Характеристика проявів заїкання в дітей

З. Д. Денега, м. Івано-Франківськ


Заїкання — це складне мовленнєве порушення, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату. Проявляється в порушенні темпу, ритму і плавності усного мовлення. Заїкання найчастіше виникає в момент найбільш активного мовленнєвого розвитку (2-й, 4-й роки життя), іноді після вступу дитини до школи або в перехідному віці, коли відбувається перебудова організму та швидке формування особистості.

 

Причиною заїкання можуть бути неправильне виховання дітей у сім’ї; високі вимоги до їхнього мовлення з боку дорослих, які вимагають багаторазового повторення незнайомих слів; мовне перевантаження; спадковість; спілкування з дітьми, які заїкаються; пришвидшений темп мовлення; фізична або психічна травма; несприятливі умови; інфекційні хвороби та ін. Заїкання може виникнути на тлі недорозвитку мовлення, за відсутності в дитини елементарного запасу слів та граматичних засобів для висловлювання своїх думок, що негативно впливає на успішність та створює складності в спілкуванні.
 
Негативно впливають на нервову систему таких дітей зауваження щодо їхнього мовлення з боку дорослих та однолітків. Поступово в дітей, які заїкаються, виникає та закріплюється невпевненість у своєму мовленні, своїх можливостях. Це впливає на поведінку дітей: вони намагаються мовчати, уникають доручень, пов’язаних з необхідністю говорити, обмежують своє спілкування, стають сором’язливими, замкненими.
 
Багато заїкуватих дітей, навіть з великим словниковим запасом, мають труднощі в мовленнєвому оформленні думок, послідовності їх викладу. У їх мовленні наявні паузи, нерідко спостерігаються супутні рухи, зокрема судомні рухи м’язів, які не беруть участі в мовленні.
 
Заїкуватим дітям важко оформляти думки в усному мовленні, швидко й точно добирати потрібні слова, відповідати на уроках, вільно спілкуватися з товаришами, що часто призводить до болісних психічних травм, прогалин в оволодінні знаннями. У більшості таких дітей нестійка увага. Їм притаманне невміння розподіляти її чи переключатися з одного виду діяльності на інший, доводити почате до кінця.
 
Заїкання посилюється в разі емоційного напруження, ускладнення матеріалу, який вивчається, і значно зменшується під час розмови в спокійній ситуації. Соціальне значення проблеми заїкання дуже високе. Тому пошук нових ефективних методів лікування є завданням сьогодення.
 
 
Найкращого позитивного ефекту у виправленні можна досягти за умови комплексного підходу, який включає:
 
1) медичний вплив;
2) психотерапію;
3) логопедичну корекцію;
4) логоритміку або ЛРК;
5) виховання дитини як особистості.
 
 
Виправити мовлення можна лише спільними зусиллями.
 
1. Установити правильний режим дня дитини.
2. Розмовляти з дитиною спокійно, виразно, правильно вимовляти слова.
3. Привчати дитину відповідати на запитання розгорнутими фразами.
4. Формувати в дитини вміння й бажання вести бесіду.
5. Виділяти для занять 10–15 хвилин щоденно.
6. Основні вправи виконувати перед дзеркалом.
7. Читати дитячі казки, привчати вслуховуватись у їх зміст і переказувати почуте.
 
 
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
 
1. Розвивати слухову увагу, пам’ять, слухове сприймання.
2. Навчати аналізу звукового складу мовлення.
3. Розвивати зв’язне граматичне мовлення.
4. Розвивати артикуляційний апарат.
5. Проводити роботу:
  • з постановки звуків;
  • автоматизації звуків;
  • диференціації звуків.
6. Розвивати психічні процеси: пам’ять, увагу, мислення.
 
Щоденно перед дзеркалом виконувати комплекси артикуляційних вправ для губ, язика, щік.
 
Кожну вправу виконувати по чотири-п’ять разів.
 
 
АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА
 
1. Надимати обидві щоки поперемінно.
2. Надимати обидві щоки одночасно, плавно видувати повітря.
3. Втягувати щоки в ротову порожнину між зубами, губи витягувати вперед.
4. Щелепи зчепити, губи розтягувати в сторони, відкриваючи обидва ряди зубів.
5. Витягти губи «хоботком».
6. Покусати спочатку верхню, а потім нижню губу.
7. Висунути язик якомога далі, потім втягнути глибоко в рот.
8. Висунути широкий язик і тягнути його вгору — обома краями він має торкнутися куточків рота.
9. Підняти язик до верхньої губи й опустити до нижньої.
10. Кінчиком язика «обігти» навколо губ.
 
Для систематичної роботи належить підбивати підсумки занять, давати завдання для самостійної роботи.
Dounload PDF

Відгуки читачів