А ви вже оформили передплату на 2019 рік?

Оформити передплату за пільговими цінами

Бажаєте зекономити на передплаті?

Пропонуємо вам стати учасником програми лояльності «120 балів»!

 

Дізнатися більше

Формування в учнів мотивації до успіху в навчанні

В. Ф. Калошин,

м. Київ

«Ти можеш!» — повинен нагадувати вчитель учню. «Він може!» — повинен нагадувати колективЯ можу!» — повинен повірити в себе учень.

В. Ф. Шаталов

1. Учень прагне успіху

На час вступу до школи дитина володіє достатньою інформацією про навколишній світ і, як правило, почувається достатньо пристосованою до нього.


Формування в учнів мотивації до успіху в навчанні

В. Ф. Калошин,

м. Київ

«Ти можеш!» — повинен нагадувати вчитель учню. «Він може!» — повинен нагадувати колективЯ можу!» — повинен повірити в себе учень.

В. Ф. Шаталов

1. Учень прагне успіху

На час вступу до школи дитина володіє достатньою інформацією про навколишній світ і, як правило, почувається достатньо пристосованою до нього.

У якому б середовищі не ріс малюк, він з  оптимізмом дивиться у майбутнє і приходить до школи сповнений бажання вчитися.

Чому дошкільник відчуває смак до успіху і відзначається оптимізмом? Бо він самостійно, спираючись на власний розум, справляється з важливими для нього проблемними ситуаціями; бо життя його не позбавлене задоволень, що відповідають його вікові. І тому якщо дитину позбавити очікування завтрашньої радості, якщо її позбавити віри в себе, важко сподіватися на її світле майбутнє.

Для більшості педагогів ця істина аксіоматична. І все-таки, якщо «навчити» може лежати в площині ремесла, то «подарувати радість» лежить у площині мистецтва. Тому, імовірно, відомому педагогу С. Соловейчику приписують таку думку: «Педагогіка  це наука про мистецтво виховання». Ось приклад.

Кажуть, діти біжать у безплатну австралійську школу. Чому?

У перший день учневі сказали: «Як ми раді, що ти будеш учитися в нас!».

Учитель сказав, що він гарний.

Директор похвалив батьків за зовнішній вигляд дитини в її присутності.

Його називають «дорогим».

Коли вчитель зауважує, він говорить: «Вибач, але, здається, ти шумиш».

У школі дві оцінкидобре і нічого.

Вчителі і учні ставлять новачку безліч питань, але не цікавляться, хто його батьки.

Ось якби так було всюди...

Влада в руках розумного вихователя схожа на жезл регулювальника, що одному потоку дає рух, інший гальмує, а в цілому забезпечує безпеку кожному учаснику руху.

Уміння правильно розпорядитися владою, карати винних, заохочувати гідних говорить про високий професіоналізм педагога.

Якщо учитель входить в аудиторію, де є присутнім контингент, щоб проводити навчально-виховний процес, а за партами сидять одноликі мислячі обєкти, до яких він збирається застосувати запропонований йому «індивідуальний підхід...».

Якщо ж у оточуючих особистість (учитель) бачить особистості (учнів), він тим самим визнає їхню рівність і право на співробітництво.

Учитель може говорити учню неприємні речі, але якщо дитина почуває, що вчитель хоче зрозуміти її, цікавиться її емоційним станом, вона приймає його зауваження і вірить йому. Якщо ж учитель не цікавиться внутрішнім світом вихованця, то і діти не вчаться розуміти його стан.

Інтелектуальні контакти не забезпечують емоційний контакт. Іншими словами, розмови про те, щоб учитель розумів учня, тільки половина правди. Це однобічний емоційний звязок. Потрібен і зворотний звязок, щоб і учень розумів стан учителя. Однобічний емоційний контактце початок індивідуального підходу, а двосторонній  особистісного.

Діти прощають багато чого, але не прощають байдужості. За відгуками дітей, кращі з їхніх учителів вели уроки так, що здавалося  весь урок вони зайняті саме тобою. Як цього домагаються?

Іноді це «іскра Божа», а частіше майстерність, доведена до мистецтва. Погодимося ж з тим, що «талантом можеш ти не бути, але майстром ти бути зобовязаний», і навчимося дарувати дитині радість.

Не шукайте у великих педагогів відповідей на ваші сьогочасні проблеми. Живіть їхніми ідеями і почуттями, пропустіть їх через своє серце, а дійте так, як вам підказує чуття і  досвідчений колега. Ось один приклад із педагогічного досвіду.

