Технологічна карта уроку «Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі». Людина і світ. 11 клас

Валентій Л. І., спеціалізована школа № 52, м. Херсон


 

 Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

- визначити сутність понять «інтеграція», «інтеграційні процеси»;

- визначити місце України в інтеграційних процесах Європи, геополітичне становище сучасної України;

- аналізувати світоглядні проблеми, явища і процеси навколишньої дійсності;

- аналізувати роль України у вирішенні глобальних проблем людства;

- визначати ознаки інформаційного суспільства та перспективи розвитку світової спільноти;

- називати та застосовувати поняття і терміни:інтеграція, інтеграційні процеси, стратегічне партнерство,  світове співтовариство, суб’єкт міжнародного права, принципи зовнішньої політики, Європейський Союз, Рада Європи, ратифікація, саміт.

 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 

Навчальні ресурси: 

- «Людина і світ: підруч. для 11 кл. ЗНЗ / Т. В. Бакка, Л. В. Марголіна, Т. В. Мелещенко. — К.: Вид. дім «Освіта», 2012 р. — Тема № 14.;

- Сайт http://erudyt.net/uncategorized/usi-uroki-do-kursu-lyudina-i-svit-11-klas-standartnij-akademichnij-ta-profilnij-rivni-35-godin.html.

 

Матеріали (обладнання):політична карта світу, законодавчі акти.

 

Форма проведення: ділова гра.

 

Методи та прийоми навчання:бесіда-діалог, робота з підручником, дискусія, «Мозковий штурм», робота з джерелами, ділова гра, робота в групах, презентація

 

Додаткові рекомендації: http://www.parta.com.ua/ukr/school_program/view/473/

 

Хід уроку

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Бесіда

— Яке місце посідала Україна на міжнародній арені до 1991 року?

 

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Оголошення мети уроку.
  2. Підготовка до проведення ділової гри «Шляхи інтеграції України до Європи»
  3. Розповідь учителя про проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.

 

IІІ.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Ділова гра «Засідання Ради Національної Безпеки та Оборони України».
  2. Інструктаж щодо проведення гри. Поділ учнів на робочі групи.
  3. Робота у творчих групах за ролями, обговорення тем, підготовка доповіді.

 

ІV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Аналіз роботи творчих груп

  1. Які думки були висловлені під час роботи групи за темою обговорення?
  2. Як працювала група під час обговорення теми?

 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
  2. Підготуватися до «круглого столу» за темою «Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля»

 

 

Додаток 1

 

Ділова гра «Засідання Ради Національної Безпеки та Оборони України»

Учитель.Ви імітуєте засідання Ради Національної Безпеки та Оборони України. Президент України поставив вам завдання — розробити Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України в Європу». Проект гри «Шляхи інтеграції України до Європи» уже розроблено. І вам необхідно втілити його в життя.

(Учні виконують роль членів Ради Національної Безпеки та Оборони.)

 

Поділ учнів на робочі групи

(До групи входять 7–9 учнів. Кількість учнів обумовлена необхідністю ефективної роботи, що дозволяє стежити за роботою  й оцінювати кожного з учасників робочої групи).

Кожна робоча група обирає голову.

 

Обов’язки голови групи:

  • організувати обговорення теми в групі;
  • стежити за часом, а також, щоб учасники не виходили за межі  теми обговорення;
  • наприкінці уроку оцінити роботу кожного учня й групи загалом.

 

«Організатори гри»

Ця робоча група виконує роль членів РНБОУ. Вони несуть відповідальність за кінцевий продукт (успішне проведення гри і за Проект та Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи»).

Їхнє завдання — організувати роботу груп і загальне засідання таким чином, щоб під час гри всі теми були висвітлені, а Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи» розроблено.

 

«Робочі групи»

Кожна робоча група має розробити власний Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи».

Кожні Проект і Програма мають висвітлювати такі напрями:

а) «політична та правова інтеграція» — учасникам необхідно обговорити такі аспекти цієї теми:

  • політичний та правовий устрій України;
  • політичний та правовий устрій ЄС;
  • як адаптувати перше до другого.

