, Шиян Соломії, Кумарницької Валерії), м. Львів


Математика у Львівському університеті
 
Львівський національний університет імені Івана Франка (у 1918–1939 роках —університет Яна Казимира) — один із найстаріших у Східній Європі та Україні університет. Львівську академію з правами університету створено 1661 року указом короля Яна ІІ Казимира, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». 1773 року орден єзуїтів було заборонено, університет закрито. Відновлений 1784 року університет називався Йосифінський.
 
1805 року Львівський університет було переведено до Кракова і об’єднано з місцевим університетом. У Львові залишився тільки ліцей — середній навчальний заклад. Тільки 1817 року ліцей було перетворено на університет для Галичини. Математичні науки викладали на філософському факультеті. Викладав математику Франтишек Кодеш. Він написав посібник із чистої математики, виданий у 1818–1820 роках латиною. Після Кодеша кафедру математики очолив Леопольд Шульц фон Страшницький (1803–1852), один із найвидніших учених того часу. Наукові інтереси Шульца стосуються, головним чином, геометрії, йому належить один із перших творів із геометрії трикутника (1827). 1840 року розпочав свою діяльність на кафедрі математики Ігнац Лемох (1802 — після 1870). Велику увагу Лемох приділяв практичній геометрії. Він видав посібник, до якого включив початки маркшейдерства. 1848 року Лемох поділив курс математики на окремі предмети: прямолінійну та сферичну тригонометрію із застосуваннями до креслення карт і побудови сонячних годинників, аналітичну геометрію, вищу алгебру, диференціальне та інтегральне числення, варіаційне числення, курси механіки та астрономії.
 
У часи Австро-Угорської монархії (1867–1917) навчання у Львівському університеті, як і вся шкільна освіта, фактично зробилося польським. Лекції в університеті читали спочатку німецькою, а згодом польською мовами. Статистичні дані про національний склад студентів свідчать про те, що вступ українців до університету фактично було закрито. Публікація наукових робіт у Львові була проблематичною, оскільки наукові журнали в університеті не видавалися. Нечисленні математики-українці могли публікувати свої статті тільки в «Записках наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка».
 
1873 року було організовано товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1898 року його перетворили на наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, у складі якого була й математично-природничо-медична секція. Одним із завдань секції було створення української наукової термінології в галузі фізико-математичних наук.
 
Серед дійсних членів наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка фізико-математичної спеціальності були Мирон Онуфрійович Зарицький (1899–1961), Володимир Йосипович Левицький (1872–1956), Микола Андрійович Чайковський (1887–1970). Останні доклали чимало зусиль для створення та впровадження української наукової термінології. Особливо велику користь принесли підручники Левицького для середньої школи, написані українською мовою.
 
 
Львівська політехніка
 
1844 року було відкрито Львівську технічну академію, створену на базі Львівської реальної школи. До курсу академії належали вища математика, механіка, геодезія (практична геометрія), архітектура, технічна хімія, будівництво доріг і водяних сполучень. Практичну геометрію декілька років викладав Ігнац Лемох (він брав участь у створенні академії).
 
Перша математична кафедра у Львівській політехнічній школі була створена 1851 року. Очолив її відомий на той час професор Жмурко Вавжинець (Лаврентій) (1824–1889). Він народився на Львівщині в місті Яворі. Навчався на філософському факультеті Львівського університету, а згодом у Відні — в університеті та технічній академії. Ще в студентські роки написав роботу з інтегрального числення, за яку здобув ступінь доктора філософії. Видатний учений, талановитий педагог став професором у 26 років. Його лекції з математики в Технічній академії відвідували й студенти завідувача університету. 1871 року обійняв посаду завідуючого кафедри математики у Львівському університеті, за сумісництвом викладав математику в Технічній академії до 1878 року. Його заслугою є розроблення оригінального методу викладання математики. Створені ним інструменти для креслення різноманітних кривих демонстрували на кількох міжнародних виставках. Належно були оцінені тригонометричні підстановки Жмурка в інтегральному численні.
 
Уведення систематичного викладання вищої математики спочатку в технічній академії, а згодом і в університеті відіграло велику роль у підвищенні рівня розвитку математики у Львові. Математична діяльність, яка раніше зводилася тільки до викладання елементарної математики та прояву інтересу до її практичних застосувань, почала розширюватися, у галузі математики з’явилися перші самостійні дослідження.
У міжвоєнний період (1918–1939) у Львівській політехніці розвинулася доволі сильна математична школа. На кафедрі математики, яку очолював професор Влодзимеж Стожек (1883–1941), працювали такі видатні математики як Стефан Банах (1892–1945), Владислав Нікліборц (1899–1948), Стефан Качмарж (1895–1939).
 