Один учитель, знайомлячись з учнями, протягом деякого часу записував на кожного з них «розклад»: на лівій стороні аркуша записував усі «плюси» учня, а на правій  — «мінуси». Після того, як знайомство завершене, учитель відривав правий бік аркуша і викидав. А лівий бік був для нього «козирем» у грі з дітьми за їхнє майбутнє.

Чекання радості повинне пронизувати все життя дитини. Тому головний зміст діяльності вчителя полягає в тому, щоб створити кожному вихованцю ситуацію успіху. Ситуаціяце сполучення умов, що забезпечують успіх, а сам успіхрезультат такої ситуації.

Важливо мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психологічне самопочуття дитини. Але ситуація успіху може стати спусковим механізмом подальшого руху особистості.

Успіх у навчаннієдине джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання учитися.

Із соціально-психологічної точки зору успіх  оптимальне співвідношення між чеканнями навколишніх, особистості й результатами її діяльності.

З психологічної точки зору успіхце переживання стану радості, задоволення результатами діяльності.

З педагогічної точки зору ситуація успіхуце таке цілеспрямоване організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності.

Старший школяр до свого успіху підходить аналітично, шукає його корені, прогнозує розвиток успіху. В основі чекання успіху в старшокласників лежить прагнення ствердити своє «Я».

Успіх розрізняється за ступенем глибини радості і за очікуваннями особистості (той, що передбачається, той, що констатується, той, що узагальнює).

Чи завжди успіхце добре? Чи не виникне звичка до радості, чи не зникнуть стимули досягнення? Будь-яке педагогічне явище слід розглядати в діалектичній парі: успіх  неуспіх. Зрозуміло, що неуспіх любити не можна, але поважати його потрібно. Успіх може розкласти особистість, неуспіх  формувати її кращі якості.

Будь-який успіх неможливо розглядати без порушення питання: для чого? Саме це визначає мотивацію учня. Які ж фактори визначають її?

2. Фактори, які визначають успіх

Можна виділити чотири фактори, які визначають рівень мотивації досягнення успіху:

1)  прагнення успіху;

2)  надія на успіх;

3)  субєктивно оцінена ймовірність досягнення успіху;

4)  субєктивні еталони оцінки досягнень.

Прагнення успіху в якій-небудь діяльності можна виразити фразою «Я хочу це зробити». Протилежний варіант проявляється в мовчазному і бездумному сидінні на уроціЯ вам не заважаю, і ви мене не чіпайте»). Саме тому більшість нових технологій навчання ґрунтуються на внутрішньомотивованій діяльності.

Надія на успіх виражається тезою: «Мені це під силу, я справлюся, я упевнений у собі». Протилежний варіант позиції: «Я не зможу цього зробити, ніколи не справлюся, у мене це все одно не вийде».

Професійний педагог знає, що наявність віри в успіх у кожного учня й уміння продемонструвати класу цю впевненість сприяють більш вільному включенню учнів у пізнавальну діяльність. Тут слушно навести приклад.

От як навіював подібну впевненість у своїх студентів один із викладачів американського коледжу: «Студенти, яким передбачалось вивчити курс російської мови, прийшли на перше заняття з певними побоюваннями з приводу його складності. Викладач зявився в аудиторії разом зі своїм собакою. Не сказавши студентам ні слова, він наказав собаці сісти, лягти, дати лапувсе на російській мові. Собака в точності виконав його команди. «Бачите, яка легка російська мова,— заявив викладач,— навіть мій собака її може вивчити».

Формування впевненості в успіху в кожного ще до початку виконання навчальної процедури мають стати одним із найважливіших педагогічних завдань.

Імовірність досягнення успіхуце стан, що побутовою мовою виражається так: «Усе залежить від мене, яджерело, ситуація змінюється, якщо я на неї впливаю». Протилежна позиція: «Янікчема, від мене нічого не залежить, хтось визначає ситуацію, але не я».

Субєктивні (індивідуальні) еталони оцінки досягнень виробляються в процесі безпосереднього спілкування вчителя й учня і реалізують принцип: «Сьогодні ти став краще, ніж учора». Такі орієнтації і визначають поведінковий сценарій переможця  людини, що активно діє, багато й охоче працює, досягає бажаного результату.