б) «економічна інтеграція» — учасники робочої групи обговорюють питання устрою світових та європейських інфраструктур та можливість інтеграції до них української економіки;

в) «соціально-культурна інтеграція» — учасники робочої групи обговорюють питання основних соціально-культурних тенденцій Європи та місце України в них.

 

Завдання робочих груп

  • Розробити власні Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи»;
  • презентувати власні Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи» на спільному засіданні РНБОУ.
  • Виконувати ці завдання необхідно:
  • дотримуючи теми, запропонованої для обговорення;
  • розуміючи, наскільки те, що обговрюватиметься в групі, відповідає темі гри — «Шляхи інтеграції України до Європи»;
  • розуміючи, наскільки те, що буде обговорено в групі, відповідає проекту гри.

 

Робота груп

Обговорення тем. Підготовка доповідей.

Кожна робоча група обговорює власні Проект і Програму «Забезпечення інтеграції України до Європи». Усі пропозиції фіксують на ватмані. Один з учасників робочої групи (можливо, голова робочої групи) на підставі обговорення розробляє доповідь — презентацію власного Проекту та Програми від робочої групи на спільному засіданні РНБОУ.

 

Проект гри «Шляхи інтеграції України до Європи»  передбачає три моменти:

1) поняття «інтеграція»;

2) конфлікт, навколо якого будується гра. У цьому випадку — це запитання: «Які механізми інтеграції України до Європи необхідно забезпечити?»;

3) механізми, за допомогою яких цей конфлікт буде вирішено.

 

Спільне засідання Ради Національної Безпеки та Оборони України. Проголошення доповідей.

Голова Ради Національної Безпеки та Оборони України веде загальне засідання. Доповідачі від робочих груп РНБОУ по черзі виступають з доповідями–презентаціями власних Проекту та Програми. Голова спільного засідання фіксує пропозиції. Його завдання — обрати найкращі Проект і Програму або  скласти Проект і Програму, спираючись на доповіді робочих груп.

Складання спільного Проекту і Програми «Забезпечення інтеграції України до Європи».

Проект «Забезпечення інтеграції України до Європи» має містити три частини.

1) Устрій сучасної Європи:

  • політичний і правовий;
  • економічний;
  • соціально-культурний.

2) Устрій сучасної України:

  • політичний та правовий;
  • економічний;
  • соціально-культурний.

3) Перехідні положення.

Програма «Забезпечення інтеграції України до Європи» повинна дати відповідь на запитання: «Яким чином (за етапами) буде реалізовано Проект?».

 

Додаток 2.

Учитель. Сьогодні Україна шукає своє місце в багаторівневій ієрархічній будові міжнародної системи. Позиція України є вирішальною для формування архітектури цієї системи не тільки на регіональному, а й на глобальному рівнях. Наша держава розширює й активізує свою участь у різних міжнародних організаціях. Ще 1990 р. вона стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (з 1 січня 1995 р.) — організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У листопаді 1995 р. Україну прийнято до такої впливової організації, як Рада Європи. Країни — члени Ради Європи утворюють єдине поле захисту прав людини, сприяють економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам.Важливе значення мають відносини між Україною і Європейським Союзом (ЄС). 1994 року було підписано угоду про співробітництво між Україною і ЄС, що відкривало шлях до асоційованого членства нашої країни у цій організації, давало простір для розвитку торговельно-економічних зв’язків. Із  2004 р. Україна стала членом ЄЕП (Єдиний економічний простір), а з 2008 р. була розпочата процедурна вступу України до СОТ.

 

Розвиваються відносини нашої держави з НАТО. 1994 року керівництво цієї організації ініціювало програму «Партнерство заради миру», яка створила можливості для співробітництва з країнами — колишніми учасниками Варшавського договору. Україна першою з держав СНД приєдналася до цієї програми (лютий 1994 р.). Оголосивши себе позаблоковою державою, Україна опинилася у складній ситуації своєрідного буфера між НАТО з одного боку і Росією з іншого. 1997 рокуУкраїна підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО, яке передбачає розширення співробітництва —проведення спільних миротворчих акцій, маневрів, використання науково-технічних досягнень НАТО. Для України економічна інтеграція в європейський економічний простір є, як було не раз проголошено найвищими чиновниками в державі, пріоритетним географічним напрямом і практичним засобом входження у світове господарство.

