Мистецтво навчання полягає… в умінні збуджувати…

В. С. Д’яченко


Наукова робота
 
Урок як особлива модель спілкування, або Шляхи підвищення мотивації навчальної діяльності учнів
 

 

Умій відчувати поряд із собою
людину, умій читати її душу,
бачити в очах її духовний світ —
радість, лихо, біду.
В. О. Сухомлинський
 
Що таке урок? Ще з часів Я. Коменського навчання розглядається як спільна діяльність учителя й учнів. К. Ушинський, зокрема, розрізняв учіння з одержанням знань від учителя й учіння шляхом розв’язання проблем.
 
В. Сухомлинський відстоював необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності. І. Зязюн зазначає, що урок є органічним цілим, з єдиною дидактичною метою, якій підпорядковані всі, без винятку, елементи уроку. С. Іванов, І. Казанцев, В. Онищук, Б. Єсіпов пропонують класифікації уроків. І. Синиця, відомий психолог і педагог, у своїх монографіях розглядає специфічність праці вчителя, педагогічний такт і тактику проведення уроку. Н. Мойсеюк досліджує завдання, форми й методи діяльності педагога на уроці. С. Русова серед методів морального виховання виділяє приклад батьків, учителів.
 
Х. Алчевська, прогресивна діячка народної освіти, методист початкової школи, засновник і вчитель Харківської недільної школи, писала: «Мистецтво навчання полягає не в умінні повідомити, а в умінні збуджувати, будити, оживляти. А як же можна пробуджувати дрімотне без самодіяльності, оживляти без життя? Духовне життя також відбивається на обличчі викладача, на всьому зовнішньому вигляді, у жестах».
 
Урок — це не тільки дія, діяльність, робота; головне — стосунки, які народжуються, оформлюються, розвиваються не стільки в діяльності, скільки в спілкуванні.
 
Яскравий приклад з педагогічної практики.
 
У школі проходив урок за темою «Сім чудес світу». Кожен учень повинен був пригадати сім чудес світу. Коли вчителька збирала зошити, то помітила, що всі учні вже виконали завдання, а одна дівчинка все ще писала. Учителька запитала, чи не потрібна їй допомога, і почула відповідь: «Так. Я дуже довго сумнівалася, які вибрати. На світі так багато чудес!» Тоді педагог запропонувала їй зачитати те, що вона написала. Дівчинка деякий час вагалася, але все-таки зважилася прочитати: «Для мене сім чудес світу — це бачити, чути, рухатися, осягати, відчувати, сміятися, любити». У класі запанувала тиша.
 
Самі діти переконують нас у доцільності аналізу передумов спілкування на уроці, передумов настрою на певне ставлення вчителя до себе, до учнів, до навчальної ситуації.
 
Таким чином, зупинимося на передумовах створення ситуації продуктивного спілкування на уроці.
 
 
Вихідні установк и вчителя:
- на школярів:
  • позитивна (знають, уміють, не небезпечні, працездатні),
  • негативна (не знають, не вміють..., небезпечні, нічого не хочуть робити);
- на себе:
  • позитивна («зможу, здатний, упораюся»),
  • негативна («не зможу, не здатний...») і
  • суперечлива («так..., але...»);
- на урок як ситуацію:
  • предметна установка (на навчання, уміння),
  • інтелектуально розвивальна установка (на розвиток мислення),
  • рідко — особистісна (на підтримку особистісного прояву й розвитку).
 
 
Вихідні установки учня:
- на себе:
  • позитивна («здатний, зможу, отримаю результат»);
  • негативна («нездатний, неспроможний,...»);
  • невизначено-тривожна («не знаю; не впевнений, чи здатний»…);
- на вчителя:
  • позитивна (безпечний, цікавий, уважний, добрий);
  • негативна (небезпечний, злий, байдужий...);
  • суперечлива (невідомо, що чекати);
- на урок:
  • навчальна (настрій на навчальну роботу, навчальні результати), на стосунки з педагогом (завоювати визнання);
  • не навчальна («на уроці можна почитати книжку, поговорити з другом і взагалі є багато цікавих справ, крім навчання»).
Поява вчителя в класі «наповнює» установки взаємним сприйняттям. Результат взаємного сприйняття — наслідок комплексу механізмів і факторів — залежить від таких чинників:
  • особливостей сприйняття зовнішності, одягу, рухових, мовних проявів учителя;
 
Педагог впливає на учнів комплексом взаємозв’язаних елементів зовнішності. Культура й техніка мовлення педагога, культура й техніка рухів, одяг та культура й техніка догляду за своїм тілом — усе це складники зовнішності. Так, культура мовлення — це інтонація, голос, дикція, тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення. Культура рухів — постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура зовнішнього вигляду — уміння доглядати за своїм волоссям, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя.
 
Дитину виховує все, що її оточує.
 