Якщо в учня немає надії на успіх у справі, якою він зайнятий, у нього зявляється альтернативний варіант поводженняуникання невдач. У цьому випадку стан учня визначається бажанням зробити все, щоб уникнути можливих неприємностей, не допустити ударів по самолюбству, не дозволити його привселюдно засуджувати чи карати себе. У цій ситуації учень практично припиняє активні дії (він, власне, припиняє вчитися!!!).

Основні реакції, до яких вдіється учень в даній ситуації, наступні.

Знеособлювання навчальної діяльності. Воно виявляється в тому, що сам учень не виявляє ніякої ініціативи. Одержав завданнявиконує, немає спонукання ззовнічекає його. У результаті він цілком перетворюється на обєкт маніпулювання.

Відчуження навчальної діяльності. Учень зізнається собі сам: «Ця діяльність мені не потрібна, вона не моя, і без неї в житті обійдуся, вона мені може і не знадобитися».

Відторгнення усього, що повязано з навчальною діяльністю, насамперед, джерела неприємностейучителявін погано пояснює»), програмивона усім не дається»), оціноквони несправедливі»).

Зниження значимості діяльності формується відношення до навчального предмета як до не дуже потрібногоі без математики люди можуть прожити»).

В остаточному підсумку довге перебування в ситуації уникання невдач може призвести до дуже хворобливого процесу, повязаного зі зниженням самооцінки. Це останнє, до чого змушений вдатися учень у цій позиції. До цього він застосовує захисні механізми, про які йшлося вище, що не дозволяють знижувати самооцінку.

Ситуація уникання невдач повязана з явищем «субстресії», суть якого полягає в тому, що діти не можуть вирішити навіть добре відомі задачі, якщо при цьому є присутнім учитель, у якого вони довгий час зазнавали невдачі.

Проте зовсім іншою є поведінка учня, свідомість якого пронизана успіхом.

Головною особливістю особистості зі сформованою надією на успіх є те, що вона не боїться конкуренції чи ситуації, де потрібно себе проявити. Вона ставить перед собою мету, має чітке уявлення про неї, розумно планує її досягнення. У діяльності такий ученьнаполегливий, завзятий, самостійний. Після закінчення роботи знаходить варіант зворотного звязку, щоб усвідомити отриманий результат. Має стійку реалістичну самооцінку. Причини невдач шукає насамперед у собі.

А учень зі страхом невдачі уникає ситуацій, у яких потрібно себе виявити. Він або пасивно підкоряється, або йде на нерозумний ризик. Він боїться конкуренції, ставить або дуже високі цілі (будує повітряні замки), або занадто прості (тупцюється на місці), болісно сприймає критику. Він не переборює труднощів, а іде від них, боїться зворотного звязку, не сподівається на позитивний результат, має завищену чи занижену нестійку самооцінку. Успіх пояснює везінням, вдалим збігом обставин, а невдачу, як правило,— поганими особистими здібностями. При плануванні використовує глобальну стратегію і жорстко (незалежно від умов) рухається до передбачуваного результату, часто взагалі ухиляється від планування, тому що досягнення результату для нього завжди проблематично, тобто він явно виявляє реакції несформованого діяча.

Проблема внутрішньої активізації учнів, забезпечення умов для створення кожному учню ситуації успіху повязана з оціночною діяльністю. Формування особистісного стандарту, що обумовлює реалістичність вимог до себе, усвідомлення власних можливостей робить субєкта незалежним і емоційно стійким у випадку невдачі.

Тому шлях до успіхупідвищення індивідуального рівня «Я можу» в учнів.

Уявлення про свої високі здібностіось те, що забезпечує мотивацію навчання набагато більше, ніж істинний рівень цих здібностей. Він може бути високим, як і оцінки, але не мотивувати успіх у навчанні. Рівень інтелекту може бути невисоким, але якщо при цьому індивідуальний рівень «Я можу» високий, учень буде вчитися із задоволенням. Його відчуття успіху буде не тільки формальним (за оцінками), але й емоційним. Такі учні працюють бадьоро, тому що почувають себе успішними.

Ми можемо направлено підвищувати індивідуальний рівень «Я можу» за допомогою педагогічних стратегій, спрямованих на формування у слухачів впевненості, що «Я  можу досягти успіху».

3.1. Стратегії досягнення успіху

3.1.1. Робіть помилки нормальним і потрібним явищем

Страх зробити помилку дуже знижує індивідуальний рівень «Я можу». Коли цей страх зникає, в учня відбувається прорив свідомості й він починає відчувати набагато більші можливості. Ось прийоми для досягнення цієї мети.