 

У складі Європейського Союзу перебуває 25 країн з населенням 380 млн осіб. Як відомо, ЄС ґрунтується на чотирьох угодах, основоположною метою яких є забезпечення миру та стабільності в післявоєнній Європі та спільний розвиток держав-членів через економічну інтеграцію.

Сьогодні інтеграційні об’єднаннямають регіональний характер і розрізняються глибиною процесів, що відбуваються в межах угрупування.

 

Передумови  міжнародної економічної інтеграції:

- належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються;

- географічна наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв’язків, що історично склалися;

- наявність спільних економічних та інших проблем, що постали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо;

- демонстраційний ефект.

 

У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та інше); виникнення «ефекту доміно». Після створення інтеграційного об’єднання країни, що залишаються поза його межами, мають справу з труднощами, обумовленими переорієнтацією економічних зв’язків країн, що перебувають у складі угрупування, одна на одну.

 

Усе це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об’єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитися поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні відносини з країнами —членами інтеграційного об’єднання.

 

Цілі міждержавної економічної інтеграції

Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та розширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.

 

Більшість інтеграційних об’єднань, що виникають ірозвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати низкузавдань, головними з яких є:

  • використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використаннюінших переваг на основі теорій економіки масштабу;
  • вирішення завдань торговельної політики. Регіональні угрупування дають змогу створити більш стабільне і передбачливе середовище для взаємної торгівлі, мають можливість бути на переговорнійпозиції країн умежах багатосторонніх торговельних переговорів у СОТ;
  • сприяння структурній перебудові економіки. Цього досягаютьзавдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об’єднання;
  • підтримуваннямолодих галузей виробництва. Інтеграційне об’єднання дуже часто розглядаютьяк спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок;
  • створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угрупувань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних галузях; забезпеченняекономічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки;
  • можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання —усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов суб’єктамгосподарювання, розкріпачення конкуренції.

 

Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.

 

Правові засади співробітництва України з ЄС

Проблема «наближення до Європи»значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще 1995 р. Єврокомісія опублікувала так звану «Білу книгу про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС». Після цього значно інтенсивнішим став процес узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн відповідно до загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої бази для України, відповідно до 150 конвенцій Ради Європи, 60 міжнародних європейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численнихпрецедентнихрішеньЄвросуду, видається справою особливо непростою. Адже належить внести зміни та доповнення не менш як до 4 тис. національних законодавчих актів.

На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка містить9 розділів та 100 статей.

 

 

Додаток 3.

 

Тенденції розширення Європейського Союзу на схід

Одним із найбільш значущих трансформаційних процесів після розпаду Радянського Союзу є розширення ЄвропейськогоСоюзу на схід. Цей процес створює абсолютно нову ситуацію на Європейському континенті і наближує кордони ЄС безпосередньо до України. Водночас цей процес складний і громіздкий, оскільки остання хвиля охоплювала значну кількість держав. Отже, розгляньмо основні аспекти та проблеми розширення ЄС на схід.

 

Спочатку (1952 р.) до Європейських Співтовариств входило шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція. Економічне піднесення Співтовариств, а разом з тим і зростання політичної ваги держав-членів підтвердили успішність інтеграційних процесів. За час свого існування Європейське Співтовариство пережило чотири хвилі розширення. 1973 року до них приєдналася Великобританія, Ірландія, Данія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія та Португалія, 1995 р. — Швеція, Фінляндія та Австрія.

 

Після розпуску Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги Європейський Союз вирішив переглянути свої відносини з країнами Центрально-Східної Європи. Головну фінансово-технічну допомогу було надано Польщі та Угорщині, оскільки саме в цих державах найшвидше проводились економічні та політичні реформи, створювалося відкрите, ринково орієнтоване суспільство. Так ЄС розпочав підготовку до п’ятої хвилі розширення.