Зір викладача погіршився, і ось настав час надіти окуляри. Усім відомо, як діти (та й дорослі!) боляче реагують на необхідність звернутися до оптичних приладів. Коли вчителька підбирала оправу окулярів, перед очима промайнули погляди дітей, якими вони завжди зустрічали її на початку уроку, у яких була й зацікавленість, і оцінка, і розчарування, і захопленість, і зневага, і повага, і любов. І вона придбала найсучаснішу оправу. Зайшла до класу — жоден учень не залишився байдужим. Скільки компліментів педагог почула в цей день! А головне — наступного дня мама одного хлопчика подякувала: її син погодився йти до лікаря-окуліста й надіти окуляри.
 
  • особистісних особливостей учителя (його самооцінки, тривожності, рольових стереотипів);
Розглянемо якості вчителя, який успішно вирішує свої завдання. Такий учитель:
1) розуміє учня, поважає його думку, уміє слухати й чути кожного учня;
2) зацікавлює своїм предметом, добре його знає й викладає;
3) любить дітей, добрий, доброзичливий, гуманний;
4) відкритий, щирий;
5) творчий, винахідливий, кмітливий;
6) застосовує психологічні знання, прийоми для вирішення складних ситуацій;
7) уміє стримувати емоції;
8) усебічно розвинений, розумний, уміє вести розмову;
9) має почуття гумору, володіє «доброю» іронією.
 
Якості вчителя, які заважають налагоджуванню ефективного спілкування. Такий учитель:
1) агресивний, грубий, ображає учнів, нетактовний, використовує владу над учнем;
2) несправедливий, має улюбленців, оцінює не знання, а поведінку;
3) не поважає учня, не визнає права учня на свою думку, нетерпимий;
4) не здатний зацікавити предметом, розв’язувати методичні та педагогічні проблеми;
5) має обмежений кругозір;
6) педантичний, формаліст.
 
Учень 9-го класу весь урок перешіптувався зі своїм товаришем за партою. На неодноразові зауваження вчителя не реагував, навіть «просторікував» у відповідь. Після чергового зауваження, крикнувши: «Чому знову я?», вибіг із класу, гримнувши дверима.
 
Педагог спокійно довела урок. Зачекала, поки дитина заспокоїться. Після уроків поговорила наодинці та з’ясувала причину такої поведінки, постійно наголошуючи: «Такий ти завжди врівноважений, а сьогодні... Що з тобою?» Не вимагала вибачення, а дала можливість учневі осмислити, зробити висновки. Минув місяць після цього випадку. Хлопчик вибачився.
 
І як тут не згадати вислів: «Ні, сказане з глибокою впевненістю, краще, ніж Так, сказане тільки для того, щоб порадувати або, гірше того, щоб уникнути проблем».
 
  • конкретних характеристик ситуації, у якій розгортається спілкування;
На стосунки вчителя й школярів впливають особливості уроку як ситуації.
 
Принципи діяльнісного підходу:
  • принцип суб’єктивності виховання;
  • принцип обліку провідних видів діяльності та законів;
  • принцип подолання кордонів зони наближення вчителя й учнів;
  • принцип проектування, конструювання й створення ситуації, яка виховує в процесі діяльності;
  • принцип обов’язкової вмотивованості та результативності кожного виду діяльності;
  • принцип обов’язкової рефлективності будь-якої діяльності;
  • принцип морального збагачення будь-якої діяльності;
  • принцип співробітництва за організації та управліннія різними видами діяльності;
  • психофізичні характеристики приміщення (холодно, темно, світло);
  • естетичні особливості навчального кабінету.
 
  • методів, прийомів, технологій подання навчального матеріалу;
Г. С. Сковорода свого часу проголосив: «Коли вчителі перестануть учити, учні нарешті зможуть учитися».
 
Головне завдання полягає в тому, щоб заохочувати учня до активної пізнавальної діяльності, створювати умови для виявлення зацікавленості, стимулювати до висловлювань без побоювань помилитися, формувати прагнення учнів знаходити власний спосіб роботи, вчитися аналізувати та виявляти учнівську ініціативу, самостійність у самовираженні. Успішність навчально-виховного процесу, висока якість уроку досягається саме завдяки використанню нестандартних технологій.
 
Цікавий урок повинен містити завдання й матеріали, які можуть викликати подив, захоплення, здивування учнів. Це може бути цікавий факт, дивовижне відкриття, пізнавальний досвід, нестандартний підхід до ситуацій, що здаються звичайними. Необхідно знайти саме таку форму подання матеріалу, яка викличе активну роботу на уроці, виключить пасивне сприйняття нового.
 
Учитель і учень мають бути співучасниками процесу пізнавальної діяльності на уроці. Тоді урок оживе й не буде чимось стороннім від життя, стане природним щоденним подивом, буде цікавим для всіх учасників навчально-виховного процесу.
 
Взаємне сприйняття — передумова комунікативного спілкування вчителя й школярів.
 
Пояснюючи в 6-му класі нову тему, педагог щоразу помічала, що одна дівчинка не може з першого разу зрозуміти новий матеріал, але повторювати декілька разів учителька, зрозуміло, не мала можливості (у класі 29 учнів).
 