3.1.1.1. Розповідайте про помилки

Розповідайте про конкретні помилки та їхні причини. Молоді люди схильні сумувати з приводу своїх помилок і не бачити помилок інших людей. Звідси впевненість, що всі навколо кращі, здібніші, гарніші, ніж вони. Учитель може змінити цю установку, якщо скаже, що кожен може робити помилки, немає людей, які не помиляються, справа не в тому, щоб зовсім не допускати помилок, а в тому, щоб робити з них правильні висновки і не повторювати їх у майбутньому.

Ведіть розмови про помилки як про важливу і природну частину процесу навчання. Гра «Класний пароль» може спровокувати дискусію на подібну тему. Коли задзвенить дзвоник з уроків, встаньте біля дверей і оголосіть, що пароль, за яким ви будете випускати з класу, — одна помилка на сьогоднішніх уроках. Прийняти таку гру учням непросто. Про помилки говорити самим, та ще й перед класомдля багатьох це все одно, що демонструвати плями на одязі чи обличчі. Тому дуже важливо, щоб і сам вчитель брав участь у цій грі, показуючи, що помилкинормальна частина життя кожної людини, що важливо не стільки уникати помилок, скільки «не наступати двічі на одні й ті ж граблі».

3.1.1.2. Показуйте цінність помилки як спроби

Мусимо визнати, що більше помилок роблять люди активні, а не пасивні, а активність слід завжди вітати. Ось чому важливо винагороджувати помилки зауваженнями, зробленими з ентузіазмом і позитивним пафосом, мотивуючи таким чином продовження роботи. Наприклад: «Помилка вже зроблена. То й що? Тепер подивимось, чому можна на ній повчитися», або «Ця помилкане таке вже велике лихо. Якщо ви врешті-решт зовсім не будете робити помилок, я втрачу свою роботу!».

Відомо, що великі промислові компанії деяких зарубіжних країн винагороджують спеціальними призами своїх співробітників за творчі ідеї, що провалилися. Ці призи підтримують нестандартне мислення, експериментування, що часто приводить до успішних перетворень на виробництві. Чому б і в навчальній роботі не скористатися таким ефективним засобом?

3.1.1.3. Мінімізуйте наслідки від зроблених помилок

Позиція «червоного олівця», на жаль, типова для вчителя. Роки педагогічної практики, протягом яких учитель виправляє помилки в учнівських зошитах, призводять до того, що виявлення і підкреслення помилок стає звичкою. Учитель вказує на найменші помилки просто автоматично. Якщо ви хочете підвищити самоповагу учнів, допомогти їм подолати страх невдачі, відмовтесь від цієї недоброї звички. Взагалі не використовуйте червоний колір і не повертайте учням покреслені зошити.

Це не означає, що ми не радимо взагалі конструктивно критикувати чи виправляти помилки. Ми лише за те, щоб виправлення помилок не перетворювалось на самоціль і не прищеплювало учням навчену безпорадність.

3.1.2. Формуйте віру в успіх

Учні мають вірити, що успіх завжди можливий. Допоможіть їм побудувати таку впевненість за допомогою наступних прийомів, в основі яких позитивний зворотний звязок та безмежна віра в учнів.

3.1.2.1. Усі діти талановиті (з досвіду В.  Ф.  Шаталова)

В. Ф. Шаталов упевнений, що всі діти талановиті. Усі вони, без винятку здатні опанувати шкільну програму. Учитель повинен тільки допомогти учню усвідомити себе особистістю, розбудити в ньому потребу в пізнанні себе, життя, світу, виховати в ньому почуття людської гідностіусвідомлення відповідальності за свої вчинки перед собою, товаришами, школою, суспільством.

Головний принцип при цьомузняти почуття страху з душі учня, зробити його розкутим, вільним, навіювати впевненість у свої сили. Усі діти можуть учитися успішно, однак учитель повинен мати велике терпіння.

В. Ф. Шаталов дбає за дбайливе, гуманне відношення до особистості, що формується, виявляючи особливу турботу про тих, кому з тих чи інших причин важко учитися.

А зазвичай?

Орієнтуються на декількох учнів, а інші  хоч згиньніхто не зрадіє тому, що вони знають, прагнуть знати.

3.1.2.2. Відкрита перспектива (з досвіду В. Ф. Шаталова)

Сприятливий мікроклімат виникає в умовах відсутності двійок, принципу відкритих перспектив, тихих і магнітофонних опитувань для школярів, чітких критеріїв оцінки знань, відкритих аркушів контролера та інших прикладів. У тому числі використовуються і такі нюанси «щадної педагогіки»: якщо вчитель хоче залишити на додаткові заняття декількох учнів, він називає прізвища тих, хто може бути вільним.