 

Наступним етапом було укладення угод про асоційоване членство між ЄС та державами-кандидатами: 1991 р. — з Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною; 1993 р. — з Болгарією, Румунією та Словаччиною; 1995 р. — з державами Прибалтики, 1996 р. — зі Словенією. Хоча ці угоди надають можливість у майбутньому стати повноправним членом ЄС, проте не гарантують його.

 

Враховуючи складну політичну обстановку в регіоні (війна в колишній Югославії, загострення політичної ситуацій в Росії тощо), Європейська Рада на засіданні у Копенгагені (червень 1993 р.) прийняла рішення про розширення членства. Також було затверджено критерії, яким мала відповідати держава, щоб стати повноправним членом ЄС.

 

1997 року на засіданні Європейської Ради в Люксембурзі прийнято рішення розпочати переговори про вступ до ЄС із Польщею, Угорщиною, Естонією, Чехією, Словенією та Кіпром. На засіданні Європейської Ради в Гельсінкі (1999 р.) аналогічне рішення було прийняте щодо Болгарії, Балтійських держав, Румунії, Словаччини, Мальти та Туреччини. Протягом березня 2003 р. — лютого 2004 року до Євросоюзу вступило 10 нових членів. Із 2007 р. членства в ЄС набули Болгарія і Румунія.

 

Політики та дослідники вважають, що «ЄС ще ніколи не стояв перед перспективою такого дивовижного розширення…». Унікальність подій полягає в тому, що в разі зростання чисельності населення майже на чверть ВВП збільшується лише на 5 %, а дохід у розрахунку на душу населення становить 43 % від середнього рівня ЄС.

 

За відносно низького рівня економічного розвитку країн ЄС залишається недосконалою структура виробництва та зайнятості. Це свідчить про додаткове навантаження на бюджет ЄС. Трансформація економік країн Центральної Європи, формування ринкових відносин та структур, подібних до європейських, дозволило забезпечити країнам стабільно високі темпи зростання макроекономічних показників. Внаслідок значного розширення до ЄС увійшли країни, які мають вдвічі–втричі нижчий рівень економічного розвитку, проте відносно дешеві природні і трудові ресурси. Лише тому старі члени Євросоюзу можуть витримувати конкуренцію з боку нових динамічних регіонів світу.

 

Проте площа всіх країн нової «дванадцятки» ЄС становить лише 10 881,1 тис. км, а кількість населення близько 105 млн осіб. Якщо порівняти ці показники з параметрами України, то стає зрозумілим, що наша держава просто необхідна для формування повноцінної Європейської інтеграційної системи.

 

Україна не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов’язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.

 

 

Проблеми та перспективи входження України до ЄС

1 грудня 1991 р. Україна постала перед світовою спільнотою як незалежна держава. «Повернення до Європи» було проголошено ключовим напрямом політики України.

 

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних інтересів — побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Україна — член понад 40 міжурядових і неурядових міжнародних організацій: Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції, як Рада Європи (РЄ). 2004 року Україна стала членом ЄЕП (Єдиний економічний простір), а 2008 року розпочато процедуру вступу України до СОТ. Особливе й визначне місце у зовнішній політиці України належить співробітництву з Організацією Об'єднаних Націй. Україну шанують і поважають у світі, свідченням цього є одночасне обрання України до таких важливих органів ООН, як Надзвичайний фонд допомоги дітям при ООН, Комісія з прав людини. На користь української дипломатії промовляють такі факти, як членство України в Економічній та Соціальній Раді ООН, Комітеті ООН із внесків, Раді керівників ООН, Виконавчій Раді Дитячого фонду ООН, уведення України до Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. З 12 травня 1954 р. Україна — член ЮНЕСКО. Співпрацює з міжнародними організаціями МАГАТЕ, ЮНЕП, ЮНІДО, ВООЗ, МОП, ФАО. У широкій геополітичній орієнтації України останніми роками найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору, тобто НАТО.