 
Математична реліквія родом зі Львова
 
Повертаючись після засідань математичного товариства, львівські математики облюбували для себе кафе «Рома», яке було розташоване на розі Академічної. Та після того, як хазяїн кафе відмовив Стефану Банаху в кредиті, вони «переїхали» навпроти, до «Шкотської кав’ярні». Ця кав’ярня була оформлена у віденському стилі. Через деякий час маленькі столики з мармуровим покриттям стали зручним місцем для запису математичних формул. Зрозуміло, що власник кафе не був задоволений подібним свавіллям. Ситуацію врятувала дружина Банаха, купивши математикам записну (щось на кшталт конторської) книгу, яка стала згодом знаменитою «Шкотською книгою». Записи завдань у Шкотський книзі були зроблені на непарних сторінках. Парні сторінки залишалися порожніми для майбутніх розв’язань. Будь-який математик міг написати своє завдання або спробувати розв’язати задачу, поставлену колегами. З 1935 до 1941 року в Книзі було записано 193 проблеми (перший запис у Шкотській книзі було зроблено 17 липня 1935 року, а останній — 31 травня 1941 року). Записали свої задачі й такі видатні математики як Анри Лебег (1875–1941) і Джон Нейман (1903–1957) — випадкові відвідувачі Шкотської кав’ярні.
 
Нерідко завдання в Книзі супроводжувалися обіцянкою нагород за розв’язання. Нагороди коливалися від живого гусака до вечері в ресторані «Жорж», від 100 грамів ікри до кілограма свинини або просто пляшки вина.
 
З початком воєнних дій уся робота, звичайно, була призупинена. Учені думали, як зберегти Книгу. За однією з версій, її закопали біля воріт футбольного поля на стадіоні у Львові.
 
Після війни оригінал Книги перейшов до дружини Банаха, а пізніше — до його сина. У 80-х роках минулого сторіччя Книга стала власністю Інституту Польської академії наук і зберігається в центрі Банаха.
 
Сучасні математики високо цінують роль Шкотської книги в розвитку математики. Частину складних задач було розв’язано одразу, деякі — після світової війни, але залишились ще не розв’язані, які хвилюють розум сучасних учених. Наприклад, проблема Станіслава Мазура, одного з учнів Банаха, за яку він пообіцяв живого гусака, залишалася нерозв’язаною до 1972 року. Її розв’язав шведський математик Пер Енфло, за що й отримав обіцяну нагороду.
 
Цікаво, що зовсім недавно декілька задач зі Шкотської книги розв’язав молодий львівський учений Андрій Загороднюк. Правда, п’ять обіцяних більше ніж п’ятдесят років тому «малих кухолів пива» він не отримав, але опублікував свої роботи, і став відомим і визнаним у широких математичних колах.
 
 
Стефан Банах — «батько» функціонального аналізу
 
Чи можна розбити одну кулю на шматки, а потім зібрати з них дві кулі такого ж розміру? Ви інтуїтивно, послуговуючись здоровим глуздом, скоріш за все відповісте «Ні». А понад 80 років тому Степан Банах, сидячі у львівській кав’ярні за філіжанкою холодної кави, довів, що ви неправі, і став відомим на весь світ.
 
Стефан Банах народився у Кракові 1892 року. Краківська гімназія, у якій молодий Стефан здобував освіту, була однією з найгірших у місті, однак математичний талант Банаха виявився відразу. «Поза математикою він не цікавився нічим», — згадував його однокласник.
 
Навесні 1916 року, прогулюючись краківським парком, Гуґо Штейнгауз (1887–1972, польський математик, член польської Академії наук, з 1920 року — професор математики у Львові) почув суто математичну фразу «міра Лебега». Наблизившись, він представився двом хлопцям, одним із яких був Банах. Зав’язалася розмова, і Штейнгауз запросив Банаха до своєї групи математиків, члени якої регулярно зустрічалися в місцевих кафе. На одній із перших зустрічей Штейнгауз показав Банаху математичну проблему, над якою він працював тривалий час. Наступного дня Банах приніс Штейнгаузові розв’язання. Згодом Штейнгауз згадував цю випадкову зустріч у парку не інакше як «найбільше відкриття» в його житті. Однак він тоді ще не здогадувався, як швидко Банах відсуне свого вчителя на другий план.
 
Банах знав, що дуже невеликий відсоток людей розуміє математику. Штейнгауз згадував, як Банах сказав йому: «Гуманітарні науки більш важливі в середній школі, ніж математика. Математика є дуже гострим інструментом, який не створено для дитячих ігор».
 
Незабаром по закінченню війни Банаху запропонували посаду міністра освіти. Але було вже пізно. 31 серпня 1945 року Стефан Банах помер. Поховано Банаха на Личаківському цвинтарі.
 
 
Література 
 
1. История отечественной математики в 4-х томах. Том 2-й. — К. : Наукова думка, 1967.
2. Боголюбов А. Н. Математики. Механики. Биогафический справочник. — К. : Наукова думка, 1983.
3. Бородин А. И., Бугай А. С. Биографический словарь деятелей в области математики. — К.: Радянська школа, 1979.
4. Матеріали всесвітньої мережі Интернет.
Dounload PDF

Відгуки читачів