У класі треба створити доброзичливу обстановку, не кривдити дітей самому і не дозволяти цього учням.

«Ти можеш!» — повинен нагадати вчитель учню. «Він може» — повинен розуміти колектив дітей. «Я можу» — повинен повірити в себе учень.

Шаталов: «Кожен учень талановитий, треба уважно шукати іскри таланту і не дати їм згаснути».

Кожен, навіть дуже відстаючий учень, хотів би вибитися в люди, одержувати гарні оцінки, але не завжди може. Він робить ривок, вивчає завдання, а вчитель не запитаві порив зник, бажання відпало. А тут на уроках Шаталова діє принцип відкритих перспектив: будь-який учень, навіть найслабший, може сьогодні спробувати вивчити тільки один сьогоднішній урок, добре написати конспект і відразу одержати свою першу пятірку, а там другу, а там і третюСпочатку ці пятірки майже нічого не означають (крім того, що учень намагається, але хіба цього мало?); однак поступово приходить і справжнє знання, а разом з ним й інтерес до предмета. Починаючи з будь-якого дня кожен може вчитися добре, і це одразу ж відобразиться на оцінках, зараз же буде відзначено вчителем, скільки б у нього не було учнів.

3.1.2.3. Наголошуйте на будь-яких поліпшеннях

Як правило, вчитель чекає, коли складна задача буде вирішена учнем безпомилково, тоді він і похвалить його. Тому чекати доводиться довго. А чому б замість цього не приділити більше уваги не результату, а процесу рішення, чому б не помічати і відповідним чином не відмічати кожен маленький, але успішний, крок на шляху до вирішення задачі?

Є аксіома «Усе, що робиться сьогодні, робиться для кращого майбутнього». Ми не можемо цього заперечувати, але пропонуємо памятати про глибинну сутність людської натури: чим ближче перспектива, тим сильніша її стимулююча дія і навпаки.

Відомий педагог В. Ф. Шаталов стверджує: «Для учня музичної школи можливість завтра взяти участь у святковому концерті, на якому будуть присутніми його батьки і друзі, незрівнянно більш потужний стимул, ніж перспектива колись, через багато років, грати в оркестрі Великого театру».

Це висловлювання можна так перефразувати: для учня перспектива одержати від авторитетного вчителя визнання і оцінку певних досягнень сьогодні може бути незрівнянно більш потужним стимулом, ніж колись там, через кілька років, вступити до вищого навчального закладу.

До речі, декому з нас важко позбавитись шкідливих звичок (паління, вживання алкогольних напоїв тощо) головним чином саме тому, що сувора кара за них приходить через багато років, а «позитивні» емоціїстимули») — негайно (після першої «затяжки», першої чарки і т. ін.).

3.1.2.4. Повідомляйте про будь-які внески

Учні зі страхами невдач можуть взагалі відмовлятися щось писати, не довіряючи паперу, тому що будь-які помилки можуть бути виставлені на загальний огляд і осуд. Але в усних відповідях і класних дискусіях такі учні можуть бути досить активними. Акцентуйте увагу на цінність їхньої активності. Вони задовольняють потребу вносити свій власний вклад у колективну роботу, як можуть. А це, як ми памятаємо, одна із важливих умов успішного навчання.

3.1.2.5. Розкривайте сильні сторони учнів

Кожний учень має якісь здібності, часом добре приховані. Ми говорили раніше про пошуки гарного в кожному з них для побудови здорових відносин. Саме цим способом можна звільнити сили для формування навичок навчання. Ледь помітивши щось цінне в учневі, прямо скажіть йому про це чи напишіть у його зошиті. Учні хочуть і готові чути про свої сильні сторони часто і докладно. Це, між іншим, постійний «голод» кожної людини.

Нерідко вчителі побоюються, що заморочать голови учням, якщо будуть часто говорити щось гарне про них. Даремно! Якщо ми не будемо говорити про те, що в?учня добре виходить, то звідки візьметься у нього почуття спроможності? Можливість розпізнавати і?говорити про сильні сторони учнямогутнє знаряддя в руках учителя для стимулювання його навчальної роботи і самоповаги.