 

Особливе місце в системі зовнішньої політики посідають відносини України з США, бо вагомою та різноманітною є фінансова допомога США — головного інвестора нашої країни. Складовими фінансово-економічного підтримування України є ґрантова допомога, кредити Ексімбанку, МВФ та Світового банку, гуманітарна допомога неурядових організацій «Фонд допомоги дітям Чорнобилю», «Фонд США-Україна».

 

Переговори про підготовку тексту «Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» розпочалися ще навесні 2007 р. Упродовж 2007–2012 рр. відбулися переговори щодо підготовки «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» та щодо умов створення зони вільної торгівлі.

 

30 березня 2012 р. у Брюсселі Угоду про асоціацію було парафовано. Офіційне підписання її тексту було призначено на 28 листопада 2013 р. у столиці Литви — Вільнюсі. Угода про асоціацію стала фактом і чинником вирішального цивілізаційного вибору України. 21 листопада 2013 р. у неконституційний спосіб Кабінет Міністрів України прийняв рішення призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Саме відмова від Угоди стала першим поштовхом до масових громадських протестів і подальшої політичної кризи в Україні. Водночас Євромайдан засвідчив, що саме європейські цінності все більше стають консолідаційною національною ідеєю українського народу, а європейська інтеграція — найбільш привабливою перспективою для всіх регіонів і різних суспільних груп населення країни.

 

Після перемоги Євромайдану 20 березня 2014 р.  було підписано політичну частину Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. 27 червня 2014 р. у Брюсселі Президент України П. Порошенко разом підписав економічну частину Угоди про асоціацію.

 

У преамбулі Угоди про асоціацію закріплено принципи асоціації, передусім забезпечення прав людини та основних свобод, повага до принципу верховенства права, дотримання суверенітету і територіальної цілісності, непорушності кордонів та незалежності. Серед ключових напрямків політичного співробітництва — забезпечення регіональної безпеки, запобігання конфліктам, роззброєння та контроль над озброєннями, боротьба проти тероризму.

 

Угода передбачає лібералізацію торгівлі як товарами, так і послугами, лібералізацію руху капіталів та до певної міри робочої сили.

 

Частина угоди «Фінансове співробітництво» окреслює механізм надання Україні фінансової допомоги, порядок моніторингу та оцінювання ефективності використання коштів.

 

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський парламент одночасно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Політична складова угоди про асоціацію набула чинності 1 листопада 2014 р., а економічна набуде з 1 січня 2016 року.

 

Крім зони вільної торгівлі, Угодою передбачено співробітництво в інших сферах. Результатом такої співпраці має стати підвищення якості української продукції та кращий захист інтелектуальної власності, більш чисте повітря, лібералізований енергетичний ринок, самоврядування за європейською моделлю та ефективна боротьба з корупцією і відмиванням грошей. На впровадження цих стандартів відводиться до десяти років.

 

1 листопада 2014 р. розпочалося тимчасове (до того, як завершиться процес ратифікації угоди всіма 28 країнами­членами Європейського Союзу) застосування Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Торговельні статті Угоди передбачають створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі та за змістом становлять 80 % її тексту. Імплементація Угоди про асоціацію стане передумовою до зниження цін, удосконалення методів управління, поліпшення якості послуг, розвитку транзитного потенціалу України, поліпшення іміджу країни та збільшення довіри до нашої країни, стимулюватиме появу нових ринків збуту української продукції, причому не лише на ринку ЄС, а й у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, збільшення інвестицій в українську економіку.

 

В історичному контексті Угода про асоціацію є доленосним викликом для українського суспільства та еліти на здатність одночасно проводити європейські реформи і реінтеграцію Донбасу й Криму. Вирішення цих стратегічних завдань здатне привести до повноправного членства України в Євросоюзі.

 

Додаток 4.

Основні етапи європейської інтеграції та їхні особливості

№ етапу (роки)

Назва етапу євроінтеграції

Країни, що входили до об’єднаної Європи

Укладені угоди та їхній зміст

Основні події

І

(1958–1969)

 

 

Зона вільної торгівлі

Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція

Римська угода:

  • Заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і створення Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).
  • Скасування митних тарифів.
  • Скасування квот на взаємну торгівлю.
  • Запровадження спільних митних тарифів.
  • Запровадження спільної митної політики щодо третіх країн.