Тоді було відпрацьовано алгоритм навчання цієї дитини: дівчинка мала готувати інформацію з теми, яку діти вивчатимуть наступного разу. Форми виступів були різні, а саме: довідкове бюро, інформатор, підготовка реферату, складання плану, конспекту теми. Учитель задавала найпростіші випереджувальні завдання — зібрати цікавий матеріал з газет, журналів, довідників, словників, Інтернету.
 
Пам’ятайте: «Погано, якщо людина тупа. Ще гірше, коли їй це ставлять у провину, потішаючись, все одно, що пальцем на каліку показуючи».
 
Комунікативність здійснюється комплексом мовних (вербальних) і немовних (невербальних) засобів.
 
Побудова висловлювань учителя зазвичай цілеспрямована, довільна. Вербальна комунікація звернена насамперед до свідомості, вона несе певну, що розшифровується й розуміється іншим учасником комунікації, інформацію.
 
Невербальна (жести, знакові пересування, пози, міміка, погляд) — меншою мірою «прочитується» свідомістю й більшою мірою сприймається несвідомо, у вигляді позитивних і негативних емоцій.
 
Існують сигнали задоволення — незадоволення:
  • симетрична й горизонтальна жестикуляції;
  • колоподібні жести, акцентована поза уваги під час вислуховування;
  • посмішка;
  • ненав’язливий візуальний контакт;
  • жестова демонстрація схвалення й підтримки успіху.
 
Вербальні й невербальні засоби з’єднуються в поведінці вчителя у відносно стійкі стилі педагогічного спілкування.
 
Результат спілкування викладача й учнів на уроці — складання й розвиток стосунків, серцевина яких — це прояв довіри-недовіри одне до одного.
 
Довіра — досить демонстрації подиву й вимоги показати виконання завдання перед наступним уроком (і учнями, і вчителем невиконання завдань у цій ситуації сприймається як порушення гласної — негласної домовленості про загальну роботу).
 
Недовіра — такої реакції вчителя буде недостатньо, потрібна обіцянка санкцій (учні в цьому випадку не сприймають свої стосунки з учителем як рівноправні, чесні й відсутність проявів влади з боку педагога інтерпретується ними як його слабкість, як можливість не виконувати завдання).
 
Дуже чемна й добре вихована дитина в усьому іншому раз у раз спізнювалася на урок. Спочатку вчителька намагалася виявити причину спізнення, і зрозуміла, що її немає. А потім просто не звертала уваги, коли учениця заходила до класу через 5–7 хвилин після дзвоника. Пройшли два тижні, і запізнення припинилися. Крім того, педагог почула вибачення та подяку за можливість переосмислити власну поведінку.
 
Невід’ємною умовою педагогічного діалогу є ще одна якість, що має бути притаманна вчителеві: вміння слухати. Грамотно слухати можна навчитися. Учитель має продемонструвати прийняття учня, тобто не обмежувати його рамками актуальності, а ставитися до нього з урахуванням потенції розвитку. Необхідно слухати активно.
 
Співвідношення прийомів організації навчальної роботи і їх комунікативного контексту найкраще ілюструє образний приклад дії «мертвої» і «живої» води. Щоб богатир ожив, треба спочатку зібрати й склеїти його частини — що й робить «мертва вода». Але цього мало — потрібно занурити мертве тіло богатиря в «живу воду».
 
Так і в педагогічних діях учителя: зібрати зі змісту й методики проект організації навчальної роботи на уроці недостатньо. Необхідно занурити цей проект у воду живої вчительської творчості, у живий комунікативний контекст.
 
 
Література
1. В. О. Сухомлинський і сучасність : науково-методичний збірник. Вип. 1 / упоряд. і відп. ред. М. Я. Антонець. — К. : АПН,1994. — 162 с.
2. Федяєва В. Л. Педагогічна система В. Сухомлинського : навчально-методичний посібник / В. Л. Федяєва, О. В. Сараєва. — Херсон : ХНУ, 2006. — 144 с.
3. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський. — К. : Радянська школа, 1990.
4. Педагогічні ідеї Григорія Сковороди: Курсова робота. — Творча спадщина, ukrlit.vn.ua
5. Життя заради світла і добра. Христина Алчевська. lib.pnpu.edu.ua
6. Волкова Н. П. Педагогіка. — К. : Академія, 2001. — С. 426–429.
7. Макаренко А. С. Твори : у 7-ми т. — Т. 5. — С. 201, 203.
8. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність як технологія, педагогічної дії // Електронний ресурс: www.nbuv. gov.ua/Portal/ м. Київ, Україна — 2008.
9. Сисоєва С. О. Основи педагогічної творчості : підручник. — К. : Міленіум, 2006. — 344 с.
10. Вісник, Львів. Серія педагогічна 2008. Вип. 24. — С. 145–151.
11. Пометун О. Компетентнісний підхід — найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти / О. І. Пометун // Рідна школа — 2005. — № 1. — С. 65–69.
Dounload PDF

Відгуки читачів