3.1.2.6. Демонструйте віру в учнів

Віра вчителя у своїх учнів виявляється в його очікуваннях. Невисокі очікування свідчать про зневіру, високіпро впевненість у силах учня, якщо звичайно вони реалістичні. Коли ви щиро демонструєте віру в здібності своїх учнів, то даєте їм більше сили, ніж будь-які оцінки. Коментарі на кшталт: «Ви з тих, що можуть це здолати» або «З вашими здібностями це можна виконати краще». Ніколи не говоріть: «Для вас і ценепоганий результат», навіть, якщо це правда.

3.1.2.7. Емоційне погладжування констатація будь-якого, навіть незначного факту успіху, навіювання дитині віри в себе, відкритість учителя для довіри і співчуття.

3.1.2.8. Авансування репетиція майбутньої дії, що створює психологічну установку на успіх. Можна заздалегідь оголосити питання семінару, назвати прізвища учнів, яких передбачається опитати, дати пробну контрольну роботу та інше.

3.1.2.9. Даю шанс

Шанс, про який йдеться,— це заздалегідь підготовлена педагогом ситуація, за якої учень одержує можливість раптом для себе розкрити свої можливості.

3.1.2.10. Сповідь

Рекомендується застосовувати в тих випадках, коли є надія, що відверте звертання вчителя до кращих почуттів учнів одержить розуміння, породить відповідний відгук. Як його застосуватисправа досвіду і техніки. Тут треба усе прорахувати, прогнозувати можливі реакції.

3.1.2.11. Загальна радість

Це емоційний відгук оточення на успіх члена свого колективу. Важливо, щоб у досягненнях кожного учня оточуючі бачили результати своєї праці, а сам він розумів, що його радістьце радість підтримки, стану «свій серед своїх». Зрештою, у тому, як реагує учнівський колектив на успіхи чи невдачі своїх членів, особливо помітно виявляється його моральна сутність.

На практиці цей прийом реалізується за допомогою окремих учнів, що «ведуть» за собою невстигаючих.

3.1.2.12. Обмін ролями

Рольові ігри типу «День дублера» чи окремі їхні елементи, які використовуються на уроках, стають діловими іграми і перетворюються на специфічний прийом створення ситуації успіху. Щоб цей прийом удався, важливо, щоб інтелектуальне поле колективу перетнулося з його емоційним полем, і в місці перетинання опинився конкретний учень.

3.1.2.13. Еврика

Суть прийому полягає в тому, щоб створити умови, за яких учень, виконуючи навчальне завдання, раптом для себе дійде висновку, що розкриває невідомі для себе раніше можливості. Завдання вчителяпомітити це глибоко особисте відкриття, усіляко підтримати учня, поставити нові завдання і надихнути на їх розвязання. Допомога вчителя при створенні ситуації відкриття має бути як можна більш прихованою.

3.1.2.14. Лінія обрію

Перший успіх учня одразу ж підхоплюється вчителем, пропонуються нові способи розбудити думку учня, вивести його на обрії самостійного мислення, причому лінію цього обрію він постійно відсуває.

3.1.2.15. Визнавайте труднощі ваших завдань

Учні з поводженням, спрямованим на уникнення невдач, сприймають будь-яку нову задачу як важку. Визнавайте, що вони мають рацію, і ніколи не називайте свої завдання легкими. Що може подумати про себе учень, котрий не може виконати ваше «легке» завдання? Краще сказати: «Майте на увазі, це досить важке завдання, але ви вже підготовлені до його успішного виконання». Якщо таке завдання успішно виконується, самоповага учнів зростає, якщо ж не виконується, є можливість «заховати обличчя»: завдання було важким.

3.1.2.6. Обмежуйте час на виконання завдання

Учні з низьким рівнем «Я можу» легше переносять ситуацію нерозвязання задачі, якщо час на її вирішення несподівано обмежується. Коли ви бачите, що учень втрачає надію, говоріть «стоп», «кінець роботи». Цим ви врятуєте його від невдачі. Він не вирішив задачу не тому, що не здатний, а тому, що «час закінчився». Досвідчені вчителі часто застосовують цей мудрий прийом.

3.1.3. Стратегія: концентруйте увагу учнів на минулих успіхах

Вчителі часто акцентують увагу на тому, що учень робить неправильно. Вони щиро сподіваються таким чином змусити його у майбутньому робити це краще. Сьогодні психологи радять чинити навпаки. Єдиний безпечний шлях, що мотивує людей до досягнень,— це підкреслювання усього того, що вони роблять правильно.

Успіх народжує успіх, тому вчитель повинен підкреслювати минулі досягнення, щоб сприяти новим успіхам.