Яундська угода:

  • Вступ країн, що розвиваються, в асоційовані відносини з ЄС
  • Підписання Римської угоди.
  • Запровадження єдиної сільськогосподарської політики (1962 р.).
  • Підписання Яундської угоди (1963 р.).
  • Злиття вищих органів ЄЕС, ЄОВС і Євроатома в єдину Раду і єдину Комісію, які разом із Європейським парламентом і Судом ЄС створили структуру ЄС (1967 р.).
  • Створення «спільного ринку» і реалізація чотирьох свобод, що забезпечували б його функціонування: вільного руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили

ІІ

(1968–1976)

Митний союз

Данія, Ірландія, Велика Британія (приєдналися 1973 р.)

Гаага, грудень 1969 р.:
  • прийняття нових членів ЄС на підставі рішення про розширення ЄС і поглиблення інтеграції
  • Активне використання переваг митного союзу країн ЄС і зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн (скасування митних зборів і квот, заснування єдиного митного тарифу).
  • Збільшення кількості асоційованих членів — з 20 до 66 країн.
  • 1972 р. — Початок створення Європейської валютної системи (введення спільного плавання валют кількох країн — членів ЄС у певних межах).
  • 1979 р. — початок формування ЄВС.

ІІІ

(1987–1992)

Спільний ринок

Греція (приєдналася 1981 року), Португалія та Іспанія (приєдналися 1986 року)

Маастрихтська угода (1992 р.):

  • Усунення чинних на той час обмежень щодо вільного руху капіталу в Португалії і Греції.
  • Визначення критеріїв вступу до ЄС, а саме:
  • дефіцит бюджетуне повинен перевищувати 3 % ВНП;
  • темп інфляції— не більше 1,5 % від середнього значення трьох країн ЄС із мінімальним показником;
  • рівень державного боргуне повинен перевищувати 60 % ВНП;
  • середній річний рівень процентних ставокне повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кращими показниками, загалом — не вище 20 %;
  • коливання обмінного курсу національної валюти до євростановить ±2,25 %
  • Завершення процесу створення ЄВС (мета — зменшення коливання валютних курсів, витіснення з міжнародних валютних розрахунків долара США, стимулювання подальшої інтеграції).
  • Запровадження ЕКЮ.
  • 1987 р. — створення Єдиного внутрішнього ринку.
  • Усунення митних формальностей, які ще залишилися (огляд товарів, перевірка документів).
  • Уніфікація технічних стандартів.
  • Скасування обмежень щодо конкуренції в наданні держзамовлень.
  • Нівелювання різниці в рівнях і структурі оподаткування.
  • Скасування лімітів на транспортні і фінансові послуги, а також послуги зв’язку.
  • Скасування валютних обмежень, що залишилися.
  • Скасування обмежень під час працевлаштування громадян.
  • Запровадження єдиної політики в окремих галузях — енергетиці, транспорті, питаннях соціального та регіонального розвитку

ІV

(1993 — до цього часу)

Економічний союз

Австрія, Швеція, Фінляндія (приєдналися 1995 року)

 

1 травня 2004 р. — приєднання Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії

Амстердамська угода (1997 р.):

  • розширення положень, пов’язаних з охороною та захистом прав людини, як результат створення єдиного загальноєвропейського простору свободи, безпеки і законності
  • Посилення політичної інтеграції.
  • Активний розвиток валютного союзу
  • Вживання заходів з метою стабілізації грошової системи і закріплення бюджетної дисципліни.
  • Створення Європейського валютного інституту, який повинен готувати всі необхідні засоби та заходи для впровадження з 1999 року єдиної грошової та валютної політики.
  • 1999 р. — створення Європейського центрального банку.
  • 1 січня 1999 р. — усі розрахунки за проведення зовнішньоекономічних операцій здійснюються в євро.
  • 1 січня 2002 р. — євро запроваджено в готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС.
 

 

Dounload PDF

Відгуки читачів