Теорія літератури у віршах

М. І. Легеза, учитель світової літератури Мосирської ЗОШ І–ІІ ст., Любомльський р-н, Волинська обл.


Відомо, що інтерес учнів до книги, читання і взагалі до художньої літератури нині доволі невисокий. Це пов’язане з багатьма чинниками, зокрема такими, як переорієнтація суспільства з духовних на матеріальні цінності, урізноманітнення шляхів і способів отримання інформації, засилля відеопродукції.
 
 
Чи завжди уроки літератури, спілкування з мистецтвом залишають слід в серцях і головах наших вихованців? Чи завжди ми знаходимо такі форми роботи, які б наближали літературу до учня, викликали у нього бажання вчитися? Звісно не завжди. А шкода. Я намагаюсь відійти від традиційних форм вивчення предмета.
 
 
Німецький педагог Адольф Дістервег зазначив, що краще в одному предметі показати учневі десять граней, ніж у десяти предметах — одну. Ця думка мого улюбленого вченого, автора знаменитих дидактичних принципів, глибоко запала мені в душу. А коли прочитала у Сенеки вислів «Виголошене прозою слухач сприймає неуважно, але як тільки ті самі слова пов’яже розмір, як тільки глибока думка зазвучить упорядкованими стопами — вже той вислів проникає глибше, наче спис, спрямований могутньою рукою», замислилася над тим, як моє вміння римувати поставити на службу професії і таким чином урізноманітнити прийоми роботи на уроках світової літератури.
 
 
За допомогою римування поняття з теорії літератури можна зробити цікавими, захоплюючими.
 
 
* * *
У природі, ясна річ,
Після дня приходить ніч.
Сонце спатоньки лягає —
Нічка крила піднімає
Чорні-чорні, мов смола,
І вита навкруг села.
На зорі в височині
Линуть жайвора пісні.
А в долині у ліску
Чуємо гучне: ку-ку.
Будь уважним, не зівай,
Антитезу відшукай.
 
 
* * *
Подивіться у віконце: сніг, мов вата,
скрізь лежить.
Не зирне з-за хмарки сонце,
щоб усе розвеселить.
Сплять дерева, спить дорога,
спить засніжене село.
Наче в казці все заснуло,
все морозом пройняло.
Такі слова — немов, неначе — красу
й значущість придають.
Тому цей троп в літературі
порівнянням всі зовуть.
 
 
* * *
За лісами в небесах
В хмарці мешкає гроза.
Завітав до неї вихор,
Щоб зробити людям лихо.
В небі блискавка гуляла,
В кожну шибку заглядала.
Грім на бубні вигравав,
Дощик квіти поливав.
А коли гроза втомилась,
В небі райдуга з’явилась.
Що за диво, що гроза,
Мов людина, ожива:
То сміється, то гуляє,
То навкруги все лякає.
Термін цей, вже так ведеться,
Уособленням зоветься.
 
 
* * *
Ось взяла я в руки ручку.
Зошит на столі лежить.
У щоденнику завдання:
Свою маму опишіть.
— Моя мама краща в світі,—
Почала писати я,—
Завжди всміхнена й привітна,
Наче вранішня зоря.
Очі ніби дві росини,
Що бринять в нічнім саду,
Губи кольору калини,
Що рясніє на снігу.
Скромна, ніжна і ласкава,
Завжди носить модний светр.
Опис цей в літературі
Називається… (портрет).
 
 
* * *
Виходжу вранці я із дому,
Дивлюсь на золоті поля:
Духмяні колоски навколо,
Красою дихає земля.
Край поля кетяги калини
Забагряніли над ставом.
Пташиний спів довкола лине
В гаю вишневім за селом.
В саду жоржини багряніють,
Танцюють радісний чардаш.
Цей опис у літературі
Ми називаємо… (пейзаж).
Dounload PDF

Відгуки читачів