3.1.3.1. Аналіз минулого успіху

Успіх визначається пятьма факторами:

    вірою у?власні здібності;

    числом спроб;

    допомогою інших;

    складністю задачі;

    удачею.

Учні можуть контролювати лише два з них: віру у свої здібності і число спроб. Вони не можуть знати, скільки допомоги їм знадобиться від інших, чи важка буде задача і чи пощастить їм.

Ми повинні допомогти їм зрозуміти, що два перші факторинайголовніші складові успіху. Запитайте учня: «Ти знаєш, чому тобі вдалося впоратися з задачею?». Якщо відповідь буде: «Мені допомогли», продовжіть розмову: «Це так, але ти і сам добре попрацював». Якщо відповідь буде: «Задача була легкою», можна сказати: «Так, але це твої здібності й ретельність зробили її легкою». Якщо ж учень каже: «Просто пощастило», додайте: «Щастить завжди тому, хто добре працює». Аналізуючи минулі успіхи учнів, ви не тільки допоможете повірити їм у свої сили, але й підтримаєте їхні спроби домогтися нових успіхів у навчанні.

3.1.3.2. Повторюйте та закріплюйте успіхи

Якщо просування до нових навчальних задач загальмувалося, не поспішайте, поверніться до успішних завдань і повторіть вчорашні досягнення. Це дуже важливий прийом. Пригадайте знайому картину: учні з ентузіазмом демонструють вивчене знову і знову, але виражають невдоволення й гірко ремствують на сьогоднішню роботу. Повторюючи вчорашню роботу, вони використовують вже відшліфовані знання і уміння, тому роблять менше помилок й переживають приємне почуття успішності навчання.

3.4.1.4. Стратегія: робіть процес навчання відчутним

Однією з причин зневіри декого з учнів у своїх здібностях є те, що вони не відчувають прогресу в навчанні. Оцінки результатів поточного контролю не завжди дають необхідні відчуття. Якщо невисока оцінка повторюється кілька разів, то це вже досить переконливий показник відсутності прогресу в навчанні і, отже, відповідний сигнал для пошуку можливості покращення оцінки результатів поточного контролю. Подбати про таке покращення бажано не тільки учню, а й вчителю. У такому випадку субєктивність оцінки і навіть свідоме її завищення можуть бути виправданими.

3.1.4.1 Альбоми досягнень

Можна порадити учням вести альбомів досягнень, у яких експонуються успіхи в навчанні й самостійній творчості. Туди можуть бути занесені найбільш вдало вирішені задачі, особисті враження від прочитаних книг, кращі твори і обовязково похвальні записи вчителя або класного керівника.

Зазначимо, що альбоми досягнень дуже індивідуальні, їх в жодному разі не можна порівнювати з іншими.

3.1.4.2 Розповіді про вчора, сьогодні й завтра

Разом з іншими прийомами стимулювання навчальної праці корисним є і такий: коротка розповідь «про вчора, сьогодні й завтра». Наприклад, можна сказати учню: «Памятаєш, коли ти не міг перекласти на англійську жодного речення? А сьогодні, подивись, які у тебе досягнення! А що може бути завтра?».

Розмова такого змісту повинна бути конкретною, тоді вона добре сприяє підвищенню впевненості і?самоповаги. Невдачі не здаються такою нищівними і непоправними, коли ми часто говоримо про відчутні досягнення у навчанні, а пророкування майбутніх досягненьчудова мотивація для спроб вирішувати більш складні завдання.

3.1.5. Стратегія: визнання досягнень

Є учні, що вже досягли визначених успіхів,— благополучні, успішні учні. І є учні, що намагаються і хочуть поліпшити свої результати. Їх потрібно розрізняти, тому що підтримки потребують насамперед другі. От кілька ефективних прийомів визнання досягнень.

3.1.5.1. Оплески

Оплески в даному випадку не означають, що ми повинні плескати в долоні. Це похвала, висловлена з очевидним ентузіазмом. Ми можемо аплодувати досягненням як навчальним, так і деяким іншим, що мають певне відношення до навчання. Оплески повинні бути без порівнянь з іншими, без очікувань на майбутнє.

Кращий спосіб влаштувати оплескипросто описати ситуацію і місце в ній учня за принципом «тут і зараз». Наприклад: «Ти чудово виконав це завданняабо «Вітаю! Твоя доповідь така ж вишукана, як і твої малюнки!».

Висловлюйте свої оплески кожного разу, коли побачите або відчуєте гарне поводження чи сильні сторони учня, особливо в ситуаціях обєктивно важких для нього.

3.1.5.2. Винагороди

Усі види винагород, що засвідчують добре поводження їхніх власників, гарні. Чим більше досягнень ми знайдемо і відзначимо, тим більше позитивного буде в атмосфері вашої навчальної групи. Памятайте, однак: визнавати потрібно зростання намагань і ретельність, а не кращі результати.

3.1.5.3. Виставки

Досягнення учнівтвори, доповідіможна вивішувати на дошку або на стенд у класі. Можна також періодично запрошувати до цієї виставки учнів з інших класів.

3.1.5.4. Позитивна ізоляція

Позитивна ізоляція дуже корисна для невпевнених учнів. Виберіть момент наприкінці уроку, поговоріть один на один з учнем про його успіх. Ви можете також вибрати кілька хвилин під час перерви або після занять. Це має бути коротка розмова. Учні мають потребу у вчительській увазі. Ще один варіант  окремий почесний стілець для успішного учня на сьогоднішньому уроці.

3.1.5.5. Самовизнання

Зазвичай учні очікують, що їхні успіхи визнає вчитель замість того, щоб самим подивитися на себе з боку і прийняти власне рішення про свої досягнення. Цьому їх потрібно спеціально навчати! Попросіть кожного учня встановити, яке його особисте досягнення варте того, щоб бути схваленим, визнаним. Спочатку таке прохання може здатися нездійсненним для багатьох, особливо тих, що побоюються невдачі. Але згодом вони не тільки освоять цю процедуру, але й навчаться радіти тому, що самі можуть говорити про свої досягнення.

Виберіть техніку підтримки, щоб допомогти учням відчути свою інтелектуальну спроможність.

Число технік підтримки для підвищення самоповаги не обмежується наведеними вище. Вибирайте стільки, скільки потрібно для конкретного учня. Почніть з вибору технік, спеціально спрямованих на формування почуття впевненості. Вони особливо потрібні учням, що бояться невдач, відмовляються навіть від спроб що-небудь робити, потребують особливих способів, які підвищують їхній рівень «Я можу» та віру у власний успіх.

У цілому, використання елементів, прийомів, стратегії досягнення успіху сумісно вчителями і батьками допоможе нашим дітям радісно і успішно вчитися і жити.

Література

1.  Амонашвили, Ш. А. Размышление о гуманной педагогике [Текст]. — М. : Дом Амонашвили, 1995

2.  Глассер, В. Школы без неудачников [Текст] : Пер. с англ. — М. : Прогресс, 1992.

3.  Калошин, В. Ф. Методика В. Ф. Шаталова и ее возможности использования в ВВНЗ [Текст]. — К. : КВВАИУ, 1989.

4.  Калошин, В. Ф. Значення настанов вчителя в успіхах слухачів [Текст] / Нові технології навчання: Випуск 22, 1998.

5.  Калошин, В. Ф. Від авторитарності до співробітництва [Текст] / Педагогіка толерантності. — 2, 2001.

6.  Калошин, В. Ф. Позитивне мислення  важливий засіб забезпечення життє­творчості особистості [Текст] / Директор школи, ліцею, гімназії. — 4, 2005.

7.  Калошин, В. Ф. Шлях до подолання негативних педагогічних стереотипів [Текст] / Практична психологія та соціальна робота. — 4, 2005.

8.  Кривцова, С. В. Тренинг: учитель и проблемы дисциплины [Текст]. — М.: Генезис, 2000.

9.  Крупенин, А. Л., Крохина, И. М. Эффективный учитель [Текст]. — Ростов н/Д.: Феникс, 1995.

10. Маркова, А. К., Матис, Т. А., Орлов, А. Б. Формирование мотивации обучения [Текст]. — М. : Просвещение, 1990.

11. Мистецтво життєтворчості особистості: у двох частинах. Частина друга. Життєтворчий потенціал нової школи [Текст]. — К. : ІЗМН, 1997.

12. Педагогический поиск [Текст]. — М.: Педагогика, 1989.

13. Реабелітаційна педагогіка на рубежі 21 століття: У двох частинах. Частина перша. Реабілітаційна педагогіка в умовах трансформації українського суспільства: сутність, цінності, перспективи [Текст].  К.: ІЗМН, 1998.

14. Самоукина, И. В. Психология оптимизма [Текст]. — М. : Институт Психотерапии, 2001.

 

Відгуки читачів